«Ім’я в мене було одне — корова або свиня».
Як живуть люди з розладами харчової поведінки й чому це дуже небезпечне захворювання
Автор: Юліана Скібіцька
Ілюстрації: my_pet_spider
Мінімум 9% людей у світі страждають від розладу харчової поведінки (РХП). Ця цифра не точна, тому що статистики з РХП в багатьох країнах немає, а вчені кажуть, що через COVID-19 кількість таких людей точно збільшилася. Міжнародна класифікація хвороб характеризує РХП як один із ментальних розладів. Щогодини від наслідків РХП помирає одна людина. Найвищий рівень смертності в людей із нервовою анорексією. Водночас багато хто не усвідомлює, що в них проблеми з харчовою поведінкою, а чим довше людина живе з РХП, тим складніше його вилікувати. Заступниця головної редакторки Заборони Юліана Скібіцька поговорила з людьми з різними формами розладу харчової поведінки й розповідає, звідки береться це захворювання, чому воно небезпечне і як із ним впоратися.
У тексті є описи булінгу, домашнього насильства і фізіологічних процесів.
Восьмирічна Аня (ми змінили ім’я на прохання героїні) йде зі школи додому. Вона поспішає, щоби встигнути в магазин до перерви. Там дівчинка купує стандартний набір — сухарики «Флінт», «Кока-Колу», морозиво й молочний шоколад «Корона» з горіхами.
Ані 30. Вона заходить у магазин і купує той самий стандартний набір, що й у дитинстві, тільки порції стали набагато більшими. У деяких магазинах Аню вже впізнають і запитують: «Вам як завжди?» У такі моменти вона сором’язливо відповідає: «Так, як завжди», — і більше ніколи туди не повертається.
Зараз Аня важить приблизно 120 кілограмів при зрості 164 сантиметри. Це не найкритичніша цифра — колись вона важила 166 кілограмів. «Ти уявляєш, як це — коли твоя вага така ж, як і зріст? — Ставить вона риторичне питання. — В якийсь момент я зрозуміла, що просто не можу ходити».
Ми розмовляємо з Анею по телефону. Я не знаю, як вона виглядає зараз. У її фейсбуці є тільки фотографії з часів, коли вага була меншою. На аватарці симпатична молода дівчина. Аня скидає фото періоду, коли вона дуже схудла — там вона двома ногами стоїть в одній штанині джинсів. Наступна фотографія — на вагах, які показують цифру 166 кг. Обличчя не видно.
«Я стільки разів худла й набирала вагу, що можу вже книжку про це написати, — каже Аня. — Мені могли в [спорт]залі сказати: «Ой, а ти не пробувала пити лише кефір, жерти сиру гречку і шматки землі?» — Ні, ти знаєш, не пробувала. Зараз, якщо до мене з такими словами звертаються, я можу просто рознести. Я наче оголений нерв».
«Вечірочки» для Ані
Аня родом із невеликого містечка в Чернігівській області. На перший погляд у неї цілком щаслива сім’я: батько — успішний і багатий за мірками міста бізнесмен, мати — домогосподарка, є молодша сестра. Але відносини з батьками не склалися з дитинства.
«Мати била мене завжди, з малого віку, — каже Аня. — Одного разу, років у 8, вона зламала мені руку. Я думаю, це сталося тому, що я зайшла до батьків у спальню в, скажімо так, незручний момент. Ім’я в мене завжди було одне — «жирна корова» або «свиня». Пам’ятаю, що маленька я часто сиділа й годинами розчісувалася, вириваючи собі волосся. Заспокоювалася».
Батько, за словами Ані, займав пасивну позицію й не втручався у відносини між матір’ю й дочкою. Пізніше батьки Ані розлучилися і він взагалі перестав брати участь у її житті. У 15 років мати Ані вигнала її з дому. Дівчинка пішла жити до бабусі. Там вона теж регулярно чула докори в тому, що «жирна».
Їжа, згадує Аня, завжди була для неї єдиною втіхою. Найбільшим щастям було, коли вона залишалася вдома сама. Тоді Аня влаштовувала, як вона каже, «вечірочки» — розкладала на дивані куплені сухарики й шоколадні батончики і їла, запиваючи «Кока-Колою». За день вона могла випити 5–6 літрових пляшок. Аня ховала їх у шафі, а потім крадькома виносила з дому й розкладала по різних урнах. Ця звичка зберігалася в неї до 27 років.
У школі Аню, природно, дражнили та цькували.
