«Просто дивитися на страждання геїв у слізливих драмах вже не дуже цікаво»: інтервʼю з Ґораном Столевські

З 19 до 26 квітня в Києві триває друга едиція ЛГБТКІА+ фестивалю «Sunny Bunny». У позаконкурсній секції «Панорама» покажуть новий фільм Ґорана Столевські — «Домогосподарство для початківців» (Housekeeping for Beginners). Фільм отримав десяток номінацій та нагород, зокрема Queer Lion на 80-му Венеційському фестивалі, де мав премʼєру.

Ґоран Столевські — македонець, який в дитинстві переїхав до Австралії. Через тисячі кілометрів кінонаративи режисера залишаються невіддільними від його батьківщини. «Домогосподарство для початківців» — третій повнометражний фільм Столевські. Він розповідає про Діту (Анамарія Марінка) — соціальну робітницю, яка живе зі своєю партнеркою, ромкою Суадою (Аліна Сербан), та групою чоловіків і підлітків-геїв. Суаді діагностують смертельну хворобу, і Діта має дати коханій обіцянку виховувати її доньок, хоча сама ніколи не хотіла бути матірʼю. Фільм напрочуд зворушливий та сповнений гуманізму, і це якнайкраще описує режисерську манеру Ґорана Столевські. 

Напередодні фестивалю спеціально для Заборони кінокритикиня Соня Вселюбська поспілкувалася зі Столевські про його досвід як квіра та іммігранта, вільний підхід до режисури та репрезентацію ромів у кінематографі.

Балканські наративи та комплексність національної ідентичності керують вашим кіно. Це допомагає вам у карʼєрі чи навпаки ускладнює її?

Ускладнює — влучне слово. До того, як я зняв свій перший фільм, я написав десь 12 повнометражних сценаріїв. Близько семи з цих історій розповідали про Австралію, а пʼять — про Македонію. Врешті вийшло так, що мій перший фільм був про Македонію, але австралійського виробництва. Утім, найбільше мене надихає розповідати про Балкани. Я знімаю історії, які мене захоплюють, і більшість з них відбуваються саме там. 

Водночас мені доволі важко знімати кіно у Македонії чи про Македонію. Сьогодні я там більший іноземець, ніж в Австралії, хоча говорю македонською без акценту. В Австралії багатонаціональне суспільство, де кожен може знайти своє місце, і вже зараз я відчуваю себе там вдома. А в Македонії мені доводиться постійно проявляти себе — і не тільки як режисера, а саме як македонця. У спілкуванні зі знімальними групами та акторами я відчуваю, що люди обережні на початку, тож маю завойовувати їхню довіру. Навіть у моїй третій повнометражній стрічці це відчувалося так само — я мусив знову завойовувати довіру.

Housekeeping for Beginners: як Столевські писав сценарій

Ідея «Домогосподарства для початківців» прийшла від фото друга з 1970-х, на якому була зображена мельбурнська квір-комуна. З чого ви почали локалізовувати цю ідею, як працювали над сценарієм? 

Насправді сценарій я писав, коли жив в Англії. Писав англійською, а не македонською. На той момент це була суто гей-історія, без чіткої концепції. Тоді я ще був переконаний, що неможливо отримати фінансування на фільм македонською мовою з субтитрами, а навіть якщо можливо, то тільки завдяки Заходу. 

Тож я вирішив, що якщо все-таки зніматиму цей фільм, то спочатку варто спробувати переконати англосаксів. Приблизно під час подання на фінансування я почав перекладати його македонською, і сильно переписав сценарій. Фільм отримав зовсім іншу форму, здобув ідеологію, яка здалася мені переконливою. Втім, нову версію я переклав англійською — ці переклади й перероблення не припинялися, поки я шукав фінансування. Важливо було мати головну версію македонською якомога раніше: обидвом головним акторкам довелося вивчати діалоги фонетично, бо вони не говорять цією мовою. Ми опрацьовували кожну сцену, я шукав слова, що легше вимовляються. Це цікавий процес, але надзвичайно стресовий і виснажливий. 

