«Дорога за обрій» — щемка подорож мирною Україною у фотографіях Руслана Грущака
У 2022 році в німецькому видавництві Kominek Books вийшла фотокнига «Дорога за обрій» (англ. The Road Beyond). У ній фотограф Руслан Грущак та письменниця й режисерка Ірина Цілик розповідають про Україну до повномасштабної війни. У книзі фотографії безпечної ранкової подорожі на роботу в потязі, спокійних посмішок людей в автентичних інтер’єрах чи безтурботного дитинства на тлі мирного ландшафту переплітаються з циклом віршів. Заборона поговорила з автором фотографій про його подорож мирною Україною і про співпрацю з видавництвом у Берліні.
Руслан Грущак понад 20 років живе разом із сім’єю в Німеччині, проте до батьків у рідний Дрогобич навідувався систематично. У Німеччині Руслан займався здебільшого комерційною зйомкою, серед якої були фотосесії для музичних гуртів. Однак травма батька у 2011 році змінила його фокус у фотографічній роботі.
Село Дземброня, Івано-Франківська область, 2014 рік Пікнік на околиці Львова, 2019 рік
«Коли моєму сину було три роки, батько, збираючи виноград на даху будинку, впав і пошкодив спину. Вся родина тоді гадала, чи залишиться він таким же рухливим, яким був до травми. Тоді я задумався: знімаю наче потрібні речі, як-от фото на обкладинку музичного альбому. Але особисто мені це не було цікаво. Тож запитав себе: “Що я передам дітям? Що я розповім їм про своє коріння і батьківщину?”».
Травма батька, родина якого розкидана по всій Україні, стала для Руслана поштовхом дізнатися більше як про близьких, так і про країну. Впродовж наступних дев’яти років він подорожував здебільшого західними областями України й портретував своїх родичів та випадкових людей.
Брати Андрій та Іван. Дрогобич, 2016 рік
Іван тримає портрет, де він, 18-річний, в армії. Волоща Львівської області, 2015 рік Марія у своєму будинку. Дрогобич, 2014 рік
«Під час подорожі відновилися зв’язки з родичами, яких я не бачив десятки років. Наприклад, із сестрою мого батька. Востаннє бачив її у 2001 році. А коли приїхав, уперше побачив її онуків.
А із сестрами Настею й Ганнусею я познайомився в Пістині [Івано-Франківська область]. Незважаючи на те, що вони жили в одному селі, сестри бачились рідко: через поважний вік і гору, що розділяє їхні хати. Тож коли я автівкою привіз Настю до Ганнусі, вони разом співали мені народні пісні й згадували про молодість».
Сестри Ганна й Анастасія. Пістинь, Івано-Франківська область, 2015 рік Інтер’єр кухні. Коломия, Івано-Франківська область, 2015 рік
У 2018 році, коли Руслан почав працювати над фотокнигою про Україну, видавець у Берліні сказав: «Ти знаєш, фотографії цікаві, але візуально їх нічого не поєднує з Україною. Тут [у Західній Європі] не відрізняють Україну від Румунії, Польщі чи Росії. Щоб людина хотіла придбати книгу, цим фотографіям потрібно дати контекст».
Прогресом у роботі над книгою стала співпраця автора з Іриною Цілик, яка до обраних фотографій написала цикл із 10 віршів. Тривожна валіза, тромби блокпостів, лабіринти підмерзлих трас чи дорога за обрій — образи в поезії перегукуються з документальними фотографіями мирної української провінції.
Фотокнига «Дорога за обрій». Фото надане Русланом Грущаком Фотокнига «Дорога за обрій». Фото надане Русланом Грущаком
«Ця книга про інтервал життя до повномасштабної війни. Сьогодні я працюю вже над новими проєктами. Серед них історія українських біженців у Німеччині. А ще — про мою сім’ю. У мене четверо дітей. У вільний час ми разом працюємо в старому виноградинку за містом. Це пошук чогось гармонійного в цьому важкому бурхливому світі», — закінчує Руслан.
Про автора:
Руслан Грущак — український фотограф, спеціалізується на портретній, документальній та експериментальній зйомці. Фотографію вивчав у Берлінській вищій школі мистецтв, випускник журналістики й інформатики.
