Русинське поле
експериментів
експериментів
Хто такі закарпатські русини і чому їх звинувачують у сепаратизмі?
Текст: Роман Губа
Фото: Василій Колотілов
Фото: Василій Колотілов
Русинське поле
експериментів
експериментів
Хто такі закарпатські русини і чому їх звинувачують у сепаратизмі?
Текст: Роман Губа
Фото: Василій Колотілов
Фото: Василій Колотілов
Перший і поки що єдиний всеукраїнський перепис населення відбувався 2001 року. Згідно з нього, трохи більше десяти тисяч мешканців Закарпатської області назвали себе «русинами». Це 0,8% від загальної кількості населення регіону. Держкомітет статистики України визначає русинів як «етнічну групу, що входить у склад української національності», а не виносить окремо, як, наприклад, угорців чи румунів.
Окрім Закарпатської області, люди, що називають себе «русинами», живуть у Сербії, Словаччині, Хорватії, США, Угорщині та Росії. В Україні русинські організації зазвичай вимагають визнання державою національності «русин», а також навчання в школах русинською мовою. Окремі радикальні русинські організації підтримували розширення прав Закарпатської області та отримання статусу автономії для регіону.
До 2014 року діяльність русинських організацій, за окремими випадками, не виходила за межі Закарпатської області. З початку російсько-українського конфлікту російські пропагандистські ЗМІ неодноразово використовували «русинський фактор» задля створення «образу жертви українського націоналізму». Зі свого боку українські ЗМІ публікували матеріали про так званий русинський сепаратизм.
Роман Губа відвідав Закарпатську область, щоб дізнатися настрої тих, хто називає себе русинами.
Окрім Закарпатської області, люди, що називають себе «русинами», живуть у Сербії, Словаччині, Хорватії, США, Угорщині та Росії. В Україні русинські організації зазвичай вимагають визнання державою національності «русин», а також навчання в школах русинською мовою. Окремі радикальні русинські організації підтримували розширення прав Закарпатської області та отримання статусу автономії для регіону.
До 2014 року діяльність русинських організацій, за окремими випадками, не виходила за межі Закарпатської області. З початку російсько-українського конфлікту російські пропагандистські ЗМІ неодноразово використовували «русинський фактор» задля створення «образу жертви українського націоналізму». Зі свого боку українські ЗМІ публікували матеріали про так званий русинський сепаратизм.
Роман Губа відвідав Закарпатську область, щоб дізнатися настрої тих, хто називає себе русинами.
Перший і поки що єдиний всеукраїнський перепис населення відбувався 2001 року. Згідно з нього, трохи більше десяти тисяч мешканців Закарпатської області назвали себе «русинами». Це 0,8% від загальної кількості населення регіону. Держкомітет статистики України визначає русинів як «етнічну групу, що входить у склад української національності», а не виносить окремо, як, наприклад, угорців чи румунів.
Окрім Закарпатської області, люди, що називають себе «русинами», живуть у Сербії, Словаччині, Хорватії, США, Угорщині та Росії. В Україні русинські організації зазвичай вимагають визнання державою національності «русин», а також навчання в школах русинською мовою. Окремі радикальні русинські організації підтримували розширення прав Закарпатської області та отримання статусу автономії для регіону.
До 2014 року діяльність русинських організацій, за окремими випадками, не виходила за межі Закарпатської області. З початку російсько-українського конфлікту російські пропагандистські ЗМІ неодноразово використовували «русинський фактор» задля створення «образу жертви українського націоналізму». Зі свого боку українські ЗМІ публікували матеріали про так званий русинський сепаратизм.
Роман Губа відвідав Закарпатську область, щоб дізнатися настрої тих, хто називає себе русинами.
Окрім Закарпатської області, люди, що називають себе «русинами», живуть у Сербії, Словаччині, Хорватії, США, Угорщині та Росії. В Україні русинські організації зазвичай вимагають визнання державою національності «русин», а також навчання в школах русинською мовою. Окремі радикальні русинські організації підтримували розширення прав Закарпатської області та отримання статусу автономії для регіону.