Якою мірою саме ваш життєвий досвід був включений в історію? Адже, гадаю, він відмінний від досвіду інших квірів-македонців. 

Я хотів автентично передати квір-досвід у македонському контексті. Але дійсно, більша частина моєї гомосексуальності побудована у розвиненій західній економіці, де я почувався захищеним значно більше, ніж геї з інших куточків світу. Так, складно бути мігрантом і геєм, але й близько не так складно, як бути геєм-македонцем. Тож мій квір-досвід дійсно дуже інакший, і я відчував це сильніше, ніж міг уявити.

Наприклад, актори часто використовували слово «підор», яке мені не подобається в жодних конотаціях, і я не хотів включати його в сценарій. Водночас коли я намагався уникати його на зйомках, то почувався дуже некомфортно: наче я втручаюся в їхню соціальну свідомість та виховую їх зі своєї «висоти».

Квір-історії в кіно та інший погляд на них

Тобто ви не хотіли підлаштовувати ваших героїв під єдиний правильний стандарт?

Так, бо люди в різних країнах, культурах і часах функціонують неоднаково. Це очевидно, але я хотів ще раз підкреслити це у фільмі.

Мене дуже спонукає задокументувати, як виглядає життя конкретних людей в часі й місці, де вони існують без великої свободи вибору. Сьогодні є чимало квір-історій, дія яких відбувається у минулих століттях. Але вони написані з погляду сьогодення, а їхні історичні персонажі звучать так, ніби це 2024 рік. Я розумію, що це справа смаку, що це якісь деконструкції жанру, ще одне вікно для рефлексії й так далі. Але неможливо зробити це автентично — так, щоби люди 1827 року звучали як люди сьогодні. І, на мою думку, це принижує досвід тих людей. Тому я завжди за найбільшу автентичність та вшанування того, через що довелося пройти іншим людям, подібним до мене, у той час і в тому місці.

Ваша напівдокументальна стилістика cinéma vérité не тільки передала автентичність загального сетингу, а й по-особливому розкрила кожного героя історії. Вони неідеальні, я не відчуваю в них якоїсь романтизації.

У кожному своєму фільмі я намагаюсь уникнути надмірної ідеалізації героїв. Інколи це важко, бо я дуже їх люблю, особливо гучних і злих. З усім тим завжди класно усвідомлювати, що мої персонажі, яких я люблю найбільше, не є найпривабливішими. 

Взагалі неможливо любити когось по-справжньому, якщо ти не визнаєш особистість зі всіма її поганими сторонами. Тому я переконаний, що маю надати герою людськості. Бо ідеалізуючи героїв, неможливо вшанувати квірність повністю.

Думаю, що сьогодні неідеальні персонажі стають все більш привабливими для глядача, бо з ними легше знайти щось спільне.

Це добра тенденція, бо я терпіти не можу солодощавих героїв. Ці всі традиційні ідеальні героїні ромкомів з 1990-х чи 2000-х років завжди дратували мене. Хоча може це тому, що у мене були інші ідоли. В підлітковому віці я обожнював комедії 1930–40-х років, раннього Говарда Гоукса чи Ернста Любіча. Жінки в цих фільмах суворі, інколи просто нестерпні, але я дуже люблю їх.

Це цікаво, бо у вашому топі на Sight and Sound чимало феміноцентричних фільмів того періоду. Зокрема комедій, які, припускаю, зробили свій внесок у кількість гумору у фільмі, який для мене є більш комедійним, ніж драматичним.

Так, але багато американців не погодяться з вами щодо цього [сміється]. В Європі всі здебільшого розуміють жарти у фільмі. В Америці відгуки теж доволі позитивні, але в рецензіях часто пишуть, що це дуже похмурий і депресивний фільм.

Все-таки початкові обставини історії «Домогосподарства для початківців» доволі похмурі. Як ви балансували гумор і темні моменти долі своїх героїв? 

Зазвичай, коли я пишу, то більше керуюсь інтуїцією, аніж логічно формую історію. Редагуючи фільм, я, очевидно, користуюся лівою півкулею, переконуючись, що ідеологія в кінцевому підсумку відображає задумане. Але саме звідки походять історії, люди й реакції на складнощі — це завжди інстинктивно. 

