Громадянин Тапольський і соціальна дистанція. Заборона розповідає історію одного з найвідоміших діджеїв України | Заборона
Читаєте зараз
Громадянин Тапольський і соціальна дистанція. Заборона розповідає історію одного з найвідоміших діджеїв України

Громадянин Тапольський і соціальна дистанція. Заборона розповідає історію одного з найвідоміших діджеїв України

Анатолій Тапольський, мабуть, один із найвідоміших діджеїв України. Він влаштовував рейв у терміналі аеропорту «Жуляни», розвивав клубну культуру в Дніпрі, а коли почалася війна на Донбасі, воював у лавах української армії. Тапольський чи не єдиний в Україні грає драм-н-бейс – вважається, що популярність цього жанру залишилася в нульових, але Тапольський не збирається йому зраджувати. На прохання Заборони, Діма Левицький розповідає його історію.


У кінці 1990-х – початку 2000-х у великих українських містах відкрилися місця, які згодом назвуть культовими. Це «Ультра» в Києві, «Живот» в Харкові, «Мистик» в Донецьку, «Космо» в Одесі, «Плотина» в Дніпрі і «Лялька» у Львові. Саме ці клуби утворювали і розвивали українську електронну сцену. Водночас їхніми власниками були люди, які прийшли зовсім не з музичної сфери: танцпол доводилося ділити зі звичайними бандитами. Гонорар московського діджея становив $400, тоді як українському платили $10–20. Саме в таких умовах зародилася сучасна танцювальна електронна сцена України. «Звідти все коріння», – каже Анатолій Тапольський, він же DJ Tapolsky.

Тапольський – той самий діджей, що зібрав тисячу людей на рейв у діючому терміналі аеропорту «Жуляни». Замість того, щоб грати в клубах, Тапольський самостійно шукає, як він каже, «незвичайну» локацію для реалізації своїх ідей. Так з’явилися вечірки в яблуневому саду і столярній майстерні на ВДНГ, на Житньому ринку, у трамваї на Подолі і на човновій станції в Гідропарку.

Фото: Іван Чернічкін / Заборона

Із 2014 року Київ незмінно потрапляв у світові рейтинги клубної сцени. Такі клуби та фестивалі, як Closer, Cxema, Strichka, клуб на Кирилівській дістали заслужену увагу серед рейверів. Але Тапольський ніколи не грав на цих майданчиках. «У «Клозері» я був півгодини», – зізнається він. Ось уже кілька років і сам Тапольський ставить собі запитання, чому найбільш знакові сцени країни не допускають одного з найвідоміших діджеїв України.

Тапольський немов веде невидиму бесіду з іншими учасниками електронної сцени: дивіться, якщо ви не запрошуєте мене в свій клуб або фестиваль, я все зроблю сам: від створення івенту в Facebook до прибирання локації вранці після вечірки. Так само, як і 20 років тому, – все самотужки. «Драм-н-бейс ніколи не був трендовою музикою, – каже Тапольський. – Люди, що приходять до мене, знають, яку музику вони слухатимуть».

Дитинство в Алжирі

Анатолій родом із Дніпра. Його батько був розвідником при радянському посольстві – виконував «роль» звукорежисера в вокально-інструментальних ансамблях. Коли сім’я жила в Алжирі з 1984 по 1987 рік, ансамбль називався «Дружба». Тапольський каже, серед українських діджеїв чимало дітей військових, які жили за кордоном. «У нас завжди грали бобіни, на яких Led Zeppelin упереміш з Боярським, – згадує він. – Приїжджали до бабусі на Чукотку, а вона постійно крутила Віллі Токарєва. Коротше, я слухав різне пекло».

Оскільки радянському посольству в африканській республіці відводилася роль святкового місця, де завжди прийоми, банкети і налагодження дружби, то розважати публіку розвіднику-батькові доводилося часто. При посольстві діяв клуб, де і відбувалися заходи. Під час концертів Толя перебував за сценою, де батько довіряв йому робити «дзінь» на музичному трикутнику. Сам він стояв на сцені за пультом звукорежисера.

Фото: Іван Чернічкін / Заборона

«Щовихідні батько витягав із клубу колонку у двір посольства, щоб створити атмосферу, я йому допомагав. Зараз розумію, що тоді витягнув найщасливіший квиток, який міг зі мною статися в той час: Африка, тато-звукорежисер, бобіни, жуйки, маслини, алжирські динари…»

Тапольський згадує, як вони з батьком щонеділі пробиралися в посольство дивитися кліпи. Оскільки супутникова антена була тільки там і британський канал Music Box показував кліпи у недільному випуску. За алжирським часом це була вже третя ночі, але вони з татом все одно йшли. Батько завчасно купував чисту касету JVC, щоб переписати відео з каналу. Сідали на диван і дивилися нові кліпи Майкла Джексона та Depeche Mode. Тапольський каже, що навіть пам’ятає запах телескопа телевізора Panasonic, який стояв у посольстві. «І ось ми записали ці кліпи, і я йду з батьком назад додому, тримаючи в руках ще гарячу касету. Це була казка!»

