Читаєте зараз
Джихадисти на канікулах. Чому Україна стала притулком для бойовиків «Ісламської держави»

Джихадисти на канікулах. Чому Україна стала притулком для бойовиків «Ісламської держави»

Pawel Pieniazek

Україна приваблює бойовиків «Ісламської держави», які шукають притулку після втрати територій у Сирії та Іраку. Це хороше місце, аби сховатися або перечекати, доки випаде нагода безпечно повернутися до своїх домівок у країнах Європейського Союзу та колишнього Радянського Союзу. Польський журналіст Павел Пеньонжек, який висвітлював війну з «Ісламською державою» в Сирії та досліджував вплив терористів в Афганістані, разом з українською репортеркою Альоною Савчук розслідували, як і чому Україна стала притулком для деяких бойовиків «Ісламської держави».


У листопаді 2019 року спецслужби одразу трьох держав — України, Грузії та США — затримали в Києві Цезаря Тохосашвілі. Його арешт став несподіванкою з багатьох причин. Цезаря вважають однією з ключових фігур «Ісламської держави» — організації, котру більшість країн світу визнала терористичною, — а саме заступником «міністра війни» ІД, грузина Абу Омара аш-Шишані.

Тохосашвілі, також відомого як Аль-Бара аш-Шишані, вважали мертвим. У серпні 2017 року разом із сім’єю він нібито загинув унаслідок авіаудару в сирійській провінції Дейр аз-Зор, яка тоді була частиною «Ісламської держави». Але згодом виявилося, що це вигадка для відвернення уваги від його втечі зі Сирії.

Тохосашвілі оселився в Білій Церкві — місті з населенням у понад 200 тис. людей за 85 км на південь від Києва. За винятком гарного парку, це типове пострадянське місто, яке нічим особливим не вирізняється. Близькість столиці, тиша та спокій і водночас низька вартість проживання призвели до того, що в Білій Церкві оселилося порівняно багато мігрантів з усього світу, включно з мусульманами. Вірогідно, саме цим місто і привабило Тохосашвілі.

СБУ не говорила багато про Тохосашвілі, бо це був провал. Він довго перебував на нашій території без нагляду.

Ймовірно, Цезар працював таксистом без ліцензії та тримав торгове місце на ринку. Він вільно пересувався районом, включно з Києвом. Як стверджує Служба безпеки України, чия інформація не завжди надійна, Тохосашвілі залишався активним членом «Ісламської держави». До його завдань входили вербування нових людей, підготовка нападів та координація дій «Амніяту» — служби безпеки ІД.

Цезар понад рік жив в Україні з дружиною та трьома дітьми. Не виключено, що він заїхав до країни за справжніми документами й найімовірніше його ніхто б не турбував, якби СБУ не отримала інформацію про Тохосашвілі передусім від ЦРУ США, а також МВС Грузії. Можливо, саме тому такий великий успіх спецслужби не набув широкого розголосу в ЗМІ, а інформація про грузина, яку оприлюднили СБУ, була мізерною.

Затримання одного з командирів ІД співробітниками СБУ в Києві. Вересень, 2020. Фото: Прес-служба СБУ

«СБУ не говорила багато про Тохосашвілі, бо це був провал. Він довго перебував на нашій території без нагляду. Якби ми знали та спостерігали за ним, тоді це був би успіх», — пояснює генерал-майор СБУ Віктор Ягун, колишній заступник голови СБУ у 2014–2015 роках.

Саме затримання такого важливого члена «Ісламської держави» змусило шукати відповіді на запитання, як так сталося, що бойовики цієї організації обрали Україну однією зі своїх «баз відпочинку».

З грузинської армії до Сирії

На фотографіях екстрадиції з України до Грузії в травні 2020-го Тохосашвілі з коротким волоссям, голеними вусами та куцою, акуратно підстриженою бородою. Він одягнений у спортивний костюм, кросівки та куртку зі штучної шкіри. Як на свої 34 роки, має вигляд досить старого чоловіка і, безумовно, набагато старшого, ніж на світлинах із Сирії, опублікованих дослідницею Йоанною Паращук у блозі «From Chechnya to Syria». На одній із них він із серйозним обличчям, довгою густою бородою і волоссям до плечей на тлі прапора «Ісламської держави». Гвинтівка впирається в ноги. Поруч двоє його малолітніх синів тримають пістолети.

