Чому масова культура сексуалізує тварин? Розповідаємо, хто такі фурі

Заборона вже розповідала про те, як хентай кілька років поспіль залишається найпопулярнішим жанром на порносайтах. У сюжетах мальованого порно іноді можна побачити персонажів, що поєднують людські й тваринні риси. Утім, сексуалізація антропоморфних тварин притаманна не лише японській культурі — в усьому світі вже понад 60 років існує субкультура фурі, де концепція перевдягання у звірів співіснує з еротичними елементами. Заборона розповідає, звідки взялися фурі, чому цей фандом не лише про секс (і в жодному разі не про зоофілію) та яку шкоду і користь антропоморфні тварини приносять суспільству.

Хто такі фурі?

Це субкультура, що об’єднує прихильників антропоморфних тварин, які фігурують у попкультурі. Подібні персонажі не лише походять на людей статурою, але й носять одяг і мають людські інтелект і міміку.

Одна з характерних рис субкультури — прагнення створити свою фурсону, своєрідне звірине альтер его, яке можна втілювати у творчості чи відігравати у реальному житті, наче аватар. Фурсон також використовують для рольових ігор в інтернеті, у відеоіграх та при живих зустрічах.

Як і кожна субкультура, фурі мають свій жаргон:

Відносити до субкультури фурі лише підлітків помилково: у спільноті можна зустріти людей усіх вікових категорій, гендерів і професій. Утім, за даними наукового проєкту Furscience, що досліджує спільноту фурі, понад 75% фурі молодші за 25 років, а близько третини ідентифікують себе як «виключно гетеросексуальні». Найбільше серед прихильників субкультури саме чоловіків, проте дослідження також показали, що ідентичність фурсони може відрізнятися від ідентичності особи, яка відіграє її рольову модель. 

Переважно фурі не віддають перевагу якійсь конкретній тварині — часто це гібриди, що поєднують риси кількох істот. Серед найпопулярніших гібридів можна виокремити собаку-вовка, лисицю-вовка, дракона-вовка, кішку-лисицю та тигра-вовка. А з-поміж попкультурних героїв переважають покемони, грифони та персонажі відеоігор.

При цьому костюм фурі — фурсьют — дуже дорогий, на Заході за нього треба викласти мінімум $2000. Тому більшість фурі одягаються у свою фурсону частково (лапи, хвіст, голова) або просто носять аксесуари (наприклад, котячі вуха), малюють грим та представляються на зустрічах фурі своїм вигаданим ім’ям. 

Чому контент з антропоморфними тваринами став популярними?

Стосовно антропоморфних тварин термін «фурі» почали використовувати у 1980-х. Це повʼязують з серією коміксів Albedo Anthropomorphics (1983–2005) про тварин-солдатів, які беруть участь у космічній війні. Проте спільнота прихильників фурі виникла у 1960-х, тобто ще до появи офіційного терміну. Каталізатором для появи окремої субкультури стали комікси з людиноподібними істотами. Вони могли містити як складні соціальні теми, так і еротичні сцени, де фігурували антропоморфні тварини.

1976 року в США зʼявилася Асоціація аматорської преси (APA), члени якої робили комікси з фурі під назвою Vootie та розсилали їх в різні друковані ЗМІ. Значна кількість робіт APA містила відверті зображення сексу, що дозволило асоціації швидко зібрати групу прихильників — вони поширювали їхні комікси та створювали власні.

А 1989 року в Каліфорнії пройшла перша фурі-конвенція ConFurence Zero в Каліфорнії, яка тільки розширила фурі-фандом. Сьогодні фурі-персонажів можна побачити не лише в коміксах, мультиках чи кіно. Вони зʼявляються в рекламі чи в навчальних матеріалах, а члени субкультури проводять тематичні зʼїзди, дискусійні панелі тощо. 

Фурі — це сексуальне відхилення та схильність до зоофілії?

Ні. Люди з зоофілією відчувають сексуальний потяг до реальних тварин, які не можуть погодитися чи відмовитися від статевого акту.

Натомість фурі приваблює фантазія, в якій люди можуть мати певні тваринні ознаки — хвости, вуха, пірʼя тощо. Такий сексуальний потяг до антропоморфних тварин та інших вигаданих персонажів називають скедіафілією (від грецького слова schedio — «малювати»). Скедіафілія не має патологічних ознак — це радше фетиш, коли люди сексуалізують певний обʼєкт, відірваний від загального образу.

У суспільстві побутує помилкова думка, буцімто фурі бачать себе як тварин, і тому їм подобається займатися сексом з іншими тваринами. Та насправді фурі ототожнюють себе з улюбленими персонажами, а не з тваринами. Так само вони можуть відчувати сексуальне бажання, але воно спрямоване на істот з людськими та тваринними ознаками, а не на тварин як таких.

Зрештою, як і будь-яке інше фанатське захоплення, фурі дійсно мають сексуальний аспект, що переважно проявляється в еротичних відео- чи рольових іграх або у фанатських малюнках. Його називають yiff, і якщо для одних він може бути невіддільною частиною спільноти фурі, то інші зберігають нееротичний інтерес до субкультури. 

Культуру фурі сексуалізують?

Частково. В медіа нерідко можна побачити матеріали про фурі, де субкультуру подають як сексуально мотивовану. Наприклад, історії про її представників, які відвідували тематичні заходи, щоби зайнятися сексом з іншими фурі чи просто з людьми в хутряних костюмах.

Учасник кампанії проти трансперсон Грем Лінехан пов’язав фурі з педофілією, а торік у США депутату-республіканцю Брюсу Бюстельману довелося вибачатися після поширення пліток, буцімто для юних фурі в шкільних туалетах ставили лотки.

У самій спільноті немає одностайної реакції на сексуалізацію фурі. Згідно з опитуванням 2011 року, 37% фурі вважали сексуальний потяг важливою складовою субкультури, 38% не мали чіткої відповіді, а 24% заявили, що сексуальна складова не має нічого спільного з їхнім захопленням. 

Водночас опитування на з’їзді фурі 2013 року показало, що 96,3% чоловіків і 78,3% жінок дивляться порно з фурі. Проте лише 5% респондентів заявили, що порнографія була основним фактором, який привів їх до фандому. 

Нью-Йоркський письменник Джо Страйк, який провів у субкультурі фурі 30 років та написав книгу Furry Nation, розповідає, що у фандомі дійсно присутня сексуальна складова, але це лише окремий його аспект. Він пояснює, що люди мають вроджений інстинкт ідентифікувати себе з тваринами, проте переважно не замислюються про це. Натомість ідея фурі полягає в тому, щоби виразити цю «внутрішню, часто правдивішу» версію людини.

Самі ж фурі пояснюють, що бачать в субкультурі можливість спілкуватися з однодумцями. При цьому вони вважають антропоморфних тварин естетично приємними та кажуть, що досвід перевтілення в фурі звільняє від переживань, стресу, депресії.

21-річна фурі Вінтерфоксі пояснює, що прийшла до субкультури через любов до рольових ігор, але водночас знайшла в ній терапевтичний спосіб впоратися з дитячою травмою. В минулому дівчина пережила сексуалізоване насильство з боку близького родича, тож для своєї фурсони обрала лисицю, яка може швидко втекти.

Вона каже, що досвід пережитого насильства мають далеко не поодинокі члени спільноти, тому стереотип про те, що фурі — це фетиш-група, вона вважає образливим: «У фурі-спільноті розуміють, що багато людей мають важке минуле».

Вінтерфоксі підкреслює, що субкультурі притаманне почуття відданості, що приходить з наслідуванням тварини. Фурі називають інших однодумців членами великої родини, так званої зграї.

Крім того, антропоморфні тварини привабливі, бо вони мають просте життя: «Припустімо, ви хочете бути кішкою. Коли ви кішка, вам не потрібно турбуватися про школу, вам не потрібно турбуватися про сімейні сварки, вам не потрібно турбуватися про те, гей ви, лесбіянка, чи натурал, вам не потрібно турбуватися про політику — все це не має значення, тому що ви кішка».

Як масова культура викривляє уявлення про світ через фурі?

Олюднення тварин у масовій культурі допомагає об’єктивувати та сексуалізувати людей. Письменниця Емілі Годетт, зокрема, звертає увагу на мультфільм «Звірополіс», що привернув увагу фурі через надмірну сексуалізацію тварин.

«Є тонка грань між тим, щоб зробити персонажів достатньо людяними, щоб їм можна було співпереживати, і достатньо людяними, щоб їх можна було сексуалізувати», — зазначає Годетт.

Вона вбачає проблему в тому, що розрахований переважно на дітей «Звірополіс» приваблює і набагато старшу аудиторію. А поширення сексуалізованих наративів тільки погіршить сприйняття мультфільму, як сталося, наприклад, з My Little Pony: в певний момент шукати будь-який контент, повʼязаний з героями мультфільму, стало небезпечно через ризик натрапити на порнографію чи інший контент для дорослих. 

Є багато теорій, чому люди намагаються надати тваринам людських рис, але найголовніша полягає в створенні простої та частково знеособленої метафори. Через цю метафору можна показати расизм, релігійні, соціальні та політичні проблеми, як, наприклад, нацизм у графічному романі Арта Шпіґельмана «Маус».

Антропоморфні звірі дозволяють людям подивитися на власне суспільство та розробити концепцію або модель реагування, поставити собі незручні питання.Дослідниця Керолін Л. Берк пояснює: коли політичні, релігійні, соціальні чи особисті ризики високі, використання тварин дозволяє дистанціюватися та критично досліджувати те, що нам було б незручно досліджувати безпосередньо.