ГНІВ І ТИША
Як заборона абортів ставить під загрозу демократію – польський досвід
Текст і фото: Марія Семенченко
ГНІВ І ТИША
Як заборона абортів ставить під загрозу демократію – польський досвід
Текст і фото: Марія Семенченко
У Польщі час від часу праві політики й церква роблять спроби ввести кримінальну відповідальність для жінок, що зробили аборт. Тут діє одне з найжорсткіших у Європі законодавств щодо переривання вагітності. Воно дозволене лише у трьох випадках: якщо плід має серйозні вади, якщо вагітність загрожує життю жінки та якщо вона є наслідком зґвалтування.
Міністерство охорони здоров'я Польщі звітує про плюс-мінус тисячу легальних абортів на рік – жіночі організації говорять про 100–150 тисяч нелегальних абортів щороку, зокрема і зроблених за кордоном. Як заборона переривання вагітності не лише розділила польське суспільство, а й змістила акценти в самому понятті демократії – репортаж Zaborona.com.
Міністерство охорони здоров'я Польщі звітує про плюс-мінус тисячу легальних абортів на рік – жіночі організації говорять про 100–150 тисяч нелегальних абортів щороку, зокрема і зроблених за кордоном. Як заборона переривання вагітності не лише розділила польське суспільство, а й змістила акценти в самому понятті демократії – репортаж Zaborona.com.
Чорні протести. Остання спроба повністю заборонити аборти та ввести за це кримінальну відповідальність для жінок відбулася два роки тому. Тоді в польському Сеймі пройшов перше читання законопроект «Про повну охорону початого життя». Його підготували юристи католицької громадської організації Ordo luris. Це призвело до масових акцій у Польщі, відомих як чорні протести – за кольором одягу їхніх учасників.
Багато польок вийшли на вулиці проти повної заборони. Натомість їх цілком влаштовує нинішня часткова заборона. Ще частина жінок регулярно виходять на страйки за лібералізацію закону: за дозвіл законно переривати вагітність якщо не за бажанням, то хоча б із соціально-економічних причин. Хто ці жінки?
Багато польок вийшли на вулиці проти повної заборони. Натомість їх цілком влаштовує нинішня часткова заборона. Ще частина жінок регулярно виходять на страйки за лібералізацію закону: за дозвіл законно переривати вагітність якщо не за бажанням, то хоча б із соціально-економічних причин. Хто ці жінки?
Тиша
Лідія добре пам'ятає той день. Вона купила тест на вагітність і після уроків пішла до лісу. Там, серед дерев, у дзвінкій тиші, дізналася, що таки вагітна. Їй було 17, вона вчилася в середній школі і вперше була сильно закохана. «Я пішла в ліс неподалік, щоби ніхто не знав, що я роблю. Особливо я боялась, що дізнаються батьки, – розповідає Лідія. – Позитивний результат дуже налякав і мене, і мого хлопця, ми були школярами, ми не хотіли ставати батьками. Не хотіли й не могли».
Лідія одразу вирішила – перериватиме вагітність. Був 1997-й рік, у Польщі вже чотири роки як діяв закон про заборону абортів. Легально перервати вагітність можна було лише в трьох випадках. Для всіх інших, якщо жінка не хотіла цієї вагітності, залишався лише нелегальний аборт.
Лідія не збиралася йти до лікаря, ніхто не мав знати. Вона купила місцеву газету. У той час у пресі можна було знайти чимало оголошень від лікарів-гінекологів, які надавали «повний пакет послуг» або допомагали «налагодити та відновити менструацію». Лідія подзвонила на випадково обраний номер і спитала в співрозмовника, чи може він їй допомогти з місячними. Той відповів ствердно.
«Я домовилася про зустріч. Це був чоловік, він відвіз мене на якусь квартиру, сказав, що має переконатися, що я точно вагітна. Мацав мої груди, живіт, заглядав у трусики… Він не був лікарем, а лише посередником. Мені було неприємно, гидко, але я боялася щось заперечувати, – згадує Лідія. – Ми домовилися наступного ранку зустрітися в умовленому місці і знову їхати на цю ж квартиру. Моєму хлопцеві він не дозволив поїхати з нами».
У квартирі на Лідію вже чекав лікар. Він був дуже старим. «Я заплатила йому скажено великі гроші – півтори тисячі злотих – і він зробив мені ін'єкцію. Укол був болючим. Лікар робив його багаторазовим шприцом. Усе це тривало буквально кілька хвилин, після чого посередник відвіз мене назад і передав моєму хлопцеві».
Сьогодні Лідії – 38 років, вона живе в невеликому містечку і виховує трьох дітей. На жаль, я не можу вам її описати. Ні очі, ні зачіску, ні колір улюбленого лаку для нігтів чи прикраси, які вона носить. Нічого, що б могло прямо чи опосередковано вказати на Лідію. До речі, вона й не Лідія зовсім. І погоджується розповісти свою історію лише за умови повної анонімності. Напевне, десь так чують ці історії священики, коли жінки приходять до них на сповідь. Лише голос. І то якщо жінки наважуються розповісти їх. Бо інколи це – крок у прірву.
Лідія одразу вирішила – перериватиме вагітність. Був 1997-й рік, у Польщі вже чотири роки як діяв закон про заборону абортів. Легально перервати вагітність можна було лише в трьох випадках. Для всіх інших, якщо жінка не хотіла цієї вагітності, залишався лише нелегальний аборт.
Лідія не збиралася йти до лікаря, ніхто не мав знати. Вона купила місцеву газету. У той час у пресі можна було знайти чимало оголошень від лікарів-гінекологів, які надавали «повний пакет послуг» або допомагали «налагодити та відновити менструацію». Лідія подзвонила на випадково обраний номер і спитала в співрозмовника, чи може він їй допомогти з місячними. Той відповів ствердно.
«Я домовилася про зустріч. Це був чоловік, він відвіз мене на якусь квартиру, сказав, що має переконатися, що я точно вагітна. Мацав мої груди, живіт, заглядав у трусики… Він не був лікарем, а лише посередником. Мені було неприємно, гидко, але я боялася щось заперечувати, – згадує Лідія. – Ми домовилися наступного ранку зустрітися в умовленому місці і знову їхати на цю ж квартиру. Моєму хлопцеві він не дозволив поїхати з нами».
У квартирі на Лідію вже чекав лікар. Він був дуже старим. «Я заплатила йому скажено великі гроші – півтори тисячі злотих – і він зробив мені ін'єкцію. Укол був болючим. Лікар робив його багаторазовим шприцом. Усе це тривало буквально кілька хвилин, після чого посередник відвіз мене назад і передав моєму хлопцеві».
Сьогодні Лідії – 38 років, вона живе в невеликому містечку і виховує трьох дітей. На жаль, я не можу вам її описати. Ні очі, ні зачіску, ні колір улюбленого лаку для нігтів чи прикраси, які вона носить. Нічого, що б могло прямо чи опосередковано вказати на Лідію. До речі, вона й не Лідія зовсім. І погоджується розповісти свою історію лише за умови повної анонімності. Напевне, десь так чують ці історії священики, коли жінки приходять до них на сповідь. Лише голос. І то якщо жінки наважуються розповісти їх. Бо інколи це – крок у прірву.
«Але так сталося, що я завагітніла. Я благала свого лікаря допомогти мені, ридала в нього в кабінеті. Він відмовився, посилаючись на закон. Але потім вирвав із блокнота сторінку й написав на ній контакти своєї колеги»
У Польщі жінка, яка зробила аборт, поки що не несе кримінальної відповідальності, але отримує суспільний осуд, стигматизацію та психологічне насилля зі сторони як близьких, так і незнайомих їй людей. Жінки, які розповіли, що переривали вагітність, часом змушені змінювати місце проживання, особливо якщо є людьми віруючими й живуть у маленьких містечках. Інколи священик забуває, що існує таємниця сповіді – і життя жінки у громаді стає нестерпним.
Тому жінки переважно мовчать. Тому людям легше вірити, що, звичайно ж, серед їхніх родичок та подруг немає тих, хто робив аборт. Це не те, що може трапитися з добропорядними польками. Не з тими, які мають родини, виховують дітей та ходять до костелу.
Другий аборт Лідія зробила в грудні минулого року. Вона щаслива в шлюбі, щаслива в материнстві і глибоко переконана, що більше народжувати не хоче. «Але так сталося, що я завагітніла. Я благала свого лікаря допомогти мені, ридала в нього в кабінеті. Він відмовився, посилаючись на закон. Але потім вирвав із блокнота сторінку й написав на ній контакти своєї колеги».
Термін вагітності був маленьким, тож та лікарка порадила Лідії медикаментозний аборт, розповіла, який препарат купити, як його вживати, що робити, якщо буде ускладнення. За такі дії – сприяння в перериванні вагітності – лікарям у Польщі загрожує кримінальна відповідальність: від 6 місяців до 8 років ув'язнення.
Лідія без проблем замовила препарат в інтернеті. Аборт проводила вдома. Дітям сказала, що погано почувається й ляже в спальні, попросила її не турбувати. «Мені було страшно, я мала робити це в таємниці й боялася, що щось піде не так і доведеться викликати швидку, – розповідає Лідія – На щастя, не було жодних ускладнень. Біль був стерпним. Я тремтіла і почувалася погано, але тільки один день. Мені пощастило, що все пройшло добре. Мені пощастило».
Тому жінки переважно мовчать. Тому людям легше вірити, що, звичайно ж, серед їхніх родичок та подруг немає тих, хто робив аборт. Це не те, що може трапитися з добропорядними польками. Не з тими, які мають родини, виховують дітей та ходять до костелу.
Другий аборт Лідія зробила в грудні минулого року. Вона щаслива в шлюбі, щаслива в материнстві і глибоко переконана, що більше народжувати не хоче. «Але так сталося, що я завагітніла. Я благала свого лікаря допомогти мені, ридала в нього в кабінеті. Він відмовився, посилаючись на закон. Але потім вирвав із блокнота сторінку й написав на ній контакти своєї колеги».
Термін вагітності був маленьким, тож та лікарка порадила Лідії медикаментозний аборт, розповіла, який препарат купити, як його вживати, що робити, якщо буде ускладнення. За такі дії – сприяння в перериванні вагітності – лікарям у Польщі загрожує кримінальна відповідальність: від 6 місяців до 8 років ув'язнення.
Лідія без проблем замовила препарат в інтернеті. Аборт проводила вдома. Дітям сказала, що погано почувається й ляже в спальні, попросила її не турбувати. «Мені було страшно, я мала робити це в таємниці й боялася, що щось піде не так і доведеться викликати швидку, – розповідає Лідія – На щастя, не було жодних ускладнень. Біль був стерпним. Я тремтіла і почувалася погано, але тільки один день. Мені пощастило, що все пройшло добре. Мені пощастило».
