ФАЛОС НА РАЙОНі

Як у Харкові сформувалася індустрія вуличних культур

ФАЛОС НА РАЙОНІ

Як у Харкові сформувалася індустрія вуличних культур
#Підпалюй!
Великий мультимедійний спецпроект про чейндж-мейкерів, активістів та активісток, які своїми ініціативами змінюють міста. Вони міняють правила, надихають і ведуть за собою. Ми розповідаємо 30 унікальних історій через серію op-doc (документальні репортажі з художніми елементами) і мультимедійних репортажів.

Підписуйтесь на новини про проект у нашому
Facebook, Instagram, Twitter і Telegram.
Спецпроект виконується в межах проекту «Зміцнення суспільної довіри» (UCBI), що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID).
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал:
оперативно і коротко про важливе
Текст: Катерина Сергацкова
Фото: Андрій Бойко
Мультимедіа: Роман Степанович, Микола Дондюк
Верстка: Наталя Самсонова

Увага!
Вибір героїв і стиль оповіді може не збігатися
з вашими очікуваннями.
Оприлюднено: 06.03.2019
Троє харків'ян, які виросли в небезпечних спальних районах, створили індустрію вуличної культури і вивели Україну в топ країн по брейкінгу. Але суспільство досі ігнорує це явище.

В одному з найвіддаленіших від центру районів Харкова, на Салтівці, є Палац дитячої та юнацької творчості, який в народі називають «залупа» або «фалос». Вся справа у формі обсерваторної вежі, яка прикрашає будівлю. Але найцікавіше всередині: басейн, біля басейну – велика роздягальня з кахельною підлогою. Ось ця підлога найбільше притягувала салтівських підлітків наприкінці дев'яностих і на початку нульових: тут, на підлозі, було зручно займатися брейкінгом.
Троє харків'ян, які виросли в небезпечних спальних районах, створили індустрію вуличної культури і вивели Україну в топ країн по брейкінгу. Але суспільство досі ігнорує це явище.

В одному з найвіддаленіших від центру районів Харкова, на Салтівці, є Палац дитячої та юнацької творчості, який в народі називають «залупа» або «фалос». Вся справа у формі обсерваторної вежі, яка прикрашає будівлю. Але найцікавіше всередині: басейн, біля басейну – велика роздягальня з кахельною підлогою. Ось ця підлога найбільше притягувала салтівських підлітків наприкінці дев'яностих і на початку нульових: тут, на підлозі, було зручно займатися брейкінгом.
Єгор Матюхін, 32 роки

Хочете побачити більше? Дивіться наш документальний репортаж про Харків. Підписуйтесь на наш канал YouTube
Підлітки розробили цілу схему відвертання уваги технічок, які охороняли басейн. Під час цих таємних тренувань зароджувався харківський брейк. Для багатьох місцевих пацанів вуличний танець був питанням статусу, репутації, та й взагалі головною справою життя. Був, наприклад, такий випадок.

Двадцять років тому там же, на Салтівці, сталася масова бійка. Два молодіжні угруповання зійшлися біля покинутого дитячого садка, щоби позмагатися, хто крутіше танцює брейк. Одні ніби як виграли, інші ніби як програли – стався «махач». У заході брали участь сотні хлопців.

Одним з учасників бійки був майбутній співзасновник харківського об'єднання «Центр вуличних культур» і відомий на Заході бі-бой (тобто, хлопець, який танцює брейк) Єгор Матюхін.
Єгор і друзі

Щоби зрозуміти, з чого складається вулична культура Харкова, потрібно пояснити загальний ландшафт. Велика частина міста – це планова радянська забудова, створена в період індустріалізації. Бетонні коробки для тимчасового життя тисяч заводчан, головне призначення яких – працювати.
Єгор і друзі
Щоби зрозуміти, з чого складається вулична культура Харкова, потрібно пояснити загальний ландшафт. Велика частина міста – це планова радянська забудова, створена в період індустріалізації. Бетонні коробки для тимчасового життя тисяч заводчан, головне призначення яких – працювати.