До 2014 року діяльність русинських організацій, за окремими випадками, не виходила за межі Закарпатської області. З початку російсько-українського конфлікту російські пропагандистські ЗМІ неодноразово використовували «русинський фактор» задля створення «образу жертви українського націоналізму». Зі свого боку українські ЗМІ публікували матеріали про так званий русинський сепаратизм.
Роман Губа відвідав Закарпатську область, щоб дізнатися настрої тих, хто називає себе русинами.
Березень 2014-го. На телеканалі «Россия 24» виходить репортаж Дениса Арапова під назвою «Русинська правда».
«Той день для неї почався звичайно, – говорить голос кореспондента за кадром. – Інертний закарпатський ранок, затерта у дворах телекомпанія, нехитрий грим. Останні двадцять років життя Віри Кобулей розтанули під цими раритетними софітами ужгородського телебачення».
Жінка, про яку говорить голос за кадром, – це редакторка програм національних меншин Закарпатської ОДТРК.
«Кобулей веде програму русинською мовою, – продовжує кореспондент, – розповідає про історію, фольклор та традицію свого народу. Крім її програми русинською мовою, вона також редагує програми угорською, румунською, словацькою та російськими мовами».
«Той день для неї почався звичайно, – говорить голос кореспондента за кадром. – Інертний закарпатський ранок, затерта у дворах телекомпанія, нехитрий грим. Останні двадцять років життя Віри Кобулей розтанули під цими раритетними софітами ужгородського телебачення».
Жінка, про яку говорить голос за кадром, – це редакторка програм національних меншин Закарпатської ОДТРК.
«Кобулей веде програму русинською мовою, – продовжує кореспондент, – розповідає про історію, фольклор та традицію свого народу. Крім її програми русинською мовою, вона також редагує програми угорською, румунською, словацькою та російськими мовами».
Збірка народних пісень, випущена 1944 року в Ужгороді
Журналіст продовжує говорити про статус русинської мови, згадує день, коли Верховна Рада скасувала закон «Ківалова-Колесниченка». Він нарікає на складнощі, з якими зіштовхується «російська більшість» в Україні через рішення визнати українську мову єдиною державною. Далі в сюжеті з'являється Кобулей і скаржиться російському кореспонденту, що не може дати глядачам сенсації, бо через це програму можуть закрити з якихось, відомій лише їй, причин.
«У крихітній сільській хаті, наче першохристияни в катакомбах, репетирує русинський ансамбль», – так російський кореспондент говорить про нібито утиски русинського населення регіону. Наприкінці сюжету він повідомить, що русинська мова йому «більш зрозуміла, аніж українська».
Нині Кобулей відмовляється спілкуватися з журналістами. Її програма «Русинська родина» продовжує виходити на обласному телеканалі «Тиса-1».
«У крихітній сільській хаті, наче першохристияни в катакомбах, репетирує русинський ансамбль», – так російський кореспондент говорить про нібито утиски русинського населення регіону. Наприкінці сюжету він повідомить, що русинська мова йому «більш зрозуміла, аніж українська».
Нині Кобулей відмовляється спілкуватися з журналістами. Її програма «Русинська родина» продовжує виходити на обласному телеканалі «Тиса-1».
НЕ(О)РУСИНСТВО
Ужгород – найменший обласний центр України з населенням близько ста двадцяти тисяч осіб. Тут майже немає високих будівель, а побачити словацькі чи угорські автомобільні номер можна частіше, ніж українські із серією АО (Закарпатська область).
Професор Ужгородського національного університету Любомир Белей приймає нас у себе в невеличкому кабінеті в приватному будинку. Одну зі стін кабінету закриває велика книжкова шафа з книгами різними мовами. 2017-го видавництво «Темпора» видало його книжку «Русинський сепаратизм. Націєтворення in vitro» («З пробірки», – ред.). Частину книжки присвячено русинським організаціям за кордоном, але основний її зміст – критика русинського руху в Україні. Свою книжку Белей називає внеском у боротьбу із сепаратизмом.