«Зараз це називають буллінгом, а тоді це виглядало так: ти жирний, над тобою сміються твої однокласники і два паралельних класи, — згадує Аня. — Знаєш, у кожному класі є хтось найзатурканіший, якому постійно плюють у спину. Мені не плювали, але надсилали [образливі] смски, дзвонили, — добре, що інтернету тоді особливо не було».
Аня платила сестрі, щоби та вийшла з нею винести сміття, бо бак стояв у дворі, де жили однокласники. Коли сестра сказала, що їй соромно ходити з Анею по вулиці, вона почала викидати сміття в підвал — її батьки обурювалися, що «якісь мудаки й алкаші все засрали».
У 11-му класі Аня вирішила худнути. Вона скинула 15 кілограмів, але зараз каже, що це «не важить». Своїм найуспішнішим досвідом дівчина називає спробу схуднути у 22 роки, коли їй вдалося скинути 40 кілограмів із початкової ваги 120. Це не було здоровим схудненням — Аня продовжувала їсти шкідливі продукти й пити улюблену «Кока-Колу», але дуже багато займалася спортом і намагалася дотримуватися дефіциту калорій.
«І все було добре, мені залишалося ще кілограмів десять і було б супер, — додає Аня. — Але я потрапила в лікарню й мені вирізали жовчний міхур. Коли мене виписали, лікар сказав мені забути про спорт. У результаті кілограми не просто повернулися — я набрала ще більше».
Два пальці в рот для Саші
За останніми даними, від компульсивного переїдання страждають як мінімум 3,5% населення. Більшому ризику піддаються жінки — 2% стикалися з таким станом хоча б раз у житті. Компульсивні переїдання — це напади, під час яких людина не може контролювати кількість з’їденого, бо не відчуває насичення. Є окремий вид цього розладу — пікацизм, коли людина в нападі афекту їсть неїстівні речі.
«Ці розлади пов’язані в тому числі з тим, що в людини в досить ранньому віці була психологічна травма прив’язаності. Тобто щось трапилося з кимось із близьких, хто мав бути поруч і піклуватися, — пояснює Анна Герасименко, психотерапевтка, що працює з РХП. — У таких людей, у принципі, є складнощі з відчуттям базової безпеки, тому що дитина прив’язана до значущого дорослого також і емоційно. Їжа може стати одним зі способів задовольняти свої потреби, радувати себе, заспокоювати».
Компульсивні переїдання часто призводять до булімії — коли людина після нападу навмисно викликає блювання. Булімія теж більше поширена серед жінок — у них вона трапляється в десять разів частіше, ніж у чоловіків. Для булімії характерні сильна стурбованість своєю вагою, регулярні жорсткі дієти, після яких майже завжди настають зриви — переїдання. Часто люди з булімією використовують різні лікарські засоби — наприклад, проносні або сечогінні. Це призводить до проблем зі шлунковим трактом і нирками.
Саші 23 роки. У 12 років на медичному огляді з’ясувалося, що в нього проблеми зі щитівкою — це призвело до зайвої ваги. Саша болісно хотів схуднути, але через гормональні збої в нього не виходило. Тоді він уперше скористався методом «двох пальців».
«Зайва вага в мене об’єктивно була, — каже Саша. — Лікарі казали, що потрібно схуднути, батьки [казали], однокласники знущалися. Батьки віддали мене на плавання, але це не допомагало».
Саша — таджик за походженням, хоча народився і виріс в Україні. Коли він набрав вагу, його одразу почали дражнити однокласники. Говорили, що він «жирний», «китаєць» і «педик».
«Я зібрав комбо, тому що я неслов’янської зовнішності, а до того ще й жирний. Дорослі знайомі моїх батьків говорили, що хлопчика треба лікувати, тому що в нього буде «дзеркальна хвороба» [популярна образа для чоловіків, сенс якої в тому, що через великий живіт свої статеві органи вони можуть побачити тільки в дзеркалі], — додає Саша. — Я слухав і не розумів, що взагалі мається на увазі».
Саша хотів схуднути, але відмовитися від їжі не міг. Каже, що спокійно міг з’їсти цілу пачку макаронів і не помітити цього. Тому блювання після кожного прийому їжі стало єдиним, як йому здавалося, виходом. До того ж йому подобалося відчуття легкості та ейфорії, яке з’являлося після неї. До цієї техніки потрібно звикнути, тому що, як каже Саша, у неї є свої особливості. Першого разу, пояснює він, позбутися всієї з’їденої їжі точно не вийде. Потім стає складніше викликати блювоту, тому що рецептори в роті адаптуються.
У 17 років у Саші з’явилася нова залежність — він став вживати наркотики. Зазвичай це були ейфоретики або амфетамін. На тлі цього залежність від їжі відійшла на другий план. Крім того, завдяки наркотикам Саша дуже схуд.