Гнів
Коли 1989-го року комуністична система в Польщі припинила існувати, Лідії було дев'ять років. Вона гралася ляльками, не думала ні про яке велике кохання й тим паче не могла знати, як перші законотворчі ініціативи нової – демократичної – влади вплинуть на її особисте життя вже за якихось вісім років.
На початку 1980-х у Польщі не стихали масові демонстрації, організовані профспілками на чолі з комітетом «Солідарність». Католицька церква активно включилася в процес, вона допомагала ув'язненим страйкарям та їхнім родинам, при церквах відкривалися медпункти. На страйках уже можна було побачити не лише плакати з лозунгами та вимогами до влади, а й ікони. Релігія стала ще однією можливістю чинити спротив комуністичній системі. Крім того, популярність церкви різко зросла у 1978-му, коли поляк Кароль Войтила був обраний Папою Римським – Іоанном Павлом ІІ.
Боротьба тривала майже десять років. Від економічних вимог, спровокованих швидким зростанням цін на продукти, опозиційні рухи перейшли до вимог політичних. Зрештою, в 1989-му році комуністична влада була змушена піти на поступки й погодитися на переговори. Ця подія увійшла в історію як Круглий стіл, за який сіли представники польської комуністичної влади, Католицької церкви та антикомуністичної опозиції. За історичним столом для жінок був приготований лише один стілець. Більше й не треба було, бо саме одна жінка була запрошена на ці переговори.
«Тоді був патріархальний спосіб мислення – і серед людей, і серед церкви, і такий самий патріархальний стиль праці, – згадує 77-річна Людвіка Вуєц, активна учасниця «Солідарності», а нині учасниця Комітету захисту демократії. – Якщо шеф, якщо директор, якщо глава родини, то це обов'язково чоловік. І такий погляд на світ потім перейшов і на «Солідарність»: коли були офіційні вибори, з'їзди чи події, то на голів чи на делегатів здебільшого вибирали чоловіків». Пані Людвіка енергійна і привітна. Вона одразу погодилася поговорити про жінок у «Солідарності» й запросила на розмову до себе.
На початку 1980-х у Польщі не стихали масові демонстрації, організовані профспілками на чолі з комітетом «Солідарність». Католицька церква активно включилася в процес, вона допомагала ув'язненим страйкарям та їхнім родинам, при церквах відкривалися медпункти. На страйках уже можна було побачити не лише плакати з лозунгами та вимогами до влади, а й ікони. Релігія стала ще однією можливістю чинити спротив комуністичній системі. Крім того, популярність церкви різко зросла у 1978-му, коли поляк Кароль Войтила був обраний Папою Римським – Іоанном Павлом ІІ.
Боротьба тривала майже десять років. Від економічних вимог, спровокованих швидким зростанням цін на продукти, опозиційні рухи перейшли до вимог політичних. Зрештою, в 1989-му році комуністична влада була змушена піти на поступки й погодитися на переговори. Ця подія увійшла в історію як Круглий стіл, за який сіли представники польської комуністичної влади, Католицької церкви та антикомуністичної опозиції. За історичним столом для жінок був приготований лише один стілець. Більше й не треба було, бо саме одна жінка була запрошена на ці переговори.
«Тоді був патріархальний спосіб мислення – і серед людей, і серед церкви, і такий самий патріархальний стиль праці, – згадує 77-річна Людвіка Вуєц, активна учасниця «Солідарності», а нині учасниця Комітету захисту демократії. – Якщо шеф, якщо директор, якщо глава родини, то це обов'язково чоловік. І такий погляд на світ потім перейшов і на «Солідарність»: коли були офіційні вибори, з'їзди чи події, то на голів чи на делегатів здебільшого вибирали чоловіків». Пані Людвіка енергійна і привітна. Вона одразу погодилася поговорити про жінок у «Солідарності» й запросила на розмову до себе.
| «Ну і дуже великою є роль церкви. Вона бере на себе право керувати людьми в цій країні і, звичайно, дуже активно виступає за заборону абортів. Людвіка Вуєц, політикиня, активна учасниця «Солідарності» |
«Ну і дуже великою є роль церкви.
Вона бере на себе право керувати людьми в цій країні і, звичайно, дуже активно виступає за заборону абортів»
Людвіка Вуєц, політикиня, активна учасниця «Солідарності»
Вона бере на себе право керувати людьми в цій країні і, звичайно, дуже активно виступає за заборону абортів»
Людвіка Вуєц, політикиня, активна учасниця «Солідарності»
«Жінки відіграли важливу роль в опозиційному русі, у перемозі «Солідарності», – розповідає вона. – Зокрема три сильні особистості – Анна Валентинович, Алінка Пеньковська, Генріка Кшивонос. Найстаршу Анну Валентинович викинули з роботи, вона на заводі працювала, за її політичну заангажованість і, до речі, цей основний страйк на Помор'ї почався саме з вимоги повернути Валентинович на роботу. Аліна Пеньковська була медсестрою на цьому ж заводі. А Генріка Кшивонос була водійкою трамваю. І коли розпочався страйк, вона зупинила свій трамвай і сказала, що він далі не їде і що вони також долучаються до страйку. Їй пасажири аплодували».
Людвіка Вуєц згадує: коли почалися страйки, то спершу вимоги мали виключно економічний характер. А вже політичні вимоги з'явилися трохи згодом, і в цьому свою роль відіграли саме жінки.
«У влади була така тактика: погодитися на ці економічні вимоги, швидко дати людям гроші й зупинити страйк. Влада пообіцяла це зробити. Страйкарі тоді видихнули і вирішили, що все, можемо розходитися, – каже Людвіка Вуєц. – І саме ці жінки зупинили людей. Вони звернулися до натовпу і сказали, що якщо зараз розійтися, то це буде зрада страйкарів на інших підприємствах, які приєдналися до загальнопольського протесту. Вони наголосили, що треба мати більш цілісний підхід і довести ці страйки до кінця. Ці жінки, по суті, врятували страйк, завдяки їхньому зверненню ніхто не розійшовся».
На початку червня 1989-го року відбулися вибори до Сейму. Опозиція отримала абсолютно перемогу. І вже в серпні 1989-го був сформований перший некомуністичний уряд Польщі на чолі з Тадеушом Мазовецьким.
Мине лише кілька років, й у 1993-му буде прийнятий закон про заборону абортів у Польщі. Так новий демократичний уряд подякує церкві за допомогу в поваленні комуністичного режиму. Цей закон діє досі, його називають компромісним, тому що заборона не є абсолютною. Жінки в Польщі мають право на переривання вагітності в трьох, згаданих раніше, випадках. На компроміс довелося піти як жінкам, так і церкві. З того часу кожна зі сторін не втрачає надії добитися свого. Жінки, проте далеко не всі, хочуть лібералізації закону, розширення умов, за яких можна законно переривати вагітність, церква – повної заборони абортів, а також розв'язання суперечливих питань з екстреною контрацепцією та штучним заплідненням.
Тоді ж, у 90-х, було розформоване жіноче крило «Солідарності», яке виступало проти такого закону. Через два десятиліття дехто з активних учасниць «Солідарності» виходитиме і на чорні протести. Там можна було зустріти, наприклад, Генріку Кшивонос.
Людвіка Вуєц продовжує: «Цей закон формально називається не забороною абортів, а законом про умови, за яких допускається переривання вагітності. І коли довкола нього в Сеймі точилися дискусії, то, наскільки я пам'ятаю, «Солідарність» була не з тих, хто виступав за його лібералізацію. Взагалі, в усіх партіях тоді не було єдиної партійної дисципліни в голосуванні за цей закон, – згадує вона. – У 93-му я вже була в партії «Демократична унія», і тоді в нас більшість виступала за додавання в перелік умов, за яких аборт є можливим, четвертого пункту – соціально-економічні причини. І цю пропозицію сильно підтримував Анджей Вєловейський, який належав до Клубу католицької інтелігенції і мав п'ятьох дітей. Його підтримка була дуже важливою. Але ця пропозиція все одно не мала успіху».
Людвіка Вуєц упевнена, що й сьогодні люди не готові додати цей пункт до закону – хай це будуть формальні причини, чи політичні, чи релігійні. «Хоча це не змінює приватної позиції щодо цього питання, – говорить вона. – Якщо людям треба, вони знайдуть, як перервати вагітність, незалежно від того, що вони озвучують публічно».
Вона ненадовго замислюється: «Ну і дуже великою є роль церкви. Вона бере на себе право керувати людьми в цій країні і, звичайно, дуже активно виступає за заборону абортів. Зараз вона вже доволі відкрито підтримує радикальні пропозиції й навіть не пробує додати до них пункти, спрямовані на підтримку жінок, які опинилися в складній ситуації, чи дітей, які народилися з важкими захворюваннями. Нічого такого».
Людвіка Вуєц згадує: коли почалися страйки, то спершу вимоги мали виключно економічний характер. А вже політичні вимоги з'явилися трохи згодом, і в цьому свою роль відіграли саме жінки.
«У влади була така тактика: погодитися на ці економічні вимоги, швидко дати людям гроші й зупинити страйк. Влада пообіцяла це зробити. Страйкарі тоді видихнули і вирішили, що все, можемо розходитися, – каже Людвіка Вуєц. – І саме ці жінки зупинили людей. Вони звернулися до натовпу і сказали, що якщо зараз розійтися, то це буде зрада страйкарів на інших підприємствах, які приєдналися до загальнопольського протесту. Вони наголосили, що треба мати більш цілісний підхід і довести ці страйки до кінця. Ці жінки, по суті, врятували страйк, завдяки їхньому зверненню ніхто не розійшовся».
На початку червня 1989-го року відбулися вибори до Сейму. Опозиція отримала абсолютно перемогу. І вже в серпні 1989-го був сформований перший некомуністичний уряд Польщі на чолі з Тадеушом Мазовецьким.
Мине лише кілька років, й у 1993-му буде прийнятий закон про заборону абортів у Польщі. Так новий демократичний уряд подякує церкві за допомогу в поваленні комуністичного режиму. Цей закон діє досі, його називають компромісним, тому що заборона не є абсолютною. Жінки в Польщі мають право на переривання вагітності в трьох, згаданих раніше, випадках. На компроміс довелося піти як жінкам, так і церкві. З того часу кожна зі сторін не втрачає надії добитися свого. Жінки, проте далеко не всі, хочуть лібералізації закону, розширення умов, за яких можна законно переривати вагітність, церква – повної заборони абортів, а також розв'язання суперечливих питань з екстреною контрацепцією та штучним заплідненням.
Тоді ж, у 90-х, було розформоване жіноче крило «Солідарності», яке виступало проти такого закону. Через два десятиліття дехто з активних учасниць «Солідарності» виходитиме і на чорні протести. Там можна було зустріти, наприклад, Генріку Кшивонос.