Професор Ужгородського національного університету Любомир Белей приймає нас у себе в невеличкому кабінеті в приватному будинку. Одну зі стін кабінету закриває велика книжкова шафа з книгами різними мовами. 2017-го видавництво «Темпора» видало його книжку «Русинський сепаратизм. Націєтворення in vitro» («З пробірки», – ред.). Частину книжки присвячено русинським організаціям за кордоном, але основний її зміст – критика русинського руху в Україні. Свою книжку Белей називає внеском у боротьбу із сепаратизмом.
Русинські книги у книгарні "Кобзар", Ужгород
«З 2014 року, коли почалися всі ці події, хто як може воює із сепаратизмом на Сході чи Заході, – говорить Белей. – Тому що все це одне й те саме. І якщо кинути [ситуацію] на самоплив, то можна будь-яке місто Закарпаття перетворити на Авдіївку чи Широкіно. А цього б дуже не хотілося».
Професор вважає, що термін «русин» – етнонім, який використовувався до появи терміну «українець», а «русинська мова» – діалект української. Він також прихильник заборони використання терміну «русин» в значенні «не українець», а замість нього пропонує використовувати терміни «неорусин» і «неорусинство».
Професор вважає, що термін «русин» – етнонім, який використовувався до появи терміну «українець», а «русинська мова» – діалект української. Він також прихильник заборони використання терміну «русин» в значенні «не українець», а замість нього пропонує використовувати терміни «неорусин» і «неорусинство».
«Всі, хто проводили дослідження до мене, – каже професор, – намагалися показати, як русини стали українцями. А я вирішив розкрити технологічну суть русинства».
Критикує Белей і Олександра Духновича, греко-католицького священика, якого русини називають засновником свого руху. Його персона об'єднує русинів з різних країн та організацій.
«Духнович був москвофілом, – підкреслює професор. – І термін «русин» використовував, бо іншого не було. На Галичині тоді теж були русини. Він хотів Русь від Попрада до Камчатки. І який він сепаратист? Він проповідник «руского міра» в сучасному розумінні!»
На обкладиці книжки «Русинський сепаратизм» зображено консервну банку в стилістиці марки «Кемпбел», що стала відомою завдяки художнику Енді Ворголу. Він народився в родині мігрантів з Австро-Угорщині і, за деякими данними, вважав себе русином. Про це, наприклад, згадував брат художника.
Критикує Белей і Олександра Духновича, греко-католицького священика, якого русини називають засновником свого руху. Його персона об'єднує русинів з різних країн та організацій.
«Духнович був москвофілом, – підкреслює професор. – І термін «русин» використовував, бо іншого не було. На Галичині тоді теж були русини. Він хотів Русь від Попрада до Камчатки. І який він сепаратист? Він проповідник «руского міра» в сучасному розумінні!»
На обкладиці книжки «Русинський сепаратизм» зображено консервну банку в стилістиці марки «Кемпбел», що стала відомою завдяки художнику Енді Ворголу. Він народився в родині мігрантів з Австро-Угорщині і, за деякими данними, вважав себе русином. Про це, наприклад, згадував брат художника.
Малюнки на стінах ресторану "Деца у нотаря"
Малюнки на стінах ресторану "Деца у нотаря"
ПЕРШИЙ СЕПАРАТИСТ
ПЕРШИЙ СЕПАРАТИСТ
Найбільший православний храм Ужгорода, Храм Христа Спасителя, почали будувати у 90-х і закінчили до 2000 року. Місцеві розповідають, що його було спроектовано за образом і подобою московського тезки, кафедрального собору Російської православної церкви. Щоправда, офіційного підтвердження цьому немає. Ужгородський храм значно менший від московського, але навіть поруч із місцевою «висоткою», радянським готелем «Інтурист-Закарпаття», виглядає вражаюче.