Салтівка – найбільший спальний район в Україні. Там проживають понад 500 тисяч людей.

Ніхто не розраховував, що в цих будинках люди будуть жити поколіннями. З роками будинки обросли гаражами, сарайчиками і іншими тимчасовими конструкціями. Тут же склалися свої, неформальні суворі правила. Пересування між мікрорайонами для юнака могло мати серйозні наслідки.

Єгор Матюхін згадує, що під час переходу з одного «гетто» в інше до підлітка одразу ж чіплялися хлопці з чужого району і могли запросто побити. «На районі» був великий пустир, «там могли викинути – і ніколи більше не знайти».

Друг і колега Єгора по Центру вуличних культур Валера Бичков теж добре пам'ятає ті часи. «У нас не було метро, і щоби потрапити з одного району в інший, потрібно було їхати на автобусі, а там йти пішки, – згадує Валера. – Під час такого пересування залишитися непоміченим складно – у будь-який момент ти міг «відхватити».

На районах підлітки жили у своїй замкнутій реальності, де було мало розваг. Час проводили сидячи на лавці з насінням і дешевим алкоголем. Що ще? Трава, клей, димедрол.

Та й зараз у дворах на вулиці Тракторобудівників поруч зі школою можна побачити порожні пачки з-під таблеток і шприци. На стінах – графіті «фен шиш» із вказаним телеграм-каналом, де можна дістати наркотики. У цьому сенсі за 20 років змінилося не багато.
Життя в старому харківському спальному районі – замкнуте коло. Якщо ти тут народився, то приречений на специфічні розваги і настільки ж специфічне соціальне середовище. Вирватися з нього вдається не багатьом. Трьом засновникам Центру вуличних культур це вдалося: Єгору Матюхіну (Dach), Валерію Бичкову (Ben) і Віктору Чулановському (Mechanic).

Єгора врятував спорт. З шести років він займався футболом, а підлітком побачив по телевізору перші на пострадянському просторі хіп-хоп батли. Запам'ятовував рухи і вчився брейкінгу (тоді це ще називалося брейкдансом) сам, «як попало». Над ровесниками, за його словами, у нього була перевага – фізична витривалість.
Ми танцювали на бетоні, в бруді, наші речі після тренувань були схожі на купку пилу
Віктор Чуланівський
Валера дізнався про брейкінг у піонерському таборі. Його вожатий займався брейком і розповідав про школу, яку створили учасники танцювальної групи «Турбо» (утворилася в 1986 році). Валера знайшов цю школу і так вперше опинився в центрі Харкова. Школа брейк-дансу повністю змінила його життя. У 1999 році він створив власний брейкданс-колектив H-Blast.

Третій учасник Центру вуличних культур – Віктор Чулановський. Він, як і Єгор, уперше побачив брейкінг наприкінці дев'яностих по телевізору. Віктор із другом дивилися телевізор... У той же день підлітки забрали килим з кімнати і спробували повторити трюки. Віктор згадує: «Це було валяння, а не танець». Потім вони купили лист ДВП і постелили його у під'їзді – на останньому поверсі. Пощастило: на тому поверсі жив їхній знайомий, інших сусідів не було, ніхто не заважав. «Ми танцювали на бетоні, в бруді, наші речі після тренувань були схожі на купку пилу», – згадує він.

Тренуватися більш-менш цивілізовано не було де. Хоча на районі й існував нічний клуб з дискотеками. «Але щоб зайти в цей клуб, потрібно було пройти доріжку смерті: біля входу стояли хлопці, у яких була одна мета – забрати у тебе гроші, – розповідає Віктор. – У той час реальність була жорсткою».
Валера дізнався про брейкінг у піонерському таборі. Його вожатий займався брейком і розповідав про школу, яку створили учасники танцювальної групи «Турбо» (утворилася в 1986 році). Валера знайшов цю школу і так вперше опинився в центрі Харкова. Школа брейк-дансу повністю змінила його життя. У 1999 році він створив власний брейкданс-колектив H-Blast.

