«Відкрила нам двері господиня — стара, руда, пухка, з величезним животом, з глибокими борознами на обличчі, наштукатурена до того, що з особи сипалася пудра. За фортепіано сидів тапер — сліпий старий з несамовитим обличчям і мертвими кісточками пальців, скорченими подагрою. Грав якийсь макабр. А на дивані навколо нього сиділи дівиці. У них були нерухомі обличчя-маски, точно все на світі вже перестало їх цікавити. Від них ішов їдкий запах суничного мила і дешевої пудри «Лебединий пух», — згадує один із таких візитів Вертинський.