Тільки не з РФ!

Як і чому в Україні забороняють книжки

Роман Губа і Катерина Сергацкова розбираються,

хто і навіщо забороняє книги російських видань

Редакторка: Аня Білоус

Арт-директорка: Наталія Самсонова

Фото: Дмитро Бурко, PicOi Production з фільму “Колишні”

Посеред зими 2017 року в книжковій індустрії України стався колапс. Верховна Рада прийняла закон про обмеження доступу на наш ринок друкованої продукції «антиукраїнського змісту». Тисячі книг, замовлених українськими магазинами, застрягли на кордоні на кілька місяців.

Закон був радісно прийнятий багатьма з тих, хто виступав за розрив із російським культурним полем. Для інших він лише підвісив у повітрі питання: Хто має проводити перевірки на «антиукраїнський вміст»? Прикордонники? Спецслужби? Співробітники Міністерства культури? Гадали всяке.

Досить швидко з полиць українських книжкових зникла продукція, надрукована в Росії, і з цієї причини закрилося щонайменше дві (відомих редакції «Заборони») книгарні, які спеціалізувалися на продажі книг про мистецтво та архітектуру, яких в Україні практично не видають.

«Іде війна. У нас надто багато було російських фільмів, телебачення, книжок, російської попси в навушниках. У нас було катастрофічно мало України і надто багато Росії», – емоцiйно говорить керівник управління дозвільної процедури й контролю за розповсюдженням друкованої продукції Держкомтелерадіо Сергій Олійник.

Дискусії щодо контролю продажу книжок, надрукованих у Росії, ведуться від початку російсько-українського збройного конфлікту. Власне, як і дискусії про заборону трансляції російських телеканалів, фільмів та серіалів, російських соцмереж і діяльності російських компаній загалом. Зазвичай прихильники обмежень апелюють до двох факторів – економічного (російські видавці заробляють на українському читачеві і платять податки в бюджет РФ) та ідеологічного (ввезені книги можуть містити російську пропаганду).

Пiсля прийняття нового закону питання, дозволяти чи забороняти російську друковану продукцію, вирішує Державний комітет телебачення і радіомовлення України на підставі висновків спеціальної експертної комісії.

На сайті комітету можна знайти список видань, заборонених до ввезення в Україну. До цього списку входять, наприклад, дитяча книжка «Богатырские русские сказки», підручник «Хімія», книжка Едварда Радзинського «Дочь Ленина – Взгляд на историю», видання «Советский самогон по ГОСТу: коньяк, вино, наливки и настойки». 

Не рекомендовано

Окремо можна побачити перелік не рекомендованих до ввезення в Україну книжок, серед яких – роботи ідеолога сепаратизму на Донбасі Олександра Дугіна, письменника (який неодноразово виходив на передову з боку сепаратистів) Захара Прилепіна та гумориста Дмитра Пучкова, більш відомого як Гоблін.

«Не спокушайте долю!»

Керівник управління дозвільної процедури й контролю за розповсюдженням друкованої продукції Держкомтелерадіо Сергій Олійник ділить з колегами невеличкий кабінет в будівлі на розі Хрещатика і Прорізної в центрі Києва. В управлінні зараз працює 12 людей. Вони відповідають за вичитку книжок, на які імпортери надсилають запити. Якщо у них не виникає питань до змісту, книга ввозиться, якщо є – передається на розгляд експертної ради.

Чоловік одразу просить вибачення за те, що підглядатиме у монітор під час інтерв’ю. Це – через велике навантаження, запевняє він. Олійник бідкається, що часто доводиться працювати у вихідні за ненормованим графіком.

На сторінці держслужбовця у Facebook є кілька фото у військовій формі зі зброєю. Серед постів – «нагадування» про перший похід у військкомат у березні 2014-го.

Сергій Олійник

«Перша спроба виявилась невдалою», – пише Олійник. Він служив у Збройних силах України з 2015 по 2016 рік.

«Спочатку ніс службу в Попасній, потім в Мар’їнці та Красногоровці. В танку не горів, з Іловайська не виходив, – сміється він. – Хоча бачив те, що більшість людей не бачили».

Станом на кінець березня 2018 року Держкомтелерадіо відзвітувало про 13,062 виданих дозволів на ввезення видавничої продукції з Росії та тимчасово окупованих територій. Перелік видань, яким відмовили у ввезенні, містить 45 позиції. Ще 167 – це перелік книжкових видань, «зміст яких спрямовано на ліквідацію незалежності України, пропаганду насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини».