Я точно шукав більше моментів радості, веселощів і гумору, знаючи, що більшість квір-історій у Південній і Східній Європі доволі сумні. Визнаймо, що просто дивитися на страждання геїв у слізливих драмах вже не дуже цікаво. Цього вистачає в реальному житті, ми знаємо, що є гомофобія і квір-персони страждають по всьому світу. Але я не хочу, щоб моє кіно обмежувалось цими сухими фактами, і я не знаю, чи я особисто захочу дивитись такий фільм дві години. Чому б нам краще не шукати моменти, які захоплюють і якось просвітлюють? Тому так, я інстинктивно шукаю гумор, бо це та частина, яка є цікавою і точно може більше розповісти про життя і надії квір-персон.

Каст «Домогосподарства для початківців»

Чи важко було зібрати акторський склад? Гадаю, комусь ці ролі можуть видатись провокаційними.

Мені дуже пощастило з Анамарією та Аліною, моїми головними акторками. У той час Анамарія жила в Лондоні, і це зовсім інший контекст, а Аліна також не менш прогресивна людина. Ванесса, яка грає старшу з сестер, виросла між різних культур — вона сама ромка, але живе в Скопʼє, а не в Шутці, найбільшому ромському кварталі в Скопʼє. Самсон, який грає Алі, взагалі працює в піцерії, але завжди хотів знятися в кіно. Моя продюсерка окремо пояснювала йому, що означає взяти на себе цю роль, тому що він повертається у Шутку кожен день, тож важливо було проговорити ризики. 

А от знайти актора на роль гея-рома, який зʼявляється лише в одній сцені, виявилось майже неможливо. Не було жодного рома, який би хотів зіграти гея у фільмі, попри те, що у самій ролі не було ніяких інтимних моментів. Звісно, хлопці хвилювалися про наслідки у своєму повсякденному житті, я розумію їх. Закінчилося все тим, що ми знайшли актора за день до зйомок буквально отак: «Ти готовий це зробити? Вітаю, роль твоя». 

Шутка — це такий ромський епіцентр, як я розумію. Як її мешканці сприйняли створення вашого фільму? 

Взагалі позитивно, але, гадаю, це здебільшого тому, що Санелу [Емін], яка грає бабусю, дуже добре знають і поважають в тому районі. Тому навіть консервативні лідери громади теж більш-менш сприйняли нашу історію. На майданчику одразу склалися дуже хороші сімейні відносини, тож від самого початку фільм не був для нас небезпечним. 

Половина акторського складу у вас взагалі розмовляє нерідною мовою. Пʼятирічна дитина грає одну з найважливіших ролей у фільмі. У мене склалося враження, що ви схильні шукати собі виклики на майданчику.

Ні, насправді я ненавиджу це відчуття небезпеки. Ніколи не хочу нічого робити з якогось адреналінового виклику. Моя професія — це вже виклики, і я хочу звести їх до мінімуму. 

Що стосується головної ролі — це албанка, вона має говорити з природним акцентом, але я не хотів мати етнічну македонську актрису, щоб вона ще й додатково грала акцент. А Анамарія вже робила це в моєму першому повнометражному фільмі, розмовляючи двома чужими їй мовами. Тому я знав, що у неї точно вийде.

Щодо маленької Джади, яка грає Мію, — це не ми її обрали, а вона нас. Вона не виконує інструкцій і так само самостійно обирає, що саме гратиме. Це особистість. Чи був я впевнений, що це спрацює? Ні. Але я відчував, що особистість цієї чарівної дівчинки була необхідна історії, тому я був готовий формувати фільм навколо неї. 

Ви надаєте стільки свободи сюжету, камері та своїм акторам. Як ви не губитесь у цьому? 

Завжди намагаюсь уявляти, яким буде фільм наприкінці і як його сприйме глядач. Тому що я хочу, щоб він був таким, яким відчувається в моїй голові, і, відповідно, він повинен мати цей вогонь, і реальність, і сирість. У мене немає конкретної ідеї. Є приблизне уявлення, якась відправна точка, базована на гнучкому сценарії. Здебільшого я думаю про те, яке середовище створити на зйомках. 