Людвіка Вуєц продовжує: «Цей закон формально називається не забороною абортів, а законом про умови, за яких допускається переривання вагітності. І коли довкола нього в Сеймі точилися дискусії, то, наскільки я пам'ятаю, «Солідарність» була не з тих, хто виступав за його лібералізацію. Взагалі, в усіх партіях тоді не було єдиної партійної дисципліни в голосуванні за цей закон, – згадує вона. – У 93-му я вже була в партії «Демократична унія», і тоді в нас більшість виступала за додавання в перелік умов, за яких аборт є можливим, четвертого пункту – соціально-економічні причини. І цю пропозицію сильно підтримував Анджей Вєловейський, який належав до Клубу католицької інтелігенції і мав п'ятьох дітей. Його підтримка була дуже важливою. Але ця пропозиція все одно не мала успіху».
Людвіка Вуєц упевнена, що й сьогодні люди не готові додати цей пункт до закону – хай це будуть формальні причини, чи політичні, чи релігійні. «Хоча це не змінює приватної позиції щодо цього питання, – говорить вона. – Якщо людям треба, вони знайдуть, як перервати вагітність, незалежно від того, що вони озвучують публічно».
Вона ненадовго замислюється: «Ну і дуже великою є роль церкви. Вона бере на себе право керувати людьми в цій країні і, звичайно, дуже активно виступає за заборону абортів. Зараз вона вже доволі відкрито підтримує радикальні пропозиції й навіть не пробує додати до них пункти, спрямовані на підтримку жінок, які опинилися в складній ситуації, чи дітей, які народилися з важкими захворюваннями. Нічого такого».
Тиша
29-річній Ядвізі непросто викроїти час на зустріч. У неї – троє синів. Двоє з них мають затримку розвитку, шлунково-кишкові та слухові проблеми. Лікарі поставили їм діагноз – аутизм. Кожен день Ядвіги розписаний буквально похвилинно: її робота, навчання та розвиток дітей, реабілітація, візити до лікарів. Втім, вона погоджується розповісти свою історію, анонімно.
Першого сина Ядвіга народила в 19 років, ще до закінчення навчання. Це було у 2008-му. «Я дуже важко це переживала, весь час почувалася пригніченою. У мене була післяпологова депресія. Чоловік та його батьки, з якими ми тоді жили, казали, що я просто вигадую собі проблеми, яких немає. Але, очевидно, що ми з чоловіком були занадто молодими, щоби створювати родину, а він, до того ж, був надто легковажним», – розповідає Ядвіга. До 2012-го року, зізнається, вона на ранніх термінах п'ять разів переривала вагітність медикаментозним методом. Під час одного з таких абортів щось пішло не так.
У 2011-му році, коли сину виповнилося три, Ядвіга почала виборсуватися з депресії. Вона знайшла хорошу роботу – першу серйозну. До того в неї були лише випадкові низькооплачувані підробітки. Успішно пройшла співбесіду, підписала контракт, отримала робочі телефон, ноутбук і абонемент у спортзал. Дитина пішла в садок.
«Я була щаслива!» – згадує Ядвіга.
Але вже у 2012-му вона знову завагітніла. «Це була абсолютно небажана вагітність. Я її не хотіла. Я хотіла нарешті жити своїм життям, ходити на роботу, мати свої гроші й не звітуватися перед чоловіком за кожен злотий. Ця вагітність була шоком», – згадує жінка.
Першого сина Ядвіга народила в 19 років, ще до закінчення навчання. Це було у 2008-му. «Я дуже важко це переживала, весь час почувалася пригніченою. У мене була післяпологова депресія. Чоловік та його батьки, з якими ми тоді жили, казали, що я просто вигадую собі проблеми, яких немає. Але, очевидно, що ми з чоловіком були занадто молодими, щоби створювати родину, а він, до того ж, був надто легковажним», – розповідає Ядвіга. До 2012-го року, зізнається, вона на ранніх термінах п'ять разів переривала вагітність медикаментозним методом. Під час одного з таких абортів щось пішло не так.
У 2011-му році, коли сину виповнилося три, Ядвіга почала виборсуватися з депресії. Вона знайшла хорошу роботу – першу серйозну. До того в неї були лише випадкові низькооплачувані підробітки. Успішно пройшла співбесіду, підписала контракт, отримала робочі телефон, ноутбук і абонемент у спортзал. Дитина пішла в садок.
«Я була щаслива!» – згадує Ядвіга.
Але вже у 2012-му вона знову завагітніла. «Це була абсолютно небажана вагітність. Я її не хотіла. Я хотіла нарешті жити своїм життям, ходити на роботу, мати свої гроші й не звітуватися перед чоловіком за кожен злотий. Ця вагітність була шоком», – згадує жінка.
В інтернеті вона замовила 16 таблеток від ревматоїдного артриту й остеоартрозу, які містять речовину, що викликає викидень, загибель плоду та передчасні пологи.
Ядвіга заплатила за таблетки 350 злотих і разом з ними отримала детальну інструкцію, що і як робити. Прикинула, що їй треба прийняти вісім таблеток.
«Все почалося через кілька годин у квартирі моїх батьків. Викидень був страшний. Дуже багато крові, дуже багато… Я ніколи не бачила стільки крові. Ванна була залита нею. Я знепритомніла й мене з великою крововтратою забрала швидка. Напевно, я прийняла забагато таблеток. Або вони були неякісні. Я провела сім днів у лікарні. І ще 30 вдома. Відповідно до виписки, вагітність становила 14 тижнів», – згадує Ядвіга. І додає, що, незважаючи на загрозу життю, вона не шкодує про зроблене. «Це був поганий час для ще однієї вагітності», – говорить вона.
Про цей аборт знає лише її чоловік. Жінка більше нікому про це не розповідала: «У Польщі не можна казати, що ти мала аборт, оскільки це гірше, ніж вбивство, зґвалтування чи крадіжка».
«Все почалося через кілька годин у квартирі моїх батьків. Викидень був страшний. Дуже багато крові, дуже багато… Я ніколи не бачила стільки крові. Ванна була залита нею. Я знепритомніла й мене з великою крововтратою забрала швидка. Напевно, я прийняла забагато таблеток. Або вони були неякісні. Я провела сім днів у лікарні. І ще 30 вдома. Відповідно до виписки, вагітність становила 14 тижнів», – згадує Ядвіга. І додає, що, незважаючи на загрозу життю, вона не шкодує про зроблене. «Це був поганий час для ще однієї вагітності», – говорить вона.
Про цей аборт знає лише її чоловік. Жінка більше нікому про це не розповідала: «У Польщі не можна казати, що ти мала аборт, оскільки це гірше, ніж вбивство, зґвалтування чи крадіжка».
Гнів
З відомою польською активісткою і захисницею жіночих прав домовляємося зустрітися біля Палацу культури і науки. У нішах на його фасаді стоять високі кам'яні статуї – монументальні і строгі жінки. Ловлю себе на думці, що це може бути доброю метафорою загалом до ситуації із правами жінок у Польщі. Мовчазні. Витесані з каменю. Об'єкти, а не суб'єкти. Ними можна милуватися, але вони ні на що не впливають, не виконують жодних функцій, окрім оздоби.
«Я сподіваюся, ви дотримуєтесь правил безпеки, працюючи над цією темою, ви усвідомлюєте всю відповідальність? Ви поїдете, а дівчата матимуть проблеми», – це перші слова, які говорить мені співрозмовниця, привітавшись. Вона коротко пояснює, що треба робити, і чому пошта й соцмережі – не надто вдалі варіанти для комунікації. Взагалі не вдалі.
Вона напружена і не усміхається.
Вона втомлена.
Пояснює: «У цьому політичному кліматі ти маєш бути дуже обережною. Права жінок, питання абортів – у центрі нашої політики. Це справді небезпечно… Дівчат не посадять до в'язниці, але завжди є ризик розголосу, що люди дізнаються про їхні аборти. А це, повірте, матиме для жінки в Польщі нехороші наслідки. Зрештою, це гарний інструмент для помсти, залякування, тиску».
Активістка розповідає про випадок, який трапився зовсім нещодавно.
Жила собі дівчина. Якось вона познайомилась із хлопцем, вони почали зустрічатися, а потім і жити разом. Одружуватися не поспішали, їх цілком влаштовував цивільний шлюб. У них народилася дитина. Згодом жінка знову завагітніла, але з певних причин вони вирішили не народжувати, а зробити аборт. Це було їхнім спільним рішенням. Після того пара ще кілька років жила разом, але зрештою жінка пішла від партнера. І тоді чоловік заявив у прокуратуру про факт аборту. Розпочато слідство, порушена справа, на жінку тиснуть, щоби вона виказала лікаря. Її особисте життя набуло розголосу.
«Я сподіваюся, ви дотримуєтесь правил безпеки, працюючи над цією темою, ви усвідомлюєте всю відповідальність? Ви поїдете, а дівчата матимуть проблеми», – це перші слова, які говорить мені співрозмовниця, привітавшись. Вона коротко пояснює, що треба робити, і чому пошта й соцмережі – не надто вдалі варіанти для комунікації. Взагалі не вдалі.
Вона напружена і не усміхається.
Вона втомлена.
Пояснює: «У цьому політичному кліматі ти маєш бути дуже обережною. Права жінок, питання абортів – у центрі нашої політики. Це справді небезпечно… Дівчат не посадять до в'язниці, але завжди є ризик розголосу, що люди дізнаються про їхні аборти. А це, повірте, матиме для жінки в Польщі нехороші наслідки. Зрештою, це гарний інструмент для помсти, залякування, тиску».
Активістка розповідає про випадок, який трапився зовсім нещодавно.
Жила собі дівчина. Якось вона познайомилась із хлопцем, вони почали зустрічатися, а потім і жити разом. Одружуватися не поспішали, їх цілком влаштовував цивільний шлюб. У них народилася дитина. Згодом жінка знову завагітніла, але з певних причин вони вирішили не народжувати, а зробити аборт. Це було їхнім спільним рішенням. Після того пара ще кілька років жила разом, але зрештою жінка пішла від партнера. І тоді чоловік заявив у прокуратуру про факт аборту. Розпочато слідство, порушена справа, на жінку тиснуть, щоби вона виказала лікаря. Її особисте життя набуло розголосу.
| «Церква не зупиниться у своїх прагненнях повністю заборонити аборти в Польщі. А також у своєму прагненні карати жінок, які їх роблять» |
«Церква не зупиниться у своїх прагненнях повністю заборонити аборти в Польщі. А також у своєму прагненні карати жінок, які їх роблять»
«Але найгірше, що це може стати прецедентом, а нелегальний аборт – інструментом для помсти, – говорить активістка. – Невідомо, як і хто зможе використати цю інформацію в майбутньому. Єдине, що відомо,– церква не зупиниться у своїх прагненнях повністю заборонити аборти в Польщі. А також у своєму прагненні карати жінок, які їх роблять».
