У серпні президент Володимир Зеленський нагородив Орденом княгині Ольги І ступеня 73-річну викладачку ІМВ Валентину Дайнеко. Після цього багато випускників та студентів звинуватили її в булінгу та сексизмі. На боці викладачки — нинішні політики й бізнесмени, правозахисники ж підтримують звинувачення. Обидві сторони підтверджують: Дайнеко дозволяла собі різкі висловлювання. Редакторка Заборони Ганна Беловольченко поговорила і з тими, і з іншими — й розповідає про цей конфлікт.
1989
Літо, 1989-й рік. Іветта Делікатна щойно приїхала з батьками з Харкова до столиці. Вона складає вступний іспит до Інституту міжнародних відносин, приймає його викладачка Валентина Дайнеко. Згодом Іветта дізнається, що іспит вона провалила. Однак дівчина не погоджується і разом із батьками йде оскаржувати рішення, бо впевнена в своїх силах. Діалог із викладачкою стає неконструктивним: замість обговорення рівня знань Іветта та її батьки чують: «Тебе трахнуть під першими ж сходами. Ти вступаєш сюди лише для того, щоб вискочити заміж і поїхати з країни». Розмова закінчується тим, що матір Іветти забирає «швидка» — серцевий напад.
Попри це, дівчина таки вступає в Інститут. З Валентиною Дайнеко в неї спалахне ще кілька дрібних конфліктів, однак студентка «поставить викладачку на місце» — й та більше її не чіпатиме. Скарг Іветта не подавала. Бо Радянський Союз — про які скарги може йтися, каже вона.
2019
Тридцять років потому киянка Марія Музиченко вирішила вступати до Інституту міжнародних відносин, бо змалечку мріяла працювати в сфері права. Каже, що дитинство було не з легких, а тому хотілося захищати людей. Упродовж чотирьох років вона вивчатиме філософію в Києво-Могилянській Академії, а от магістратуру вирішить закінчити в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Шевченка. Днями просиджуватиме за книжками, аби запам’ятати все те, що її майбутні однокурсники штудіювали на парах із викладачами. І таки досягне свого — омріяну освіту здобуватиме на бюджеті.
2 вересня. Марія йде на пару з англійської в піднесеному настрої. Її викладачка — завідувачка кафедри іноземних мов Валентина Дайнеко. Про неї Інститутом давно ширяться чутки. Мовляв, вимоглива, а часом може й дозволяти собі зайвого в спілкуванні зі студентами. Але чутки завжди є — і можуть виявитися лише чутками, думає Музиченко.
— Вдягніться, мені гидко на вас дивитися! — заявляє Дайнеко за кілька хвилин після початку пари. Марія одягнена в звичайні штани та кофту з помірним декольте.
— Ні, — каже дівчина у відповідь. Цей діалог вона переказує по пам’яті. — По-перше, я не маю в що переодягнутися. По-друге, зовнішній вигляд — моя особиста справа, й одягнута я відповідно до дрес-коду. По-третє, якщо я занадто тепло вдягнуся в таку спеку, можу знепритомніти.
— Мені байдужі ваші проблеми зі здоров’ям, вдягніться, — наполягає викладачка.
— Ні, — стоїть на своєму дівчина.
— Ваше прізвище?
— Музиченко.
— Добре, я вас запам’ятала. Ви більше не вчитиметеся в цьому університеті, я про це подбаю, — припинила розмову викладачка.
Після пари Марія йде на кафедру — з проханням перевести її до іншого викладача. Адже розуміє: вчитися у Дайнеко їй буде «морально важко». На кафедрі іноземних мов від викладачки вона чує погрози, що та її «згноїть і випхає з інституту». А ще вона запевнить: «Ви будете лише в моїй групі — або там, де я скажу». «Ні, мені неприємно, ви принижуєте людей, мені не подобається з вами спілкуватися», — скаже Музиченко й повторить своє прохання про переведення. Зрештою її вимогу задовольнять.
Протягом року новий викладач з англійської, за словами Музиченко, зумисно ставитиме їй «незарах». Адже всім на кафедрі відомо: вона перевелася зі скандалом, та ще й сперечалася з завідувачкою Дайнеко. Свої знання Музиченко зможе підтвердити на держіспиті, де отримає «90», тобто — «відмінно».
2020
Валентина Дайнеко працює в ІМВ 44 роки, з них 30 — завідує кафедрою іноземних мов. Про таких, як вона, кажуть: вічна викладачка, яка сама з університету не піде. Дайнеко викладає англійську мову в міжнародних документах і дипломатичному листуванні, а також теорію та практику перекладу. За час роботи вона випустила не один десяток українських дипломатів, суддів, політиків.
24 серпня 2020 року президент України Володимир Зеленський нагородив Валентину Дайнеко Орденом княгині Ольги I ступеня. Це одна з найвищих нагород, яку присуджують жінкам за «внесок у державне будівництво та розвиток України, трудові здобутки та високий професіоналізм». Майже всі українські президенти нагороджували викладачку: в 2009 році Дайнеко отримала нагороду III ступеня від президента Віктора Ющенка, а в 2014 — орден II ступеня від Петра Порошенка.
Коли стало відомо про нагороду від Зеленського, частина студентів, які вчилися у Дайнеко, почала розповідати про стиль її спілкування й роботи під хештегом #позорючестькимо. «Не можна пити воду на парах», «дівчата — підстилки для дипломатів, які нічого не можуть досягти в житті», образи на адресу тих, хто отримував низькі бали з англійської — «ідіот», «дурень», коментарі щодо зовнішнього вигляду… Все це — лише мала частина того, що професорка нібито казала студентам.