Гребля на Дніпрі

У 1997 році Тапольський влаштувався арт-директором у клуб «Плотина» в Дніпрі. Йому було 22 роки, він кинув університет, а в армію йти не хотів. Майже через 20 років, в 2015-му, Тапольський піде за контрактом служити в АТО і стане героєм численних журналістських сюжетів. Але ця історія не про це.

Клуб «Плотина» розташувався на місці колишнього кінотеатру Чкалова. Сцена в ньому була зроблена у формі греблі – звідси і назва клубу російською мовою. У закладу, згадує діджей, був свій «дах» у вигляді «бригади» місцевого кримінального авторитета Сухаря. На вечірках, якщо «бригадир» першим не затанцює, ніхто з «бригади» не підведеться. У клуб ходили бандити, красиві жінки і худенька молодь – ті, у кого були гроші танцювати під нову музику. Тапольському часто доводилося чути, що якщо просто зараз його діджеї не поставлять нормальний трек, то офіціантові розіб’ють голову. Але якщо в клуб приїжджав московський діджей Адик, то вся братва відривалася. Водночас у «Плотину» з-поміж інших приїжджали справжні кумири: наприклад, Сергій Кузьмінський, він же Кузя з «Братів Гадюкіних», що став DJ Пубертом.

Фото: Іван Чернічкін / Заборона

За словами Анатолія, тоді вони ще не знали, що таке клубна культура, – як треба називати вечірки, як робити флаєри і постери, куди їх клеїти і кому роздавати, як спілкуватися зі спонсорам, – все робили інтуїтивно. Всьому цьому Тапольський навчався безпосередньо в «Плотині», де за рік роботи загально провів 100 вечірок. «Спочатку я селив діджеїв у себе вдома. І так всі робили: якщо діджей приїжджає, то треба у себе вдома вписувати. Ми не здогадувалися, що взагалі-то можна в готелі, і це недорого. Приїжджає, наприклад, легендарний московський діджей Шмель. Мама вже знає: Шмель приїде. Кімната прибирається, на дивані нове простирадло, ванна, картопелька, тато готує горілочку. І сидимо на кухні, спілкуємося про Кучму, Єльцина, хаус-музику. Тато в мене, до речі, працював водієм. Ніхто в клубі не знав, що це мій батько, а він привозив-відвозив всіх гостей».

Тоді ж усередині клубної тусовки Дніпра з’явився журнал «Наш», який згодом став культовим. Саме в Дніпрі ще юний Сергій Яценко – нині співвласник київського клубу Closer – брав інтерв’ю у Анатолія для ще одного журналу під назвою «Псюч», вочевидь, за аналогією з московським «Птюч».

Тапольський був арт-директором і ведучим на місцевому радіо, куди на ефір приходили запрошені, здебільшого з Москви, діджеї. Вчитися діджеїнгу він почав приблизно так само, як в Алжирі: дивився, як це роблять інші. Щопонеділка, поки діджеї–резиденти клубу відпочивали, а відвідувачів не було, він приходив у «Плотину» і ставав за пульт. Навколо порожні столи, діджейка, збоку лампочка і запах гліцерину від дим-машини. «Я стояв по п’ять годин у порожньому клубі, намагаючись зводити платівки».

У 2012 році «Плотина» згоріла. Тапольський каже, що якось заходив на те місце після пожежі: «Все поросло мохом, а дах обвалився. Класно було б зробити там вечірку».

Київський час

Ми сидимо з Тапольським у Пасажі біля Хрещатику, де на початку 2000-х розташовувався клуб «Шелтер». Зараз тут їдальня «Пузата Хата». «Це було офігенне місце. Я стояв ось тут, за діджейкою», – Анатолій вказує на столик, де чоловік їсть борщ. – До мене підійшла дівчина в олімпійці – тоді всі в них ходили – і каже: «Я Лінда-угорка». Ми домовилися зустрітися. На наступний день я вже чекав тут у Пасажі. Ми потім два роки зустрічалися».

Фото: Іван Чернічкін / Заборона

У нульових Тапольський переїхав до Києва. Спочатку доводилося жити на $50–100 на місяць, з яких більша частина йшла на придбання нових платівок. «Я приходив додому, і моя подруга говорила: «Толіку, може, ти не будеш якийсь час купувати платівки, а то грошей немає?!» Я обіцяв, що не буду, але все одно купував», – розповідає музикант. Потім нарешті з’явилася постійна робота: він почав вести передачу Time2Bass на радіо Kiss FM, де пропрацював у цілому 10 років, з 2005-го по 2015-й. Водночас у ці роки Тапольський організував фестиваль «Ідеологія», куди запрошував основних діджеїв у світі драм-н-бейс: Goldie, Noisia, Spor, Sub Focus, Camo & Krooked, Black Sun Empire. Фестиваль проіснував до 2013 року. Весь інший час він «просто робив вечірки».