Моя співрозмовниця глибоко досліджує тему прав жінок у Польщі, зокрема і репродуктивних, вона людина публічна, до неї часто звертаються жінки зі своїми історіями. Втім, неочікувано для мене, вона просить про анонімність. Пояснює, що останнім часом невідомі люди почали за нею стежити. Приходили до її сусідів, розпитували про неї та її родину. Їй уся ця ситуація неприємна ще й тому, що має дітей і не хоче, щоб і їх в усе це втягнули.
«Я думаю, що це справа рук правих», – припускає вона. Тому моя співрозмовниця взагалі не дуже хотіла зустрічатися. Але потім передумала.
«Чому я вирішила зустрітися з вами? Я це зробила тому, що рано чи пізно, якщо ви маєте націоналістичну владу й сильні праві рухи, ви теж матимете цю проблему. Рано чи пізно такі ініціативи проходять. Якою б не була церква, вона завжди буде консервативною. Вона завжди буде прагнути мати контроль над жінками. Це той інструмент, завдяки якому контролюється все суспільство, – пояснює вона. – Ви маєте бути готовими, маєте бути уважними».
Поступово розмова стає схожою на лекцію: «Аборти заборонять не одразу. Спочатку аборти й далі будуть законними, але перш ніж його зробити, жінка повинна буде, наприклад, пройти комісію. А в комісії мають бути три лікарі, а потім треба буде піти до психолога, а потім ще щось, а от і минув термін, коли можна переривати вагітність. Дуже шкода, але народжуйте. Далі розгорнеться кампанія, що так, звичайно, варто залишити можливість аборту, але тільки в певних випадках, а за бажанням – не можна. І так, крок за кроком, жінки втрачатимуть свої права. До речі, у вас у школах уже є уроки релігії?»
Моя співрозмовниця глибоко досліджує тему прав жінок у Польщі, зокрема і репродуктивних, вона людина публічна, до неї часто звертаються жінки зі своїми історіями. Втім, неочікувано для мене, вона просить про анонімність. Пояснює, що останнім часом невідомі люди почали за нею стежити. Приходили до її сусідів, розпитували про неї та її родину. Їй уся ця ситуація неприємна ще й тому, що має дітей і не хоче, щоб і їх в усе це втягнули.
«Я думаю, що це справа рук правих», – припускає вона. Тому моя співрозмовниця взагалі не дуже хотіла зустрічатися. Але потім передумала.
«Чому я вирішила зустрітися з вами? Я це зробила тому, що рано чи пізно, якщо ви маєте націоналістичну владу й сильні праві рухи, ви теж матимете цю проблему. Рано чи пізно такі ініціативи проходять. Якою б не була церква, вона завжди буде консервативною. Вона завжди буде прагнути мати контроль над жінками. Це той інструмент, завдяки якому контролюється все суспільство, – пояснює вона. – Ви маєте бути готовими, маєте бути уважними».
Поступово розмова стає схожою на лекцію: «Аборти заборонять не одразу. Спочатку аборти й далі будуть законними, але перш ніж його зробити, жінка повинна буде, наприклад, пройти комісію. А в комісії мають бути три лікарі, а потім треба буде піти до психолога, а потім ще щось, а от і минув термін, коли можна переривати вагітність. Дуже шкода, але народжуйте. Далі розгорнеться кампанія, що так, звичайно, варто залишити можливість аборту, але тільки в певних випадках, а за бажанням – не можна. І так, крок за кроком, жінки втрачатимуть свої права. До речі, у вас у школах уже є уроки релігії?»
Тиша
У неділю вранці Варшава прокидається від церковного дзвону. Особливо добре його чутно в Старому місті, де протягом століть один біля одного виростали костели. Тротуари історичного центру міста вкриті жовтим листям і сотнями рекламок, які пропонують послуги працівниць комерційного сексу. Рекламки лежать на тротуарах, розкладені на капотах та лобовому склі припаркованих автівок, стирчать із дверей готелів та хостелів. На них – оголені жінки демонструють свої принади. Це виглядає досить іронічно на тлі запеклої боротьби націоналістичної влади в співпраці з церквою проти абортів і екстреної контрацепції. Та активного плекання образу матері-польки.
О дев'ятій ранку історичний центр ще порожній. Двірники тільки починають замітати тротуари, працівники кав'ярень та барів виносять на вулицю столики і стільці. Життя в цей час активно вирує лише біля пам'ятника Копернику – тут група японських туристів шукає найкращі ракурси для групової фотографії. Та в стінах найбільшого в місті костелу – Святого хреста.
Костел, відомий тим, що тут поховане серце Шопена, повний. Зайняті абсолютно всі лави. Хтось сидить, хтось стоїть під стінами та в проході. Хтось на колінах молиться біля ікон. Мені здається, що тут більше людей старшого віку, але згодом, придивившись, я вже в цьому сумніваюсь. У костелі багато молоді.
Костел великий і світлий. Церковні служителі в урочистих зелених шатах читають проповідь, жіночий хор співає так, що шкіра вкривається сиротами. Крізь вікна попід самою стелею на вівтар падає світло, і від того здається, що розп'яття сяє. Мене раптом охоплює піднесений настрій. Недалеко від мене молода дівчина стоїть на колінах біля ікони Божої матері, вона швидко читає молитву і шморгає носом. Плаче. Витирає сльози паперовою хустинкою і знову читає молитву. Знову плаче. Через деякий час мовчки схиляє голову, а потім різко підводиться, озирається й сідає біля мене на лавку. Дістає мобільний, заходить у Facebook.
Голоси людей, які спільно читають молитву, зливаються в тихий медитативний гул. Раптом церковні двері розчиняються навстіж і костелом розсипається група японських туристів. Вони починають фотографувати і костел, і людей, й ікони. У повній тиші чутно лише, як клацають затвори їхніх камер. Ніхто не звертає на них уваги. Люди схилилися в молитві.
Я виходжу на вулицю. Біля самого костелу, по обидві сторони від сходів, два чоловіки й жінка роздають яскраві буклети.
О дев'ятій ранку історичний центр ще порожній. Двірники тільки починають замітати тротуари, працівники кав'ярень та барів виносять на вулицю столики і стільці. Життя в цей час активно вирує лише біля пам'ятника Копернику – тут група японських туристів шукає найкращі ракурси для групової фотографії. Та в стінах найбільшого в місті костелу – Святого хреста.
Костел, відомий тим, що тут поховане серце Шопена, повний. Зайняті абсолютно всі лави. Хтось сидить, хтось стоїть під стінами та в проході. Хтось на колінах молиться біля ікон. Мені здається, що тут більше людей старшого віку, але згодом, придивившись, я вже в цьому сумніваюсь. У костелі багато молоді.
Костел великий і світлий. Церковні служителі в урочистих зелених шатах читають проповідь, жіночий хор співає так, що шкіра вкривається сиротами. Крізь вікна попід самою стелею на вівтар падає світло, і від того здається, що розп'яття сяє. Мене раптом охоплює піднесений настрій. Недалеко від мене молода дівчина стоїть на колінах біля ікони Божої матері, вона швидко читає молитву і шморгає носом. Плаче. Витирає сльози паперовою хустинкою і знову читає молитву. Знову плаче. Через деякий час мовчки схиляє голову, а потім різко підводиться, озирається й сідає біля мене на лавку. Дістає мобільний, заходить у Facebook.
Голоси людей, які спільно читають молитву, зливаються в тихий медитативний гул. Раптом церковні двері розчиняються навстіж і костелом розсипається група японських туристів. Вони починають фотографувати і костел, і людей, й ікони. У повній тиші чутно лише, як клацають затвори їхніх камер. Ніхто не звертає на них уваги. Люди схилилися в молитві.
Я виходжу на вулицю. Біля самого костелу, по обидві сторони від сходів, два чоловіки й жінка роздають яскраві буклети.
«Ми будемо прагнути до того, що навіть дуже тяжкі вагітності, коли дитина приречена на смерть, сильно деформована, мають завершитися пологами, щоби дитина могла бути похрещена»
Ярослав Качинський, голова правлячої партії «Закон і справедливість»
Ярослав Качинський, голова правлячої партії «Закон і справедливість»
– Кандидат із парафії, кандидат із нашої парафії! – викрикує жінка. За тиждень (події відбуваються в середині жовтня – авт.) тут мають відбутися місцеві вибори, агітація йде повним ходом. Біля костелу Святого хреста стоять агітатори за кандидатів від правлячої партії PiS (партія «Закон і Справедливість» є клерикальною консервативною партією правих поглядів – ред.). Глава саме цієї партії Ярослав Качинський два роки тому заявив про необхідність народжувати навіть приречених на смерть дітей.
«Ми будемо прагнути до того, що навіть дуже тяжкі вагітності, коли дитина приречена на смерть, сильно деформована, мають завершитися пологами, щоби дитина могла бути похрещена, мала ім'я й була похована», – тоді ця заява Качинського викликала нову хвилю протестів у Польщі.
Підходжу до одного з чоловіків, але він раптом ховає буклети за спину. Це не для туристів, каже. Певне, фотоапарат у моїй руці викликав таку реакцію. Але інші з радістю діляться буклетами. Зауважую, що буклет про кандидата Марціна Кравчака мені протягує сам Марцін Кравчак. У буклеті зазначено, що Марцін – корінний варшав'янин у кількох поколіннях. Тут же надрукований кросворд, який, вочевидь, можуть розв'язати лише так само корінні варшав'яни, адже всі питання стосуються історії та життя Варшави. Наприклад, у якому році тут відкрився перший МакДональдз.
Буклет, присвячений програмі та біографії Томаша Пьотра Возняка, теж від партії PiS, мені дає жінка. Це вона не втомлюється вигукувати фразу про кандидатів із парафії.
Вона протягує мені буклет і схвильовано каже: «Це мій брат!»
Томаш Пьотр Возняк обіцяє обмежити продаж алкоголю в нічний час та зменшити кількість паркувальних місць у центрі міста, боротися з «галасом під нашими вікнами», берегти та захищати дерева, зробити центр зручним для людей старшого віку та для родин із дітьми. Не забуває про освіту й культуру. І малий бізнес, звичайно ж.
Але парафіяни, виходячи з костелу після закінчення меси, байдуже проходять повз агітаторів. Часом хтось мляво цікавиться, що це за буклети, та йде далі, не взявши жодного. Лише три бабусі в кумедних беретах, які виходять із костелу чи не останніми, з ентузіазмом набирають буклетів та сідають пити свою ранкову каву в найближчій кав'ярні.
«Ми будемо прагнути до того, що навіть дуже тяжкі вагітності, коли дитина приречена на смерть, сильно деформована, мають завершитися пологами, щоби дитина могла бути похрещена, мала ім'я й була похована», – тоді ця заява Качинського викликала нову хвилю протестів у Польщі.