Цезар Тохосашвілі зі своїми синами позує на тлі прапора терористичної організації ІД. Фото: chechensinsyria.com

Тохосашвілі народився в долині Панкісі в гірській північній частині Грузії, де мешкають в основному мусульмани-кістинці, тобто грузинські чеченці. Ось чому у двох згаданих раніше псевдонімах грузинів є «аш-Шишані» — арабською це означає «чеченець».

Панкіська ущелина була важливим центром для бойовиків, які брали участь у Першій та Другій чеченських війнах на межі століть. Сюди приїздили прибічники незалежності республік Північного Кавказу з Чечні та Дагестану ховатися від російських спецслужб. Коли почалася Друга чеченська війна, Тохосашвілі виповнилося 13 років. Цілком ймовірно, він якось був до неї причетний. Саме радикалізація чеченських бойовиків — їхній перехід до ісламського екстремізму — змінила життя Панкісі. Особливо молодих кістинців, у багатьох із яких бойовики викликали захват.

Панкіська ущелина, Ахметський муніципалітет, Грузія. Фото: Scott McDonough / Flickr

У долині мешкає лише близько 10 тис. людей. З них, за різними даними, від 50 до 200 виїхали в Сирію, де з 2011 року триває громадянська війна, жертвами якої стали кілька сотень тисяч людей. «Ісламська держава» привабила мусульман з усього світу, включно з тисячами жителів колишнього Радянського Союзу. За підрахунками, 40 тис. людей приїхали в Сирію та Ірак підтримати цю організацію. Хоча багато з них загинули або були арештовані, величезна кількість повернулася додому або сховалася в безпечних країнах.

Найвідомішим мешканцем Панкісі, який поїхав до Сирії, був Абу Омар аш-Шишані, ровесник Тохосашвілі та його знайомий із дитинства. Справжнє ім’я чоловіка — Тархан Батірашвілі. Він походив зі змішаної християнсько-мусульманської родини й лише з часом прийняв іслам. Батірашвілі також певною мірою був пов’язаний із Другою чеченською війною. Після закінчення школи він вступив до грузинської армії і брав участь у Російсько-грузинській війні у 2008-му.

Через два роки в нього діагностували туберкульоз і Батірашвілі довелося залишити службу. Згодом він спробував поновитися, але йому відмовили. І так само не взяли на службу в місцеву поліцію. Після цього співробітники МВС знайшли в Батірашвілі зброю, на яку він не мав дозволу. Як кажуть Забороні джерела, близькі до тогочасного керівництва міністерства, чоловікові її підкинули через конфлікт зі спецслужбами. Батірашвілі опинився за ґратами й відсидів 16 місяців. У цей час від раку померла його мати. Саме у в’язниці кістинець поклявся Аллаху, що поїде на джихад. Він дістався Сирії у 2012 році.

Ілюстрація AVE

Товариш по зброї

Того ж або наступного року мав приїхати в Сирію й Тохосашвілі. Вони з Батірашвілі служили в різних джихадистських підрозділах, значно поміркованіших, ніж тодішня попередниця «Ісламської держави» — «Ісламська держава Іраку». У той же період у Сирії воював українець, назвемо його Муса.

Чоловік заходить у невелику, порівняно порожню кав’ярню біля залізничного вокзалу в Києві. Сідає подалі від інших відвідувачів, щоби сторонні не чули розмову. Муса не робить зі своєї оповіді страшної таємниці, проте й зайвої уваги привертати не хоче. Йому — дещо за п’ятдесят. Хоча, каже, за останні п’ять років ніби кілька життів минуло. Чоловік не вирізняється з натовпу нічим особливим — середнього зросту, типової для його віку статури, у непримітному одязі — окрім, хіба, трохи довшої, ніж зазвичай, бороди із сивиною. Муса не перебуває в розшуку й ним не цікавляться спецслужби, він вільно пересувається містом.