«Наші бані видно зі Словаччини», – чи то жартує, чи то серйозно каже під час проповіді на службі настоятель храму отець Дмитро Сидор. Йому за 60, носить густу сиву бороду.
«Наші бані видно зі Словаччини», – чи то жартує, чи то серйозно каже під час проповіді на службі настоятель храму отець Дмитро Сидор. Йому за 60, носить густу сиву бороду.
Храм Христа Спасителя, Ужгород
Протоієрей Української православної церкви Московського патріархату та голова організації «Сойм подкарпатских русинов», Дмитро Сидор не спілкується з журналістами з 2014-го.
У 2008-му проти нього було заведено кримінальну справу за статтею «Зазіхання на територіальну цілісність України» (ч.2 ст. 110 УК). Як повідомляла газета «Коммерсант», Служба безпеки України зацікавилась Сидором після проведення I Європейського конгресу підкарпатських русинів, на якому було визнано відновлення особливого статусу Закарпаття як спеціальної самоврядної «території русинів на південь від Карпат» із конституційною назвою «Подкарпатская Русь». У 2012 році його засудили до трьох років позбавлення волі умовно з відтермінування вироку на два роки. З того часу, стверджують співрозмовники Zaborona.com, отець Сидор пішов у тінь.
У мережі можна знайти відео виступу Сидора на конференціях організації «Український вибір», а в березні 2014-го Сидора цитував письменник Олександр Бобров у статті «Не забудьте про русинів» для російської «Літературної газети»: «Самим руським людям треба усвідомити: є східнослов'янська, загальноросійська цивілізація, – каже священник. Вона починається з нас, із Закарпаття, і тягнеться до Аляски!».
У 2008-му проти нього було заведено кримінальну справу за статтею «Зазіхання на територіальну цілісність України» (ч.2 ст. 110 УК). Як повідомляла газета «Коммерсант», Служба безпеки України зацікавилась Сидором після проведення I Європейського конгресу підкарпатських русинів, на якому було визнано відновлення особливого статусу Закарпаття як спеціальної самоврядної «території русинів на південь від Карпат» із конституційною назвою «Подкарпатская Русь». У 2012 році його засудили до трьох років позбавлення волі умовно з відтермінування вироку на два роки. З того часу, стверджують співрозмовники Zaborona.com, отець Сидор пішов у тінь.
У мережі можна знайти відео виступу Сидора на конференціях організації «Український вибір», а в березні 2014-го Сидора цитував письменник Олександр Бобров у статті «Не забудьте про русинів» для російської «Літературної газети»: «Самим руським людям треба усвідомити: є східнослов'янська, загальноросійська цивілізація, – каже священник. Вона починається з нас, із Закарпаття, і тягнеться до Аляски!».
«Перепис була всегда чиста й благословенна. Пройде дві тисячі років – і теперішні переписи – примітив, обман, нечисть»
Останній спогад про Сидора як представника русинського руху датований листопадом 2015-го, коли священик відвідав зустрів із президентом Чехії Мілошом Земаном у місті Дашиш, Чехія.
Недільного ранку в його храмі чимало прихожан. Священик читає проповідь українською мовою, активно вживаючи діалектизми. Коли він говорить про перепис населення часів кесаря Августа («Євангеліє від Луки», – ред.), то критикує перепис нинішній.
«Древні переписи були дуже чесними, – говорить священик, використовуючи місцевий діалект. – Люди були настільки одкровенні, що – вдумайтеся – вони з Назарету йдуть, ніхто їх не контролював. Бо люди самі йшли. Перепис була всегда чиста й благословенна. Пройде дві тисячі років – і теперішні переписи – примітив, обман, нечисть. А зачасту не робиться [здійснюються] переписи, бо не знати, кілько людей і які проблеми. Так што, за дві тисячі років світ пішов в прогрес? А нє. Дикость двадцять першого віка непонятна людям першого віка. Діва Марія прийде і запишеться. Іще й Ісуса запише в перепис, що такий родився із рода Давидова».