Підходжу до одного з чоловіків, але він раптом ховає буклети за спину. Це не для туристів, каже. Певне, фотоапарат у моїй руці викликав таку реакцію. Але інші з радістю діляться буклетами. Зауважую, що буклет про кандидата Марціна Кравчака мені протягує сам Марцін Кравчак. У буклеті зазначено, що Марцін – корінний варшав'янин у кількох поколіннях. Тут же надрукований кросворд, який, вочевидь, можуть розв'язати лише так само корінні варшав'яни, адже всі питання стосуються історії та життя Варшави. Наприклад, у якому році тут відкрився перший МакДональдз.
Буклет, присвячений програмі та біографії Томаша Пьотра Возняка, теж від партії PiS, мені дає жінка. Це вона не втомлюється вигукувати фразу про кандидатів із парафії.
Вона протягує мені буклет і схвильовано каже: «Це мій брат!»
Томаш Пьотр Возняк обіцяє обмежити продаж алкоголю в нічний час та зменшити кількість паркувальних місць у центрі міста, боротися з «галасом під нашими вікнами», берегти та захищати дерева, зробити центр зручним для людей старшого віку та для родин із дітьми. Не забуває про освіту й культуру. І малий бізнес, звичайно ж.
Але парафіяни, виходячи з костелу після закінчення меси, байдуже проходять повз агітаторів. Часом хтось мляво цікавиться, що це за буклети, та йде далі, не взявши жодного. Лише три бабусі в кумедних беретах, які виходять із костелу чи не останніми, з ентузіазмом набирають буклетів та сідають пити свою ранкову каву в найближчій кав'ярні.
Гнів
«Польща буде нормальною країною не тоді, коли PiS втратить владу, а коли церква її втратить», – говорить феміністка і громадська активістка Ніна Санкарі.
Вона розповідає, що Польща змінюється, і ці зміни вже не зупинити. Згадує досвід Ірландії, де до травня цього року було найсуворіше в Європі законодавство в питанні абортів. Легально перервати вагітність в Ірландії можна було лише у випадку ризику для життя матері. У разі летальних вад плоду чи вагітності внаслідок зґвалтування – аборт був заборонений. За нелегальне переривання вагітності жінка могла сісти в тюрму на 14 років. Але в травні цього року в Ірландії відбувся референдум, на якому більшість проголосувала за легалізацію абортів.
«Ірландія завжди була ще більш католицькою країною, з погляду не лише лідерів, а й загалом населення. Релігія і політика там були нерозривні. У Польщі ситуація не така, у Польщі релігія, на мою думку, є дуже поверхневою, сильно ґрунтується на традиції», – пояснює Ніна Санкарі.
Вона наводить приклад: «У Варшаві будують нові райони, у яких передбачливо зводять великі костели. Але значна частина мешканців цих районів – молодь – не ходять щонеділі до церкви, не хрестять дітей. Усе більше поляків уже й не вінчаються в костелі, вони вже й не одружуються, а живуть у цивільному шлюбі».
І додає, що все менше поляків стають священиками, представників цієї професії все більше запрошують з африканських країн. «Польща сьогодні – це глобальний лідер за кількістю молодих людей від 18 до 25 років, які відходять від церкви й релігії. І за деякий час вони теж стануть лідерами, хтось із них прийде в політику. Тому зміни вже відбуваються. І вони будуть і в політиці теж. Кількість людей, які не вірять в релігію й не ходять до церкви, буде рости так швидко, що це змінить ментальність поляків і їхні звички. І все більше жінок починають розуміти свої права. Я не думаю, що зараз жінки опустять руки в боротьбі за свої репродуктивні права», – говорить Ніна Санкарі.
Вона розповідає, що Польща змінюється, і ці зміни вже не зупинити. Згадує досвід Ірландії, де до травня цього року було найсуворіше в Європі законодавство в питанні абортів. Легально перервати вагітність в Ірландії можна було лише у випадку ризику для життя матері. У разі летальних вад плоду чи вагітності внаслідок зґвалтування – аборт був заборонений. За нелегальне переривання вагітності жінка могла сісти в тюрму на 14 років. Але в травні цього року в Ірландії відбувся референдум, на якому більшість проголосувала за легалізацію абортів.
«Ірландія завжди була ще більш католицькою країною, з погляду не лише лідерів, а й загалом населення. Релігія і політика там були нерозривні. У Польщі ситуація не така, у Польщі релігія, на мою думку, є дуже поверхневою, сильно ґрунтується на традиції», – пояснює Ніна Санкарі.
Вона наводить приклад: «У Варшаві будують нові райони, у яких передбачливо зводять великі костели. Але значна частина мешканців цих районів – молодь – не ходять щонеділі до церкви, не хрестять дітей. Усе більше поляків уже й не вінчаються в костелі, вони вже й не одружуються, а живуть у цивільному шлюбі».
І додає, що все менше поляків стають священиками, представників цієї професії все більше запрошують з африканських країн. «Польща сьогодні – це глобальний лідер за кількістю молодих людей від 18 до 25 років, які відходять від церкви й релігії. І за деякий час вони теж стануть лідерами, хтось із них прийде в політику. Тому зміни вже відбуваються. І вони будуть і в політиці теж. Кількість людей, які не вірять в релігію й не ходять до церкви, буде рости так швидко, що це змінить ментальність поляків і їхні звички. І все більше жінок починають розуміти свої права. Я не думаю, що зараз жінки опустять руки в боротьбі за свої репродуктивні права», – говорить Ніна Санкарі.
Тиша
За 25 років дії часткової заборони на аборти в Польщі, не було особливо великих акцій протестів. Інколи проходили невеликі мітинги, переважно їх організовували феміністичні та правозахисні громадські організації та ініціативи. Вони практично не мали підтримки в суспільстві. Для багатьох поляків ідея аборту за бажанням є неприйнятною. Тож у цих акціях брали участь часом по 30–50 людей.
«У 1993-му році, коли приймали цей закон, протести були. Кілька тисяч жінок виходили на вулиці, чоловіки теж. Усі ті, хто були незгодні із забороною. Але, на жаль, у ті дні «Солідарність» уже тісно співпрацювала з церквою. І церква вже мала великий вплив на рішення, які приймалися. І ніхто вже не брав до уваги, що думають люди», – розповідає Марта Дзідо, режисерка фільмів «Жіноча «Солідарність»» та «Силачки», авторка книжки про нелегальні аборти «Слід мами».
Ніна Санкарі згадує: «Коли люди дізналися про цей законопроект, то почали формувати громадські комітети, які збирали підписи проти цього закону. Ідея була такою, що політики не мають права змінювати систему, яка стосується жіночих прав. Були заклики провести референдум щодо цього питання. Тоді було зібрано й передано до Сейму понад мільйон підписів. Але наші політики просто знехтували ними. І я думаю, саме це спровокувало велику апатію в суспільстві. Величезна енергія цілого покоління була спустошена в такий спосіб».
«Заборона абортів відбулася раніше ніж будь-які економічні та політичні зміни. Це все було заради контролю над жінками, – говорить активістка, яка захотіла зберегти анонімність. – Це ганьба, що такі речі відбуваються в європейській державі. Не можна мати в країні демократію, якщо фундаментальні права половини населення утискаються. У нас часто відбуваються спроби повністю заборонити аборти. І вони – абсолютно політичні. Якщо вже є альянс держави і церкви, церкві ніколи не буде досить. Ніколи. І політики, які отримують підтримку з боку церкви, завжди повинні їй чимось віддячувати. І це найчастіше щось, що стосується прав жінок, прав меншин. Контроль над громадянами завжди починається з обмеження прав жінок і завершується обмеженням прав усіх».
Людвіка Вуєц пояснює таку тишу тим, що люди просто пристосовуються до змін: «Я тут трохи перебільшую свідомо: але якщо тебе посадили в тюрму, то ти вчишся в цій тюрмі якось жити. І зараз, по суті, у польському суспільстві щось таке і відбувається: ну так, обмежили якісь свободи, але якось треба жити».
«У 1993-му році, коли приймали цей закон, протести були. Кілька тисяч жінок виходили на вулиці, чоловіки теж. Усі ті, хто були незгодні із забороною. Але, на жаль, у ті дні «Солідарність» уже тісно співпрацювала з церквою. І церква вже мала великий вплив на рішення, які приймалися. І ніхто вже не брав до уваги, що думають люди», – розповідає Марта Дзідо, режисерка фільмів «Жіноча «Солідарність»» та «Силачки», авторка книжки про нелегальні аборти «Слід мами».
Ніна Санкарі згадує: «Коли люди дізналися про цей законопроект, то почали формувати громадські комітети, які збирали підписи проти цього закону. Ідея була такою, що політики не мають права змінювати систему, яка стосується жіночих прав. Були заклики провести референдум щодо цього питання. Тоді було зібрано й передано до Сейму понад мільйон підписів. Але наші політики просто знехтували ними. І я думаю, саме це спровокувало велику апатію в суспільстві. Величезна енергія цілого покоління була спустошена в такий спосіб».
«Заборона абортів відбулася раніше ніж будь-які економічні та політичні зміни. Це все було заради контролю над жінками, – говорить активістка, яка захотіла зберегти анонімність. – Це ганьба, що такі речі відбуваються в європейській державі. Не можна мати в країні демократію, якщо фундаментальні права половини населення утискаються. У нас часто відбуваються спроби повністю заборонити аборти. І вони – абсолютно політичні. Якщо вже є альянс держави і церкви, церкві ніколи не буде досить. Ніколи. І політики, які отримують підтримку з боку церкви, завжди повинні їй чимось віддячувати. І це найчастіше щось, що стосується прав жінок, прав меншин. Контроль над громадянами завжди починається з обмеження прав жінок і завершується обмеженням прав усіх».
Людвіка Вуєц пояснює таку тишу тим, що люди просто пристосовуються до змін: «Я тут трохи перебільшую свідомо: але якщо тебе посадили в тюрму, то ти вчишся в цій тюрмі якось жити. І зараз, по суті, у польському суспільстві щось таке і відбувається: ну так, обмежили якісь свободи, але якось треба жити».
Гнів
«Все не так просто, – пояснює Каміла Ференц, юристка громадської організації «Федерація жінок та планування сім'ї». – Коли ми говоримо про неможливість зробити аборт, то йдеться не лише про нелегальний, а часто і про цілком легальний. На практиці жінки, які мають усі законні підстави для переривання вагітності, не можуть це зробити і змушені або їхати закордон, або народжувати. Зокрема дітей із летальними відхиленнями або зачатими внаслідок зґвалтування».
Ми зустрічаємося з Камілою пізно ввечері в барі «Ода легковажності». Це мініатюрний бар на кілька столиків в одному зі спальних районів Варшави. Усередині тьмяно, скромно й тісно. Це місце облюбувала собі прогресивна молодь. Під час масових акцій тут, наприклад, відвідувачам наливали пиво «Чорний протест».