На його релігійність також вплинула чеченська війна. Коли в одному з міст України ще в нульових лікувалися бойовики, Муса познайомився з ними та, як сам каже, «повернувся в іслам». Почав цікавитися, читати, слухати проповіді й переглядати відеоролики, які йому надсилали нові товариші.

Ілюстрація AVE

«Найбільше за всіх тоді злякалася моя мама. Але я пояснив їй, що наша релігія вчить не вбивати чи нападати, лише захищатися. Боронити себе, сім’ю, власність, релігію», — розповідає Муса.

Якось він поїхав у Бельгію. Там, в одній із мечетей, побачив чоловіка, який молився осібно від решти. Муса запитав місцевих, чому той сидів окремо. На що йому відповіли: «Усіх інших він вважає віровідступниками».

«Пізніше такі ось люди й формували війська «Ісламської держави», а потім першими вбивали своїх же [мусульман], — говорить Муса. — Ми для них — віровідступники, а це навіть гірше, ніж шиїти».

Муса вважає, що не пішов їхнім шляхом, бо мав добрих вчителів: бойовиків, які пояснювали йому, що війна — це інструмент, а не мета. Метою є справедливість та безпека. Він переконаний, що держава, яка ґрунтується на ісламі, має утворитися не через насильство, а тоді, коли мусульманська спільнота дозріє.

«Сьогодні ми духовно не готові до цього, нам не вистачає знань», — визнає Муса.

В усьому він звинувачує комунізм, який роками не давав мусульманам, подібно до християн, сповідувати свою віру.

«Коли комунізм зазнав краху, з’явилася свобода, релігія стала дозволеною, але кількість доступної інформації була настільки великою, що спалила процесори в людських головах», — каже він.

Діти що вижили після спроби ІД штурмувати селище Вардік, Ірак. Фото: Levi Clancy / Wikimedia Commons

Спільний друг

Муса воював разом із Батірашвілі та його оточенням в одному з джихадистських угруповань. Він не говорить, якому саме, але, найімовірніше, це було «Джейш аль-Мухаджирін валь-Ансар» («Армія переселенців та сподвижників»), створене 2012 року. Здебільшого до нього належали вихідці з Північного Кавказу. Його визнали терористичною організацією, зокрема, у Канаді та США.

Муса стверджує, що давно й добре знав Батірашвілі. Хоча зазначає, що з ним було складно розмовляти, передусім через те, що грузин дуже погано знав російську. Муса був у Сирії якраз тоді, коли бойовики запекло дискутували, чи приймати запрошення приєднатися до новоствореної «Ісламської держави Іраку та Великої Сирії». Він вирішив залишити країну, бо — як загадково висловлюється — бойовики принесли за собою з дому все ті ж проблеми, котрі під час війни стали ще помітнішими, а отже, ще обтяжливішими. Муса поїхав до Туреччини. А поки був там, йому подзвонив товариш по зброї й розповів, що однієї ночі частина угруповання слідом за Батірашвілі доєдналася до «Ісламської держави».

«Просто втекли посеред ночі, забрали наші спільні речі, машини та зброю, залишили свої позиції. Вони вчинили підло, — каже Муса. — А потім почали стріляти у своїх же».Серед тих, хто пішов за Батірашвілі, був його близький друг — ще один українець, з Кривого Рогу.

Що стосується Цезаря Тохосашвілі, Муса ніколи не чув про такого. Про його існування він дізнався лише після його арешту.