Недільного ранку в його храмі чимало прихожан. Священик читає проповідь українською мовою, активно вживаючи діалектизми. Коли він говорить про перепис населення часів кесаря Августа («Євангеліє від Луки», – ред.), то критикує перепис нинішній.
«Древні переписи були дуже чесними, – говорить священик, використовуючи місцевий діалект. – Люди були настільки одкровенні, що – вдумайтеся – вони з Назарету йдуть, ніхто їх не контролював. Бо люди самі йшли. Перепис була всегда чиста й благословенна. Пройде дві тисячі років – і теперішні переписи – примітив, обман, нечисть. А зачасту не робиться [здійснюються] переписи, бо не знати, кілько людей і які проблеми. Так што, за дві тисячі років світ пішов в прогрес? А нє. Дикость двадцять першого віка непонятна людям першого віка. Діва Марія прийде і запишеться. Іще й Ісуса запише в перепис, що такий родився із рода Давидова».
«Першочергово обласна рада планувала вказати в запитанні слово «автономія», але в Ужгород приїхав кандидат у президенти Леонід Кравчук і вмовив депутатів пом'якшити формулювання»
САМОПРОГОЛОШЕНИЙ ПРЕМ'ЄР
У 2008 році Петро Гецко оголосив про створення республіки «Подкарпатская русь», а себе назвав її прем'єр-міністром. Свою організацію він вважає правонаступницею автономії «Подкарпатская русь», яка була частиною створеної після Першої світової війни Чехословаччини.
Наріжний камінь політичних організацій русинів, на якій спираються і Сидор, і Гецко, – опитування, яке було проведено 1991-го року владою Закарпатської області одночасно із всеукраїнським референдумом щодо проголошення незалежності України.
В бюлетені було вказано питання: «Чи бажаєте Ви, щоб Закарпаття отримало статус самоврядної території, як суб'єкта у складі незалежної України, і не входило в будь-які інші адміністративно-територіальні утворення?».
Першочергово обласна рада планувала вказати в запитанні слово «автономія», але в Ужгород приїхав кандидат у президенти Леонід Кравчук і вмовив депутатів пом'якшити формулювання. Опитування ні до чого не призвело. Газета «Новини Закарпаття» повідомляла про 78% людей, що відповіли «Так», але статус «самоврядної території» відсутній в Конституції України.
Наріжний камінь політичних організацій русинів, на якій спираються і Сидор, і Гецко, – опитування, яке було проведено 1991-го року владою Закарпатської області одночасно із всеукраїнським референдумом щодо проголошення незалежності України.
В бюлетені було вказано питання: «Чи бажаєте Ви, щоб Закарпаття отримало статус самоврядної території, як суб'єкта у складі незалежної України, і не входило в будь-які інші адміністративно-територіальні утворення?».
Першочергово обласна рада планувала вказати в запитанні слово «автономія», але в Ужгород приїхав кандидат у президенти Леонід Кравчук і вмовив депутатів пом'якшити формулювання. Опитування ні до чого не призвело. Газета «Новини Закарпаття» повідомляла про 78% людей, що відповіли «Так», але статус «самоврядної території» відсутній в Конституції України.
2014-го року Петро Гецко був оголошений у міжнародний розшук. Прокуратура Закарпатської області заявила, що Гецко звертався до Володимира Путіна з проханням провести миротворчу операцію. Зараз він продовжує жити в Росії, час від часу коментуючи українські події для російських ЗМІ.
«На Закарпаття приїжджає Порошенко. Ймовірно, що він оцінює Закарпаття як місце організованого сепаратизму, – говорить Гецко в інтерв'ю проросійському ресурсу «News-Front». – Нібито Закарпаття хоче відокремитись. Змушений його розчарувати. Закарпаття – це материнська земля усіх русинів світу, і це, ймовірно, столичний регіон майбутньої УРСР!».