«Я вже не їв так багато й так часто, — каже він. — Але однаково були випадки, коли стабільно раз на тиждень я переїдав — зазвичай це був вихідний. Я відривався на повну, а потім йшов блювати».
Езотерика для Аліси
Сучасна класифікація виділяє кілька основних причин розладів харчової поведінки: генетичні, соціальні та психологічні. Наприклад, нервова анорексія може бути спадковим захворюванням у майже половині випадків. Соціальні причини стосуються відносин із суспільством, психологічні — особливостей психіки й темпераменту людини.
Це дуже спрощена схема, яка має безліч деталей. РХП часто може бути одним із симптомів посттравматичного розладу або супроводжувати інші ментальні захворювання — такі, як тривожні, депресивні або межові розлади. Крім того, додає Анна Герасименко, рідко можна виділити єдину причину РХП — зазвичай це цілий комплекс взаємопов’язаних чинників.
27-річна Аліса Волкова зараз розуміє, що перші дзвіночки про її нездорові відносини із їжею з’явилися ще в дитинстві.
«Я постійно об’їдалася в гостях, — розповідає вона. — Адже це голодні 90-ті, ти приходиш у гості, а тут усе таке красиве і смачне. І майонезне. Вдома мені потім казали: «Ну як тобі не соромно, ти що, з голодного краю?» Це все спричиняло тривогу, але я так само об’їдалася».
Дорослі часто не замислюються про те, що вони кажуть дітям, додає Аліса. Наприклад, вона ніколи не стикалася з жорстким буллінгом, але їй могли сказати «яка в тебе велика попа» або «ух, які в тебе щічки». Необразливі на перший погляд слова, однак, дуже зачіпали Алісу. Тим більше тоді саме була мода на «худих».
«Десь коли я була у 8–9 класі, з’явилася ця модна тема всяких езотеричних практик, що чим менше ти їси, тим більше в тебе духовності, — згадує Аліса. — Типу ти береш енергію не з їжі і всіляких плотських утіх. З’явилася тема, що цукор — головне зло, весь цей нездоровий ЗСЖ. Я підсіла на це».
До нездорової пропаганди додалася депресія. В 11 класі Аліса сіла на першу дієту і їй сподобалося. Тоді дівчина важила приблизно 50 кілограмів при зрості 169 см — тобто за індексом маси тіла в неї навпаки був дефіцит ваги. Але Аліса дивилася на себе в дзеркало й думала: «Якась я велика».
Мода на анорексію
У 60-х роках британка Леслі Хорнбі стала обличчям салону краси модного лондонського перукаря Леонардо. Він придумав їй псевдонім «Твіггі», що в перекладі з англійської означає «тростинка». Леслі дійсно була дуже худою — вона важила 41 кілограм при зрості 166 сантиметрів.
Дуже швидко Твіггі стала новою іконою моди. На зміну образу Мерілін Монро — розповсюдженому типу фігури з округлостями — прийшов новий ідеал підліткової худорлявості. Мільйони дівчат по всьому світу худнули, щоби бути схожими на Твіггі.
«Тренд із такої фігури, як у Монро, на таку, як у Твіггі, змінився всього за 20 років, — це дуже короткий проміжок часу й занадто кардинальна зміна еталона, — пояснює Анна Герасименко. — І якщо здорова жінка у 20 років могла мати фігуру, як у Монро, то в 40 у неї не може бути такої фігури, як у Твіггі. Модні образи, які в основному пропонує нам мас-маркет, у 80% випадків недосяжні для середньостатистичної жінки без жорстких зусиль або навіть операцій».
Тренд на худобу зберігався й далі, поширюючись по всьому світу. З появою доступного інтернету з’явилися форуми, де найчастіше дівчатка-підлітки обговорювали, як схуднути. Пізніше це перейшло в пабліки у «ВКонтакті» — майже всі вони називалися «Типова анорексичка». Ці групи існують і зараз — у них від 20 до 200 тисяч підписників. Тут сформувалася ціла спільнота за інтересами — дівчата знайомляться, діляться ідеями жорстких дієт (600–800 калорій на добу), шукають напарниць, щоби худнути разом.
Відколи TikTok потіснив «ВКонтакті», там теж стала популярною тема РХП. Найчастіше трапляються відео, де підлітки ведуть своєрідний РХП-щоденник — показують свій добовий раціон на 400–600 калорій, діляться зривами.