Я доволі прискіпливий до камери та обʼєктивів, і, думаю, це моя єдина принциповість. Мізансцену та її динаміку будують мої актори, яких я завжди заохочую імпровізувати.

Ви ніби уникали акту режисури в його класичному розумінні.

Абсолютно. Мої актори мають повну свободу імпровізувати та змінювати речі, якщо хочуть. Їм не доводиться говорити те, що їм здається неправдивим щодо себе чи незручним. І я хочу, щоб вони казали лише те, що має сенс для них самих. Я не можу режисувати чи змушувати когось, особливо пʼятирічну людину, стати кимось, ким вона не є. 

Хоча, знаєте, я помітив таку річ: якщо структура історії гарно прописана та зрозуміла, а актори мають багато свободи, то врешті вони говорять те ж саме, що на папері. Це, до речі, класний тест сценарію.

Ромська етнічність у кіно

Крім автентичної репрезентації квір-комуни, ви зробили чималий внесок в репрезентацію ромської етнічності на екрані, яка, на жаль, досі залишається переважно карикатурною. Яке у вас пояснення цьому процесу? 

Роми мали нещастя опинитися в країнах, де вже є стільки інших проблем, що їхні проблеми не вважаються чимось вартим уваги. Хоча для мене це найнагальніше. Під час знімання фільму я вже не надто дбав про гей-елемент. Саме уявлення про те, що це означатиме для рома, стало для мене набагато важливішим. Тому що я знаю, що я гей, і цей гештальт для мене вже закритий [сміється]. 

Якщо дивитися на меншини у будь-якому контексті, ті, що перебувають на самому низу культурних сходів, дегуманізуються. А з ромським народом це траплялось і трапляється надзвичайно довго. Особливо найбідніші роми просто приймали пригнічення як належне, не ставлячи його під сумнів. І це не тому, що вони не розуміли, що відбувається, — ні. В місцях розповсюдженої бідності меншини автоматично опускають на саме дно і фактично стирають зі свідомості. Їх не бачать як повноцінних людей. Це настільки важко подолати, що роми адаптувалися до реальності, яка в них була. Тому проблематика їх репрезентації в мистецтві була відсунута якнайдалі, а потім експлуатована поганими режисерами. 

Аліна Сербан в кожному інтервʼю з блискучими очима каже, що нарешті було знято такий чуттєвий фільм про ромів. Це зокрема стало можливим завдяки вам — західному вихованню, західній карʼєрі та бюджетам, які теж надав Захід. Але чи може кіноіндустрія Македонії створити фільм такого рівня?

Ох, це найбільш депресивна річ для мене.

По-перше, все ще мало персонажів у македонському кіно є ромами. Не обовʼязково для цього змінювати історію. Але якщо імплементувати їх, історія може стати цікавішою, бо зʼявиться більше елементів для роботи. Втім, це усвідомлення є далеко не всюди.

По-друге, на Балканах доволі багато поганих акторів, яких знімають знову і знову. Думаю, режисери потребують таких акторів як Санела, яка виглядає як сучасна Анна Маньяні. Та й взагалі весь мій каст заслуговує на набагато більше якісних пропозицій: тільки подивіться, чого вони досягли без підготовки! Я переконаний, що саме такі люди створюють хвилі у культурі, демонструючи, на що вони здатні. 

Щоб отримати шанс як кінорежисер, потрібно сильно продемонструвати себе. Ромам потрібно продемонструвати себе в сто разів сильніше. Хороші новини у тому, що людей з такою здатністю багато. Тож це питання шансу, обізнаності та людей, які не належать до цієї меншості, але розуміють, що такі фільми можуть подобатись людям, і вони корисні глядачу. Ми повинні робити все можливе, щоб їх підтримувати. Я щиро хочу, щоб роми побачили цей фільм, хай і нелегально, та зрозуміли, що їхні історії важливі, що вони можуть і мають бути розказані.