Попри пізню годину, Каміла сидить за одним зі столиків, схилившись над ноутбуком, – продовжує працювати. Захист прав жінок – її стихія.
– Зараз наша організація веде судовий процес проти лікарні, бо жінка, яка до нас звернулася, тричі від одного й того ж лікаря отримувала скерування на один і той самий аналіз, – розповідає Каміла. – І хоча всі три рази дослідження показували, що плід має летальні вади й за жодних обставин не може народитися живим, її знову і знову завертали на той самий аналіз. Вона пережила стрес, почувалася приниженою. Коли вона питала: «Навіщо це знову?» – їй казали: «А що ви від нас хочете? Це вам не спа-курорт». А вона хотіла швидше зробити аборт, щоби потім знову завагітніти, бо дуже хотіла мати дитину. Проте мусила пройти всі кола пекла, народити дитину, яка не мала шансів на життя.
Юристка пояснює, що лікарі мають кілька можливостей не робити жінці аборт, навіть якщо є всі показання для цього. Найбільш поширений – це затягування часу. Просто роблять усе, щоби термін, коли законом дозволено переривати вагітність, минув. Не дають направлення на переривання вагітності, змушують жінок по колу робити ті самі аналізи, потім призначають додаткові, ще й ще, потім можуть відправити до обласного лікаря, а той у відпустці, потім вирішують, що треба скликати консиліум…
А ще, говорить Каміла, часто лікарі не направляють на пренатальні аналізи вагітних жінок, які в групі ризику. Наприклад, жінка вже має 35 років і більше, у неї в родині є випадки генетичних вад або на УЗД видно, що в плода відсутні якісь органи. Крім того, часто лікарі не кажуть, що в такій ситуації жінка може робити аборт, а багато жінок, особливо в маленьких містечках, не знають про таке право.
Ми зустрічаємося з Камілою пізно ввечері в барі «Ода легковажності». Це мініатюрний бар на кілька столиків в одному зі спальних районів Варшави. Усередині тьмяно, скромно й тісно. Це місце облюбувала собі прогресивна молодь. Під час масових акцій тут, наприклад, відвідувачам наливали пиво «Чорний протест».
Попри пізню годину, Каміла сидить за одним зі столиків, схилившись над ноутбуком, – продовжує працювати. Захист прав жінок – її стихія.
– Зараз наша організація веде судовий процес проти лікарні, бо жінка, яка до нас звернулася, тричі від одного й того ж лікаря отримувала скерування на один і той самий аналіз, – розповідає Каміла. – І хоча всі три рази дослідження показували, що плід має летальні вади й за жодних обставин не може народитися живим, її знову і знову завертали на той самий аналіз. Вона пережила стрес, почувалася приниженою. Коли вона питала: «Навіщо це знову?» – їй казали: «А що ви від нас хочете? Це вам не спа-курорт». А вона хотіла швидше зробити аборт, щоби потім знову завагітніти, бо дуже хотіла мати дитину. Проте мусила пройти всі кола пекла, народити дитину, яка не мала шансів на життя.
Юристка пояснює, що лікарі мають кілька можливостей не робити жінці аборт, навіть якщо є всі показання для цього. Найбільш поширений – це затягування часу. Просто роблять усе, щоби термін, коли законом дозволено переривати вагітність, минув. Не дають направлення на переривання вагітності, змушують жінок по колу робити ті самі аналізи, потім призначають додаткові, ще й ще, потім можуть відправити до обласного лікаря, а той у відпустці, потім вирішують, що треба скликати консиліум…
А ще, говорить Каміла, часто лікарі не направляють на пренатальні аналізи вагітних жінок, які в групі ризику. Наприклад, жінка вже має 35 років і більше, у неї в родині є випадки генетичних вад або на УЗД видно, що в плода відсутні якісь органи. Крім того, часто лікарі не кажуть, що в такій ситуації жінка може робити аборт, а багато жінок, особливо в маленьких містечках, не знають про таке право.
| «На практиці жінки, які мають усі законні підстави для переривання вагітності, часто не можуть це зробити і змушені або їхати закордон, або народжувати» Каміла Ференц, юристка ГО «Федерація жінок та планування сім'ї» |
«На практиці жінки, які мають усі законні підстави для переривання вагітності, часто не можуть це зробити і змушені або їхати закордон, або народжувати»
Каміла Ференц, юристка ГО «Федерація жінок та планування сім'ї»
Каміла Ференц, юристка ГО «Федерація жінок та планування сім'ї»
Ще одна можливість для лікарів, та навіть для цілих лікарень, не робити жінкам законні аборти – це так звана «клаузула сумління», прописана в законі. Тобто якщо якісь медичні маніпуляції суперечать сумлінню лікаря, він може відмовити в них пацієнтові, посилаючись на цю клаузулу.
«Але дуже рідко буває, коли лікар сам відмовляє пацієнтці, особливо тій, яка сидить навпроти нього, дивиться йому в очі, має важку вагітність і не знає, що їй робити. Лікар каже, що наша лікарня не проводить таких процедур, бо це суперечить сумлінню її працівників. Уповноважений з прав пацієнтів не вбачає в цьому порушення прав пацієнток», – зітхає Каміла Ференц.
Звичайно, жінка може звернутися до іншої лікарні. І найкращий варіант тут поїхати у велике місто, Краків або Варшаву, і там зробити аборт.
«Але коли жінки з усієї Польщі приїжджають до великих міст, то через малу кількість лікарів і надмір пацієнток, їм там цілком можуть не встигнути зробити аборт. Також жінка має оплатити проїзд туди й назад, винайняти готель, харчуватися. Це не завжди й не всім доступно. А потім Міністерство охорони здоров'я оприлюднює статистику щодо кількості абортів, і виявляється, що більша частина абортів зроблена у великих містах, а в маленьких – буквально 1-2 на рік. І дуже часто жінки їдуть робити аборт за кордон – у Німеччину, Чехію, Україну, – гаряче пояснює Каміла. – Але це лише ті, хто має на це кошти».
Юристка розповідає, що в Польщі існує величезний суспільний тиск, коли йдеться про аборти – неважливо, легальні чи нелегальні.
«Всі знають, що жінки роблять аборти. І в селах, наприклад, це можуть бути якісь старі способи, люди можуть вживати сумнівні ліки, які викликають часткову абортивну дію, від якої жінки хворіють або потім не можуть мати дітей. Або тягають важкі речі, навантажують живіт тощо, – пояснює юристка. – Існує так звана «змова мовчання». Тобто, окей, нехай хтось зробить аборт, але хай мовчить про це. Аборт прирівнюється до скаженства, і суспільство його не толерує, не дозволяє жінці почуватися нормально, якщо вона його зробила. Костел теж має великий вплив і прирівнює аборт до вбивства. Хоча лікарі розповідають, як до них звертаються і високі церковні чини, коли в них у родині хтось завагітнів і треба, як виняток, зробити цей аборт. Або дружини політиків з PiS звертаються по нелегальні аборти».
Трохи подумавши, Каміла зауважує: «Завжди аборти пов'язують із руйнуванням такого образу матері-польки, яка опікується родиною й дітьми».
«Але дуже рідко буває, коли лікар сам відмовляє пацієнтці, особливо тій, яка сидить навпроти нього, дивиться йому в очі, має важку вагітність і не знає, що їй робити. Лікар каже, що наша лікарня не проводить таких процедур, бо це суперечить сумлінню її працівників. Уповноважений з прав пацієнтів не вбачає в цьому порушення прав пацієнток», – зітхає Каміла Ференц.
Звичайно, жінка може звернутися до іншої лікарні. І найкращий варіант тут поїхати у велике місто, Краків або Варшаву, і там зробити аборт.
«Але коли жінки з усієї Польщі приїжджають до великих міст, то через малу кількість лікарів і надмір пацієнток, їм там цілком можуть не встигнути зробити аборт. Також жінка має оплатити проїзд туди й назад, винайняти готель, харчуватися. Це не завжди й не всім доступно. А потім Міністерство охорони здоров'я оприлюднює статистику щодо кількості абортів, і виявляється, що більша частина абортів зроблена у великих містах, а в маленьких – буквально 1-2 на рік. І дуже часто жінки їдуть робити аборт за кордон – у Німеччину, Чехію, Україну, – гаряче пояснює Каміла. – Але це лише ті, хто має на це кошти».
Юристка розповідає, що в Польщі існує величезний суспільний тиск, коли йдеться про аборти – неважливо, легальні чи нелегальні.
«Всі знають, що жінки роблять аборти. І в селах, наприклад, це можуть бути якісь старі способи, люди можуть вживати сумнівні ліки, які викликають часткову абортивну дію, від якої жінки хворіють або потім не можуть мати дітей. Або тягають важкі речі, навантажують живіт тощо, – пояснює юристка. – Існує так звана «змова мовчання». Тобто, окей, нехай хтось зробить аборт, але хай мовчить про це. Аборт прирівнюється до скаженства, і суспільство його не толерує, не дозволяє жінці почуватися нормально, якщо вона його зробила. Костел теж має великий вплив і прирівнює аборт до вбивства. Хоча лікарі розповідають, як до них звертаються і високі церковні чини, коли в них у родині хтось завагітнів і треба, як виняток, зробити цей аборт. Або дружини політиків з PiS звертаються по нелегальні аборти».
Трохи подумавши, Каміла зауважує: «Завжди аборти пов'язують із руйнуванням такого образу матері-польки, яка опікується родиною й дітьми».
Тиша
«Почнімо з термінології, – привітно усміхається Каріна Валінович, юристка католицької громадської організації Ordo luris. – Ми називаємо ці речі іншими словами. Ми не кажемо заборонити аборти чи зробити закон більш строгим. Ми кажемо стояти на захисті життя. Це наша позиція».
Наша розмова відбувається в тихій порожній квартирі, яка, вочевидь, слугує офісом. Втім, тут немає жодної техніки. І людей теж немає. Умеблювання – аскетичне. Над дверима до кімнати, де ми спілкуємось, висить розп'яття.
До розмови долучається ще одна юристка організації – Розалія Кієлманс-Ратинська. «Ми юристи і працюємо в конкретних сферах, таких, як захист родини, захист життя, захист шлюбу, свободи думки, свободи слова, свободи віросповідання», – уточнює вона.
Ordo luris виникла в Польщі п'ять років тому, але вже має сильний вплив на суспільну думку й реальну політику в країні. Щонайменше троє членів правління Ordo luris займали вагомі політичні посади в Польщі, про це йдеться в статті на порталі Open Democracy. Наприклад, Александр Степковський у 2015-му році був призначений заступником міністра закордонних справ Польщі і одночасно він кілька місяців був головою правління Ordo luris.
