Транзит за Бугом: чому українські біженці залишають Польщу та переїздять до Німеччини

Українці, які виїхали за кордон через війну, активно залишають Польщу, так звану країну «першого контакту», щоб оселитися в сусідній Німеччині. Виїзди набули масового характеру і відобразилися в статистичних даних, тож цього не могли не помітити польські експерти з міграції, які вже підраховують втрати на ринку праці, спровоковані відтоком наших співвітчизників.

На думку експертів, тенденція зберігатиметься, бо наших співгромадян мотивує не лише вища винагорода за працю й виплати. Серед основних причин — родинні й соціальні зв’язки, які завжди були важливими для українців. Спеціально для Заборони журналістка Ольга Гембік дізналася, як зміна країни захисту вплине на бажання українців повернутися додому після війни та чи боротиметься Польща за український трудовий ресурс.

Польща та Німеччина: різниця для українців-мігрантів

Катерина Голець із донькою виїхала з Києва 24 лютого 2022 року. Інтуїтивно взяли курс на Варшаву, рухалися в колоні таких самих українських біженців. Після місяця проживання в нашвидкуруч обладнаному польському центрі для переселенців вирішили їхати далі. Вибір країни був передбачуваний: у Німеччині жінка мала родичів, які виїхали до Берліна під час хвилі міграції в 90-х роках. 

Утім, допомога рідні не знадобилася: одразу після приїзду Катерина отримала безплатне соціальне житло й почала відвідувати курси німецької мови, щоб мати можливість працевлаштування. 

«Різниця між Польщею і Німеччиною суттєва, — розповідає Катерина Голець. — Тут я одразу стала на рейки: швидко оформилась на курси німецької, а в травні вже підтвердила рівень знання мови В1. Отримую 500 євро допомоги, ще майже стільки ж становлять платежі дитячої допомоги “Кіндергельд” від соціальної служби Familienkasse і нарахування з Джобцентру [Центру зайнятості]».

У Польщі ж жінка отримала одноразову виплату 300 злотих (приблизно 2800 гривень) і щомісячну допомогу на дитину 500 злотих (орієнтовно 4700 гривень), яка із січня 2024 року зросла до 800 злотих (приблизно 7500 гривень). Загалом її заробітна плата в Польщі заледве покривала вартість оренди житла. 

Незабаром до Катерини Голець у Німеччину переїде її знайома з дітьми з польського міста Познань. Жінка спокусилася новою урядовою ініціативою Job Turbo — пришвидшеного працевлаштування для біженців, які лише починають вивчати німецьку мову. За інформацією з Федерального міністерства праці та соціальних питань Німеччини, завдяки цій ініціативі до роботи планують залучити щонайменше 200 тисяч українських біженців. Інтеграційний курс із вивчення німецької мови вже пройшла половина із них.

Скільки зареєстрованих біженців з України в Європі

За інформацією Офісу ООН із прав людини (UNCHR), станом на початок грудня 2023 року в Німеччині перебувало більш як 1,1 мільйона українських біженців. У Польщі ж — лише понад 950 тисяч. Загалом станом на кінець року в Європі налічують більш ніж 5,9 мільйона біженців з України.

Сусідня до України держава почала втрачати першість за кількістю українських переселенців приблизно півтора року тому й остаточно програла Німеччині в цифрах у серпні 2022-го. 

Експерти Міграційної платформи EWL та Центру Східної Європи при Варшавському університеті дослідили, що саме відтоді кількість зареєстрованих біженців у Польщі зменшилася на понад 350 тисяч, тоді як у Німеччині — зросла на понад 410 тисяч.

«Після початку повномасштабної війни українські біженці керувалися безпекою і через географічну близькість обирали насамперед прикордонні країни, — коментує Маргарита Ситник, речниця Міграційної платформи EWL. — Проте зараз українці зважають також на економічні чинники: можливості розвитку та роботи за фахом, вищого заробітку, соціальних виплат і підтримки. Також вибір ґрунтується на досвіді інших українців, які вже освоїлися в Німеччині й радять цю країну для переїзду знайомим».

43% тих, хто покинув Польщу, мають у Німеччині чимало знайомих і друзів, 42% — спокусилися на кращу соціальну допомогу, 38% — стверджують, що ключовою стала сума грошей, яка залишається на руках після сплати оренди житла, комірного й решти видатків у Німеччині. 27% біженців наперед потурбувалися про пошук роботи й переїхали з гарантією працевлаштування. 26% вирішили переїхати з огляду на перспективи освіти й кращого розвитку для дітей.

Інтеграція українців в інших країнах

«Німці за нас “взялися”, — ділиться власними спостереженнями Катерина Голець. — Виплат цілком вистачає для життя. Тим, хто живе на соціальну допомогу і поки що не працює, оплачують також оренду житла. Ці помешкання, як правило, розташовані в невеликих селах подалі від міст, а часом і магазинів. Але багато хто спокушається шансом платити лише за світло та інтернет. Дуже відчувається намір влади інтегрувати українців у німецьке суспільство — є чимало курсів та ініціатив».

Згідно з уже згадуваним опитуванням, підхід до інтеграції українських біженців у Польщі й Німеччині дуже різниться. Якщо в країні за Бугом 34% опитаних інтегрувалися самостійно, з власної ініціативи встановлюючи контакти з локальною спільнотою, то в Німеччині 52% інтегрувалися завдяки курсам підвищення мовної кваліфікації. 

«Польща була лояльнішою до українців. Громадянин України міг швидше вивчити польську, але можна було також послуговуватися українською або російською, — каже кандидат політичних наук, експерт-міжнародник Станіслав Желіховський. — Німеччина ж пропонує інтеграцію, стимулює вивчати німецьку. Свого часу вони змогли адаптувати до своєї культури і ринку праці турків, зовсім неспоріднений народ. Тож зможуть і українців, які дуже швидко навчаються і призвичаюються. Навіть якщо починали з фізичної праці, кваліфіковані українські працівники, багато з яких мають вищу освіту, зможуть надалі краще реалізовуватися».

Загалом проходження процесу інтеграції в Німеччині для опитування задекларувало 99% українців.

У Польщі бракує робочих рук

Відтік українців уже відчутний у польських компаніях. Одразу після переїзду в Польщу понад 70% українських біженців негайно взялися за роботу, піднявши ВВП країни більш як на 1%. Зараз же відчувається брак робочих рук. 

«Дефіцит робочої сили є одним з викликів для польських роботодавців цього року, — стверджує Маргарита Ситник. — Попри те, що 65% українських біженців нині працює, робочих рук усе одно бракує. А їхній переїзд до західних країн Європи, зокрема до Німеччини, поглиблює дефіцит кадрів. Він є відчутним, зважаючи на те, що ще до повномасштабного вторгнення в Польщі не залишалося підприємств у різних сферах і різного розміру, де б не працювали українці. І досі польським роботодавцям не вдалося замінити на ринку праці українських чоловіків, які зазвичай приїжджали до Польщі заробляти, а зараз не мають такої змоги через заборону виїзду з України».

За інформацією Ситник, вакантних посад не бракує: лише в третьому кварталі 2023 року в будівельній галузі їх нараховували 13,2 тисячі. Більше вакансій було лише в промисловій переробці (22,6 тисячі) і торгівлі (15 тисяч).

«Польща відіграла для українців роль трудового хаба після початку повномасштабного вторгнення, — наголошує експерт-міжнародник Станіслав Желіховський. — Тоді заднім числом було ухвалено відповідне законодавство, й українці змогли працевлаштуватися. З 1 червня 2023 року у ФРН набула чинності директива Європейського Союзу, яка надає доступ до ринку праці Німеччини, соціальних благ, охорони здоров’я, освіти».

За словами експерта, така країна з потужною економікою, якою нині є Німеччина, зможе швидко працевлаштовувати наших громадян і адаптувати під свої умови. У країні, звиклій до великого ринку праці, українці вже стали другою за чисельністю нацменшиною після громадян Туреччини.

«У Польщі вже задумуються над тим, як компенсувати втрачених для ринку працівників з України, залучаючи робочі руки з країн Азії та Близького Сходу, — розповідає Станіслав Желіховський. — Свого часу, за правління партії «Право і Справедливість», Варшава хотіла цього уникати. І навіть у питанні квотування щодо прийому біженців на території Євросоюзу часто використовувала “українську карту”, прикриваючись українцями: мовляв, вони компенсують квоти, які розподіляють між усіма країнами-членами ЄС». 

Гострий кадровий дефіцит спонукає польських урядовців створювати комплексну міграційну політику, наголошують у Міграційній платформі EWL. Наприклад, уже розпочалася робота над створенням міграційної стратегії для Польщі на 2025–2030 роки. 

Нова хвиля міграції

Спочатку українські біженці переважно хотіли пересидіти бомбардування і воєнні дії в сусідній Польщі — країні, близькій географічно і ментально, зі схожими культурою і мовою. Нині ж, коли війна затягується й терміни її закінчення спрогнозувати важко, більшість із них задумуються над пошуком стабільного місця проживання. І якщо повернутися з Польщі видавалося простішим, то що далі на захід, то складнішим ставатиме це завдання. Незалежно від того, коли в Україні настане мирне життя. 

«Війна досі триває, і не виключена наступна хвиля міграції, — прогнозує експерт-міжнародник Желіховський. — Якщо першою після повномасштабного вторгнення була так звана жіноча хвиля, коли виїздили переважно жінки з дітьми, то після закінчення війни можлива чоловіча хвиля, і не одна. Це будуть громадяни України, які вперше вирушать шукати роботу за кордон або ж поїдуть для об’єднання родини — до дружин, які вже адаптувалися в країнах Європи». 

Польща може скористатися цим шансом, створивши українським громадянам хороші умови для працевлаштування, надавши соціальні гарантії, додає експерт. Адже ментально близьким українським працівникам, яких легко навчати та інтегрувати, у Польщі точно зрадіють. 

Утім, тоді пошук і залучення працівників з Азії та Близького Сходу — для відбудови знищеної війною України й не тільки — буде клопотом нашої держави.