Dorothy's Friends
Як в Харкові з'явився ЛГБТ-хор
Історія: Катерина Сергацкова
Продюсери: Анастасія Канарьова, Антон Скиба
Інтерактив: Роман Степанович, Богдан Кінащук
Фото: Антон Скиба, Марина Верещака
Створено за підтримки Медіамережі
Продюсери: Анастасія Канарьова, Антон Скиба
Інтерактив: Роман Степанович, Богдан Кінащук
Фото: Антон Скиба, Марина Верещака
Створено за підтримки Медіамережі
Эта история также доступна на русском языке
Дороті – героїня казки «Чарівник країни Оз», яка приймає людей навколо такими, якими вони є.
Щочетверга, ось уже понад рік, у харківській квартирі, яку знімає вимушена переселенка, що переїхала сюди з Донецька, Дар'я Фельдман, проходять репетиції хору Dorothy's Friends. У цьому хорі 15 осіб, серед яких практично немає гетеросексуальних людей. Основний склад – це геї, лесбійки, бісексуали й одна небiнарна людина на ім'я Море. Частина з них приховує свою сексуальну орієнтацію від близьких.
Friend of Dorothy – це усталений вираз, який з'явився в Америці за часів другої світової війни, коли гомосексуальність була під забороною. Дороті – героїня казки «Чарівник країни Оз», яка приймає людей навколо такими, якими вони є. Сьогодні «другом Дороті» називають будь-яку ЛГБТ-людину, і для таких людей Америка вже давно є безпечною країною. В Україні поки все по-іншому: людям із нетрадиційною сексуальністю досі доводиться приховувати це від оточуючих, а ті, хто зважився говорити про це публічно, бояться переслідувань.
Ми спілкуємося з засновницею хору через кілька днів після того, як на "ПрайдХаб" – простір для спілкування ЛГБТ-спільноти в Харкові – напала група людей у протигазах. У цей момент у просторі проходив черговий спікінг-клаб. Нападники вибили вікна, закидали приміщення димовими шашками, розпорошили газові балони, зламали раковину, розбили посуд і зірвали символіку спільноти.
Friend of Dorothy – це усталений вираз, який з'явився в Америці за часів другої світової війни, коли гомосексуальність була під забороною. Дороті – героїня казки «Чарівник країни Оз», яка приймає людей навколо такими, якими вони є. Сьогодні «другом Дороті» називають будь-яку ЛГБТ-людину, і для таких людей Америка вже давно є безпечною країною. В Україні поки все по-іншому: людям із нетрадиційною сексуальністю досі доводиться приховувати це від оточуючих, а ті, хто зважився говорити про це публічно, бояться переслідувань.
Ми спілкуємося з засновницею хору через кілька днів після того, як на "ПрайдХаб" – простір для спілкування ЛГБТ-спільноти в Харкові – напала група людей у протигазах. У цей момент у просторі проходив черговий спікінг-клаб. Нападники вибили вікна, закидали приміщення димовими шашками, розпорошили газові балони, зламали раковину, розбили посуд і зірвали символіку спільноти.
Дар'я Фельдман народилася в Донецьку – місті, де традиційно для українських регіонів не віталися відкриті розмови про сексуальність, особливо якщо вона не вписується в суспільні рамки. До свого повноліття Фельдман відвідувала церкву, і їй здавалося, що її природне тяжіння до жінок – смертний гріх, відхилення, яке їй ніхто ніколи не пробачить.
«У той час найскладнішим для мене було знайти місце, у якому буде безпечно, і де я зможу хоч із кимось познайомитися і зрозуміти, що я не одна на світі, – згадує Дар'я. – До певного віку я зі своїм церковним бекграундом і досить суворим вихованням була впевнена, що, напевно, невиліковно хвора, що зі мною щось не так. Про те, що існують Прайди, ком'юніті-центри, що люди (одного гендеру – ред.) можуть жити в шлюбі і виховувати дітей, мені було невідомо. Не знаю, як усе це пройшло повз мене, адже й інтернет уже давно був, але мені не приходило в голову навіть погуглити».
«У той час найскладнішим для мене було знайти місце, у якому буде безпечно, і де я зможу хоч із кимось познайомитися і зрозуміти, що я не одна на світі, – згадує Дар'я. – До певного віку я зі своїм церковним бекграундом і досить суворим вихованням була впевнена, що, напевно, невиліковно хвора, що зі мною щось не так. Про те, що існують Прайди, ком'юніті-центри, що люди (одного гендеру – ред.) можуть жити в шлюбі і виховувати дітей, мені було невідомо. Не знаю, як усе це пройшло повз мене, адже й інтернет уже давно був, але мені не приходило в голову навіть погуглити».
