«Рафінована лють» до росіян та комедійна рефлексія з поля бою: 10 найкращих українських стендапів року. Вибір Заборони

Останній рік Заборона досліджувала межі українського гумору. Вперше ми говорили зі стендаперами та стендаперками про табу в комедії, вдруге — намагалися зрозуміти, яким може бути гумор в умовах війни. Майже рік безперервного повномасштабного вторгнення показав, що комедія жива, і не лише виконує функцію розваги та розради на тлі трагедій, але й допомагає збирати донати на зброю.

Нескінченні стрими, благодійні концерти, турне і просто пости в соцмережах дозволили комікам зібрати — без жартів — мільйони гривень на підтримку армії та цивільних (одна лише команда «Підпільного стендапу» днями відзвітувала про майже 8 мільйонів гривень донатів на потреби ЗСУ). Тож, підбиваючи підсумки року, редакторка Заборони Марія Педоренко зібрала десятку українських комедійних сольників, що стали знаковими подіями.

Василь Байдак: «Комедія спостереження за абсурдом»

«Довбана Росія вкрала в мене абсурд», — каже Василь Байдак, головний абсурдист українського стендапу. Він записав новий сольник в столичному Жовтневому палаці, де ще рік тому намагався зібрати аншлаг заради комедійного челенджу. Сьогодні ж «Жовтневий» став частим місцем виступу для українських коміків: Сергій Ліпко, Антон Тимошенко та інші резиденти київського «Підпільного стендапу» стабільно збирають там повну залу. От і Байдак прогнав там свій новий сольник — «Комедію спостереження за абсурдом», який Росія принесла в Україну разом з повномасштабною війною. 

За півтори години стендап-спешл перескакує з бітів про воєнну рутину українців на прожарку кремлівської верхівки, а байдаківське «ОЙ БЛЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯ!» на манір сирени повітряної тривоги вже давно треба використовувати для оголошень про російську загрозу. На окрему згадку заслуговує півторахвилинний хіт «Просто скинь донат», який не втрачає актуальності й через два місяці після премʼєри.

Ірина Гіль: «Перший: 11 днів до»

Дебютний сольник Ірини Гіль — ще однієї резидентки «Підпільного стендапу» в Києві — відзняли 13 лютого, за півтора тижня до початку повномасштабного вторгнення, а випустили лише чотири місяці по тому. І хоча всередині цього годинного виступу немає безпосередніх згадок про напад Росії, почуття тривоги від сусідства з агресором так чи інакше пронизує її жарти. 

Крім цього, тут чимало влучних і дуже смішних спостережень про секс, психотерапію, стосунки, життя 30-річних, порно та фотографії на документи. Особлива увага — на манеру подачі жартів: стишений голос, інтонація вчительки, з якою краще не сперечатися, і відповідний імідж стендаперки, який сам працює як гарний панчлайн, адже обманює очікування глядача з першого ж жарту. А якщо ви не підписані на Ірину Гіль у TikTok, варто це виправити: вона чудово розвінчує російську пропаганду та нерідко заскакує у так званий «шакалячий експрес» [коли інтернет-юзери колективно й емоційно висловлюють свою незгоду зі співрозмовником], аби довести, що в мережі хтось точно неправий щодо російсько-української війни.

Олег Грюндик: «Welcome 2 the KLAB»

Олегу Грюндику цього року не пощастило. Його жарт про фінансову компенсацію родичам загиблих військових, яку можна буде витрачати лише на категорії «ЄПідтримки», обернувся погрозами «набити мармизу» та публічними вибаченнями перед усіма, кого він образив. Та влітку Грюндик випустив сольник — 75-хвилинний виступ з фокусом на власному 27-річчі, а точніше, на його близькості до славнозвісного «Клубу 27», де зібралося чимало успішних, але померлих зірок. 

«Welcome 2 the KLAB» — це не просто стендап-спешл, а триактовий концерт, який дуже плавно дрейфує від однієї теми до іншої, перемішуючи їх до нерідко абсурдних консистенцій. Типи особистості за «Черепашками-ніндзя»? Будь ласка! Москалі й мухи як божа кара? Осьо, беріть! Гусяча любов з пенісом? І таке тут є. Якщо ви нічого не зрозуміли з кількох попередніх речень, допоможе тільки увімкнути стендап Грюндика. Не факт, що стане зрозуміліше, але памʼятайте: це концерт-вайб, де головне — вловити одну з коміком хвилю, а там і сміх прийде.

Свят Загайкевич: «Директор овочебази: FOREVER»

Самопроголошений король крінжу Свят Загайкевич (він же — головуючий у «Підпільному стендапі») нарешті видав запис свого цьогорічного сольника. Нарешті — бо концерту, який зрештою перетворився на відео, передували кілька не дуже вдалих спроб запису. Як це було, можна побачити тут — тільки обережно, за лінком пів години іспанського сорому за поведінку аудиторії, словесний пінг-понг з геклерами (глядачами, що люблять викрикувати з зали), що скочується у відчай, та фінальне полегшення від того, що все це, нарешті, скінчилося. Натомість власне сольник — це 67 хвилин концентрованого Свята Загайкевича та його коронного «ПХА!», безжальних жартів над росіянами та вже легендарним, але таким самим мерзенним, анекдотом про стоматологів (під час нього з зали картинно виходить глядачка).

