Фемінізм і місто, Космічний поштар і Батьківщина. Борис Філоненко рекомендує комікси

28–29 серпня в Києві відбудеться фестиваль артбуків, коміксів і книжкових експериментів BOOK CHAMPIONS WEEKEND, організований видавництвом IST Publishing у просторі Kooperativ. В межах нього проведуть воркшопи, дискусії, ярмарок, вечірку і портфоліо-рев’ю — детальна програма доступна на сайті організаторів. Заборона виступає інформаційним партнером BOOK CHAMPIONS WEEKEND — і ми, як і організатори, прагнемо розвивати спільноту книжкових колекціонерів, видавців, письменників, авторів і поціновувачів коміксів.

Спеціально для Заборони і BOOK CHAMPIONS WEEKEND редактор IST Publishing та автор телеграм-каналу «Нормальні комікси» Борис Філоненко зробив огляд найцікавіших комікс-новинок.

Говорити про утиски патріархату з бабусею — ніби грати у 8-бітну гру з подоланням перешкод та підрахунком монеток, а дискусія про фемінізм з дядею Дімою не варта ваших аргументів. Чому це так — розповідає новий український комікс «Фемінізм і місто», написаний Жанною Озірною та намальований Сергієм Чудакоровим на основі колонок Емми Антонюк для порталу «Гендер в деталях». Це збірка коротких новел, що балансують на межі наочних «інструкцій для користування» та аналітичного огляду ситуацій, які трапляються кожного дня у міському просторі, на роботі, в компанії друзів та на зустрічах у колі сім’ї. 

Авторки пропонують читачам розібратися з розповсюдженими кейсами та FAQ про фемінізм: від публічних заяв президентів Януковича та Зеленського про українок як туристичний бренд країни і до гендерних квот. «Фемінізм і місто» швидко залучає читача у розмову завдяки відчутній включеності в локальний контекст та через динаміку оповідань. Принцип регулярних колонок, закладений у книжку, змушує чекати на продовження, а твір загалом підтверджує, що комікси — медіум, здатний не лише розповідати історії, а й вдало працювати з теоріями.

Італієць Серджо Топпі перетворює східну легенду «1001 ночі» на незавершений графічний роман про економіку насильства, в якій оповідачка здатна тримати життєвий баланс у світі. Вночі Шараз-Де розповідає історії шейху Шах-Ріяду, аби розважити його та врятувати себе. Шейх щоразу хоче слухати нові казки і через це постійно відкладає заплановану страту Шараз-Де на один день.

Сторінки «Шараз-Де» мають вільну структуру — принципи послідовної коміксової сітки майже повністю знехтувані. Вони нагадують фотоальбом чи то портретну галерею, намальовану нащадком Густава Клімта. Увага навмисно зосереджена на обличчях людей, тварин, джинів. Всі вони зараз живі, але будь-якої миті можуть стати жертвами зради, нападу, владних забаганок. Героєм може бути принц, що шукає газель у пустелі, або джин, що присягнувся вбити першого, хто звільнить його з глека, — на ранок історія кожного вигаданого життя завершиться, аби стати підставою для рішення про долю життя реального.

Графічний роман Ніни Бунєвац «Батьківщина» хочеться порівнювати з «Вітчизною» Нори Круґ, яка також вийшла у видавництві «Видавництво» кілька місяців тому. Хоч як вони не схожі за структурою, формою та змістом, все ж обидва комікси є найкращими зразками історіографічного повороту в цьому медіумі. Обидва твори написані від імені жінок, які через архіви, згадки та персональні розслідування реконструюють історії своїх сімей у вирі політичних і воєнних подій ХХ століття.

У «Батьківщині» Ніна Бунєвац збирає докупи утаємничене життя свого батька Петра — сербського націоналіста, який у підлітковому віці «…споглядав, як розгортається історія, просто з вікна власної спальні», а переїхавши в Канаду й до самої загибелі брав участь у терористичній боротьбі за вільну Югославію. Авторка ділить комікс на дві частини — на фрагментарну, екзистенційну оповідь та на хронологічний екскурс життям сім’ї Петра Бунєваца. Цей простий прийом стає найцікавішим протиставленням у романі — з одного боку ми маємо справу з історією, що повниться білими плямами і анахронізмами, а з іншого — читаємо злагоджену розповідь, що розставляє всі події по своїх місцях. Першу частину складають спалахи ледь вловимих спогадів, розмова з мамою, яка воліє забути або взагалі не говорити про минуле, тоді як друга частина вдає з себе урок історії, яку начебто можна написати, вплітаючи туди й власних батьків. «Батьківщина» — не лише про пошуки свого минулого, а й про тональності авторських голосів, які можуть завести як у місце історичної травми, так раптом і в уявний пошук коріння югославів у міфах про бога Велеса і велику матір Мокшу.

Перша книга Ґійома Перро про космічного поштаря — це захопливий маніфест ситуаціонізму для дітей. У другій половині ХХ століття французький письменник і філософ Гі Дебор закликав до активного користування всіма можливими сценаріями міського життя, а не лише перевіреними маршрутами. У коміксі восьминіг, що відповідає за навігацію кур’єрів космічної пошти, вирішує змінити корпоративні правила: тепер кожного дня поштарі мають доставляти відправлення у нові для себе місця. Це розпорядження спантеличує головного героя.

Зазвичай поштар уявляє наповнення пакунків, з якими має справу. Цей хід в дусі «Маленького принца» з його капелюхом, схожим на удава, що проковтнув слона, насправді — натяк на майбутній кросовер коміксу з твором Антуана де Сент-Екзюпері. Через новий маршрут, разом з наповненням пакунків, поштарю доведеться дізнатись більше про їхніх адресатів — мешканців чудернацьких планет, й одним з них буде саме кудлатий садівник-розарій.

Один шлях чи альтернативні маршрути — дилема, з якою працює Перро, зображуючи космічного поштаря як непохитного поборника стабільності. Спочатку ми бачимо, як він одягає свій єдиний робочий костюм, й штрихування на одязі на мить скидається на покошлачення — наче символи часу й зношеності робочого розпорядку. Перша книга «Космічного поштаря» — історія одного дня, подорожі, настільки наповненої, що її виявляється достатньо для відкриття героєм іншого бачення свого місця у світі.

Коли настане кінець світу, страх прийде лише на другий день. Принаймні для головного героя «Ходячих мерців», офіцера поліції Ріка Граймса, зомбі-апокаліпсис починається з приголомшливих сцен, які тривалий час не дають йому по-справжньому злякатися. Рік пропускає спалах епідемії, прокидається після коми в безлюдній лікарні, де всі наче «вирішили водночас піти на перерву». Аж доки не натрапляє на перших небіжчиків і не починає розрізняти стогін і цокання зомб’ячих щелеп.

За своїм масштабом «Ходячі мерці» — епос про глобальну біологічну катастрофу. Історія в 193 випусках, що мала перевидання у 16-томнику у твердій палітурці, і в такому форматі поступово перекладається українською. Для читачів, які тільки починають знайомство з коміксами, непросто наважитись на таку тривалу оповідь, ще й без додаткових гарантій. Адже тлом такого рішення можуть слугувати випадки нескінченних супергеройських пригод, в яких «кінець — лише новий початок». Довгі коміксові серії — як зомбі-апокаліпсис, нові випуски постійно з’являються знов.

Утім, «Ходячі мерці» — завершений твір, вартий того, щоб провести з ним час. Уже в першому томі Роберт Кіркман розігрує шекспірівську драму про дружбу і родинні стосунки під час апокаліпсису та з кожним новим колом оповіді розхитує і без того нестійку соціальну будову: порушує питання про владу, яка мала б захистити своїх громадян; про мову, яка поступово перетворюється на лайку, крики, здавлені стогони. Жінки швидко відчувають повернення до первіснообщинного ладу, а діти озброюються. Кіркман вимірює коміксовими випусками те, як змінюються страхи героїв перед появою людського силуету в пейзажі, незалежно від того, чи це кульгає мрець, чи той, хто вижив.

Редакція Заборони щомісячно робить огляд коміксів. Раніше ми регулярно публікували комікси наших постійних авторів, а тепер ще й випускаємо рецензії на комікси й графічні новели, які виходять в Україні, Східній Європі й усьому світі. Ми хочемо, щоб цей жанр розвивався в нашому регіоні, і закликаємо вас підтримувати видавців і авторів, що випускають комікси. Ви також можете підтримати Заборону щомісячною підпискою на «Патреоні» або зробити разовий внесок, щоб ми могли випускати більше історій у рубриці «Комікси». Якщо ви автор або видавець, надсилайте свої опубліковані роботи нам у редакцію — можливо, вони з’являться в наступних рецензіях Заборони. Якщо ви хочете стати спонсором цієї рубрики, зв’яжіться з нами.