Третій учасник Центру вуличних культур – Віктор Чулановський. Він, як і Єгор, уперше побачив брейкінг наприкінці дев'яностих по телевізору. Віктор із другом дивилися телевізор... У той же день підлітки забрали килим з кімнати і спробували повторити трюки. Віктор згадує: «Це було валяння, а не танець». Потім вони купили лист ДВП і постелили його у під'їзді – на останньому поверсі. Пощастило: на тому поверсі жив їхній знайомий, інших сусідів не було, ніхто не заважав. «Ми танцювали на бетоні, в бруді, наші речі після тренувань були схожі на купку пилу», – згадує він.

Тренуватися більш-менш цивілізовано не було де. Хоча на районі й існував нічний клуб з дискотеками. «Але щоб зайти в цей клуб, потрібно було пройти доріжку смерті: біля входу стояли хлопці, у яких була одна мета – забрати у тебе гроші, – розповідає Віктор. – У той час реальність була жорсткою».
Дитинство в гетто, брейк на «піратках»

«Це було цікаве дитинство в гетто», – сміється Єгор Матюхін. Він може годинами розповідати, як із розрізненої, закритої, непривітної тусовки брейкдансерів вийшла ініціатива, яка об'єднує тисячі людей по всій країні.

У 1995 році молодий підприємець Владислав Зюбан заснував перший в Харкові хіп-хоп магазин «Гномик». Тоді про брейкінг і хіп-хоп мало хто знав. Цінність магазину полягала в тому, що Влад і його однодумці перезаписували касети з виступами бі-боїв, які продавалися у Москві, торгували «піраткою». У 98-му відкрився ще один магазин – Green Screen Studio, який займався тим же, але швидко зажив слави хабу вуличної культури. До цієї торгової точки з'їжджалися всі, хто фанатів від хіп-хопу.
Дитинство в гетто, брейк на «піратках»
«Це було цікаве дитинство в гетто», – сміється Єгор Матюхін. Він може годинами розповідати, як із розрізненої, закритої, непривітної тусовки брейкдансерів вийшла ініціатива, яка об'єднує тисячі людей по всій країні.

У 1995 році молодий підприємець Владислав Зюбан заснував перший в Харкові хіп-хоп магазин «Гномик». Тоді про брейкінг і хіп-хоп мало хто знав. Цінність магазину полягала в тому, що Влад і його однодумці перезаписували касети з виступами бі-боїв, які продавалися у Москві, торгували «піраткою». У 98-му відкрився ще один магазин – Green Screen Studio, який займався тим же, але швидко зажив слави хабу вуличної культури. До цієї торгової точки з'їжджалися всі, хто фанатів від хіп-хопу.
Зюбан став продюсером легендарної харківської групи «Убитые рэпом» і заснував лейбл «ХарьковРапаСити». У тій тусовці сформувалася перша українська хіп-хоп команда ТНМК. Але це окрема історія. Сьогодні Зюбан викладає йогу і тримається осторонь від руху.

А рух розростався. На початку нульових Харків був розділений на команди бі-боїв, які запекло конкурували одне з одним. У Єгора була команда Mary Jane, у Валери – H-blast, у Віктора – Nuclear packmans. У кожну входило до десяти людей. Мета – виступити краще за всіх і покарати противника. Покарати, на сленгу бі-боїв, означає перемогти.
Команди отримали майданчики для змагань, коли з'явилися три основних фестивалі – «Битва Харькова», «Джем-мастер» і «Breakidz». Під час цих фестивалів троє нинішніх засновників Центру вуличних культур і подружилися.

А у 2008 році, в розпал економічної кризи, три ключові брейкінг-події перейшли під їхнє керівництво (спільні заходи були своєрідним викликом кризи). Вони почали по-новому розвивати рух, який перетворився у відомий локальний бренд. На змагання до Харкова з'їжджалися представники вуличних культур з Росії, Білорусі, європейських країн. Грошей це практично не приносило, проте було море задоволення і планів. У 2014-му все змінилося.
Зюбан став продюсером легендарної харківської групи «Убитые рэпом» і заснував лейбл «ХарьковРапаСити». У тій тусовці сформувалася перша українська хіп-хоп команда ТНМК. Але це окрема історія. Сьогодні Зюбан викладає йогу і тримається осторонь від руху.

А рух розростався. На початку нульових Харків був розділений на команди бі-боїв, які запекло конкурували одне з одним. У Єгора була команда Mary Jane, у Валери – H-blast, у Віктора – Nuclear packmans. У кожну входило до десяти людей. Мета – виступити краще за всіх і покарати противника. Покарати, на сленгу бі-боїв, означає перемогти.
Команди отримали майданчики для змагань, коли з'явилися три основних фестивалі – «Битва Харькова», «Джем-мастер» і «Breakidz». Під час цих фестивалів троє нинішніх засновників Центру вуличних культур і подружилися.

А у 2008 році, в розпал економічної кризи, три ключові брейкінг-події перейшли під їхнє керівництво (спільні заходи були своєрідним викликом кризи). Вони почали по-новому розвивати рух, який перетворився у відомий локальний бренд. На змагання до Харкова з'їжджалися представники вуличних культур з Росії, Білорусі, європейських країн. Грошей це практично не приносило, проте було море задоволення і планів. У 2014-му все змінилося.
Кінець історії і пошук шляху

Єгор Матюхін скаржиться, що раніше ні міській владі, ні обивателям не було цікаво те, чим вони займаються. Незважаючи на те, що Харків став по суті столицею брейкінгу в Україні, місто не підтримувало вуличну культуру. Часом – заважало.
Кінець історії і пошук шляху
Єгор Матюхін скаржиться, що раніше ні міській владі, ні обивателям не було цікаво те, чим вони займаються. Незважаючи на те, що Харків став по суті столицею брейкінгу в Україні, місто не підтримувало вуличну культуру. Часом – заважало.

Хочете побачити більше? Дивіться наш документальний репортаж про Харків. Підписуйтесь на наш канал YouTube

Власне, що таке для мерії брейк-фестиваль у порівнянні з концертом Ані Лорак на центральній площі в честь дня міста? Натовп не прийде, дякувати меру ніхто особливо не буде ...

«На стадіон Берсі в Парижі на фестиваль брейкінгу з'їжджаються тисячі людей, платять за це нормальні гроші, – нарікає Єгор. – У Варшаві держава виділяє величезні бюджети на таке. Чому у нас на це все забивають?»

Єгор із товаришами наполегливо пробивали дорогу до європейських і американських фестивалів, брейкерів, промоутерів. Єгор виступав сам, привозив додому переможні кубки. Навчався у західних зірок брейкінгу робити презентації, «продавати» свої ініціативи.

«Я настирливо зайобував місто, – говорить він. – І тут прийшов пиздець». Почалася війна.

Харків перейшов на військові рейки, перетворився на прифронтове місто. Активні молоді люди кинулися взувати армію, рятувати поранених, поселяти вимушених переселенців. Культурна тусовка переключилася на благодійні концерти та мітинги. Кому в такий час було діло до брейкінгу?

«Скасувались всі фести, – згадує Єгор. – До нас відмовилися приїжджати практично всі, посилаючись на те, що у нас йде війна. Ми зрозуміли, що всім нашим проектам кінець».

Ситуацію довелося блискавично розрулювати. Троє друзів кілька місяців придумували екстрений план. Придумали.
Наприкінці 2014-го вони створили громадську організацію, взяли в оренду колишній фітнес-центр на вулиці Молочній, 11, скинулися на ремонт і вже 31 січня 2015-го відкрили власну школу – X-Makers.

Сьогодні ця школа об'єднує 9 філій у різних районах Харкова, де готують до вступу на «базу» (так називають X-Makers на Молочній). На базі за рік проходять навчання понад двісті дітей і підлітків. Вчитися у трійки приїжджають діти з Луганської, Донецької, Дніпропетровської областей та з районів Харківської області. У кожного з трьох засновників школи є свої послідовники, які виступають на фестивалях світового рівня. А вдома, в Харкові, заробляють викладанням брейкінгу і діджейством у клубах.
Паралельно з розвитком школи трійця організувала «Брейк Лігу» – чемпіонат, у якому змішуються танці і спорт. У тому ж році вдалося разом з міською адміністрацією реалізувати проект Breaking Culture: Єгор, Валера і Віктор провели серію вуличних воркшопів з підлітками у всіх районах Харкова.

Незабаром вони перезапустили три фестивалі, які стали на паузу через війну. У 2016-му провели перший форум Street Culture – тепер він проходить щороку. І створили програму розвитку вуличних культур. Ця програма, до речі, отримала підтримку місцевого бюджету (в цьому році місто виділило на неї 1,8 млн грн).

Але головне – сформувався унікальний Центр вуличних культур, що поєднує хіп-хоп хореографію, стрітбол, бітбокс і масу різних видів вуличного спорту. Єгор пояснює, чому це важливо: «Нас оточує вулиця, і чим більш розвинутою вона буде, чим краще городяни будуть розуміти свою відповідальність за вулицю, тим безпечнішою вона стане, – упевнений він. – До вулиці треба ставитися, як до дому».
Натисни, аби перейти у групу
Ком'юніті понад усе

Єгору сьогодні тридцять два. Після тридцяти бі-бой вважається вже «дідком». Але для Єгора це не проблема: він як і раніше може виконати нижній і верхній брейк, показати рівень. Важливо, за його словами, інше: якщо 20 років тому один з найавторитетніших у світі фестивалів, німецький Battle of the Year, він дивився на піратських відеокасетах у друзів у своєму «харківському гетто», то тепер він і його команда беруть у ньому участь.

Якщо 20 років тому харківських бі-боїв називали не інакше як гопниками, то сьогодні брейкінг – світовий мейнстрім, а успішні бі-бої – як боги на Олімпі.
Ком'юніті понад усе
Єгору сьогодні тридцять два. Після тридцяти бі-бой вважається вже «дідком». Але для Єгора це не проблема: він як і раніше може виконати нижній і верхній брейк, показати рівень. Важливо, за його словами, інше: якщо 20 років тому один з найавторитетніших у світі фестивалів, німецький Battle of the Year, він дивився на піратських відеокасетах у друзів у своєму «харківському гетто», то тепер він і його команда беруть у ньому участь.

Якщо 20 років тому харківських бі-боїв називали не інакше як гопниками, то сьогодні брейкінг – світовий мейнстрім, а успішні бі-бої – як боги на Олімпі.

В Харкові брейкінгом займаються приблизно тисяча дітей. Багато хто спеціально приїздить з районів та інших областей.

Хочете побачити більше? Дивіться наш документальний репортаж про Харків. Підписуйтесь на наш канал YouTube
До речі, про Олімп. У 2017 році міжнародний Олімпійський молодіжний комітет вирішив додати брейкінг у список нових видів спорту на юнацькій Олімпіаді-2018 в Буенос-Айресі. Вибухнув скандал: відповідальність судити бі-боїв поклали на Всесвітню асоціацію спортивних танців – організацію, яка об'єднує «бальників», і до брейкінгу не має ніякого стосунку.

Світова зірка брейкінгу Мідус (Serouj «Midus» Aprahamian) написав гнівну петицію проти такого рішення, яка називалася так: «Всесвітня асоціація спортивних танців, руки геть від хіп-хопу!» Претензія полягала в тому, що асоціація, на його думку, вирішила підім'яти під себе цілий світ, який десятиліттями вибудовувався бійками і смертельними батлами у гетто по всьому світу. Мідус висловив побоювання, що так брейкінг може знецінитися як соціальне явище. І ось чому.
1. Платівка з треками, що звучали на брейк-фестивалі Battle of the Year. Єгор вперше почув їх майже 20 років тому. 2. Біля будівлі ХНАТОБ часто збираються скейтери та велосипедисти. 3. Всередині Харківського академічного театру опери та балету.
«Брейк – це, передусім, спільнота», – пояснює Єгор. Ми розмовляємо з ним в Харківському національному академічному театрі опери та балету – місці, яке, як не дивно, називають меккою вуличної культури Харкова. Влітку тут збираються беміксери, ролери, паркурщики і бі-бої. ХАТОБ, або Схiд Опера, – унікальний архітектурний ансамбль з рельєфами, ніби створеними для вуличних видів спорту. Міська влада регулярно проганяє звідси молодь, але люди все одно повертаються – кращого місця для цієї культури в місті поки що немає.