За пару днів вал звинувачень на адресу викладачки в соцмережах переріс у щось на кшталт правозахисного руху. Нинішні й колишні студенти об’єдналися, аби подати колективні скарги на Дайнеко: до самого Інституту — директору Валерію Копійці, до Міністерства освіти й науки — очільнику Сергію Шкарлету, а також освітньому омбудсмену Сергію Горбачову. Вимагають «звернути увагу на численні випадки порушення прав людини, вчинені стосовно студентів … і, відповідно, провести внутрішнє незалежне та неупереджене розслідування в Інституті». На сайті Change.org навіть зареєстрували петицію, в якій вимагають позбавити викладачку нагород. Зараз петицію підписала тисяча людей.
«Людина старого гарту»
На противагу публікаціям про булінг від Дайнеко, інші студенти виступають на підтримку викладачки. Дар’я Карленко приїхала вступати до ІМВ шість років тому. Чутки про Дайнеко доходили до дівчини ще з першого курсу, однак сама вона з викладачкою не стикалася до третього курсу.
На перше заняття, пригадує вона, всі «прийшли нажахані, бо інститутом ширилися різні чутки». «Але Валентина Вікторівна розповідала нам про свій досвід викладання, про те, з якими дипломатами вона працювала. За кілька пар я зрозуміла: від нас багато вимагають, але й дають не менше», — запевняє Дар’я.
Карленко не пригадує, щоб при ній викладачка дозволяла собі грубі висловлювання на адресу когось зі студентів. Просила прибрати воду зі столів — це факт. Однак такі вимоги Дар’я пояснює вихованням професорки. «Це пара на 7-10 людей. І коли людина намагається ділитися знаннями, досвідом, їй неприємно бачити пляшки на столі. Але якщо ви попросите запити пігулку, наприклад, ніхто вам не заборонить», — пояснює студентка.
Про Дайнеко Дар’я говорить виключно з повагою. Каже, що це людина старого гарту, яка регулярно відвідує висококультурні заходи, і для неї висловлювання на кшталт «трахнути під сходами» — щось зі сфери нереального.
«Ця людина [Валентина Дайнеко] ніби була вихована за принципами дворянства в часи царської Росії. Вона дуже дипломатична. Кажуть, були коментарі з її боку про те, що дівчата вступають в Інститут, аби тільки вийти заміж за олігарха. Можливо. Але якщо ви скажете «Валентино Вікторівно, я спочатку сама стану олігархом, а потім вийду заміж за олігарха», вона буде вас поважати. Бо це жінка, яка досягла всіх висот самотужки. Вона не буде применшувати можливості інших жінок», — каже Карленко.
Ірина Назарова закінчила Інститут міжнародних відносин у 2000 році. Каже, що Валентина Дайнеко — з тих викладачів, яких на першому курсі бояться, а на п’ятому — поважають.
На одному з тестів, пригадує Назарова, професорка забрала її роботу. Дайнеко здалося, ніби Ірина давала списувати однокурснику. Студентка не довго думала: встала й заявила при всіх, що викладачка помиляється. Тоді Валентина Дайнеко викликала її на кафедру.
«Я вже не пригадую, що вона сказала дослівно, однак я заявила: Валентино Вікторівно, ви не праві, в мене ніхто не списував. Після цього вона сказала, що поважає мою думку, й перевірила мої знання. А ще сказала, що вивчила ситуацію й з’ясувала, що зазвичай я таки даю списувати студентам. І додала: «Робити цього не варто, але якщо вже списують, мусять вам віддячувати», — пригадує Назарова.
Каже, що професорка справді могла бути дуже різкою, але межу не переходила. В такий спосіб, на думку колишньої студентки, викладачка хотіла стимулювати тих, хто не вчиться чи некультурно поводиться. Адже серед студентів було чимало таких, які на п’ятому курсі навіть алфавіту англійського не знали.
«Так, жорсткий викладач, так, може сказати щось різке. Але людина — це сума вчинків, як казав Бродський. Це її спосіб перевірити, як ти реагуєш», — пояснює Ірина.
Зараз під відкритим листом колишні випускники збирають підписи за Дайнеко. Звинувачення на адресу професорки підписанти називають «безпідставним, цинічним і нахабним цькуванням», яке має ознаки «спланованої чорної PR-кампанії». Під листом вже підписалися понад сто людей, серед яких — відомі нині політики: керівник Офісу Президента Андрій Єрмак, Голова виконавчого комітету Національної ради реформ при Президенті Міхеїл Саакашвілі та інші.
«Контроверсійна ситуація»
Валентина Дайнеко спілкуватися з Забороною відмовилася. «Я дуже зайнята людина. Тому, будь ласка, з цього питання мене не турбуйте, дякую за дзвінок», — так відповіла вона нашій журналістці. Не захотів спілкуватися й директор Інституту міжнародних відносин. У приймальні керівника закладу у відповідь на дзвінки говорили, що в нього нарада, сам він на особисте повідомлення не відповів.
Голова Ради студентів Інституту міжнародних відносин Данило Величко сказав Забороні, що про ситуацію, яка склалася між Дайнеко та студентами, він дізнався зі ЗМІ, де бачив інформацію про петицію на Change.org. Ситуацію він називає «важкою й контроверсійною». За словами Величка, Рада студентів «вирішуватиме ситуацію в межах процедур на внутрішньому рівні». В чому суть цих процедур — він не пояснив, зазначивши, що детальніше розповісти не може: «Побачите по нашій діяльності».
Якшо в своєму виші ви зіткнулися з харасментом, булінгом або сексизмом, напишіть про це заступниці головної редакторки Заборони Юліані Скібіцькій на пошту y.skibitskaya@zaborona.com.
