'
Читаєте зараз
Секс, тілесність та війна. Як письменниця Гаська Шиян підіймає табуйовані теми в книжках — і чому її за це критикують

Секс, тілесність та війна. Як письменниця Гаська Шиян підіймає табуйовані теми в книжках — і чому її за це критикують

Maria Blindiuk

Півтора року тому українська письменниця Гаська Шиян написала роман «За спиною», за який отримала Літературну премію ЄС. У жовтні роман отримав ще одну нагороду — переміг у проєкті Book Pitch-2020 на ОМКФ. Після цього Гаську Шиян стали активно критикувати — через аполітичність головної героїні та натуралістичні сцени роману. Спеціально для Заборони журналістка Марія Бліндюк поговорила з Гаською Шиян про патріотизм і сексуальну революцію та пояснює, чому художня література не має відповідати запиту читача – як би нам цього не хотілося.


Галицька заморожена юність 

Гаська Шиян росла в тому Львові, якому ще тільки починали пришивати австро-угорську міфологію. Місцеві дев’яності – це час фурору «Мертвого Півня», «Бу-Ба-Бу» та «Дзиґи», коли андеґраунд став масовим, а всім хотілося бодай трохи долучитися до богемної тусовки. Водночас займатися творчістю тоді дорівнювало бути без грошей. Так з’являлося безліч приватних підприємств – люди починали стартапи не через амбіції, а через хаотичні пошуки заробітку.

«Іноді я жартую, що свою шалену юність заморозила, як яєчники, щоби потім розморозити», – каже Гаська. Вона згадує, що провела свою юність у конформістській і розміреній системі координат галичанки. Разом із сестрою почала невеликий бізнес із продажу підручників. Закінчила класичну філологію. Була в тривалих стосунках із одним партнером. Єдине, що оминуло – рання вагітність, хоча це був доволі впізнаваний сценарій для того покоління.

Фото: з особистого архіву Гаськи Шиян

27-ліття стало переломним віком для багатьох, і Гаська також радикально змінилася: зібрала накопичені фінанси, вирішила спробувати займатися літературою та майже безперервно подорожувала впродовж двох-трьох років. Нульові – це епоха «Живого Журналу», тож Гаська почала вести те, що зараз могло би стати тревел-блогом, а згодом намагалася писати поезію. Незабаром їй запропонували перекласти роман Букерівського лауреата ДіБіСі П’єра «Світло згасло в Країні Див» – проєкт, який допоміг їй побороти синдром самозванки та зрештою підштовхнув до написання дебютної книжки.

Майже відразу після презентації перекладу Гаська Шиян дізналася, що вагітна: «Це була бажана вагітність, яка, втім, не відповідала всім стандартам – я планувала бути самостійною мамою, такий був мій вибір. Тоді мене відкинуло в кокон седативного стану, коли все було пофіг, і нічого не хвилювало. Коли доньці було 11 місяців, фізичне й емоційне виснаження закінчилося тим, що я потрапила в лікарню з менінгітом».

Фото: Наталія Раїник

Менінгіт буквально пригвинчує пацієнта до ліжка – упродовж десяти днів не можна підіймати голову. Щоби принаймні якось розважитися між щоденними сеансами крапельниць, Гаська слухала розмови сусідів зі стерильних боксів та уявляла сюжети, які згодом ставали довгими постами на фейсбуці. Зліпивши їх із картотекою фріків, зібраних під час каучсерфінгу, абсурдистським потоком свідомості та рефлексією неврозу навесні 2014 року, Гаська Шиян опублікувала Hunt, doctor, hunt – свій перший роман.

Незабаром почав кристалізуватися другий сюжет: «Я розуміла, що буде дівчина, хлопець якої йде в армію. Жінка неглибоко патріотична, як і її чоловік. Це ситуація стагнації стосунків, де з’являється сильний зовнішній чинник, який усе ковбасить іще більше. А ці двоє не знають, що робити».