Співробітники СБУ депортують Тохосошвілі за запитом МВС Грузії в аеропорту Бориспіль. Фото: Прес-служба СБУ

Український транзит

Муса виїхав із Туреччини та спокійно повернувся в Україну. Він такий не єдиний. Україна роками була важливим транзитним пунктом на шляху в Сирію та з неї. Кілька таких операцій Службі безпеки вдалося зірвати. У липні цього року в Харкові засудили двох громадян Азербайджану до 10 років і 3 місяців ув’язнення за перевезення бойовиків «Ісламської держави» з Північного та Південного Кавказу, а також країн Центральної Азії через Україну до Туреччини, а звідти — до Сирії та Іраку. Активізація джихадистів у Сирії збіглася в часі з акціями протесту на Майдані, анексією Криму та війною на Донбасі, тому Україна мало уваги приділяла бойовикам, які пройшли маршем через її територію.

Так само було й на зворотному шляху. Маршрути, які вели із Сирії до країн походження бойовиків, поступово перекривалися. Однак Україна залишається відкритою для них і сьогодні. Є різні можливості потрапити сюди: прилетіти літаком і пройти паспортний контроль із дійсними чи підробленими документами або нелегально переправитися через Чорне море на поромі. Якщо бойовик не внесений у базу даних Інтерполу, він досить легко заїде в Україну.

Ілюстрація AVE

Про масштаби явища говорити складно — незалежних даних немає, лише часткові підрахунки. У 2016 році СБУ повідомила, що виявила понад 100 і затримала 46 осіб, пов’язаних із «міжнародними терористичними та релігійно-екстремістськими організаціями». А також 11 «перевальних пунктів» бойовиків «Ісламської держави» в Києві та Харкові. Крім того, СБУ заблокувала два осередки цієї організації в Дніпрі та Харкові, які забезпечували матеріальну та логістичну підтримку членам угруповання в Україні та допомагали їм виїхати закордон. Також у відомстві стверджували, що не впустили в Україну 443 людини, пов’язаних з «Ісламською державою». Відтоді СБУ регулярно повідомляє про арешти людей, причетних до ІД, однак після перевірки ця інформація часто виявляється неправдивою.

Станом на 2017 рік, за даними українських ЗМІ, затримали щонайменше 17 осіб, звинувачених у зв’язках з «Ісламською державою», у тому числі тих, хто нібито брав участь у бойових діях та відповідав за керівництво угрупованням. Крім того, час від часу надходять повідомлення про недопуск в Україну людей, пов’язаних із цією джихадистською організацією.

На запит «Gazeta Wyborcza» в СБУ повідомили, що їхні слідчі у 2014–2020 роках проводили розслідування щодо 9 осіб, причетних до діяльності «Ісламської держави», і наразі тривають ще три кримінальні провадження.

Вони повернулись і мовчать про свій досвід. Не зі страху, а просто не хочуть ще раз проживати те, через що пройшли.

Загроза, на яку закривають очі

У зазначеній вище інформації йдеться лише про тих, кого спіймали. Але скільки в Україні залишається на волі? За різними оцінками людей, знайомих із середовищем, пов’язаних зі спецслужбами, та дослідників, кількість колишніх бойовиків «Ісламської держави» коливається від 50 до декількох сотень.

Муса схиляється до найменшого значення. Каже, що знає з десяток чоловіків і жінок разом, які побували на території «Ісламської держави» та повернулися в Україну.

Мусульмани святкують Курбан-байрам в соборній мечеті “Ар-Рахма” у Києві 1 вересня 2017 р.
Фото Ратинський В’ячеслав / УНІАН

«Один готує шашлик, інший одружився й завів дітей», — говорить. — Вони повернулись і мовчать про свій досвід. Не зі страху, а просто не хочуть ще раз проживати те, через що пройшли».

Він не може з упевненістю сказати, що ці люди відмовилися від радикальних ідей, оскільки вони звикли приховувати свої справжні переконання. Але наголошує, що багато з тих, хто свого часу приєднався до «Ісламської держави», включно з його товаришами по зброї, остаточно в ній розчарувалися.

Колишній заступник голови СБУ Віктор Ягун погоджується з цією тезою.

«Через «Ісламську державу» пройшло багато людей. Не всі з них хотіли воювати або стати мучениками, — каже він. — Коли потрапили туди й побачили ситуацію на власні очі, їхні погляди кардинально змінилися».

