«Лукашенко живе в одній країні, решта народу – в іншій». Розповідаємо про протести в Білорусі
9 серпня у Білорусі відбулися вибори президента. За попередніми даними екзит-полів, на них переміг чинний президент країни Олександр Лукашенко – він отримав 80 % голосів. Ця інформація спричинила масові протести. У Мінську силовики застосовували проти протестувальників сльозогінний газ, світлошумові гранати, гумові кулі. Наразі відомо про понад дві тисячі затриманих. Одна людина загинула.
Редакторка Заборони Ганна Беловольченко разом із експертами з Білорусі розбиралася, що спонукало громадян вийти на протест, до чого можуть призвести мітинги й чому не варто порівнювати їх із українським Майданом.
Чому білоруси вийшли протестувати?
Олександр Лукашенко при владі вже 26 років. Він був єдиним президентом Білорусі за всю її історію після виходу зі складу СРСР. Якщо він лишиться на посаді, у Білорусі навряд чи щось зміниться на краще – звідси й протести.
Зараз збіглися кілька факторів, які призвели до сплеску невдоволення:
- Протестні настрої опозиційно настроєних людей, які загалом не задоволені діями чинної влади.
- Економічний чинник. Після закриття кордонів від початку пандемії чимало заробітчан втратили можливість заробляти гроші за межами країни, а фінансова ситуація в регіонах доволі скрутна, каже білоруська журналістка Марія Садовська-Комлач.
- Епідеміологічний чинник. Тривалий час влада Білорусі й особисто Лукашенко не визнавали загрози від коронавірусу, лікарні не отримували необхідного обладнання для боротьби з COVID-19, медики не мали засобів захисту тощо.
Якщо Лукашенко 26 років при владі, чому білоруси не виходили на протести раніше?
Виходили. За словами білоруського правозахисника й активіста Андрія Стрижака, у країні відбувалися протести після кожних президентських виборів, крім 1994 року, коли Олександр Лукашенко законно переміг у другому турі.
Найсильніший протест, каже експерт, відбувся у 2010-му. Тоді влада силою розігнала маніфестантів, яких, за різними оцінками, було від 10 до 60 тисяч. Кандидатів у президенти ув’язнили.
У 2017-му відбулися масові протести проти «декрету про дармоїдство» (згідно з ним, кожен безробітний громадянин мав сплачувати державі близько €170 на рік, – Заборона), коли люди також вимагали відставки Лукашенка. А у 2019 році білоруси вийшли на вулицю, щоб виступити проти інтеграції Білорусі з Росією. Тоді Олександр Лукашенко й Володимир Путін домовилися створити спільний уряд, ринки нафти, газу, електроенергії та уніфіковане податкове законодавство.
Марія Садовська-Комлач пояснює: на відміну від інших держав, приміром, України, у Білорусі немає практики протестів, які призводили б до зміни влади.
Із початку правління Лукашенка опозиційних кандидатів переслідували, подекуди – вбивали; бізнес, який намагався відкрито підтримувати противників чинного президента, доводили до банкрутства; незалежні медіа закривали тощо. Детальніше Заборона писала про це тут.
А чим нинішні протести відрізняються від попередніх?
Насамперед змінилися люди, які беруть участь у протестних акціях. Марія Садовська-Комлач і Андрій Стрижак кажуть: виросло нове покоління тих, хто не пам’ятає протестів, які були 10 років тому.
Крім того, люди стали частіше виїжджати за кордон, вони не залежать від телебачення, а дістають інформацію з різних джерел, можуть порівнювати і бачити, чим Білорусь вирізняється у позитивному й негативному сенсах на тлі інших країн.
На думку Садовської-Комлач, ще одна відмінність у тому, що зараз на вулиці вийшли представники найрізноманітніших сфер білоруського суспільства: від студентів до бізнесменів і працівників державних підприємств. Хоча, наприклад, у 2006 році у Білорусі проти чинного президента протестувала здебільшого молодь.
