(c) 2018  ГО “Крос Медіа” – Усі права захищено

60 нових картин
Фото: facebook.com/olexa.mann

«Чорний період»: «Райони», гармонія та крейда у роботах Олекси Манна

«Чорний період» – нова серія робіт сучасного українського художника Олекси Манна. Вона стоворювалася останні два роки і вилилася у міждисциплінарний арт-проект. У роботі над нею Олекса використовував лише два кольори – чорний та білий. На деяких картинах все ж присутні невеликі кольорові акценти, які підсилюють враження від сюжетів.

Уперше «Чорний період» покажуть публіці 13 квітня. Виставка відкриється у просторі Інституту проблем сучасного мистецтва. Серія буде представлена разом з аудіоінсталяцією молодого українського композитора Ptakh (Антон Дегтярьов). Ініціатором події стало видавництво ArtHuss.

Zaborona.com поспілкувалася з Олексою про причини «Чорного періоду» у його творчості та попросила у нього кілька нових робіт, аби показати їх першими.

 

Коли ти почав створювати цю серію, що стало дня неї відправною точкою?

Так сталося, що я переїхав з умовного мегаполісу, схожого на бардачну азійську дєрєвню, в умовне європейське маленьке місто. Воно схоже на саме поняття «місто» в урбаністичному і культорологічному значенні. І так сталося, що старий центр цього міста пропорційно і гармонійно побудований до масштабів людини. Відстані, висотність будинків, ширина вулиць, тротуарів, відстань від ручки на дверях брами до землі, фактури на стінах – все якось було прораховано і осмислено. Мене потягнуло від цієї лялькової гармонійної краси на околиці міста, там де, знаходяться «райони». Потягнуло, як серійного вбивцю тягне на місце злочину. Від абсолютно умовної гармонії – до такої ж дисгармонії. Лазив я по тих хаотичних районах абсолютно спонтанно. Досліджував напівзруйновані постапокаліптичні залишки радянської цивілізації, різницю фактур, силуети і форми, спілкувався з людьми, що там живуть, і щось фіксував. Іржаві гаражі, розхерячені лавиці, закинуті ларьки, перекинуті смітники. Це якась натуральна, невигадана сюрреалістичність. Вона як сіра зона. Розмита, як коли ти вмикаєш периферійний зір. Одного разу у мене було з собою дві фарби, які я купив у магазині. Чорна і біла. І крейда. Я відірвав стінку від картонної коробки, що валялась на вулиці біля смітника, і зробив першу композицію. І все. Так і почалося. Відчув матеріал.

 

Цей проект про якусь конкретну місцевість чи загальне висловлювання про країну в цілому?

З одного боку – це автобіографічне висловлювання, коли ти робиш пластичні речі, обмежуючи себе в засобах і досягаючи максимальної виразності. У ньому немає прив’язки до конкретної місцевості, хоча там і зустрічаються знайомі деяким мотиви, але це не важливо. Два кольори, чорний і білий, іноді з невеликими вкрапленнями чи акцентами ще одного або двох, вони дають тобі можливість вловлювати нюанси. Досліджувати таким способом навколишній світ – через відкадровані з нього фрагменти. Все це відбувається на межі абстракції, не втрачаючи зв’язок з реальністю, та все ж виходячи з неї. У мене з’явилась якась брутальна легкість, що мені завжди подобалася в живописі. Іноді грубе висловлювання, часто зроблене навмисно, може бути дуже точним.

З іншого боку – це про те, що зараз відбувається з усіма нами. Спроба через умовну документальніть в пластиці показати не документальний, але точний перехід з однієї реальності в іншу. Ми зараз знаходимося в переході від однієї агонізуючої цивілізації до іншої, яку ще треба збудувати і сконструювати. Зараз іде війна, тому і суспільство почало сприймати життя в парадигмі «чорне-біле», світ навколо за принципом «добре-погане» і «ворог-друг». Через це суспільні процеси зміни свідомості часто можна охарактеризувати, як «чорно-білі», де люди знаходяться в безапеляційному виборі «свій-чужий», незважаючи на нюанси. І це все дуже експресивний, грубий і часто деструктивний процес, який на всіх нас впливає.

 

Яка роль у «Чорному періоді» відведена музиці?

Під цей проект Птах спеціально зробив аудіоінсталяцію, де окремі мінімалістичні урбаністичні звуки зливаються в цільну, монолітну музику. Антон – один із найкрутіших сучасних електронних композиторів. Він відчув тему та ідею «Чорного періоду» і розробив її просто перфектно. В експозиції є інсталяція, яка представляє собою скелет будинку, за аналогією з однією з робіт, де зображена висотка на районі. Цей «хребет» лежить на підлозі, і по ньому ти заходиш у зал. Коли йдеш по «хребту», впираєшся у великий чорний куб із «глазком». Ти зазираєш у «глазок», та в цьому великому чорному, темному об’ємі бачиш маленький заломлений об’єкт, зроблений зі сміття, знайденого на вулиці та скомпонований певним чином. Від своєрідного макрокосмосу потрапляєш у мікрокосмос. На кінцях «ребер» цього «хребта» теж стоять чорні куби, різних, але менших об’ємів. Навпроти великих кубів знаходяться маленькі роботи, там, де малі куби, – великі. Тут відбувається гра з з об’ємами і масами – cвоєрідна візуальна гойдалка. В кубах розташовані динаміки та грає окремо прописаний для цього трек, зі своїм набором звуків і відповідним настроєм. Всі ці музичні теми зливаються в одну, основну мелодію, яка звучить у великому кубі, до якого ти потрапляєш в результаті пересування експозицією. Там знаходиться основна точка, центр композиції і головна музична тема.

 

Як на роботи вплинуло те, що ти обмежив себе до двох кольорів і мінімальної кількості матеріалів?

Це свідоме самообмеження, яке було зроблене для відкриття в собі нових ресурсів. У деяких практиках, коли ти себе в чомусь обмежуєш, маєш можливість вийти на новий рівень. Для мене в данному проекті чим простіше сюжет – тим краще, бо пластична задача тільки ускладнюється. І мені цікаво вирішити, як вийти з цього становища.

 

Про автора

Випускова редакторка Zaborona.com. Раніше була редакторкою розділів "Культура" та "Стиль життя" у виданні Buro 24/7 Ukraine, а до цього – гостьовою редакторкою Hromadske.ua. Працювала у сфері PR з різними культурними проектами.