Однак, за оцінками Ягуна, в Україні живуть сотні людей, пов’язаних із цією організацією. Попри нещодавні затримання, джихадисти не належать до пріоритетів країни, яка і досі перебуває в стані війни з Росією. Саме вона є головною загрозою для Києва.

«Ісламський тероризм не характерний для нашої країни. Тому українські спецслужби на ньому не фокусуються, — пояснює Ягун. — Вони діють лише виходячи з факту: якщо інша держава просить видати якусь людину або інформація [про бойовика] потрапляє їм у руки».

Ягун вважає, що Україна для бойовиків «Ісламської держави» — це база відпочинку, якій вони не мають наміру нашкодити. Для цього є багато причин. Україна — один із найбезпечніших шляхів, що залишилися після того, як Грузія у 2015 році запровадила суворі покарання за «терористичними» статтями й перестала закривати очі на тих, хто перетинає кордон, а Туреччина почала депортувати все більше іноземців із сумнівною репутацією. В Україні ж повернення із Сирії не вважається злочином, тому навряд чи бойовиків будуть затримувати.

Крім того, в Україні мешкає велика мусульманська громада. Хоча фактичний її розмір невідомий, за різними оцінками, вірян налічується від 300 тис. до двох мільйонів, найпоширеніша відповідь — один мільйон. Це неоднорідна спільнота, однак переважно російськомовна, що для іноземців із пострадянського простору — величезний плюс, оскільки різні акценти російської не привертають тут особливої уваги. Водночас українці порівняно толерантні до мусульман. Життя тут дешеве й за значно менші гроші, ніж у Євросоюзі, можна відвідати лікаря. А якщо клініка приватна, ніхто не розпитуватиме, звідки поранення, навіть якщо воно вогнепальне.

Мусульмани моляться під час Лейлят аль-Кадр в мечеті, в Києві, в п’ятницю, 26 серпня 2011 р. Фото Андрія Скакодуба / УНІАН

Високий рівень корупції в країні — також вагомий аргумент. Людина, яка хоче зникнути, за гроші може отримати тут практично все, що їй потрібно.

Як стати громадянином?

Легалізація та нова ідентичність — найбажаніший товар для таких людей. Від початку війни на Донбасі та анексії Криму, коли місцеві підрозділи Державної міграційної служби потрапили до рук Росії та груп, які вона підтримує, а російські документи масово роздавали жителям півострова, українські паспорти заполонили ринок. Порожні оригінальні документи можна було придбати та видрукувати так, щоби не виникало питань під час перевірки. Мало того, мешканці Криму, які після анексії отримали російські внутрішні паспорти, українські продавали за копійки. Покупець міг приклеїти своє фото на документ і використати його для отримання закордонного паспорта. Потім він «губив» внутрішній паспорт та подавав заяву на видавання нового, який уже був повністю дійсним.

Запровадження біометричних паспортів та пластикових ID-карток уповільнили циркуляцію старих документів, але не зупинили її. Опублікована спецслужбами інформація свідчить, що проблема актуальна й досі: з 2019 року правоохоронці виявили щонайменше три групи, причетні до незаконного видавання або підроблення документів. 28 серпня 2020 року СБУ заявила, що викрила великий канал, за допомогою якого іноземцям видавали «високоякісні» підроблені документи, необхідні для легального проживання в Україні та виїзду за кордон. Злочинна група діяла щонайменше в п’яти областях. У квартирах, де провели обшук, знайшли численні документи, зокрема підроблені паспорти країн Європейського Союзу.

Бланки паспорта громадянина України нового зразка в формі пластикової картки демонструють на території ДП “Поліграфічний комбінат” Україна “. Фото Марків Михайло / POOL / УНІАН

Український адвокат (на його прохання ми не називаємо імені), який займається справами мігрантів, каже, що ця проблема — системна й міграційна служба сама залучена в незаконну діяльність. Навіть справжній український паспорт можна придбати за гроші. Залежно від складності справи та кількості посередників сума складає від 2500 до 7000 доларів, каже адвокат. Завдяки корупції також легко скористатися опціями на кшталт фіктивного весілля. Вони дають право на постійне місце проживання, а з часом і громадянство.