«Брейк-данс – не просто якийсь вид танцю, – продовжує Єгор. – Це велика культура хіп-хопу. Вона об'єднує в собі багато корисних речей, які можуть витягнути будь-якого підлітка з району і зробити з нього крутого хлопця, який буде розвиватися сам і допомагати іншим. Вона зароджувалася у гетто – в Бронксі, Гарлемі, Квінсі і інших районах Нью-Йорка. Хлопці з банд, які реально вбивали один одного, змогли в результаті створити хіп-хоп культуру. І головне гасло цієї культури – peace, love, unity, respect (мир, любов, об'єднання, повага). Хіп-хоп здатний створити активну спільноту, залучити молодь до правильних речей».
«Брейк – це, передусім, спільнота», – пояснює Єгор. Ми розмовляємо з ним в Харківському національному академічному театрі опери та балету – місці, яке, як не дивно, називають меккою вуличної культури Харкова. Влітку тут збираються беміксери, ролери, паркурщики і бі-бої. ХАТОБ, або Схiд Опера, – унікальний архітектурний ансамбль з рельєфами, ніби створеними для вуличних видів спорту. Міська влада регулярно проганяє звідси молодь, але люди все одно повертаються – кращого місця для цієї культури в місті поки що немає.

«Брейк-данс – не просто якийсь вид танцю, – продовжує Єгор. – Це велика культура хіп-хопу. Вона об'єднує в собі багато корисних речей, які можуть витягнути будь-якого підлітка з району і зробити з нього крутого хлопця, який буде розвиватися сам і допомагати іншим. Вона зароджувалася у гетто – в Бронксі, Гарлемі, Квінсі і інших районах Нью-Йорка. Хлопці з банд, які реально вбивали один одного, змогли в результаті створити хіп-хоп культуру. І головне гасло цієї культури – peace, love, unity, respect (мир, любов, об'єднання, повага). Хіп-хоп здатний створити активну спільноту, залучити молодь до правильних речей».
Повернення

В одному з найвіддаленіших від центру районів Харкова, на Салтівці, є Палац дитячої та юнацької творчості, який в народі називають «залупа» або «фалос». Уся справа у формі обсерваторної вежі, яка прикрашає будівлю. Але найцікавіше всередині: басейн, біля басейну – велика роздягальня з кахельною підлогою…
Повернення
В одному з найвіддаленіших від центру районів Харкова, на Салтівці, є Палац дитячої та юнацької творчості, який в народі називають «залупа» або «фалос». Уся справа у формі обсерваторної вежі, яка прикрашає будівлю. Але найцікавіше всередині: басейн, біля басейну – велика роздягальня з кахельною підлогою…

Так виглядає будівля Палацу дитячої та юнацької творчості.

Хочете побачити більше? Дивіться наш документальний репортаж про Харків. Підписуйтесь на наш канал YouTube
Технічки як і раніше охороняють палац. Дивно, але і сьогодні боротьба брейкдансерів за вуличний простір триває. Людей, які займаються спортом і танцями, розганяють муніципальні служби. Установи, які за своєю функцією повинні бути відкриті для громадських ініціатив та сприяти їм, тримають двері закритими (наприклад, той же «фалос»). Та й багато городян чомусь продовжують маркувати брейкінг-ком'юніті як гопників. Чому?

«Напевно, тому що ми займаємося вулицею, люди не вважають це чимось високим», – сумно каже Валера.