Свою ініціативу із повної заборони абортів у 2016-му році організація підкріпила майже півмільйоном підписів поляків. Подавали законопроект саме від імені цих людей. Активістки польських жіночих рухів розповідають, що юристи Ordo luris – вкрай консервативні, але добре освічені, компетентні та професійні. І вони розгорнули серйозну боротьбу за заборону абортів, від якої не відступляться.
Наша розмова відбувається в тихій порожній квартирі, яка, вочевидь, слугує офісом. Втім, тут немає жодної техніки. І людей теж немає. Умеблювання – аскетичне. Над дверима до кімнати, де ми спілкуємось, висить розп'яття.
До розмови долучається ще одна юристка організації – Розалія Кієлманс-Ратинська. «Ми юристи і працюємо в конкретних сферах, таких, як захист родини, захист життя, захист шлюбу, свободи думки, свободи слова, свободи віросповідання», – уточнює вона.
Ordo luris виникла в Польщі п'ять років тому, але вже має сильний вплив на суспільну думку й реальну політику в країні. Щонайменше троє членів правління Ordo luris займали вагомі політичні посади в Польщі, про це йдеться в статті на порталі Open Democracy. Наприклад, Александр Степковський у 2015-му році був призначений заступником міністра закордонних справ Польщі і одночасно він кілька місяців був головою правління Ordo luris.
Свою ініціативу із повної заборони абортів у 2016-му році організація підкріпила майже півмільйоном підписів поляків. Подавали законопроект саме від імені цих людей. Активістки польських жіночих рухів розповідають, що юристи Ordo luris – вкрай консервативні, але добре освічені, компетентні та професійні. І вони розгорнули серйозну боротьбу за заборону абортів, від якої не відступляться.
Юристки Ordo Iuris Розалія Кієлманс-Ратинська і Каріна Валінович
Найперше, кажуть юристки, це не їхня організація виступала ініціатором законопроекту про повну заборону абортів у 2016-му, а звичайні громадяни Польщі. «Ця ініціатива «Stop abortion» йшла від людей, ми були лише робочою групою, яка працювала над законопроектом, бо ми є юристами. А зараз є ще інша ініціатива, яку ми не ініціювали, але яку підтримуємо. Вона називається «End abortions». І це теж ініціатива громадян, яку вже підтримали 800 тисяч поляків», – пояснює Каріна.
Новою ініціативою громадяни хочуть прибрати з чинного закону про аборти другий пункт. Це коли жінка може законно перервати вагітність, якщо в зародка є важкі вади та відхилення.
«Ми називаємо цей пункт євгенічним. Це євгеніка й селекція. Майже 90% легальних абортів у Польщі базуються на цьому євгенічному винятку. Важливо захистити і зберегти життя більшості дітей, велику кількість яких вбивають у Польщі завдяки цьому закону й зокрема цьому пункту, – пояснює Каріна. Вона говорить спокійно і виважено, але на словах про феміністок вчувається легка іронія: – Немає жодного ризику для феміністок, що вони втратять право на легальний аборт у випадку зґвалтування. Цей пункт навіть не є предметом обговорення».
«Щодо інших питань, – продовжує Розалія. – Ми не робимо різниці між абортами, екстреною контрацепцією і технологією in vitro (це екстракорпоральне запліднення, під час якого яйцеклітини запліднюються спермою поза межами організму – ред.). Тому що в результаті ми маємо завжди одне й те саме – вбивство ненародженої дитини. Кожен раз у публічних дебатах ми підкреслюємо, що це не питання нашої чи вашої віри, це науково підтверджений факт, що життя зароджується з моменту зачаття. Саме тому ми проти абортів, проти екстреної контрацепції, проти технології in vitro».
На моє питання про можливі альтернативи для жінок, які хочуть мати дітей, але не можуть, Каріна й Розалія ще раз підкреслюють, що вони юристки, а значить це питання не до них. Це питання – до медиків та науковців.
Новою ініціативою громадяни хочуть прибрати з чинного закону про аборти другий пункт. Це коли жінка може законно перервати вагітність, якщо в зародка є важкі вади та відхилення.
«Ми називаємо цей пункт євгенічним. Це євгеніка й селекція. Майже 90% легальних абортів у Польщі базуються на цьому євгенічному винятку. Важливо захистити і зберегти життя більшості дітей, велику кількість яких вбивають у Польщі завдяки цьому закону й зокрема цьому пункту, – пояснює Каріна. Вона говорить спокійно і виважено, але на словах про феміністок вчувається легка іронія: – Немає жодного ризику для феміністок, що вони втратять право на легальний аборт у випадку зґвалтування. Цей пункт навіть не є предметом обговорення».
«Щодо інших питань, – продовжує Розалія. – Ми не робимо різниці між абортами, екстреною контрацепцією і технологією in vitro (це екстракорпоральне запліднення, під час якого яйцеклітини запліднюються спермою поза межами організму – ред.). Тому що в результаті ми маємо завжди одне й те саме – вбивство ненародженої дитини. Кожен раз у публічних дебатах ми підкреслюємо, що це не питання нашої чи вашої віри, це науково підтверджений факт, що життя зароджується з моменту зачаття. Саме тому ми проти абортів, проти екстреної контрацепції, проти технології in vitro».
На моє питання про можливі альтернативи для жінок, які хочуть мати дітей, але не можуть, Каріна й Розалія ще раз підкреслюють, що вони юристки, а значить це питання не до них. Це питання – до медиків та науковців.
| «Ми не робимо різниці між абортами, екстреною контрацепцією і технологією штучного запліднення in vitro. Тому що в результаті ми маємо завжди одне те саме – вбивство ненародженої дитини» Розалія Кієлманс-Ратинська, юристка Ordo Iuris |
«Ми не робимо різниці між абортами, екстреною контрацепцією і технологією штучного запліднення in vitro. Тому що в результаті ми маємо завжди одне те саме – вбивство ненародженої дитини»
Розалія Кієлманс-Ратинська, юристка Ordo Iuris
Розалія Кієлманс-Ратинська, юристка Ordo Iuris
«Які є альтернативи in vitro? Це питання до лікарів. Але, безумовно, вони є. Іn vitro – це величезна пропаганда. Це не метод лікування, а лише механізм, інструмент. І це ставить більше питань, ніж дає відповідей. Медицина має лікувати, а це спосіб отримати певний продукт, і цей продукт – діти», – говорить Каріна.
«І це – євгеніка», – підхоплює Розалія.
«Звичайно, жінки й далі робитимуть аборти. Це не залежить від того, легальні вони чи ні. Це питання свідомості, моральних принципів. Ми знаємо багато особистих історій – не лише від матерів, але й від дітей, які зараз є живими завдяки закону. Цей закон захистив їх, зберіг їм життя. Також матері говорять, що коли закон захищає життя, він також захищає жінок від суспільного тиску», – продовжує Каріна.
Розалія пояснює, що «бути за життя, це бути також і за жінок».
«І це певним чином є точкою перетину нас із феміністками, але ми маємо різні цілі. Вони захищають свої інтереси і своє тіло, і часто самі неправильно розуміють власні концепції. Вони відкидають наукову, медичну інформацію, що аборт – це погано для їхнього тіла. Коли жінка вагітна, то все тіло готується до виношування дитини і до пологів. Коли дитину неприродним способом вбивають і видаляють із тіла жінки, організму це шкодить на рівні фізичному й ментальному. Але феміністки не хочуть про це чути. Не хочуть читати наукові статті на цю тему», – говорить вона.
Питанню про те, чи можна вважати Польщу демократичною, якщо велика кількість жінок говорять про утиски їхніх прав, юристки дивуються.
«І це – євгеніка», – підхоплює Розалія.
«Звичайно, жінки й далі робитимуть аборти. Це не залежить від того, легальні вони чи ні. Це питання свідомості, моральних принципів. Ми знаємо багато особистих історій – не лише від матерів, але й від дітей, які зараз є живими завдяки закону. Цей закон захистив їх, зберіг їм життя. Також матері говорять, що коли закон захищає життя, він також захищає жінок від суспільного тиску», – продовжує Каріна.
Розалія пояснює, що «бути за життя, це бути також і за жінок».
«І це певним чином є точкою перетину нас із феміністками, але ми маємо різні цілі. Вони захищають свої інтереси і своє тіло, і часто самі неправильно розуміють власні концепції. Вони відкидають наукову, медичну інформацію, що аборт – це погано для їхнього тіла. Коли жінка вагітна, то все тіло готується до виношування дитини і до пологів. Коли дитину неприродним способом вбивають і видаляють із тіла жінки, організму це шкодить на рівні фізичному й ментальному. Але феміністки не хочуть про це чути. Не хочуть читати наукові статті на цю тему», – говорить вона.
Питанню про те, чи можна вважати Польщу демократичною, якщо велика кількість жінок говорять про утиски їхніх прав, юристки дивуються.
«Що значить не демократична країна, якщо самі люди хочуть мати такі права, хочуть захищати життя на рівні закону, які самі обрали парламент і самі хочуть мати такий закон, що забороняє аборти?» – дивується Розалія.
А Каріна додає: «У міжнародному праві немає такого поняття як право на аборт. Це не юридичний термін. Це може бути в окремих місцевих законах, а з погляду міжнародного права, його не існує. Відтак, це абсолютно хибне трактування: коли в жінок немає права на аборт, то країна не є демократичною. Бо в принципі не існує такого поняття, як право на аборт. Існує право на життя».
«І взагалі, – додає Розалія, – важливо пам'ятати: якщо люди дискутують, сперечаються щодо цієї теми, то відбувається саме демократичний процес. Коли закони породжуються в дискусіях і обговореннях».
І на завершення розмови, юристки додають, що чорні протести – це не спонтанні мітинги жінок, як думає весь світ. «Це добре організовані акції, фінансування яких організаторки отримують із закордону. Тому ці протести не можна вважати такими, що репрезентують голоси польських жінок, – говорить Каріна. – Ми досліджували цю тему. Я зараз не скажу пропорції, але величезна кількість коштів, які були влиті в ці чорні протести, прийшли з-поза меж Польщі. Це не конспірологічні теорії, це те, як це є насправді, – говорить Каріна. – Яка мета? Мати вплив на суспільство, на країну, на рішення, які в ній приймаються».
А Каріна додає: «У міжнародному праві немає такого поняття як право на аборт. Це не юридичний термін. Це може бути в окремих місцевих законах, а з погляду міжнародного права, його не існує. Відтак, це абсолютно хибне трактування: коли в жінок немає права на аборт, то країна не є демократичною. Бо в принципі не існує такого поняття, як право на аборт. Існує право на життя».
«І взагалі, – додає Розалія, – важливо пам'ятати: якщо люди дискутують, сперечаються щодо цієї теми, то відбувається саме демократичний процес. Коли закони породжуються в дискусіях і обговореннях».
І на завершення розмови, юристки додають, що чорні протести – це не спонтанні мітинги жінок, як думає весь світ. «Це добре організовані акції, фінансування яких організаторки отримують із закордону. Тому ці протести не можна вважати такими, що репрезентують голоси польських жінок, – говорить Каріна. – Ми досліджували цю тему. Я зараз не скажу пропорції, але величезна кількість коштів, які були влиті в ці чорні протести, прийшли з-поза меж Польщі. Це не конспірологічні теорії, це те, як це є насправді, – говорить Каріна. – Яка мета? Мати вплив на суспільство, на країну, на рішення, які в ній приймаються».
Гнів
«Метод, який вони називають альтернативним заплідненню in vitro, – це напротехнологія, так звана природна репродуктивна технологія, – говорить Катажина Кжемінська, яка працює в громадському секторі. – Це не лікування, це перевірка циклу овуляції (ця методика була розроблена у 1990-х роках доктором Томасом Гільджерсом та його співробітниками в Крейгтонському університеті та Інституті із вивчення репродукції людини ім. Папи Павла VI в США. – ред.). Але раптом у тебе щось не так, вони не запропонують прогресивний сучасний метод».
Коли правлячою партією була «Громадянська платформа», то державний бюджет покривав жінкам витрати на штучне запліднення, яке є дорогим. З приходом до влади PiS, фінансування припинилося.
«Вони припинили фінансувати in vitro, але дали таке ж фінансування тіньовому методу. Нещодавно був звіт, присвяченій національній системі охорони здоров'я в Польщі. За останні три роки внаслідок напротехнології були народжені 70 дітей та 21 тисяча – унаслідок in vitro», – пояснює Катажина. Вона так глибоко цікавиться цією темою, бо це її особиста історія.
Коли правлячою партією була «Громадянська платформа», то державний бюджет покривав жінкам витрати на штучне запліднення, яке є дорогим. З приходом до влади PiS, фінансування припинилося.
«Вони припинили фінансувати in vitro, але дали таке ж фінансування тіньовому методу. Нещодавно був звіт, присвяченій національній системі охорони здоров'я в Польщі. За останні три роки внаслідок напротехнології були народжені 70 дітей та 21 тисяча – унаслідок in vitro», – пояснює Катажина. Вона так глибоко цікавиться цією темою, бо це її особиста історія.
Катажина Кжемінська
«У мене була така проблема. Ми з партнером мусили ходити в клініку, діагностуватися. На той момент держава вже не оплачувала ці речі. І це було досить дорого. Але це найкраще витрачання грошей, яке в мене коли-небудь було, – усміхається. – І для мене не є проблемою говорити, що в мене є дві дитини, зачаті таким методом».
Церква і праві політики роблять усе, щоби люди не користувалися цим методом, або, хоча б, не мали бажання нікому розповідати про свій досвід. Наприклад, католицькі єпископи не раз озвучували тезу, що діти, які народяться внаслідок технології in vitro, не матимуть гідності. А ще католики та активісти pro-life руху (рухи за життя, які категорично виступають проти абортів – ред.) прирівнюють запліднення in vitro до вбивства життя на ранній стадії.
«Для мене було важливим потрапити до найкращих клінік і лікарів, ми шукали найбільш ефективні методи. І ніхто не сказав мені, що обраний мною варіант неприйнятний для католицької церкви. Бо коли ти хочеш завагітніти – для тебе важливо завагітніти, а не зробити священика щасливим. Мені легко про це говорити, бо я не католичка. Але в мене є друзі-католики, яким треба було зробити процедуру in vitro, і їм було дуже некомфортно від того, що вони чули в церкві. Вони почувалися ніяково, їм було шкода. А мені було шкода, що вони так почувалися», – говорить Катажина.
Так само вбивством церква й активісти pro-life рухів вважають екстрену контрацепцію.
Кілька років тому в Польщі можна було вільно купити таблетки екстреної контрацепції Ella One. Але останні півтора року їх можна придбати лише за рецептом. На практиці це означає, що мине мінімум кілька днів, перш ніж жінка купить ці таблетки в аптеці. А це значить, що їхня ефективність за цей час значно знизиться.
Церква і праві політики роблять усе, щоби люди не користувалися цим методом, або, хоча б, не мали бажання нікому розповідати про свій досвід. Наприклад, католицькі єпископи не раз озвучували тезу, що діти, які народяться внаслідок технології in vitro, не матимуть гідності. А ще католики та активісти pro-life руху (рухи за життя, які категорично виступають проти абортів – ред.) прирівнюють запліднення in vitro до вбивства життя на ранній стадії.
«Для мене було важливим потрапити до найкращих клінік і лікарів, ми шукали найбільш ефективні методи. І ніхто не сказав мені, що обраний мною варіант неприйнятний для католицької церкви. Бо коли ти хочеш завагітніти – для тебе важливо завагітніти, а не зробити священика щасливим. Мені легко про це говорити, бо я не католичка. Але в мене є друзі-католики, яким треба було зробити процедуру in vitro, і їм було дуже некомфортно від того, що вони чули в церкві. Вони почувалися ніяково, їм було шкода. А мені було шкода, що вони так почувалися», – говорить Катажина.
Так само вбивством церква й активісти pro-life рухів вважають екстрену контрацепцію.
Кілька років тому в Польщі можна було вільно купити таблетки екстреної контрацепції Ella One. Але останні півтора року їх можна придбати лише за рецептом. На практиці це означає, що мине мінімум кілька днів, перш ніж жінка купить ці таблетки в аптеці. А це значить, що їхня ефективність за цей час значно знизиться.
| «У мене складається враження, що наші політики зацікавлені і дбають лише про дітей, які ще не народилися. На жаль, схоже, це їхній єдиний інтерес» Наташа Блек, лікарка, керує інціативою «Лікарі жінкам» |
«У мене складається враження, що наші політики зацікавлені і дбають лише про дітей, які ще не народилися. На жаль, схоже, це їхній єдиний інтерес»
Наташа Блек, лікарка, керує інціативою «Лікарі жінкам»
Наташа Блек, лікарка, керує інціативою «Лікарі жінкам»
Лікарка Наташа Блек говорить: «Рішення нашого попереднього міністра охорони здоров'я продавати ці препарати за рецептом було виключно політичним. Тому що він був політиком правих поглядів. І для мене було шоком, що він, медик, сказав, що таблетки екстреної контрацепції є абортом. Це абсолютний нонсенс. Будь-який студент медуніверситету скаже, що це маячня», – дратується лікарка. Наташа Блек керує ініціативою «Лікарі жінкам». Це неформальне об'єднання медиків, які виписують ці рецепти безкоштовно або за символічний один злотий.
У проекті залучені 200 лікарів зі всієї Польщі.
«Я не розумію, навіщо це обмеження запровадили в принципі. Просто щоб ускладнити жінкам доступ до екстреної контрацепції? І я думаю, що наші політики з правлячої партії просто хочуть, щоби жінки лише народжували дітей. У мене складається враження, що наші політики зацікавлені і дбають лише про дітей, які ще не народилися. На жаль, схоже, це їхній єдиний інтерес», – говорить Наташа.
«Ми не можемо говорити про демократію, коли жінки можуть реалізувати свої права, виключно якщо в них є гроші, – пояснює Катажина. – Правда така: якщо жінка завагітніла й хоче зробити аборт, вона просто їде за кордон і робить його. Якщо жінка має проблеми з фертильністю, але хоче мати дітей, вона йде в хорошу клініку на процедуру in vitro. Якщо має на це кошти. А далеко не всі жінки мають такі фінансові можливості. Тож для побудови справді демократичного суспільства, такий стан речей треба змінювати. І так думаю не лише я».
У проекті залучені 200 лікарів зі всієї Польщі.
«Я не розумію, навіщо це обмеження запровадили в принципі. Просто щоб ускладнити жінкам доступ до екстреної контрацепції? І я думаю, що наші політики з правлячої партії просто хочуть, щоби жінки лише народжували дітей. У мене складається враження, що наші політики зацікавлені і дбають лише про дітей, які ще не народилися. На жаль, схоже, це їхній єдиний інтерес», – говорить Наташа.
«Ми не можемо говорити про демократію, коли жінки можуть реалізувати свої права, виключно якщо в них є гроші, – пояснює Катажина. – Правда така: якщо жінка завагітніла й хоче зробити аборт, вона просто їде за кордон і робить його. Якщо жінка має проблеми з фертильністю, але хоче мати дітей, вона йде в хорошу клініку на процедуру in vitro. Якщо має на це кошти. А далеко не всі жінки мають такі фінансові можливості. Тож для побудови справді демократичного суспільства, такий стан речей треба змінювати. І так думаю не лише я».
Чорний гнів
Дехто потім казатиме, що це було схоже на велику чорну хвилю, що накрила Варшаву. Так, наче темні води Вісли вийшли того жовтневого дня з берегів і потекли вулицями і провулками, проспектами і площами міста. Вони з гулом прямували до Сейму, щоб, здавалося, змити його з лиця Землі.
Це відбувалося в понеділок, 3 жовтня 2016-го року. Його потім назвуть «чорним понеділком». У той день на вулиці польських міст вийшли десятки тисяч людей, вбраних у чорне на знак жалоби за своїми правами. Переважно жінки, але багато й чоловіків. Польща не бачила таких масштабних акцій кілька десятків років, а деякі польські міста й містечка не бачили таких акцій ніколи. Люди не вийшли на роботу, не пішли до університетів, покинули свої справи.
Катажина Кжемінська згадує: «Я ніколи не бачила нічого подібного в Польщі. Це було так круто! Я йшла в натовпі разом з усіма, і коли ми піднялися трохи вище, я озирнулася й побачила цю неймовірну кількість людей у Варшаві. Було холодно, дощило, але люди однаково прийшли. Це було вражаюче!»
Матеріал створено в рамках програми ГО «Львівський медіафорум».
За підтримки Visegrad Fund.
Це відбувалося в понеділок, 3 жовтня 2016-го року. Його потім назвуть «чорним понеділком». У той день на вулиці польських міст вийшли десятки тисяч людей, вбраних у чорне на знак жалоби за своїми правами. Переважно жінки, але багато й чоловіків. Польща не бачила таких масштабних акцій кілька десятків років, а деякі польські міста й містечка не бачили таких акцій ніколи. Люди не вийшли на роботу, не пішли до університетів, покинули свої справи.
Катажина Кжемінська згадує: «Я ніколи не бачила нічого подібного в Польщі. Це було так круто! Я йшла в натовпі разом з усіма, і коли ми піднялися трохи вище, я озирнулася й побачила цю неймовірну кількість людей у Варшаві. Було холодно, дощило, але люди однаково прийшли. Це було вражаюче!»
Матеріал створено в рамках програми ГО «Львівський медіафорум».
За підтримки Visegrad Fund.
