«Жінки відіграли важливу роль в опозиційному русі, у перемозі «Солідарності», – розповідає вона. – Зокрема три сильні особистості – Анна Валентинович, Алінка Пеньковська, Генріка Кшивонос. Найстаршу Анну Валентинович викинули з роботи, вона на заводі працювала, за її політичну заангажованість і, до речі, цей основний страйк на Помор'ї почався саме з вимоги повернути Валентинович на роботу. Аліна Пеньковська була медсестрою на цьому ж заводі. А Генріка Кшивонос була водійкою трамваю. І коли розпочався страйк, вона зупинила свій трамвай і сказала, що він далі не їде і що вони також долучаються до страйку. Їй пасажири аплодували».
Людвіка Вуєц згадує: коли почалися страйки, то спершу вимоги мали виключно економічний характер. А вже політичні вимоги з'явилися трохи згодом, і в цьому свою роль відіграли саме жінки.
«У влади була така тактика: погодитися на ці економічні вимоги, швидко дати людям гроші й зупинити страйк. Влада пообіцяла це зробити. Страйкарі тоді видихнули і вирішили, що все, можемо розходитися, – каже Людвіка Вуєц. – І саме ці жінки зупинили людей. Вони звернулися до натовпу і сказали, що якщо зараз розійтися, то це буде зрада страйкарів на інших підприємствах, які приєдналися до загальнопольського протесту. Вони наголосили, що треба мати більш цілісний підхід і довести ці страйки до кінця. Ці жінки, по суті, врятували страйк, завдяки їхньому зверненню ніхто не розійшовся».
На початку червня 1989-го року відбулися вибори до Сейму. Опозиція отримала абсолютно перемогу. І вже в серпні 1989-го був сформований перший некомуністичний уряд Польщі на чолі з Тадеушом Мазовецьким.
Мине лише кілька років, й у 1993-му буде прийнятий закон про заборону абортів у Польщі. Так новий демократичний уряд подякує церкві за допомогу в поваленні комуністичного режиму. Цей закон діє досі, його називають компромісним, тому що заборона не є абсолютною. Жінки в Польщі мають право на переривання вагітності в трьох, згаданих раніше, випадках. На компроміс довелося піти як жінкам, так і церкві. З того часу кожна зі сторін не втрачає надії добитися свого. Жінки, проте далеко не всі, хочуть лібералізації закону, розширення умов, за яких можна законно переривати вагітність, церква – повної заборони абортів, а також розв'язання суперечливих питань з екстреною контрацепцією та штучним заплідненням.
Тоді ж, у 90-х, було розформоване жіноче крило «Солідарності», яке виступало проти такого закону. Через два десятиліття дехто з активних учасниць «Солідарності» виходитиме і на чорні протести. Там можна було зустріти, наприклад, Генріку Кшивонос.
Людвіка Вуєц продовжує: «Цей закон формально називається не забороною абортів, а законом про умови, за яких допускається переривання вагітності. І коли довкола нього в Сеймі точилися дискусії, то, наскільки я пам'ятаю, «Солідарність» була не з тих, хто виступав за його лібералізацію. Взагалі, в усіх партіях тоді не було єдиної партійної дисципліни в голосуванні за цей закон, – згадує вона. – У 93-му я вже була в партії «Демократична унія», і тоді в нас більшість виступала за додавання в перелік умов, за яких аборт є можливим, четвертого пункту – соціально-економічні причини. І цю пропозицію сильно підтримував Анджей Вєловейський, який належав до Клубу католицької інтелігенції і мав п'ятьох дітей. Його підтримка була дуже важливою. Але ця пропозиція все одно не мала успіху».
Людвіка Вуєц упевнена, що й сьогодні люди не готові додати цей пункт до закону – хай це будуть формальні причини, чи політичні, чи релігійні. «Хоча це не змінює приватної позиції щодо цього питання, – говорить вона. – Якщо людям треба, вони знайдуть, як перервати вагітність, незалежно від того, що вони озвучують публічно».
Вона ненадовго замислюється: «Ну і дуже великою є роль церкви. Вона бере на себе право керувати людьми в цій країні і, звичайно, дуже активно виступає за заборону абортів. Зараз вона вже доволі відкрито підтримує радикальні пропозиції й навіть не пробує додати до них пункти, спрямовані на підтримку жінок, які опинилися в складній ситуації, чи дітей, які народилися з важкими захворюваннями. Нічого такого».