Умови похмурих спальних районів такі, що і школа брейкінгу, і Центр вуличних культур, і фестивалі не могли з'явитися в Харкові. Але – з'явилися.

«Вдалося тільки тому, що в Харкові є ми, і ми не хочемо їхати, – каже Валера. – Мають бути люди, готові пройти певний шлях, і у яких мета – не комерційна, а – поміняти суспільство. Адже ті діти, які сьогодні приходять в зал і тренуються, можливо, ніколи не будуть на вулиці пити, курити, наркотики вживати».

Сьогодні трійця з харківського Центру вуличних культур допомагає розвивати вуличну культуру в інших містах і навіть інших країнах.

У Лисичанську (Луганська область) вони консультують скейт-парк «Дружба», що з'явився силами підлітків і дорослих активістів два роки тому в приміщенні однойменного кінотеатру.

А в Молдові – допомогли створити подібний проект, Urban Generation. У Ризі засновники організації «Гетто» надихнулися харківським досвідом і створили свій форум вуличних видів спорту та урбан-культур для європейських ініціатив.
У 2024 році Єгор, Валерій і Віктор планують відправити своїх учнів на офіційні, «дорослі» Олімпійські ігри, де вперше брейкінг буде занесений до переліку як один з видів спорту.

Кожен день вони тренують таких же дітей, якими були колись самі. І похмурі спальні райони поступово перетворюються на європейське місто. Ну, майже.
Авторка ідеї проекту

Виконавчий продюсер відео-відділу

Режисер

Режисерка-постановниця

Продюсерка епізодів

Сценаристка

Оператор-постановник

Оператори

Режисер монтажу

Дизайн графіки

Анімація

Мультимедіа


Фото

Верстка

Тексти

Редактор текстів

Менеджер проекту
КАТЕРИНА СЕРГАЦКОВА

РОМАН СТЕПАНОВИЧ

РОМАН СТЕПАНОВИЧ

АНАСТАСІЯ КАНАРЬОВА

АНАСТАСІЯ КАНАРЬОВА

АНАСТАСІЯ КАНАРЬОВА

БОГДАН КІНАЩУК

МИКОЛА ДОНДЮК, РОМАН СТЕПАНОВИЧ

МИКИТА ДАНЕЧКІН

ДМИТРО СИЛЬЧЕНКО

ТАНЯ ФРАНЦ

РОМАН СТЕПАНОВИЧ,
БОГДАН КІНАЩУК, МИКОЛА ДОНДЮК


АНДРІЙ БОЙКО

НАТАЛІЯ САМСОНОВА

КАТЕРИНА СЕРГАЦКОВА

ДМИТРО ФІОНИК

АНТОН СКИБА
Документальний фільм про людей,
які змінюють Харків, – незабаром на YouTube-каналі Заборони. Підписуйтеся зараз!
КАТЕРИНА СЕРГАЦКОВА

РОМАН СТЕПАНОВИЧ


РОМАН СТЕПАНОВИЧ


АНАСТАСІЯ КАНАРЬОВА

АНАСТАСІЯ КАНАРЬОВА

АНАСТАСІЯ КАНАРЬОВА

БОГДАН КІНАЩУК

МИКОЛА ДОНДЮК,
РОМАН СТЕПАНОВИЧ

МИКИТА ДАНЕЧКІН

ДМИТРО СИЛЬЧЕНКО

ТАНЯ ФРАНЦ

РОМАН СТЕПАНОВИЧ,
БОГДАН КІНАЩУК,
МИКОЛА ДОНДЮК

АНДРІЙ БОЙКО

НАТАЛІЯ САМСОНОВА

КАТЕРИНА СЕРГАЦКОВА

ДМИТРО ФІОНИК

АНТОН СКИБА
Авторка ідеї проекту

Виконавчий продюсер
відео-відділу

Режисер

Режисерка-постановниця

Продюсерка епізодів

Сценаристка

Оператор-постановник

Оператори


Режисер монтажу

Дизайн графіки

Анімація

Мультимедіа



Фото

Верстка

Тексти

Редактор текстів

Менеджер проекту