Наприкінці 2020 року в Парижі відбулася подія, яка приголомшила світ: чоловік на очах у пасажирів метро обезголовив вчителя історії Самюеля Паті. Злочинцем виявився громадянин Чечні, який отримав статус біженця у Франції. Відтоді десятки уродженців Північного Кавказу, які втекли до Європи від переслідувань російських спецслужб, заарештували й намагаються вислати на батьківщину, де їм загрожує в’язниця, тортури й позасудова розправа. Головред Заборони Катерина Сергацкова поспілкувалася з людиною, яку катували російські спецпідрозділи, а Франція зараз намагається депортувати на батьківщину.
Одного разу на уроці, присвяченому свободі слова, Самюель Паті показав учням карикатури на пророка Мухаммеда, опубліковані в карикатурному журналі Charlie Hebdo. Незабаром після цього, 16 жовтня 2020-го, на вчителя у вагоні метро напав молодик із кухонним ножем. Він прокричав «Аллаху акбар!» і обезголовив чоловіка. Нападника застрелила поліція. Пізніше з’ясувалося, що це був 18-річний чеченець, який у 2008-му отримав у Франції політичний притулок.
Фото: Thomas Bresson / Wikimedia
Президент Франції Емманюель Макрон назвав напад на вчителя «ісламістським терактом», країною прокотилася хвиля ісламофобії. А через кілька днів чеченця Магомеда Гадаєва, який чекав отримання статусу біженця у Франції, заарештували.
«Мені сказали, що мене вважають загрозою для Франції», — журиться 36-річний Гадаєв.
Ми розмовляємо з Магомедом по телефону: він виходить на зв’язок зі слідчого ізолятора під Парижем, де утримують шукачів притулку та мігрантів без документів. У цьому ізоляторі він перебуває з кінця жовтня 2020-го. Влада Франції збирається депортувати його на батьківщину, до Росії, звідки він втік у 2010 році після жорстоких тортур. У Гадаєва семеро дітей — більшістю з них опікується дружина, над якою також нависла загроза депортації.
Підвал ОМОН
Магомед Гадаєв був на стороні чеченських сепаратистів під час другої чеченської війни. Цей факт красномовно пояснює, чому російська влада переслідує його мало не половину життя.
Друга чеченська війна стала першим кроком, який здійснив Володимир Путін, сівши в президентське крісло. Він кинув тисячі російських солдатів у Чечню, щоби підпорядкувати Москві республіку, яка в 1991 році оголосила про свою незалежність від федеральної влади. Під час цієї війни більшість міст у Чечні буквально стерли в порошок, десятки тисяч мирних жителів загинули.
Уперше Гадаєва затримали у 2004-му році. Це були чеченці, що перейшли на сторону тодішнього президента Чеченської республіки Ахмата Кадирова. Так часто відбувалося під час другої воєнної кампанії: чеченців, налаштованих проти Росії, переманювали в профедеральні силові підрозділи. Таких прозвали «кадировцями». Найчастіше вони погоджувалися перейти на сторону Росії через тиск, який чинився в тому числі й на їхніх близьких. Магомед стверджує, що його били і вимагали вийти на роботу саме «кадировці». Він зміг виїхати з Росії до Казахстану, але його оголосили у федеральний розшук, й у 2006-му вивезли з Казахстану назад до Чечні.
Гадаєв провів майже три роки у в’язниці за участь у війні на боці сепаратистів. Його випустили в середині жовтня 2009 року, але 1 листопада раптово затримали знову. Він опинився в неофіційній в’язниці на базі чеченського ОМОНу (загону особливого призначення) — як він каже, «на підвалі». Там його били битою й ручкою від «берети», тримали прикутим до батареї, погрожували вбити, «відвезти на болото», «закопати». Під тортурами пройшли довгі 5 місяців — ніхто з рідних не знав, де був Магомед. Він стверджує, що головним відповідальним за тортури був Аліхан Цакаєв — односелець Кадирова, який очолював ОМОН із 2007 року.
Чеченець бачив, як до підвалу привезли трьох таких же, як він, молодих людей, — двох із них убили. А в грудні 2009-го в підвалі опинився чеченець Іслам Умарпашаєв. Його арешт спричинив великий скандал: батько подав заяву до Європейського суду з прав людини, за справу взявся Ігор Каляпін, керівник «Комітету проти тортур». У результаті і Умарпашаєва, і Гадаєва випустили на свободу.
Коли Гадаєв виходив із «підвалу», омонівці йому сказали: розповіси, де був — вб’ємо твоїх батьків. Навесні 2010-го він виїхав із Чечні спочатку в Москву, а звідти — до Польщі.
Особливий свідок
Уже в Польщі Гадаєв отримав статус біженця й погодився стати особливим свідком у справі про тортури Іслама Умарпашаєва: «ми ж тільки вдвох вийшли живими з цього підвалу», — каже він. «Комітет проти тортур» умовив його дати свідчення проти ОМОНу російському слідству на території Європи. Головним підозрюваним у справі про тортури Умарпашаєва був Аліхан Цакаєв.
Незабаром Гадаєву стали дзвонити по скайпу з погрозами співробітники ОМОНу. А в Чечні вони приходили до його батька й говорили: не зупиниш сина — ми його вб’ємо. Після цього чеченець звернувся в прокуратуру в одному з польських міст, щоби там дозволили дати свідчення в справі про тортури. Це незвичайна процедура, яка передбачає, що на територію Євросоюзу має приїхати російський слідчий, щоби легально записати ці свідчення. А оскільки біженець отримав свій статус саме через те, що ховається від російського «правосуддя», переконати європейську країну в необхідності такої процедури було дуже складно, пояснює Забороні Ігор Каляпін. Потрібно було надати Гадаєву охорону.
Від польської поліції надійшла відповідь про те, що достатніх доказів для надання йому охорони немає, і в проведенні допиту відмовили.
Після цього Гадаєв поїхав до Франції, й у 2014 році звернувся до влади, щоби та дала дозвіл на показання свідків. Після довгих старань правозахисників, каже Каляпін, дозвіл він таки отримав. З Росії його приїхав допитувати на той час головний слідчий з особливо важливих справ по Північному Кавказу Ігор Соболь (у 2019-му його звільнили зі Слідчого комітету й тепер він намагається відновитися). Саме свідчення Гадаєва лягли в основу кримінальної справи — однієї з найгучніших справ про катування в Росії. Щоправда, розслідування так і не дійшло до суду: минулого року, каже Каляпін, його було закрито.
Далі події розвивалися дивно. У 2015-му, незабаром після нападу терористів на редакцію Charlie Hebdo, до будинку Гадаєва увірвалися спецслужби Франції і звинуватили його в переховуванні родича дружини, який колись заїхав у країну за фальшивою візою й отримав статус біженця. Водночас його самого почали звинувачувати в тому, що він «був революціонером у Чечні» через що являє собою загрозу для Франції. Дані про те, що Магомед Гадаєв — небезпечний «ісламіст» і «терорист», французькі служби черпали від своїх колег у російській ФСБ.
А у 2017-му під час поїздки до Польщі, розповідає Гадаєв, польська влада зупинила його в аеропорту й запропонувала ультиматум.
«Вони хотіли, щоби я розповідав їм, хто незаконно перевозить людей із Польщі до Німеччини, — каже Гадаєв. — Я сказав, що мені це не цікаво. Вони з помсти порушили справу за те, що я не живу в Польщі [як годиться біженцю], й анулювали мій статус».
Формальний привід
Гадаєв спробував отримати статус біженця у Франції, але йому відмовили, вважаючи, що в нього, як і раніше, є польські документи, — а вони вже були анульовані. У 2019-му французька влада раптово призначила йому домашній арешт за порушення міграційного законодавства. З одного боку, французи не хотіли видавати йому місцеві документи, стверджуючи, що в нього вже є польські, а з іншого — казали, що він перебуває у Франції незаконно, оскільки не має польських документів.
«Мені поставили країною повернення Росію, — каже Гадаєв. — Я подав до суду і суд вирішив, що в Росію мене категорично не можна [відправляти]. Навіть ЄСПЛ повідомив владі, що мене не можна депортувати. Я подав заново заяву про статус біженця на підставі того, що сама Франція визнає загрозу й визнає, що в мене немає польських документів. Минуло вже півтора року — і вони кажуть, що вважають мене загрозою для Франції. Навіть квиток до Москви мені купували, але суд вчасно втрутився».
Глава Комітету проти тортур Ігор Каляпін стверджує, що сам президент Чечні Рамзан Кадиров у курсі справи Умарпашаєва й ролі Гадаєва в показаннях проти співробітників чеченського ОМОНу.
«Претензії до Гадаєва — на високому рівні, — каже Каляпін. — У тому, що з ним розправляться, якщо він опиниться в Росії, сумнівів немає».
Кровна ворожнеча
У серпні 2019 року в центрі Берліна вбили чеченця Зелімхана Хангошвілі. Він воював на стороні чеченських сепаратистів і був близький до керівництва республіки Ічкерія й «Імарата Кавказ» у підпіллі. Хангошвілі жив у Грузії до 2014 року, а потім переїхав в Україну. На нього кілька разів робили замах, і наприкінці 2015-го, після чергового замаху, він виїхав до Німеччини, сподіваючись отримати там політичний притулок. Але під час прогулянки в парку його застрелив чоловік на велосипеді. Невдовзі його затримали німецькі спецслужби — він виявився співробітником ФСБ.
Після вбивства Хангошвілі його дружині надали політичний притулок. Проте двох його племінників, які намагалися отримати притулок у Швеції, депортували до Грузії, як повідомили Забороні джерела в організації, яка займається їхнім захистом.
26 лютого 2020 року невідомий пробрався до квартири чеченського опозиційного блогера Тумсо Абдурахманова у Швеції й кілька разів ударив його молотком, поки той спав. Тумсо зміг дати здачі нападнику і викликати поліцію. Чеченець вважає, що замах на нього організували за те, що він публічно називав першого президента Чечні Ахмата Кадирова зрадником народу. А в Росії на нього заведено кримінальну справу за участь у війні в Сирії, хоча навіть у його паспорті є відмітки про те, що в зазначений період він перебував у Казахстані.
У липні 2020- го у Відні вбили чеченця Маміхана Умарова на прізвисько «Анзор» — він був шукачем політичного притулку. Він активно вів соцмережі й розповідав про те, як російські спецслужби організовують замахи на політичних опонентів і колишніх чеченських бойовиків у Європі.
Проте владі основних європейських країн, де живуть біженці з Чечні, — Франції, Німеччини, Польщі та Австрії — цих даних, вочевидь, мало, щоби зробити висновок про те, що Росія переслідує чеченців, не згодних із її державною політикою, навіть на території Євросоюзу.
Незабаром після нападу чеченського біженця на вчителя влада Франції повідомила, що має намір вислати з країни 231 «імовірного екстреміста». Як пишуть ЗМІ, глава французького МВС Жеральд Дарманен направив таке доручення місцевій владі.
Олексій Оболенець, адвокат шведської правозахисної організації Vayfond, який нині проживає в Україні і спеціалізується на політично мотивованих справах проти вихідців із Північного Кавказу, стверджує, що зараз у Європі розглядається понад тисячі справ про депортацію й кілька десятків — про екстрадицію уродженців Північного Кавказу. Тільки до Vayfond по правову допомогу звернулося приблизно п’ятдесят осіб, яких намагаються вислати з країн Євросоюзу.
«Може йтися про сотні й навіть кілька тисяч осіб, які перебувають під ризиком депортації, — каже Олексій Оболенець в інтерв’ю Забороні. — В основному це відбувається через те, що Росія порушує кримінальні справи щодо цих людей і вимагає їх видати, або надає спецслужбам інших країн інформацію, що ці люди нібито становлять небезпеку».