Те, що за спиною

Сюжет роману «За спиною» — знайомий із української сучасності. Хлопця головної героїні Марти мобілізували в зону бойових дій на Донбасі. Марта його не розуміє — вона вважає, що він міг би й відкосити, щоб не залишати її саму. Марта ображається, сумує, злиться, мастурбує, зациклюючися у власній голові. Для самої авторки це книжка про кризу стосунків, пошук острівця безпеки та захисту у світі, а ще про звільнення. «Людина народжується та опиняється в певних суспільно-політичних обставинах, і їй може бути в них комфортно або ні. Зобразити суспільство без політичного контексту нереально. Мені здається, що світ навколо достатньо фріковий, сюрреалістичний і абсурдний, щоб не вигадувати в ньому драконів і єдинорогів. Мені важливий гіперреалізм».

Натуралістичність займає вагому частину роману — як і взагалі в творчості Гаськи. «Я люблю тіло та всі тілесні процеси, це стосується не лише сексуальності, — каже письменниця. — Смерть для мене сумна й болюча штука, але не гидка. Ніщо тілесне в мене не спричиняє огиду. Мені з дитинства було важливо знати, де в мене печінка й селезінка. Зазвичай, коли ми думаємо про наші внутрішні органи, ми уявляємо їх гіперболізованими». 

Фото: з особистого архіву Гаськи Шиян

Цю натуралістичність часто критикують. Наприклад, журналіст «Українського тижня» Дмитро Крапивенко писав, що жіноча тілесність «дещо вкурвлює». Свій відгук він закінчив риторичним запитанням: «Чи писали колись автори-чоловіки про приємність почухати яйця і підступність грижі чи простатиту?». Хоча він помиляється — так писали щонайменше Генрі Міллер, Вільям Берроуз, Тарас Прохасько та Олесь Ульяненко. Немає «правильного» відсотка тілесності в тексті чи межової глибини відвертості в описах; натуралістичність – один із способів трансляції світу в текст, як імпресіонізм чи абсурд. 

«Людина може прочитати сексуальну сцену й подумати, що це огидно. Але якщо трапиться нагода говорити про це, їй буде легше, бо вона таке в книжці читала. Є багато книжок з докладними еротичними сценами, і насправді ця деталізація потрібна – не все можна передати через метафору».

Гаська Шиян

«За наші з вами гроші»

Спершу роман майже не помітили. Одночасно із «За спиною» опублікували нову книжку Ірени Карпи – «Добрі новини з Аральського моря», яку більше купували через медійність Карпи. Але незабаром після презентації роман Гаськи Шиян одержав Літературну премію Європейського Союзу – Україна взяла цю нагороду вперше. На хвилі ентузіазму всі кинулися читати роман. Багатьом він не сподобався. 

Фото: Євгенія Перуцька

Головна героїня аполітична, вона не транслює ура-патріотичні настрої, тому що насамперед думає про себе, а не про країну. Ба більше, вона скептично ставиться до релігії, до маскулінності чи героїзму та до традиційних сімейних цінностей – загалом до всього, що нас із дитинства закликають берегти та плекати. Через призму маловір’я Марти читач дивиться на жителів сьогоднішнього Львова, воєнних волонтерів та користувачів соцмереж. Обурювалися по-різному: одні впізнавали себе та переходили на особисті образи авторки, інші – звинувачували її в наклепі, але здебільшого дивувалися зрадницькій позиції, яка не припиняє збирати нагороди. 

«Маємо прекрасний текст-ілюстрацію про тих, хто «устал ат вайни», жодного дня її не відчуваючи і тим паче не переживаючи, — писала кандидатка філологічних наук та рецензентка Марина Рябченко. — Як на мене, цей текст мав би образити тих жінок, які чекають. Тих справжніх, яких узагальнили в образі істерички-яка-ні-фіга-не-розуміє-і-яка-просто-викидає-свого-чоловіка-зі-свого-життя».

Гаська Шиян пояснює, що художня література все-таки залишається вигадкою авторки – попри реалістичність зображеного: «Було би лицемірно сказати, що головна героїня мені зовсім чужа і я спеціально описала її зажраною, багатою, хтивою сучкою, яка думає тільки про себе. І я не можу сказати, що Марта – моє альтер-еґо чи людина, яка могла би бути мені близькою. В чомусь вона мені близька, в чомусь – дратує. Але я пропускаю її досвід через себе».

Фото: Ольга Закревська

Ще до зливи хейту Гаська Шиян давала інтерв’ю, де сказала, що готова обстоювати необхідність цієї книжки, коли виникнуть претензії. На пропозицію проговорити цю необхідність – оскільки претензії зрештою виникли – Гаська відповідає: «Завдання будь-якого мистецтва – провокувати запитання, рефлексію та сумніви. Я рада, що ми пройшли фазу радянського соцреалізму, де написане визначало «что такоє хорошо, что такоє – плохо». У теперішній політичній ситуації є один однозначний факт – агресія Росії проти України. Усе, що через це відбувається з людськими долями, переживаннями й емоціями – не чорно-біле, і зводити все до патріотичних наративів шкідливо».

У жовтні роман «За спиною» дібрали в Book Pitch під час 11 Одеського міжнародного кінофестивалю. Почалася нова хвиля хейту – мовляв, «непатріотичний роман» ще й екранізують за гроші бюджету. Хоча це не так – фестиваль тільки рекомендує книжку до екранізації.  

«За спиною» – не єдиний роман, який одержав цьогорічний Book Pitch. Він розділив номінацію з «Доцею» волонтерки Тамари Горіхи Зерні. Оскільки обидва зачіпають тему війни (один – глибше й патріотичніше, інший – скептичніше й опосередкованіше), їх не втомлюються порівнювати та переконувати, що в умовах інформаційної війни книжки з неоднозначною позицією необхідно ігнорувати, й узагалі – «транслювати подібні меседжі на Захід – небезпечно». Якщо у відгуках читачі просто діляться нерозумінням та роздратуванням, у коментарях під цими численними постами зустрічаються й погрози авторці на кшталт «за таке треба бити по таблу».

Патріотизм як запит партії

Гаська Шиян для себе пояснює обурення художньою літературою наслідками радянського періоду: «Якщо в минулому столітті ви придбали в книгарні роман, він був затвердженим і верифікованим. Так працювала цензура, тому люди «довіряли» книжкам. Текст мав транслювати позицію партії. Звідти залишилося це «істина – в літературі».

Гаська згадує випадок із французьким журналістом П’єром Сотреєм. Він написав «Програні війни Юрія Біляєва», книжку про російського сепаратиста, який встиг побувати ментом, бандитом та зрештою найманцем на Донбасі. Автор намагався розібратися в мотивації людини, яка йде вбивати за чужі території. Презентацію книжки анонсували на Форумі Видавців. Організаторів звинуватили в популяризації ворога. 

Така реакція — нібито типова для українського суспільства, де сьомий рік триває війна. Втім, «Пастка-22» Джозефа Геллера про безглуздість американської армії, особливо її верхівки, вийшла у 1961 – якраз не встигла охолонути Друга світова, тривала В’єтнамська війна, от-от почнеться Холодна. Тому теза про те, що в умовах інформаційної війни небезпечно говорити про проблеми, контроверсійна.

Фото: uzahvati

Гаська каже, що для неї один із найбільш гнітючих наративів українського патріотичного дискурсу – ідея самопожертви: «Якщо ти класно живеш, щось ти, бляха, недостатньо патріотично робиш: украв, злигався з ворогами чи зрадив. Для мене патріот – це чувак, який відкрив українську IT-компанію та дав роботу 100 людям».

На запитання, чи вважає себе патріоткою, Гаська каже, що патріотизм – слово, яким багато жонглюють. «Я не з тих людей, хто має безумовну любов до місця, де народилися. Проте мені важко уявити, що я писала би якоюсь мовою, окрім української. І я не думаю, що мову можуть монополізувати тільки люди з певною політичною позицією. Якщо й обирати з книжки цитати, які транслюють мою думку, – про те, що патріотизм формується затишним дитинством».

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій