Чоботар без чобіт. Україна знімає кіно, але втрачає культові кінотеатри
1 жовтня припиняють роботу два київських кінотеатри «Україна» й «Кінопанорама». Обидва розташовані в центральній частині столиці і ще в «нульові» були виведені з комунальної власності і продані. Так що їхнє припинення діяльності (принаймні в теперішньому вигляді) було справою часу. Що буде з ними далі – невідомо.
Це все дуже мило виглядає на хвилі «відродження українського кіно», про яке так багато нині говорять. Останні роки держава вкладає чимало грошей у розвиток кіновиробництва. Навіть один із роликів перманентної промо-кампанії уряду був присвячений цьому. Тільки є нюанс – замало лише витрачати гроші на виробництво фільмів, їх ще треба десь показувати.
В Україні катастрофічно мало кінозалів – приблизно п’ятсот. Для порівняння – у Польщі понад тисячу, у Франції – шість тисяч. І навіть нинішня кількість українських кінозалів не гарантує, що до кожного з них дійде український фільм. «Україна» й «Кінопанорама» були саме тими майданчиками, до яких українське кіно пробивалося.
До речі, у «Кінопанорамі» була можливість показувати фільми з плівок. Таких кінотеатрів було дуже мало, тому саме там планували зробити ретроспективу фільмів режисерки Кіри Муратової, яка померла цього літа. Тепер покази скасовані.
Іронія долі – 2019 року вийде скандальний фільм «Стус». Одна зі сцен фільму відбувається саме в кінотеатрі «Україна». Чорновіл, Стус і Дзюба під час прем’єри фільму «Тіні забутих предків» заявили про арешти української інтелігенції. А тепер кінотеатру не буде. Стуса немає, кінотеатру немає, ну зате хоч Віктора Медведчука пообіцяли додати у фільм, і те зі скандалом.
Також наступного року має вийти фільм-портрет Юрія Шилова «Панорама». Він присвячений кіномеханіку, який усе життя пропрацював у «Кінопанорамі». Водночас буде смішно й сумно показувати цей фільм в інших кінотеатрах. А де «Кінопанорама» – а немає, оптимізувалася.