@powerpuffleya 450 ккал. #дневникпитания #калории #дефицит #рпппусалочка #рпппчек #рпппвсим #рппп #дневник #пп #еда #fatsecret #ккал #ed #подсчетккал #анобабочка
♬ оригинальный звук – Tik Toker
Але є й контент, який, навпаки, пропагує здорові відносини зі своїм тілом. У таких роликах тих, хто худне, закликають полюбити себе з усіма недоліками й не худнути на жорстких дієтах, що приписують їсти менше ніж 1200 калорій на добу.
@sakikijj Не надо так 🙄 #ропэпэ #рппчек #подсчеткалорий FW ⚠️
♬ оригинальный звук – Мазута 🦈
23-річна Оксана сиділа на дієтах з 15 років. Вона каже, що була рослою дитиною, а тому виглядала старше своїх ровесників.
«У дитинстві хлопчики могли мені казати, що я жирна, — розповідає Оксана. — Хоча я не була жирною, але і дрищем теж ніколи не була. Я навчилася захищатися від таких нападок, але коли тобі 13, ти бачиш, що всі навколо закохуються, з’являються якісь симпатії до хлопців. Я почала замислюватися про схуднення. Думала — ось, схудну й до Нового року влізу в красиву сукню».
І Аліса, і Оксана згадують, що на них дуже вплинула мода на худобу.
«Ти дивишся в телек, а там усі з ідеальною фігурою і гарно виглядають, — каже Оксана. — Ти дивишся на журнали мод — а там у всіх анорексична дрищава краса. Ти дивишся на себе — і ти виглядаєш не так, а отже, ти не красива».
Оксана рік жорстко обмежувала себе в їжі, схудла до 45 кілограмів і в 16 років потрапила в лікарню з ерозією шлунка. Її організм просто перестав приймати їжу, а до цього в дівчини пропала менструація. У дитячій гастроентерології лежало багато таких же дівчат, як Оксана.
«Була дівчина, яка щороку лежала в цій лікарні. Вона була моделлю — її знали всі санітарки, медсестри й лікарі, тому що вона щороку поверталася. Дехто з дівчат, напевно, навіть пити вже не могли і виглядали просто як живий скелет».
Гастроентерологія розташовувалася в Києві на колишній вулиці Фрунзе (тепер Кирилівська) навпроти Павлівської психіатричної лікарні. Дітей, які відмовлялися спілкуватися з психологом у гастроентерології, відправляли туди. У лікарні ж, згадує Оксана, психолог питав, чому вона вважає себе «жирною». Ніхто не міг відповісти на це питання.
«У якийсь момент просто думаєш, що всі навколо худі, а ти жирна, — каже Оксана. — І все. Водночас у «ВКонтакті» мільйон всіляких штук, які допомагають тобі схуднути, підібрати дієту, підібрати вправи під дієту й купу всього».
Аліса серйозно взялася за схуднення на 3 курсі університету, коли побачила на вагах цифру в 53 кілограми. Попри те, що для її зросту це була все ще недостатня вага, дівчина подумала: «Це жах і пекло». Вона різко скоротила кількість їжі й почала посилено тренуватися. У якийсь момент зривалася на переїдання, позбавлялася всього за допомогою блювання й далі тримала дієту.
«Потім був Новий рік із друзями. Він пройшов під фразою «зі мною все нормально, я просто довго сиджу в туалеті». І неважливо, що я виходжу звідти заплакана й зі слідами укусів на руках. Тому що був новорічний стіл, багато майонезних салатів і мені, звичайно, зірвало дах».
Аліса готувалася до диплома, нервувала, не спала й не їла. У неї все ще була депресія й було «дуже йобано». Аліса важила 43 кілограми, менструацій у неї вже не було. Ще за два роки вона схудла до 35 кілограмів.
Шлях до відновлення
Нервова анорексія вважається одним із найнебезпечніших видів РХП. Серед усіх видів психічних розладів у нього найвища смертність — до 30%. До групи ризику, як і з іншими видами РХП, насамперед входять підлітки, але, як додає Анна Герасименко, розлади харчової поведінки можуть проявитися в будь-якому віці починаючи з 5–7 років.
«Ми говоримо про підлітків [як про групу ризику], тому що в цьому віці відбувається, умовно кажучи, формування всіх органів, — пояснює спеціалістка. — Порушення гормонального фону в дівчат призводить до порушення менструального циклу, а це спричиняє проблеми із зачаттям. У хлопчиків також можливі порушення у сфері статевого дозрівання і затримка росту. Якщо анорексія триває два роки або більше, то стан кісток у дівчат буде крихким, із заниженим вмістом кальцію, як у жінок під час менопаузи. Відновити [нормальний рівень кальцію] досить складно, а часто неможливо».
Одного разу Аліса прокинулася й побачила на подушці стільки волосся, що «можна було зібрати перуку».
«Я зрозуміла, що мені треба або йти замовляти місце на кладовищі, або щось міняти, — каже дівчина. — Я зробила останню фотосесію у вазі 35 кілограмів і почала роботу над собою».
Аліса читала книги про відновлення після РХП, знайшла форуми та пабліки, де спілкувалися люди з такими ж проблемами. Поступово вона почала набирати вагу. Згадує, як одного разу поїхала з другом у Стамбул, гуляла, їла рахат-лукум і почувалася щасливою. Але відновлюватися було складно.
«Знайомі, які звикли до того, що ти сильно худа, могли сказати: «О, нарешті в тебе з’явилися щічки», — згадує дівчина. — А ти дуже нервово реагуєш на такі зауваження. Бувало таке, що мені хотілося піци і я просила друзів піти зі мною в кафе, тому що якщо я піду сама, я просто не зможу її замовити».
Відновлення після РХП — тривалий процес, який залежить від багатьох чинників. За сучасними протоколами, на це треба від року до трьох. На швидкість одужання впливають вік пацієнта, тривалість РХП і тяжкість стану. Лікувати РХП слід комплексно разом із психотерапевтом, який допоможе налагодити здорові стосунки з їжею. У процесі терапії неминуче трапляються зриви й відкати, і тут, каже Анна Герасименко, важливо донести до пацієнта, що це нормально. У такому випадку фахівець переглядає план роботи і, можливо, коригує схему харчування.
«Перше, над чим ми працюємо — це регуляція емоційного стану, — каже Анна Герасименко. — Далі потрібна допомога фахівця, який збалансує харчування. Це не жорстка дієта, а структура, яка допомагає клієнту і не переїдати, і їсти достатньо. Так можна знизити тривогу, скинути вагу або набрати її після анорексії. Ще важливо просити друзів про допомогу. При булімії потрібно казати, що тобі погано, що ти зараз підеш, з’їж багато їжі й потім виблюєш її. Треба просити близьку людину побути з тобою, щоби ти цього не зробив».
Фахівці діагностували в Саші тривожний, межовий і біполярний розлади. Близько п’яти років він активно вживав наркотики, але перестав і відтоді трохи поправився. Саша намагається стежити за своїм здоров’ям і харчуванням. Але все одно, каже він, іноді зривається і знову відчуває ейфоричний стан після блювання. Щоправда, такі зриви трапляються все рідше: «Я переконуюся, що спорт і фізична активність реально пригнічують твої залежності й роблять тебе стійкішим».
Оксана після лікарні в 16 років усе ще періодично сідала на дієти й худла до 40 кілограмів. Потім дівчина почала працювати з психотерапевтом і розбирати травми, які призвели до анорексії. Зараз, каже вона, у неї досі зберігаються жарти стосовно себе, мовляв, «я жирна», але вже немає бажання сидіти на одній воді й нічого не їсти. «Ти починаєш думати, що треба звідкись сили брати, щоби якось жити. Плюс близькі люди підтримують — кажуть, що [з вагою] все окей і не вигадуй».
Аліса каже, що коли почала відновлюватися після РХП, зрозуміла, що це не лише про їжу: «Виявляється, сказати, мовляв, хлопці, я голодна, зупиніть, будь ласка, тачку, ми зайдемо на заправку і я куплю собі їжі, — це не про їжу, а про те, щоби бути зручною або незручною. Я пофіксила багато штук під час роботи над собою».
Аліса запевняє, що її вага здорова і вона почувається добре. У неї були рецидиви під час відновлення, але зараз вона в тривалій ремісії, нормально харчується, займається фізкультурою. Щоправда, вона все частіше відвідує стоматолога — через анорексію якість її зубів дуже погіршилася, доводиться ставити коронки.
Аня поки не змогла розв’язати свою проблему. Вона каже, що часто не хоче виходити на вулицю через свою велику вагу. Буллінг не припинився й у дорослому віці: «Одного разу чоловік, який йшов навпроти мене, просто крикнув на всю вулицю: «Гей, ти, свиня!»
Аня розуміє, що її проблеми потребують допомоги фахівця, але ходити до психотерапевта не може — немає грошей. «Раніше мені здавалося, що якщо я схудну, то всі мої проблеми зникнуть. Зараз я навіть у це вже не вірю».
Якщо у вас є історія, ідея для тексту або ви хочете стати нашим партнером — напишіть на нашу пошту contact@zaborona.com або заступниці головної редакторки Заборони Юліані Скібіцькій y.skibitskaya@zaborona.com.