«Жоден журналіст не спитав, чому ми так багато даємо дозволів і так мало відмов, – жаліється Олійник. – Коли ми тільки починали роботу, до нас зверталися імпортери і питали, як краще організувати роботу, щоб не виникало проблем. Ми їм сказали: не спокушайте долю! Не намагайтеся ввезти літературу, яка містить посягання на територіальну цілісність України, розпалювання міжнаціональної, релігійної ворожнечі і так далі. Я можу констатувати, що нас зрозуміли правильно».

За словами Олійника, обсяг ввезення російської видавничої продукції у другому півріччі 2017 року зменшився на 40-45% у порівнянні з аналогічним періодом у 2016-му. Сам у цьому він вбачає позитив для українських видавців.

«Навіть ті відмови, що ми надали, – говорить держслужбовець, – не були якоюсь відверто антиукраїнською літературою. Просто бізнесмени насамперед цікавляться отриманням прибутку – і це нормально. Бувало таке, що книга абсолютно невинна, а на обкладинці написано «С любовью к России». Ну яка може бути любов до Росії? Ми з Росією воюємо, це наш ворог». 

Олійник – прибічник радикальних дій. Він вважає, що треба зовсім заборонити ввезення видавничої продукції з Росії. Саме тому, напевно, він виступив проти ввезення російськомовного перекладу книги британського історика Ентоні Бівора «Сталинград». Ця історія набула міжнародного розголосу після того, як автор книги опублікував у The Guardian колонку під назвою «Чому Україна заборонила мою книгу?», в якій розкритикував цензуру в різних країнах, в тому числі й у нашій. 

«Держкомтелерадіо пояснило заборону книги фрагментами тексту, у яких йдеться про «злочини українських націоналістів». Згодом виявилося, що російський переклад «Сталінграда» містить помилку в тексті»

У відповідь на колонку Олійник опублікував власну позицію, в якій розкритикував Бівора за використання російських архівів.

«Щось не пригадую, щоб совєцькі та російські архіви, з яких той черпав інформацію, вважалися взірцем правдивості й достовірності», – написав вiн.

Держкомтелерадіо пояснило заборону книги фрагментами тексту, у яких йдеться про «злочини українських націоналістів». Згодом виявилося, що російський переклад «Сталінграда» містить помилку в тексті: в ньому використано формулювання «батальйони українських націоналістів», а в оригіналі йдеться про «батальйони поліції». Чи була ця помилка зроблена навмисне – невідомо.

В інтересах інформаційної безпеки

Але найцікавішу функцію в системі дозволів та заборон виконує не Олійник, а спеціальна Експертна рада з питань аналізу та оцінки видавничої продукції щодо віднесення її до такої, яка не дозволена до розповсюдження на території України.

У її складі – 15 людей. Донедавна серед них була загадкова особа – представник Служби безпеки України. Як зазначається в офіційних документах, Андрій Миколайович Кравченко – заступник начальника І Управління Головного управління контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки СБУ. В раді працював на громадських засадах. Наказом в.о. Держкомтелерадіо від 4 січня 2018 року його було виключено зі складу експертної ради за власним бажанням.

Прес-служба СБУ відмовляється коментувати участь Кравченка в засіданнях експертної ради та пропонує надсилати інформаційні запити. 4 квітня Zaborona.com отримала офіційну відповідь, що полковник Кравченко звільнений від участі в експертній раді і тепер служить в управлінні СБУ у Сумській області. Які саме рішення щодо книжок приймав співробітник СБУ ми досі не знаємо.

Богдан Червак. Фото – kmoun.info

Головою експертної ради є перший заступник голови Держкомтелерадіо Богдан Червак. Він відомий як лідер громадської організації «Організація українських націоналістів». Часто пише блоги на сайті «Українська правда» про роль ОУН і УПА в сучасному українському світі.

У кабінеті Богдана Червака в будівлі «Українського радіо» (є частиною Національної суспільної телерадіокомпанії України) стоїть телевізор, на екрані якого йде програма «Время покажет» російського «Первого канала».

Біля телевізора лежить великий альбом, присвячений ювілею ОУН. Поруч із робочим кріслом – державний прапор України. На стіні – портрет Шевченка, фото пам’ятника Олені Телізі та фото загиблого на Сході Василя Кіндрацього (члена організації «ОУН»).

Більшість рішень експертна рада приймає «онлайн», говорить Червак, бо відповідно до положення вона може працювати в дистанційному режимі.

«Експерти Держкомтелерадіо надсилають всім нам матеріали в електронному вигляді, – розповідає він. – Не всю книжку, а пункт, який викликав сумніви членів ради. Вони розглядають у дистанційному режимі і повідомляють про своє рішення. І от, наприклад, з 15 членів комісії 14 виступають за те, щоб не надати дозвіл. Складається протокол, і на основі цього протоколу складається рішення. Якщо будуть всі проти, значить Держкомтелерадіо зобов’язане надати дозвіл».