«На Закарпаття приїжджає Порошенко. Ймовірно, що він оцінює Закарпаття як місце організованого сепаратизму, – говорить Гецко в інтерв'ю проросійському ресурсу «News-Front». – Нібито Закарпаття хоче відокремитись. Змушений його розчарувати. Закарпаття – це материнська земля усіх русинів світу, і це, ймовірно, столичний регіон майбутньої УРСР!».
Закарпатський обласний державний український музично-драматичний театр
Закарпатський обласний державний український музично-драматичний театр
ЗАКАРПАТТЯ – ЦЕ УКРАЇНА
ЗАКАРПАТТЯ – ЦЕ УКРАЇНА
На останньому поверсі будівлі Закарпатського обласного музично-драматичного театру в невеличкому кабінеті працює Олександр Гаврош – завідуючий літературно-драматичною частиною, письменник та журналіст. На його робочому столі одразу декілька відкритих книжок, він готує нову постановку.
Гаврош одразу окреслює кордони: він вважає, що про русинів або про тих, хто називає себе русинами, треба говорити поменше, не треба бути «корисними ідіотами» і давати їм майданчик для висловлювання.
Гаврош одразу окреслює кордони: він вважає, що про русинів або про тих, хто називає себе русинами, треба говорити поменше, не треба бути «корисними ідіотами» і давати їм майданчик для висловлювання.
«На мою думку, Україна дуже легковажно ставиться до цієї проблеми [русинства], – говорить він. – Робить вигляд, наче її нема. Але насправді це не етнічний рух, а політичний, який базується на відчуженні [запереченні] того, що Закарпаття – це Україна, а закарпатських українців як таких не існує. Начебто українці якісь пришлі, а тут зовсім інший народ живе».
Гаврош стверджує, що зараз, через війну в Україні, русини змушені маскуватися під культурні рухи.
«Поняття «сепаратизм» досить широке, – продовжує він. – Це не лише територіальне відокремлення, але й розкол нації, й вимога територіальної автономії. І, на мою думку, дуже правильно називати цей рух «сепаратистським».
Гаврош стверджує, що зараз, через війну в Україні, русини змушені маскуватися під культурні рухи.
«Поняття «сепаратизм» досить широке, – продовжує він. – Це не лише територіальне відокремлення, але й розкол нації, й вимога територіальної автономії. І, на мою думку, дуже правильно називати цей рух «сепаратистським».
ЕНДІ ВОРГОЛ – ВИДАТНИЙ РУСИН
Валерій Падяк – автор книжок, видавець, власник книгарні «Кобзар» в Ужгороді, викладач Пряшівського університету (Словаччина) і український партнер канадського історика Пола Роберта Магочія, автора досліджень про русинів. У радянські часи Валерій Падяк був російським філологом, а після проголошення Україною незалежності почав вивчати історію русинської літератури і книги історика Магочія. В його кабінеті на видному місці стоїть банка супу «Кемпбел», портрет священика-москвофіла Олександра Духновича, висять український і кримськотатарські прапори.
«Ви знаєте, що Енді Воргол першим придумав світломузику? Він просто додумався з'єднати лампочки та магнітофон», – говорить Падяк. У розмові він часто згадує відомих та «видатних» русинів. Серед них є навіть астронавти. Такі факти, стверджує він, можуть зацікавити русинів, які відмовилися від своєї ідентичності, пробудити їхню національну гордість. Падяк стверджує, що з отцем Дмитром Сидором він не збігається в поглядах, хоча й добре його знає.