Фестиваль “Ідеологія” 2005. Фото з особистого архіву

У 2007 році Тапольський одружився з Анастасією Бєсєдіною, вона ж DJ Nastia, – у неї тоді була своя програма Propaganda на Kiss FM. На відміну від Анатолія, Настя не обмежувалася одним стилем, вона грала техно, хаус/діп-хаус, драм-н-бейс. Саме Настя згодом стала діджеєм, який найчастіше гастролює за межами України. З її ім’ям асоціюють приклад успішної кар’єри в клубній культурі. У 2014 році вона організувала фестиваль Strichka в київському клубі Closer. Фестиваль став культовим і збирає тисячі людей щороку в травні (в 2020-му через пандемію подію довелося перенести на вересень).

У середині 2010-х пара тихо розлучається, оберігаючи себе і дочку Улю від настирливих пліток, які почали циркулювати зі звісткою про нового чоловіка Насті, політика і колишнього журналіста Сергія Лещенка. Про свою ексдружину і її нового чоловіка Тапольський говорить виключно в поважному тоні. З дочкою Улею у них чудові стосунки – записав навіть один трек із нею.

Читайте також
вітер змін

Драм-н-бейс

Крим, селище Щолкіне, 1998 рік, «Казантип». «Щороку на «Казантипі» виступав хтось, хто ставав після цього знаменитим. І в цей рік там виступив пітерський діджей Бумер. Він грав простий, танцювальний драм-н-бейс, скретчив, як я зараз розумію, досить погано, але тоді цього ніхто не робив, і це здавалося чимось неймовірним. Ще він робив rewind, тобто перемотував трек на початок у відкритий прийом. І ми хвилину слухали, як відмотується платівка. Вау! Ніхто раніше такого не робив!»

Після цього фестивалю Тапольський починає грати драм-н-бейс. Стиль вирізняється глибокими басовими лініями (бочкою) і ламаними ритмами. Drum’n’bass походить від джангла, коріння якого сягають ямайської музики.

Фестиваль “Ідеологія” 2004. Фото з особистого архіву

У 2004 році у Анатолія з’явився альбом під назвою «Ломка». Він писав на пошту в усі клуби з пропозицією виступити, а дзвінками займалася його молодша сестра. «Моя сестра дуже багато зробила для вітчизняного драм-н-бейсу! Вона телефонувала в який-небудь Калінінград і пропонувала цікавого діджея Тапольського з його новим альбомом «Ломка». Погоджувалися рідко, майже ніколи, а за міжнародні дзвінки потрібно було багато платити. Величезна частина заробітку йшла на оплату телефонних рахунків», – розповідає музикант.

Поступово дзвінки і листи дали результат: його почали запрошувати в клуби як першого драм-н-бейс-діджея в Україні. Тапольський усім розповідає, що Дніпро – це столиця драм-н-бейсу, і, найголовніше, – йому вірять. Починають виходити альбоми. Він відкриває лейбл «Фрагменти звукозапису», на якому записує десятки вінілів українських і закордонних виконавців. Створює інтернет-форум, де тусується більшість діджеїв країни. Зрештою, стає найвідомішим драм-н-бейс-діджеєм в Україні.

Карантин

До пандемії Тапольський влаштовував вечірки, які складно собі уявити де-небудь в Європі. Наприклад, був виступ на верхньому поверсі Житнього ринку в Києві. Сцену розташували просто над м’ясними рядами, – можна було легко собі уявити, як ще кілька годин тому там обробляли баранину. Біля сцени стояли біотуалети і тенісний столик. Навіть у Берліні неможливо провести рейв на діючому ринку, але Тапольському вдається робити це в Україні.

Фото: Іван Чернічкін / Заборона

За чотири місяці строгого карантину DJ Tapolsky не проводив офлайнових подій. Це був, можливо, найдовший період в його кар’єрі без вечірок. «Сидів у квартирі. Проїдав зароблені гроші», – каже він. На карантині Анатолій організував зустріч у зумі для тих, хто хоче навчитися діджеїнгу. Зібралося 100 людей – максимум для безкоштовної версії сервісу. Можливо, незабаром з’явиться і повноцінна онлайн-школа.

Коли карантинні заходи послабили, діджей зі своєю командою організували серію івентів «Тапольський та друзі». «У моєму розумінні, це якраз «вечірка». Тобто, люди приходять з 18:00 і до 23:00 танцюють – приємно проводять вечір!» Як і інші організатори офлайнових подій, Тапольський просить відвідувачів дотримуватися дистанції і користуватися антивірусними засобами. Він навіть придумав спеціальний термін: social disdance. «Але люди все одно порушують», – каже діджей.

Тапольський згадує, що недавно йому показали заплановане видання про історію електронної музики в Україні, де його роки активності припадають на період до кiнця двохтисячних. Він здивувався: «Здається, деякі думають, що я помер у 2003 році. І коли я кажу, що в мене тут вечірка, величезна кількість класних людей ходять до нас, – деякі не помічають. Більшість модних мас-медіа бачать технокультуру, і завжди помічали. А мені ніби весь час треба виправдовуватися, що я існую з драм-н-бейсом, і це теж чудово».

Коли ми йдемо з «Пузатої Хати», Тапольський впевнено показує, як все було влаштовано тут 20 років тому: ось танцпол, ось барна стійка. У якийсь момент він каже вже звичне: «Прикольно було б тут зробити вечірку». І, напевно, зробить.

Нагору