Українка, яка хоче залишитися анонімною, розповідає, що давно бореться за громадянство для свого чоловіка, який походить із країни Близького Сходу. Вони поставили за мету пройти процедуру законно, тому довелося найняти адвоката. Інші в такій ситуації обирають значно дорожчий, проте швидший шлях, стверджує вона. Відповідно до закону, щоби негайно отримати постійне місце проживання, потрібно одружитися з іноземцем чи іноземкою, які вже мають такий документ; якщо один із подружжя — українець або українка, то на нього потрібно чекати два роки. Легальний процес вимагає великої кількості документів та певної удачі, щоби потрапити в річну квоту, проте за гроші відповідні люди все зроблять без проблем.

«В результаті багатодітні одружені чоловіки приїжджають в Україну, беруть шлюб на деякий час, а потім розлучаються. Після цього вони отримують візи для своєї справжньої родини, привозять її сюди й отримують усі документи», — пояснює українка.

Додому через Польщу

Троє людей, пов’язаних із польською та українською прикордонними службами, підтверджують, що коли документи в порядку, навіть якщо вони виготовлені в неналежний спосіб, члена терористичної організації зловити не вдасться. Він без проблем може сісти в літак і відправитися в будь-яку країну, що не вимагає візу, у тому числі в Євросоюз.

Тим, хто не може дозволити собі витрати в тисячі доларів, залишаються дешевші нелегальні переходи кордону. Один зі співробітників Прикордонної служби Польщі, який погодився говорити анонімно, каже, що організовані групи контрабандистів беруть за переправлення від 1,5 до 3 тисяч доларів, частина суми йде на хабарі.

«Ми ловимо самих себе», бо самі ж прикордонники займаються організацією контрабанди.

Пункт пропуску “Шегині”, с. Шегині, Львівської обл. Фото Кримський Андрій / УНІАН

«Якщо прикордонник візьме хабар, то піде праворуч, а люди — ліворуч», — зізнається він.

Зі свого боку колишній український прикордонник Віктор Лебеденко згадує, що на службі був вислів: «Ловимо самих себе», бо, як він стверджує, самі ж прикордонники займаються організацією контрабанди.

Очевидним напрямком для тих, хто хоче виїхати з України, є Польща, де після 2014 року неможливо було контролювати всіх людей, які прибували в країну сотнями тисяч. Чи використовували джихадисти Польщу, щоби сховатися або як транзитну зупинку? Такої інформації немає, оскільки Польща, як і Україна, не розглядає цю загрозу як пріоритетну.

«Якщо ви заїхали до Польщі як українець за українськими документами, то через велику кількість людей вас неможливо перевірити», — зізнається професор Білостоцького університету Даніель Боцьковський, який досліджує питання національної безпеки та релігійного фундаменталізму. — Тут ви можете спокійно відпочити й чекати подальших вказівок. Водночас декотрі з бойовиків зневірилися в «Ісламській державі» та шукали місце, де зможуть мирно жити й не боятися переслідування за злочини.

Професор визнає, що Польща, напевно, не сприймала серйозно шляхи, якими в країну можуть прибути джихадисти, і тепер це створює небезпеку.

«Якщо загрозу не моніторити, то вона може вийти з-під контролю. Ми робимо ту ж ключову помилку, яка притаманна спецслужбам у всьому світі, бо вважаємо, що розв’язання цієї проблеми не настільки важливе, аби інвестувати в нього зусилля та ресурси», — каже Боцьковський.

Тому варто чекати, що на таких «базах відпочинку», як Україна, а, можливо, і в Польщі, знайдеться ще не один колишній джихадист.

Матеріал створений за редактурою Катерини Сергацкової.

Текст створений за підтримки Journalismfund.eu. Результат співпраці з польським виданням «Gazeta Wyborcza».

Допоможи Забороні запустити відділ розслідувань!

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій