#Підпалюй!
Великий мультимедійний спецпроект про чейндж-мейкерів, активістів та активісток, які своїми ініціативами змінюють міста. Вони міняють правила, надихають і ведуть за собою. Ми розповідаємо 30 унікальних історій через серію op-doc (документальні репортажі з художніми елементами) і мультимедійних репортажів.
Підписуйтесь на новини про проект у нашому
Facebook, Instagram, Twitter і Telegram.
Підписуйтесь на новини про проект у нашому
Facebook, Instagram, Twitter і Telegram.
Спецпроект виконується в межах проекту «Зміцнення суспільної довіри» (UCBI), що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID).
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал:
оперативно і коротко про важливе
оперативно і коротко про важливе
Текст: Ганна Соколова
Фото: Андрій Бойко
Верстка: Наталя Самсонова
Фото: Андрій Бойко
Верстка: Наталя Самсонова
Увага!
Вибір героїв і стиль оповіді може не збігатися
з вашими очікуваннями.
Вибір героїв і стиль оповіді може не збігатися
з вашими очікуваннями.
Оприлюднено: 17.04.2019
Доступне місто
Доступне місто
Артем Жук – активіст і власник бару «28/33 Home bar». Ми зустрічаємось на залізничному вокзалі і їдемо до центру міста. Побита бруківка сповільнює рух так, що вдається розгледіти глибокі тріщини на фасадах історичних пам'яток.
Артем Жук, 27 років
Хочете побачити більше? Дивіться наш документальний репортаж та підписуйтесь на наш канал YouTube
Хочете побачити більше? Дивіться наш документальний репортаж та підписуйтесь на наш канал YouTube
Артем виріс в одному зі спальних районів Чернівців. Після школи пішов вчитися на журналіста, але вже за півроку кинув університет і влаштувався на місцеве телебачення. Згодом займався організацією концертів, жив у Дніпрі та Києві, але зрештою повернувся в Чернівці. Тоді, якраз після Майдану, Артем почав звертати увагу на недоліки свого міста.
«Коли ти живеш у якомусь просторі, то або приймаєш його, або намагаєшся змінити. Насамперед, ти робиш це для себе», – розповідає Артем. Першим досвідом активізму була петиція про створення доступного середовища для людей з інвалідністю. Тоді у відповідь він отримав відписку від міської влади.
Разом із колегами з Чернівецького об'єднання «Захист» Артем працював над онлайн-мапою доступності міста для маломобільних мешканців. Активісти презентували її 2015 року, а згодом оновлювали. На другому Форумі інклюзивності громадська організація «Доступно.UA» відзначила чернівецьку мапу як найкращу ініціативу.
«Коли ти живеш у якомусь просторі, то або приймаєш його, або намагаєшся змінити. Насамперед, ти робиш це для себе», – розповідає Артем. Першим досвідом активізму була петиція про створення доступного середовища для людей з інвалідністю. Тоді у відповідь він отримав відписку від міської влади.
Разом із колегами з Чернівецького об'єднання «Захист» Артем працював над онлайн-мапою доступності міста для маломобільних мешканців. Активісти презентували її 2015 року, а згодом оновлювали. На другому Форумі інклюзивності громадська організація «Доступно.UA» відзначила чернівецьку мапу як найкращу ініціативу.
 |  |  |
«Існує правило: якщо ти хочеш відкрити аптеку, банк чи іншу установу, то повинен отримати висновок від громадської організації щодо доступності будівлі. Зазвичай аптеки встановлювали кнопки виклику замість пандусів, бо їх наче неможливо обладнати. Ми висунули вимогу, аби в таких випадках вони шукали інше приміщення. Поки що це працює, – розповідає Артем. – Але найбільше досягнення в тому, що ця тема – доступності міста – стала актуальною, про неї почали частіше говорити».
«Існує правило: якщо ти хочеш відкрити аптеку, банк чи іншу установу, то повинен отримати висновок від громадської організації щодо доступності будівлі. Зазвичай аптеки встановлювали кнопки виклику замість пандусів, бо їх наче неможливо обладнати. Ми висунули вимогу, аби в таких випадках вони шукали інше приміщення. Поки що це працює, – розповідає Артем. – Але найбільше досягнення в тому, що ця тема – доступності міста – стала актуальною, про неї почали частіше говорити».
Минулого року Артем був заступником голови Комітету забезпечення доступності при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради, але згодом відмовився від цієї посади. На його думку, влада міста систематично ігнорує проблеми маломобільних мешканців.
«На вулицях не видно людей з інвалідністю, але не тому, що їх немає, а тому, що вони не можуть вийти з дому. Якщо людина живе на першому поверсі – це ще більш-менш, вона якось спуститься. Але скористатися громадським транспортом не зможе, та й розбитими тротуарами їхати нереально», – обурюється активіст.
«На вулицях не видно людей з інвалідністю, але не тому, що їх немає, а тому, що вони не можуть вийти з дому. Якщо людина живе на першому поверсі – це ще більш-менш, вона якось спуститься. Але скористатися громадським транспортом не зможе, та й розбитими тротуарами їхати нереально», – обурюється активіст.
