СТОРІЗ

Іван Чернічкін

Індустрія секс-послуг Києва із середини 19 століття до наших днів в одній аудіопрогулянці

18 Червня 2021

«Зникла подруга» — це аудіопрогулянка Києвом, що звертає увагу на присутність жінки в міському просторі, актуальний стан сфери секс-послуг і її локальну історію.

Фото: Іван Чернічкін / Заборона

Фотограф Заборони Іван Чернічкін прогулявся з авторкою ідеї, сценаристкою «Зниклої подруги» Марією Борисовою та режисером прогулянки Дмитром Левицьким темними закутками міста.

Три роки тому Марія зацікавилася проблемою сексуальних послуг в Україні. «Мені стала цікава ця тема в контексті прав людини, прав жінок. Хотілося говорити про те, що проституція виникла не сьогодні. І ця наступність у часі — аргумент проти її засудження і, можливо, шлях до декриміналізації».

Фото: Іван Чернічкін / Заборона

Марія звернулася по допомогу до Дмитра, який у рамках проєкту Pic Pic з 2016 року займається створенням аудіопрогулянок.

Фото: Іван Чернічкін / Заборона

Це не класична екскурсія містом, де екскурсовод, вказуючи на конкретну будівлю або площу, актуалізує їхній історичний контекст. Тут слухач самостійно вивчає міський простір і завдяки аудіогіду знайомиться з його невидимими сторонами.

Відео: Іван Чернічкін / Заборона

До невидимості відсилає й сама назва аудіопрогулянки. Борисова пояснює, що в неї декілька смислів.

Фото: Іван Чернічкін / Заборона

«Зникла подруга» — це насамперед історія про невидимість і неочевидність присутності секс-робітниць у міському середовищі. По-друге — жінки, зайняті в цій сфері по кільканадцять годин або днів, надають свої послуги в чужих апартаментах. Тому вони ніби «зникають» із повсякденного життя як для самих себе, так і для своїх близьких.

Під час прогулянки оповідачка шукає свою подругу, залучену в секс-індустрію.

Фото: Іван Чернічкін / Заборона

Маршрут веде слухача місцями, де в Києві історично розташовувалися «будинки терпимості» — від станції метро «Олімпійська» до вулиці Ямської.

Фото: Іван Чернічкін / Заборона

Аудіогід знайомить слухачів із правилами роботи «будинків терпимості» Києва середини 19 – початку 20 століть. Такі заклади відвідували, наприклад, поет Олександр Вертинський і письменник Олександр Купрін.

Фото: Іван Чернічкін / Заборона

«Відкрила нам двері господиня — стара, руда, пухка, з величезним животом, з глибокими борознами на обличчі, наштукатурена до того, що з особи сипалася пудра. За фортепіано сидів тапер — сліпий старий з несамовитим обличчям і мертвими кісточками пальців, скорченими подагрою. Грав якийсь макабр. А на дивані навколо нього сиділи дівиці. У них були нерухомі обличчя-маски, точно все на світі вже перестало їх цікавити. Від них ішов їдкий запах суничного мила і дешевої пудри «Лебединий пух», — згадує один із таких візитів Вертинський.

Фото: Іван Чернічкін / Заборона

Як і 150 років тому, українські міста, на думку авторів аудіопрогулянки, залишаються виключно чоловічим середовищем. Жінка без супутника в громадському просторі й сьогодні може сприйматися кимось як секс-працівниця.

Фото: Іван Чернічкін / Заборона

«Навіть зараз іноді самостійне перебування [жінки] в громадському місці сприймається як пошук контакту з чоловіком. Я думаю, що в багатьох дівчат було таке, коли ти сидиш на лавочці сама і в тебе запитують: «Чого одна? Чому сумуєш?» Це якісь такі підкати, які ніби вказують на ненормальність того, що ти перебуваєш в публічному просторі сама», — розповідає авторка прогулянки.

Фото: Іван Чернічкін / Заборона

«У мене іноді таке відчуття, що наші міста будувалися чоловіками для чоловіків. Є місце для автомобілів, є місце для ілюстрації своєї влади, є місце для різного роду ритуалів. Площі використовуються для якогось міряння хуями. Немає комфортного публічного простору для всіх — немає місця для жінки з коляскою, наприклад», — додає Дмитро Левицький.

Фото: Іван Чернічкін / Заборона

Прогулянка не дає слухачеві готових відповідей. Як кажуть її автори, основне завдання «Зниклої подруги» — спонукати людей вдивлятися в невидимі частини міста, викликати більше емпатії та менше осуду.