СТОРІЗ

Іван Чернічкін

Детективно-археологічне агентство «Шукай».

Історія лейбла, який шукає і відроджує українську музику 1960–1990-х років.

30 Квітня 2021

«Шукай» — український музичний лейбл, який заснували наприкінці 2018 року три однодумці — Дмитро Ніколаєнко, Дмитро Пруткін і Олександр Цапенко. Мета лейблу — шукати і відновлювати втрачені записи дивної, авангардної, неформатної і джазової музики, яка відноситься до України.

Відривок з фільму "Продавець повітря"

Спочатку лейбл був націлений на пошук та перевипуск музики з радянських фантастичних фільмів, мультфільмів і документальних передач. Але зараз у їхньому арсеналі є такі релізи, як запис виступу секстету Олександра Шаповала на джазовому фестивалі в Донецьку й музика авангардної композиторки Валентини Гончарової.

Заборона розповідає історію архівного лейбла «Шукай» — а також навіщо перевидавати музику, випущену 30–40 років тому, і на кого націлені лімітовані вінілові наклади.

Дебютним вінілом лейбла став саундтрек Віктора Власова до фантастичного фільму «Продавець повітря» (1967). Фільм випустила Одеська кіностудія за однойменним науково-фантастичним романом Олександра Бєляєва.

Видео: Радянське телебачення. Держтелерадіофонд Росії / Youtube

Проєктом, що поклав початок «Шукай», можна назвати спробу лейбла Дмитра Ніколаєнка Muscut перевидати на вінілі саундтреки до радянських фільмів, створені Мікаелом Тарівердієвим. Він навіть зв’язався й довгий час листувався про це з дружиною композитора Вірою.

«Але, мабуть, треба було діяти рішучіше — наприклад, приїхати до неї в Москву. А через деякий час на британському лейблі Earth вийшла збірка Tariverdiev: Film Music — бокс із 3 пластинок, і відтоді я вирішив бути активнішим і залучати до процесу однодумців для більш продуктивної роботи», — згадує Ніколаєнко.

Робота над першим релізом була вже командною. Але і проблем з’явилося більше, ніж очікували. Спочатку потрібні плівки довго не могли знайти в архіві Одеської кіностудії.

А коли їх знайшли і спробували оцифрувати в монтажній кіностудії, апарат для оцифровки весь час рвав плівку. Через це довелося їхати до Києва, в архів Пшеничного, де запис Віктора Власова нарешті вдалося відреставрувати й оцифрувати.

«Було довго й нудно. Для нас це було в новинку так само, як і для кіностудії. Кумедний факт: кіностудія — мабуть, з переляку — оцінила плівки за захмарною ціною, і кур’єр DHL, дізнавшись, на яку суму треба страхувати посилку, відмовився від замовлення і втік. Довелося особисто везти плівки на автомобілі в Київ», — розповідає Олександр Цапенко.

Але всі ці труднощі не відбили в лейбла бажання продовжувати пошуки. Наступним етапом стала робота над випуском саундтрека Володимира Бистрякова до знаменитого мультиплікаційного фільму «Аліса в задзеркаллі».

Роботи Володимира Бистрякова «Шукай» знайшли ще до «Продавця повітря», але вирішили притримати музику до анімації для другого релізу. Бистряков працював у «Київнаукфільмі» в 1980–1990-х і за цей час написав супровід до десятків картин.

Розповідаючи про співпрацю композиторів із теле- і кіностудіями, Пруткін акцентує увагу на тому, що «в титрах іноді навіть не вказували їхніх імен. Більш того: у радянському кіно можна нашазамити зарубіжних виконавців (наприклад, французів Space), чиї авторські права в ту пору нікого не хвилювали».

Третій реліз «Шукай» примітний двома фактами: по-перше, музика Валентини Гончарової ніяк не пов’язана з кіно, а по-друге, матеріал для цієї платівки не довелося шукати. Якоюсь мірою він сам знайшов лейбл.

Відео: DBGO / Youtube

У 2018 році Діма Ніколаєнко по роботі переїхав у Таллінн, де познайомився з куратором лейбла Frotee. Той розповів йому про Гончарову, яка переїхала сюди ще в 1980-ті, і надіслав її трек Dance Of Shiva. Діму це відкриття дуже вразило: музика сильно відрізнялася від того, що робили українські артисти того ж періоду.

З 300 хвилин оцифрованого архіву «Шукай» відібрали половину: сольні записи оформили в першу збірку, що вийшла у 2020 році. А наприкінці цього року планується вихід дуетів Гончарової з Пеккою Айраксіненом, Сергієм Лєтовим і Олександром Аксьоновим.

Найпсиходелічнішим релізом лейблу можна сміливо назвати платівку з виступом секстету Олександра Шаповала на джазовому фестивалі в Донецьку в 1976 році. Платівка називається «Кобзарева Дума» і складається з трьох інструментальних композицій.

Шаповал, більш відомий як лідер ВІА «Водограй», об’єднав у «Кобзаревій Думі» психоделічний рок і джаз із традиційним фольклорним ладом. Зі своїми колегами вони створили вдалий приклад музики, яка пізніше стала відома як spiritual jazz.

«Водограй» міг стати нашою першою платівкою ще у 2015 році. Ми звернулися до Шаповала, але у нього не було майстер-стрічки. Другу спробу ми зробили вже у 2019 році. Але замість «Водограю» друг Шаповала Микола Аммосов запропонував нам видати виступ секстету», — додає Пруткін.

Зараз на голландському заводі друкується остання на сьогодні платівка «Шукай». Це знову саундтрек до радянського мультфільму студії «Київнаукфільм» — і знову композитора Володимира Бистрякова.

Відео: Eugene / Youtube

«Битва» — це екранізація оповідання Стівена Кінга «Поле бою», знята київською студією в 1986 році. Історія кілера, який після вбивства директора іграшкової фабрики отримав загадкову посилку із солдатиками, що намагаються його вбити.

«Спочатку ми хотіли домовитися з Бистряковим тільки про музику до «Битви». Тоді у нас була ідея зробити збірку, присвячену студії «Київнаукфільм». Щоправда, на той момент нічого знайти не вдалося. Ми випустили «Алісу», а «Битву» відклали до кращих часів. Зараз це буде семидюймовка [формат платівок, менший за стандартний]. А збірка — це одна з великих цілей роботи лейблу», — розповідає про майбутню платівку Дмитро Пруткін.

Кожен свій реліз «Шукай» випускають обмеженим накладом у 300 платівок, але також продають і цифрові копії. «Наприклад, той же таллінський архівний лейбл Frotee видає свої релізи тільки на вінілі», — уточнює Дмитро Ніколаєнко.

«Це музика, яку не будеш слухати під час пробіжки. Вона насамперед призначена для колекціонерів. А колекціонери збирають і ведуть свої архіви на вінілі», — розповідає Цапенко.

«Ми споживаємо гігантську кількість цифрового контенту й не запам’ятовуємо його. Зараз ти щось почув — а через день уже не згадаєш назви. Вініл — це не просто фізичний артефакт. Це інший рівень споживання музики — більш спокійний, більш вдумливий», — додає Пруткін.