У Червака, як і в Олійника, досить радикальний погляд на книжкову політику.

«От є книжка «Русские сказки». Ми не надали дозвіл, – говорить він. – Сердобольні бабусі та дідусі одразу кажуть: «Ой, як же так, дітям не дозволили казки. Але чому їх не дозволили? Бо подивилися, а там «Котигорошко. Русская народная сказка». Але яка це «русская народная сказка»? Це і є на ділі реалізація «русского мира», який Російська імперія нав’язує всім і вся».

Червак зауважує, що дії експертної ради – це не заборона книг взагалі, а обмеження на їх ввезення з РФ. Якби переклад «Сталінграда» Бівора у тій самій редакції завезли б із Білорусі чи Польщі, говорить Червак, жодних перешкод би не було.

Так само, як і Олійник, Червак підтримує заборону ввезення всіх без винятку книжок із Росії. Участь в експертній раді представника СБУ Червак пояснює питанням національної безпеки.

«Відповідно до закону, до складу експертної ради повинні входити державні службовці, – говорить він. – І очевидно, що ми запросили до роботи в експертну раду працівника Служби безпеки України. Все ж таки ми маємо справу із національною безпекою. Але свої функції в експертній раді він виконує на громадських засадах. Він не отримує за це заробітної плати».

«Чергові пропагандистські видання»

1 березня 2017 року на сайті Держкомтелерадіо з’явилася публікація із назвою «Чергові пропагандистські видання з території держави-агресора не отримали дозволу на ввезення в Україну». Серед заборонених до ввезення книжок була робота російського релігієзнавця Андрія Десницького. (Нині текст публікації змінено).

«Червак зауважує, що дії експертної ради – це не заборона книг взагалі, а обмеження на їх ввезення з РФ»

Андрій Десницький

«Експерти побачили у виданнях ознаки пропаганди держави-агресора, – йдеться у повідомленні на сайті. – Зокрема, у книзі «Христианство. Настоящее. Россия, XXI век» професор Андрій Десницький, розмірковуючи про християнство в Росії, виправдовує загарбницьку політику РФ, називаючи її «силой, которая не дает прийти в мир Антихристу». У своїх далеких від біблійних проповідей новелах він пише: «Всякий, покушающийся на Россию и ее нынешних правителей, вольно или невольно служит Антихристу (даже если хочет, к примеру, их сменить вполне законным путем, в соответствии с конституцией)».

На своїй сторінці у Фейсбуці Десницький продовжує цитату з власної книжки і висловлює припущення, що експерти Держкомтелерадіо не читали його роботу.

«У человека, знакомого с историей хотя бы в объеме школьного курса, на четверку с минусом, тут неизбежно возникает множество вопросов», – пише він.

21-го березня український релігієзнавець Дмитро Горєвой опублікував фото листа від Держкомтелерадіо до заступника голови Комітету з питань культури і духовності Верховної Ради Віктора Єленського. У ньому йдеться про повторний розгляд експертною радою книги Десницького і її допуск до розповсюдження на території України.

«По-прежнему считаю, что сама идея запрещать «неправильные» книги неверна. Но это дело граждан Украины», – прокоментував це автор книги. Пізніше дорікання про «далекі від біблійних проповідей новели» з сайту Держкомтелерадіо зникли.

Дві заборони на дві тисячі дозволів

У переліку «видавничої продукції держави-агресора, на ввезення якої надано відмови у видачі дозволів», фігурують чотири підприємства: ТОВ «Форс Україна», ТОВ «Видавництво «Арій», ТОВ «Дресс Шоу» та ПП «Видавництво «Махаон-Україна».

Єдиний з представників імпортерів, який зголосився із нами говорити, – Юрій Грюканов, юрист «Махаон-Україна». Він також є членом експертної ради з питань аналізу та оцінки видавничої продукції.

Компанія «Махаон-Україна», за словами Грюканова, отримала дозвіл на ввезення більш ніж двох тисяч найменувань друкованої продукції, а відмову мала лише у двох випадках – «Сталінграда» Ентоні Бівора та «Великої енциклопедії школяра» Шона Коннолі.

«Система, яка зараз діє, особисто мене як представника видавничої компанії, повністю задовольняє, – говорить він. – Тут немає ніяких надуманих податкових мит, немає акцизних марок. Все досить чітко. Комітет працює фахово і професійно, вичитує кожну книжку. Мені здається, що ця система має залишатися й надалі. У нас більше двох тисяч дозволів. Дві книжки на фоні двох тисяч – це не дуже багато».

На головну