«У мене не було музичної освіти, але ще відтоді мені дуже хотілося коли-небудь, коли я стану дорослою, створити свій хор, який просто буде співати різні версії популярних і не дуже популярних пісень», – каже Фельдман
«У мене не було музичної освіти, але ще відтоді мені дуже хотілося коли-небудь, коли я стану дорослою, створити свій хор, який просто буде співати різні версії популярних і не дуже популярних пісень», – каже Фельдман.
Свою дитячу мрію Дар'я змогла реалізувати лише після вимушеного від'їзду з рідного Донецька – навесні 2014 року його зайняли проросійські бойовики. У 2015-му в Харкові відкрився QeerHome – ком'юніті-центр для ЛГБТ-людей, де надавали психологічну та юридичну підтримку і проводили освітні тренінги. Дівчина стала волонтером цього центру і проводила спікінг-клаб, поєднуючи волонтерство з роботою перекладачки з англійської. Тоді ж Дар'я дізналася про існування міжнародного руху гей-хорів і вирішила спробувати зробити подібне в Харкові.
«Все почалося з посту в соцмережах, де я в березні 2016-го написала, що в четвер буде репетиція ЛГБТ-хору, – кому цікаво, мовляв, приходьте, – згадує Дар'я. – Ніякої репетиції, звичайно, не планувалося, мені просто потрібно було заманити хоч когось. Цілий тиждень я чекала цього дня й боялася, що ніхто не прийде, тому що ну кому це може бути цікаво? Але прийшли троє людей, і ми почали пробувати. Поступово до нас почали приходити різні люди».
Свою дитячу мрію Дар'я змогла реалізувати лише після вимушеного від'їзду з рідного Донецька – навесні 2014 року його зайняли проросійські бойовики. У 2015-му в Харкові відкрився QeerHome – ком'юніті-центр для ЛГБТ-людей, де надавали психологічну та юридичну підтримку і проводили освітні тренінги. Дівчина стала волонтером цього центру і проводила спікінг-клаб, поєднуючи волонтерство з роботою перекладачки з англійської. Тоді ж Дар'я дізналася про існування міжнародного руху гей-хорів і вирішила спробувати зробити подібне в Харкові.
«Все почалося з посту в соцмережах, де я в березні 2016-го написала, що в четвер буде репетиція ЛГБТ-хору, – кому цікаво, мовляв, приходьте, – згадує Дар'я. – Ніякої репетиції, звичайно, не планувалося, мені просто потрібно було заманити хоч когось. Цілий тиждень я чекала цього дня й боялася, що ніхто не прийде, тому що ну кому це може бути цікаво? Але прийшли троє людей, і ми почали пробувати. Поступово до нас почали приходити різні люди».
На марш 8 березня в Харкові Dorothy's Friends виступили, наприклад, з піснею Katy Perry «Roar» – «про те, що потрібно не боятися показати свій голос і проявити себе»
DOROTHY'S FRIENDS @ VARIOUS VOICES
Хор під керівництвом Дар'ї Фельдман на фестивалі гей-хорів у Мюнхені
Незабаром Дар'я зрозуміла, що хор – це не просто хобі, а потужний інструмент активізму.
«Наші виступи на публіці – це такий крок до того, щоб у суспільстві нас помітили, – каже вона. – Це можливість показати людям, що ми всі різні. Я це зрозуміла, коли дізналася, що були хлопці, які не ходили в ком'юніті-центри, тому що боялися, а через музику якось зайшли до нас».
Перший час, говорить Дар'я, у хорі прагнули вибирати політично значущі пісні: «про любов, про свободу». На марш 8 березня в Харкові Dorothy's Friends виступили, наприклад, з піснею Katy Perry «Roar» – «про те, що потрібно не боятися показати свій голос і проявити себе». Виступали і з піснею Майкла Джексона «Earth song» про екологічні проблеми. Цього року хор уперше їздив виступати на фестиваль гей-хорів у Мюнхені. У Харкові й Києві Dorothy's Friends виступають щомісяця: колектив часто запрошують на фестивалі, міські свята й закриті заходи для ЛГБТ-спільноти.
«Наші виступи на публіці – це такий крок до того, щоб у суспільстві нас помітили, – каже вона. – Це можливість показати людям, що ми всі різні. Я це зрозуміла, коли дізналася, що були хлопці, які не ходили в ком'юніті-центри, тому що боялися, а через музику якось зайшли до нас».
Перший час, говорить Дар'я, у хорі прагнули вибирати політично значущі пісні: «про любов, про свободу». На марш 8 березня в Харкові Dorothy's Friends виступили, наприклад, з піснею Katy Perry «Roar» – «про те, що потрібно не боятися показати свій голос і проявити себе». Виступали і з піснею Майкла Джексона «Earth song» про екологічні проблеми. Цього року хор уперше їздив виступати на фестиваль гей-хорів у Мюнхені. У Харкові й Києві Dorothy's Friends виступають щомісяця: колектив часто запрошують на фестивалі, міські свята й закриті заходи для ЛГБТ-спільноти.
Шлях до відкритості в хору був непростим. Спочатку, зізнається Фельдман, всі боялися публічності. Та що там – вона сама лише півроку тому зізналася власній мамі в тому, що лесбійка, і то тільки після того, як та побачила інтерв'ю з нею як з представницею ЛГБТ.
«У нас настав дуже складний період у взаєминах, – згадує Дар'я. – Найбільше маму налякали й засмутили коментарі: люди писали, що і в якій формі слід зі мною, «українкою з єврейською пикою», зробити. Вона дуже переживає за мою безпеку й за те, що люди подумають. І коли вона бачить ось таке ставлення – звісно, їй здається, що це якось дуже соромно і небезпечно».
«У нас настав дуже складний період у взаєминах, – згадує Дар'я. – Найбільше маму налякали й засмутили коментарі: люди писали, що і в якій формі слід зі мною, «українкою з єврейською пикою», зробити. Вона дуже переживає за мою безпеку й за те, що люди подумають. І коли вона бачить ось таке ставлення – звісно, їй здається, що це якось дуже соромно і небезпечно».
Якщо я скажу – «мама, я гей» – відразу почнеться: о боже, немає онуків, немає нареченої, немає нічого, як ти будеш жити далі, у старості ніхто не подасть води... Усі ці стереотипи.
Один з учасників хору, Олексій, не розповідає своїм батькам про те, що він гей. Його сім'я залишилася жити на окупованій території Луганської області, і хорист практично не підтримує з ними зв'язок. Єдина родичка, яка в курсі його сексуальності – сестра. Олексій зізнався їй, що він бісексуал, будучи ще підлітком. Уже тоді він розумів, що дівчата його не цікавлять.
«Я турбуюся про здоров'я своїх батьків: тато сердечник, і якщо за щось тривожиться, це може сильно на ньому позначитися, – говорить він. – А мама переживає навіть якщо я просто застудився. Якщо я скажу – «мама, я гей» – то відразу почнеться: о боже, немає онуків, немає нареченої, немає нічого, як ти будеш жити далі, у старості ніхто не подасть води... Усі ці стереотипи. Думаю, якщо мої батьки дізнаються про це, по-перше, вони не повірять. По-друге, я завжди можу збрехати, що я френдлі до ЛГБТ, але не гей. Якщо це допоможе їм, я так зроблю. Якщо й далі буде підніматися це питання, буду багато з ними розмовляти, щоби вони прийняли мене таким. Люди лякаються того, чого не знають».
Олексій ніколи раніше не займався музикою й не виступав у музичних колективах. До Dorothy's friends він приєднався на другий репетиції і відтоді вчиться співати. Для нього, каже він, це спосіб позбутися страхів, насамперед – страху сцени й публічності. Хотілося навчитися бути собою, говорить він.
Олексій ніколи раніше не займався музикою й не виступав у музичних колективах. До Dorothy's friends він приєднався на другий репетиції і відтоді вчиться співати. Для нього, каже він, це спосіб позбутися страхів, насамперед – страху сцени й публічності. Хотілося навчитися бути собою, говорить він.
«Мій хлопець каже: навіщо нам це? Він дуже переживає, що мене можуть якось побити, – каже Олексій.
«Мені здається, творча діяльність – не тільки спів – допомагає людям сприймати ЛГБТ-спільноти не як щось небезпечне або шкідливе, а як корисне, класне, – каже Олексій. – Вони будуть отримувати задоволення від того, що ми робимо, і це крок на шляху до прийняття. Адже на нас, передусім, дивляться як на артистів, і вже потім – як на ЛГБТ».
Олексій зізнається, що все ще боїться своєї відкритості, а його хлопець і деякі друзі не підтримують його участі в хорі.
Олексій зізнається, що все ще боїться своєї відкритості, а його хлопець і деякі друзі не підтримують його участі в хорі.
Традиційне українське суспільство, вважає хорист, дорікає ЛГБТ у «гей-пропаганді» і відстоюванні тільки своїх прав, тому що не бачить тих проблем, з якими стикається ЛГБТ-спільнота.
«Мій хлопець каже: навіщо нам це? Він дуже переживає, що мене можуть якось побити, – каже Олексій. – Вважає, що своєю відкритістю я піддаю небезпеці друзів, які не відкриті. Тобто якщо можуть ткнути на мене, що я гей, значить, можуть ткнути на будь-якого, з ким я спілкуюся. У Харкові є праворадикали, небезпечні люди і просто придурки, які можуть у будь-який момент напасти. Це відбувається в будь-якому місті України. Тому я відчуваю себе тут безпечно до тих пір, поки поводжу себе як гетеронормативна людина».
«Люди в нас часто кажуть: «зараз не час», «навіщо ця показуха», – розмірковує Олексій. – Але це не показуха! Ми просто говоримо, що ми є! І раніше ми теж були, і ми будемо в майбутньому. Сьогодні ми вийшли на Марш рівності сказати, що нам не вистачає прав. Сьогодні ми готові виступати й боротися за них. Раніше ми цього не робили, тому що ми боялися. У нас була тисяча причин, чому ні. Але зараз – тисяча причин, чому так».
Дар'я визнає: відтоді, як вона почала публічно говорити про те, що вона лесбійка, змінилось і її повсякденне життя.
«Нещодавно ми гуляли Харковом з колегою із Києва, і вона помітила, що я весь час озираюся назад, – каже вона. – З'явилася звичка стежити за тим, що відбувається навколо. Коли я йду кудись, то продумую маршрут так, щоби було куди втекти. Будучи відкритим геєм, ти ніколи не можеш бути впевненим у своїй безпеці».
Дар'я визнає: відтоді, як вона почала публічно говорити про те, що вона лесбійка, змінилось і її повсякденне життя.
«Нещодавно ми гуляли Харковом з колегою із Києва, і вона помітила, що я весь час озираюся назад, – каже вона. – З'явилася звичка стежити за тим, що відбувається навколо. Коли я йду кудись, то продумую маршрут так, щоби було куди втекти. Будучи відкритим геєм, ти ніколи не можеш бути впевненим у своїй безпеці».
Харківський ЛГБТ-хор уже втратив кількох учасників через те, що вони злякалися виступів на публіці за межами затишного Qeer Home – коли почали з'являтися записи концертів на YouTube і у Фейсбуці. Але Дар'я вважає, що публічність хоч і лякає на «короткій дистанції», на довгій дистанції тільки так може вирішити проблеми, з якими стикаються ЛГБТ-люди.
«Ми всі боїмося, – каже Дар'я. – Нам досі дуже тривожно виходити на вулицю співати. Але ми все одно це робимо, тому що розуміємо, навіщо. Ми виступаємо, щоб у таких, як я, була можливість бути собою, користуватися всіма правами і свободами цієї країни. Мені б хотілося бути просто громадянкою з повним комплексом цивільних прав. Щоби я могла створити сім'ю і виховувати дітей, не боячись, що їх будуть ображати в школі або на вулиці. Щоби я могла подорожувати разом зі своєю партнеркою або брати дитину в подорож окремо від неї. І вже як мінімум, щоб ми могли ходити по вулицях і не озиратися по сторонах».
«Ми всі боїмося, – каже Дар'я. – Нам досі дуже тривожно виходити на вулицю співати. Але ми все одно це робимо, тому що розуміємо, навіщо. Ми виступаємо, щоб у таких, як я, була можливість бути собою, користуватися всіма правами і свободами цієї країни. Мені б хотілося бути просто громадянкою з повним комплексом цивільних прав. Щоби я могла створити сім'ю і виховувати дітей, не боячись, що їх будуть ображати в школі або на вулиці. Щоби я могла подорожувати разом зі своєю партнеркою або брати дитину в подорож окремо від неї. І вже як мінімум, щоб ми могли ходити по вулицях і не озиратися по сторонах».
Всі права захищено © 2018 Заборона Медіа.
Матеріал створено за підтримки Медіа Мережі.
Матеріал створено за підтримки Медіа Мережі.