Адвокат каже, що чергова хвиля проблем у біженців із Північного Кавказу почалася приблизно у 2017 році — після того, як «Ісламська держава» на Близькому Сході почала втрачати позиції. Тоді в Європі, Туреччині й на Близькому Сході почалися масові арешти тих, хто нібито брав участь у незаконних терористичних формуваннях у Сирії та Іраку. Водночас, каже Оболенець, «на одного росіянина, який реально був у Сирії, припадає приблизно п’ять осіб, які там не були, але отримали звинувачення в цьому з Росії».
Колоніальна ідея
У Росії ведеться дослідча перевірка й заведені тисячі кримінальних справ на уродженців Північного Кавказу. В основному за так званими «терористичними» і «екстремістськими» статтями. Ключових причин, каже адвокат Олексій Оболенець, три.
«Або людина вже давно виїхала до Європи й намагається легалізуватися, або легалізувалася й отримала притулок, а їй із Росії, у тому числі і з Чечні, пропонують співпрацю. Людина відмовляється і її оголошують у розшук — їй загрожує екстрадиція й до 20 років таборів, — пояснює адвокат. — Або за цим стоїть план з розкриття терористичних справ, який виконують російські силовики на Північному Кавказі. План необхідний для пояснення причин посилення кримінального покарання, збільшення термінів і, як результат, зміцнення авторитарної влади. Важливо окремо сказати про критиків режиму, блогерів і правозахисників, релігійних лідерів. Їх відсоток не такий уже й великий у загальній статистиці, але саме їхні справи слугують за основу в системі — навколо них вибудовуються звинувачення щодо інших біженців».
Більшість неправдивих звинувачень у тому, що виходець із Північного Кавказу воював у Сирії, каже Оболенець, ґрунтуються на свідченнях. Він наводить як приклад історію одного зі своїх клієнтів, на якого завели справу про фінансування «Ісламської держави». Клієнт був біженцем у Німеччині, з ним зв’язалися контакти з Чечні, обманом виманили в Південну Осетію (грузинська республіка, окупована Росією) і там затримали. Після цього він опинився у слідчому ізоляторі в Грозному із зізнанням у фінансуванні «Ісламської держави» в Німеччині і списком із 25 прізвищ нібито спільників. У суді він повідомив, що його катували, але йому присудили 9 років ув’язнення. Крім того, на кожну людину зі списку спецслужби завели кримінальну справу й направили екстрадиційні запити до Німеччини й України.
«Влада [країн ЄС і України] реагує на ці запити, — каже Оболенець. — Тобто свідомо неправдива конструкція у РФ виливається у реальні дії щодо арешту й екстрадиції людей. Хоча здебільшого це люди, які тікали на підставі серйозних обставин — вони стали жертвами або свідками тортур і злочинів спецслужб».
Наприклад, восени 2018 року Україна видала за запитом Росії уродженця Інгушетії Тимура Тумгоєва, який воював за український чеченський батальйон ім. Шейха Мансура. У Росії на нього було заведено справу про нібито участь у воєнних діях у Сирії на боці «Ісламської держави». Незабаром стало відомо, що в російській в’язниці його піддали тортурам. А в грудні 2020-го українська влада видала Молдові за спрощеною процедурою інгуша Руслана Акієва, який також належав до батальйону ім. Шейха Мансура. Його екстрадиції вимагала Росія.
На думку адвоката, мета такої політики фабрикації кримінальних справ — «захист колоній від виходу з метрополії».
«Після подій 1994-го [початку першої чеченської війни], після всіх бомбардувань Чечні Кавказ великою мірою утримується завдяки значній кількості армійських і поліцейських структур, — пояснює Оболенець. — Дії, пов’язані з переслідуванням уродженців Північного Кавказу, спрямовані в тому числі на утримання у своєму підпорядкуванні територій, які можна назвати постколоніями. Це реалізація так званої постколоніальної політики, яка продовжує імперську політику царської Росії. Тому людей тримають у постійному страху. Це один зі способів психологічного знищення, який має мало спільного з боротьбою з тероризмом».
Фото: Прес-служба Президента Російської Федерації / Wikimedia