Свою роль зіграла й політизація людей, впевнений Андрій Стрижак. Активіст вважає, що після «податку на дармоїдство» та відсутності боротьби з коронавірусом, громадяни зрозуміли, що політика стосується кожного.
Із технічного погляду, ключова відмінність – інтернет. Навіть п’ять років тому у країні не були настільки поширені месенджери, через які можна миттєво передавати інформацію. Втім, зараз влада глушить зв’язок. Вже третю добу у Білорусі немає стабільного інтернету, наявні перебої з телефонним зв’язком.
Лукашенко каже, що протести підбурюють інші країни. Це можливо?
Чинний білоруський президент регулярно заявляє про те, що у країні намагаються дестабілізувати ситуацію іноземні агенти.
«Незадовго до виборів він казав, що це точно не НАТО прислало «вагнерівців». А за півтори години заявив, що ведеться гібридна війна і, можливо, «вагнерівці» з’явилися на території Білорусі за вказівкою Альянсу. Нещодавно він заявляв, що «ляльководи», які шкодять країні, перебувають у Чехії. А потім говорив, що «вагнерівці» прибули з Росії. І це при тому, що між РФ і Чехією нині дипломатична криза й про жодні спільні операції проти Білорусі не йдеться. Так він дає кожній людині бачити те, що вона хоче», – пояснює Марія Садовська-Комлач.
Із такою думкою погоджується і Андрій Стрижак. Він вважає, що є одна країна, яка втручається у хід виборів у Білорусі – це та Білорусь, в якій не живе Лукашенко.
«Він живе в одній державі, разом із чиновниками, міліцією тощо, а решта народу – в іншій. І ця решта прагне кращого життя», – констатує активіст.
Це все схоже на українську Революцію гідності, хіба ні?
Не зовсім. Ці дві події схожі між собою тим, що люди не задоволені чинною владою. А також спробами силовиків розігнати демонстрантів. Однак Андрій Стрижак і Марія Садовська-Комлач наголошують: передумови, які призвели до цього, різняться.
В Україні у 2013 році були незалежні ЗМІ, був шанс на чесні вибори, працювали суди. Так, все це не було ідеальним, наголошують експерти, однак у Білорусі абсолютно все перебуває під контролем влади.
Який шанс у протестувальників на перемогу?
Чітких прогнозів ніхто наразі не дає.
Журналістка каже, що є кілька варіантів розвитку подій:
- Введення надзвичайного стану. Тоді у Білорусі будуть сотні, якщо не тисячі, поранених і затриманих. Це призведе до придушення протестного руху й масового виїзду людей з країни, щойно з’явиться така можливість. За цього сценарію ймовірні переслідування «незгодних». До того ж, зважаючи на закриті через коронавірус кордони, громадяни будуть вимушено заблоковані в Білорусі.
- На 4–5 день протесту влада піде на масові затримання та силою розжене активістів. Так відбувалося під час попередніх протестів.
- Активні протести переростуть у більш спокійні, але регулярні. Подібне було, коли у 2011 році сталася девальвація валюти. Люди кілька місяців виходили на вулиці й мовчки аплодували.
- Найменш імовірний варіант – Лукашенко погодиться на перемовини.
«Влада налаштована на залякування й силову відповідь протестувальникам. Хоча, як показує практика, іноді чашу громадського терпіння переповнює навіть одиничний випадок насильства – як це було під час Арабської революції. Однак те, що в одних країнах такі протести призводять до зміни влади, зовсім не говорить про те, що так само відбуватиметься всюди й у Білорусі зокрема», – додає Марія Садовська-Комлач.
Андрій Стрижак наголошує: хоч яким би був результат цих протестів, народ Білорусі вже не буде таким, як раніше. Питання лише в тому, коли вдасться переломити ситуацію.
Але якщо ці мітинги не призведуть до зміни влади, Білорусь, найпевніше, ще більше зблизиться з Росією, адже проситиме про фінансову допомогу. На думку Марії Садовської-Комлач, не виключені санкції з боку Європи, що автоматично введе Білорусь у сферу більшого впливу РФ і, можливо, Китаю.