«Ви знаєте, що Енді Воргол першим придумав світломузику? Він просто додумався з'єднати лампочки та магнітофон», – говорить Падяк. У розмові він часто згадує відомих та «видатних» русинів. Серед них є навіть астронавти. Такі факти, стверджує він, можуть зацікавити русинів, які відмовилися від своєї ідентичності, пробудити їхню національну гордість. Падяк стверджує, що з отцем Дмитром Сидором він не збігається в поглядах, хоча й добре його знає.
Валерій Падяк, видавець
«Офіційно говорять, що тут [на Закарпатті] 10 000 русинів. Але ми знаємо, що русинів та угорців тут разом один мільйон! – стверджує Падяк, підвищуючи тон голосу. – Перепис в Україні неправдивий. Остання правдива інформація – це цифра 1991-го року, 78 відсотків «За» на референдумі».
«Русини не можуть бути вічно без шкіл, без визнання. Ми вже майже 30 років [живемо] за незалежності, і що? Де ми? – продовжує Падяк, ледь не зриваючись на крик. – Академія наук каже заборонити [русинські] школи, бо сепаратизм. Народ не може жити без мови – без мови народ вмирає. В усіх інших країнах ми визнані. У нас є юридичний казус – русинська мова визнана згідно закону «Про засади державної мовної політики», але русинів при цьому як би нема».
Закон «Про засади державної мовної політики», також відомий як закон «Ківалова-Колесниченка», був прийнятий 2012 року і став предметом масштабних суперечок (Був визнаний неконституційним 28 лютого 2018 року, – ред.). Серед 18-ти регіональних мов, функціонування яких мав би регулювати цей закон, є й русинська. При цьому Падяк вважає, що згадка про русинську мову була спекуляцією.
«Їм [Партії регіонів] треба було лише показати, що існує високий відсоток не-українців!», – каже він.
Закон «Про засади державної мовної політики», також відомий як закон «Ківалова-Колесниченка», був прийнятий 2012 року і став предметом масштабних суперечок (Був визнаний неконституційним 28 лютого 2018 року, – ред.). Серед 18-ти регіональних мов, функціонування яких мав би регулювати цей закон, є й русинська. При цьому Падяк вважає, що згадка про русинську мову була спекуляцією.
«Їм [Партії регіонів] треба було лише показати, що існує високий відсоток не-українців!», – каже він.
«ПІД» КАРПАТАМИ ЧИ «ЗА» КАРПАТАМИ
Особливість русинських організацій – їхня численність. При цьому вони часто мають схожі назви. На запит «русини» у Закарпатській області реєстр громадських формувань видає 18 організацій: «русинська» – 10, «русинське» – 3, «подкарпатських» – 11, «підкарпатських» – 5.
Микола Бобинець очолює «Крайове товариство підкарпатських русинов» у Мукачеві й входить до «Світової ради Русинів».
«Чому ми – Підкарпатська Русь? – відповідає Бобинець на запитання про назву організації. – Я хочу акцентувати: Закарпаття – це комуністична назва. Якщо ми так сильно говоримо про декомунізацію і йдемо до Європи, то ми — під Карпатами. Звісно, з Москви ми за Карпатами, тому Сталін так це і назвав».
Микола Бобинець очолює «Крайове товариство підкарпатських русинов» у Мукачеві й входить до «Світової ради Русинів».
«Чому ми – Підкарпатська Русь? – відповідає Бобинець на запитання про назву організації. – Я хочу акцентувати: Закарпаття – це комуністична назва. Якщо ми так сильно говоримо про декомунізацію і йдемо до Європи, то ми — під Карпатами. Звісно, з Москви ми за Карпатами, тому Сталін так це і назвав».
Микола Бобинець
Організація Бобинця створена 2003-го року. Була потреба, каже він, об'єднати всі організації довкола єдиної проблеми – визнання національності «русинів».
«Якби ми були визнані, – каже він, – то зараз можна було б нівелювати всі дії Москви, всі розмови про те, що «Україна не визнає русинів». А такі люди, як Гецко, потрібні Росії. Він – рупор».
7 березня 2007 року Закарпатська обласна рада проголосувала за внесення русинів до списку національностей області. Бобинець говорить, що на цей момент русини вже не говорили про автономію чи сепаратизм, а лише хотіли визнання.
Співрозмовники Zaborona.com вважають, що прийняття Закарпатською обласною радою подібного рішення було пов'язане із впливом Віктора Балоги, який на той час очолював адміністрацію президента Ющенка. Начебто «русинська карта» – це заділ на майбутнє.
«Якби ми були визнані, – каже він, – то зараз можна було б нівелювати всі дії Москви, всі розмови про те, що «Україна не визнає русинів». А такі люди, як Гецко, потрібні Росії. Він – рупор».
7 березня 2007 року Закарпатська обласна рада проголосувала за внесення русинів до списку національностей області. Бобинець говорить, що на цей момент русини вже не говорили про автономію чи сепаратизм, а лише хотіли визнання.
Співрозмовники Zaborona.com вважають, що прийняття Закарпатською обласною радою подібного рішення було пов'язане із впливом Віктора Балоги, який на той час очолював адміністрацію президента Ющенка. Начебто «русинська карта» – це заділ на майбутнє.
«А потім Сидор сказав: навіщо нам американці, нам буде Росія гроші давати. Так це невдовзі все й заглухло, – говорить Кушнір»
«РУСИНСЬКА КАРТА»
За 40 хвилин їзди від Мукачева розташовано місто Свалява. В часи Чехословаччини тут було збудовано «Будинок Духновича». Після розвалу СРСР і появи приватного бізнесу місцевій русинській організації залишилась лише частина другого поверху будівлі. В «Будинку Духновича» майже немає опалення, дах продірявився. Довго перебувати тут важко через холод.
Іван Кушнір, голова товариства підкарпатських русинів у Сваляві скаржиться, що в організації багато «баласту».
«На папері в нас більше двохсот членів, – говорить він, – а за фактом на щомісячні збори приходить близько сорока. Навіщо нам в організації люди, яких я не знаю?»
Раніше ситуація в товаристві була кращою, коли на його діяльність виділяли гроші. Кушнір стверджує, що на фінансування русинських факультативів видавалися гроші з діаспори.
Іван Кушнір, голова товариства підкарпатських русинів у Сваляві скаржиться, що в організації багато «баласту».
«На папері в нас більше двохсот членів, – говорить він, – а за фактом на щомісячні збори приходить близько сорока. Навіщо нам в організації люди, яких я не знаю?»
Раніше ситуація в товаристві була кращою, коли на його діяльність виділяли гроші. Кушнір стверджує, що на фінансування русинських факультативів видавалися гроші з діаспори.
«А потім Сидор сказав: навіщо нам американці, нам буде Росія гроші давати. Так це невдовзі все й заглухло, – говорить Кушнір. – Але я вважаю, що користі від цих шкіл не було, жоден зі випускників до нас у товариство не прийшов».
Русини Закарпаття залишаються малочисельною групою. Відсутність консолідації русинських організацій між собою призводить до маргіналізації руху. На тлі конфлікту угорської та румунської меншин із державною владою, русинське питання видається незначним. Змінити ситуацію може всеукраїнський перепис населення, який вже неодноразово відкладали і поки що призначили на 2020 рік. Нові показники національної самоідентифікації закарпатців покажуть, зуміло «русинство» стати суспільно-значимою ідеєю, чи так і залишилося місцевою екзотикою.
Русини Закарпаття залишаються малочисельною групою. Відсутність консолідації русинських організацій між собою призводить до маргіналізації руху. На тлі конфлікту угорської та румунської меншин із державною владою, русинське питання видається незначним. Змінити ситуацію може всеукраїнський перепис населення, який вже неодноразово відкладали і поки що призначили на 2020 рік. Нові показники національної самоідентифікації закарпатців покажуть, зуміло «русинство» стати суспільно-значимою ідеєю, чи так і залишилося місцевою екзотикою.