Настя Зухвала: «Рафінована лють»

Настя Зухвала (в минулому — Дєрская) та Сергій Ліпко (про нього далі) — power couple українського стендапу. Поки він захищає Україну на фронті, Зухвала займається інформаційною війною — як у власній комедії, так і в інстаграм-журналі «Зухвалий батальон». «Рафінована лють» — це підсумок її однойменного туру, який, за власним описом стендаперки, являє собою «годину нещадного збиткування над наймерзеннішими ворогами в галактиці, яких чемно називають — російські окупанти». Зухвалине «ЙО***А Б***Ь РУСНЯ» вже стало колективною реакцією на ворожі обстріли, проте це точно не єдине, що має піти в народ з цього концерту.

Аня Кочегура: «На часі»

Стендап, назва якого говорить сама за себе. Третій сольник Кочегури, яка й раніше чудово вдавалася до самоіронії, — певно, найкраща з усіх її робіт. Вміння влучно пожартувати над собою тут міксується з концентрованою ненавистю до Росії, що доволі неочікувано може смішити годину поспіль. Рутинна філософія війни, дрібка фаталізму, життя як симуляція, щодня більш абсурдна поведінка окупантів тощо — все це контрастує з попередніми роботами стендаперки, але виглядає як дуже вчасний і ефективний стрибок вгору. 

Сергій Ліпко: «Стендап концерт у Жовтневому»

Сергій Ліпко — унікальний випадок в українській комедії. На початку повномасштабного вторгнення він добровільно пішов до столичної тероборони, але с часом опинився в зоні бойових дій. Втім, це не завадило йому восени 2022 року зібрати Жовтневий палац та випустити свіжий сольник в перерві між бойовими завданнями. Його новий концерт — 50-хвилинна стендап-рефлексія на війну в усіх її проявах, написана з погляду безпосереднього учасника військових операцій. І написана вразливо, відверто та, само собою, з гумором. Всередині — біти про страх смерті, повернення з війни, військові забобони, втрату побратимів тощо. Безперечна стендап-подія, варта обовʼязкового перегляду.

Валерія Мандзюк: «Стендап у театрі»

Кожен сольник закарпатської зірочки «Жіночого кварталу» Валерії Мандзюк — це не стільки стендап, скільки щось на кшталт бенефісу видатної акторки. В неї нечасто зустрінеш чітко розмежовані біти чи жарти за звичною схемою сетапу та панчлайну. Але варто лише звикнути до такої манери, як виступ перетворюється на діалог за життя, в якому завдання глядача — уважно слухати й емоційно реагувати. Новий концерт Мандзюк в Чернівецькому оперному театрі, як вона сама коротко зазначає, — про любов. Від себе можу додати, що це про любов в абсолютно різних і іноді цілком неочікуваних проявах. Краще не спойлерити — це точно треба побачити й почути.

Фелікс Редька: «Стендап у бомбосховищі»

Ще один вже культовий виступ, про який Заборона згадувала в попередніх матеріалах. Сумський комік Фелікс Редька влаштував концерт просто у бомбосховищі — як він сам зізнавався, це була спонтанна ідея, а розуміння її унікальності наздогнало стендапера вже згодом. Виступ вийшов коротким (на 25 хвилин), але концентрованим суперактуальними та влучними жартами про війну. Найкраща частина — про досвід життя з батьком-військовим: від дитячих спогадів про життя у військовій частині до специфічного гумору, притаманного лише тим, хто був у бою. В підсумку хочеться сказати тільки: «А можна ще?» І Фелікс Редька, який раніше сумнівався в тому, чи варто йому взагалі займатися комедією, продовжує робити контент. 

Антон Тимошенко: «Жартую»

Last but not least — цьогорічний сольник Антона Тимошенка, дипломованого політолога, Відьмака з Голосієва та другого (після Володимира Зеленського) українського коміка, що потрапив на інтервʼю до Девіда Леттермана. «Жартую» за атмосферою нагадує родинне свято: тут є місце колективним вигукам «Слава Україні», розмовам про політику, «Танцям з зірками» з воєнним твістом, врученню подарунків та типовим запитанням від матері про роботу, дітей і родину.
Та водночас сольник Тимошенка — це зріз українського сьогодення, де війна сусідує з намаганням привести життя до ладу. «Жартую» відчувається більш розслабленим за торічний спешл «Поза політикою», де щільність матеріалу іноді вимагала зупинитися та переосмислити почуте. Але сказати, що Тимошенко розслабився, точно не можна. Він провіз свій сольник Україною, відкатав мінітурне Європою, розпродав чимало воєнних артефактів на благодійних аукціонах і продовжує видавати новий матеріал. До речі, за лінком вище — лише превʼю концерту «Жартую». Повну версію можна придбати, і частина грошей піде на потреби ЗСУ.