Минулого року Артем був заступником голови Комітету забезпечення доступності при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради, але згодом відмовився від цієї посади. На його думку, влада міста систематично ігнорує проблеми маломобільних мешканців.
«На вулицях не видно людей з інвалідністю, але не тому, що їх немає, а тому, що вони не можуть вийти з дому. Якщо людина живе на першому поверсі – це ще більш-менш, вона якось спуститься. Але скористатися громадським транспортом не зможе, та й розбитими тротуарами їхати нереально», – обурюється активіст.
«На вулицях не видно людей з інвалідністю, але не тому, що їх немає, а тому, що вони не можуть вийти з дому. Якщо людина живе на першому поверсі – це ще більш-менш, вона якось спуститься. Але скористатися громадським транспортом не зможе, та й розбитими тротуарами їхати нереально», – обурюється активіст.
Артем Жук – перший у рейтингу користувачів порталу «Відкрите місто. Чернівці», тут він залишив 155 скарг щодо міського простору. Він вимагає встановити пандуси та вуличне освітлення, навести лад з відкритими люками та рекламними вивісками. За підрахунками активіста, лише 20% проблем, про які він повідомив, були виправлені. Решта – «немає можливості вирішити» або «не є актуальними».
«І що з цим робити? Переїхати в іншу країну. Якщо ж залишатися – то боротися. Make Chernivtsi great again», – підсумовує Артем і згадує, як три роки тому активістам вдалося обладнати освітлення, смітники та велопарковку навколо парклету, встановленого на Театральній площі. Лише на гірлянду мешканці міста зібрали приблизно 2,5 тисячі гривень.
«І що з цим робити? Переїхати в іншу країну. Якщо ж залишатися – то боротися. Make Chernivtsi great again», – підсумовує Артем і згадує, як три роки тому активістам вдалося обладнати освітлення, смітники та велопарковку навколо парклету, встановленого на Театральній площі. Лише на гірлянду мешканці міста зібрали приблизно 2,5 тисячі гривень.
Артем Жук – перший у рейтингу користувачів порталу «Відкрите місто. Чернівці», тут він залишив 155 скарг щодо міського простору. Він вимагає встановити пандуси та вуличне освітлення, навести лад з відкритими люками та рекламними вивісками. За підрахунками активіста, лише 20% проблем, про які він повідомив, були виправлені. Решта – «немає можливості вирішити» або «не є актуальними».
«І що з цим робити? Переїхати в іншу країну. Якщо ж залишатися – то боротися. Make Chernivtsi great again», – підсумовує Артем і згадує, як три роки тому активістам вдалося обладнати освітлення, смітники та велопарковку навколо парклету, встановленого на Театральній площі. Лише на гірлянду мешканці міста зібрали приблизно 2,5 тисячі гривень.
«І що з цим робити? Переїхати в іншу країну. Якщо ж залишатися – то боротися. Make Chernivtsi great again», – підсумовує Артем і згадує, як три роки тому активістам вдалося обладнати освітлення, смітники та велопарковку навколо парклету, встановленого на Театральній площі. Лише на гірлянду мешканці міста зібрали приблизно 2,5 тисячі гривень.
Лабораторія культури
Ми зустрічаємось біля криниці на площі Пресвятої Марії майже в центрі Чернівців. Турецька криниця і площа залишись тут від Османської імперії, а будинки, що оточують площу, за румунських часів були єврейським гетто.
У цьому районі виріс Андрій Тужиков, культурний менеджер і куратор простору «Лабораторія культури». Також він є автором підліткової повісті «Ще одна цегла в стіні», книги «Коротка історія технологій: як зрозуміти свій ґаджет» та поетичної збірки «Тривожні маки».
У цьому районі виріс Андрій Тужиков, культурний менеджер і куратор простору «Лабораторія культури». Також він є автором підліткової повісті «Ще одна цегла в стіні», книги «Коротка історія технологій: як зрозуміти свій ґаджет» та поетичної збірки «Тривожні маки».
Лабораторія культури
Ми зустрічаємось біля криниці на площі Пресвятої Марії майже в центрі Чернівців. Турецька криниця і площа залишись тут від Османської імперії, а будинки, що оточують площу, за румунських часів були єврейським гетто.
Ми зустрічаємось біля криниці на площі Пресвятої Марії майже в центрі Чернівців. Турецька криниця і площа залишись тут від Османської імперії, а будинки, що оточують площу, за румунських часів були єврейським гетто.
Андрій Тужиков, 26 років
Хочете побачити більше? Дивіться наш документальний репортаж та підписуйтесь на наш канал YouTube
Хочете побачити більше? Дивіться наш документальний репортаж та підписуйтесь на наш канал YouTube
За кілька кроків від площі ми опиняємось майже посеред сільської місцевості з приватними будинками, пагорбами і кар'єром. Він утворився від видобутку цегли, однак, за місцевою легендою, це кратер, і містяни звуть його Авророю. Ще трохи далі, за залізничною колією – промислова зона. У дитинстві Андрій любив гуляти цими місцями, а в підлітковому віці захопився індустріальною культурою та разом із друзями сквотував будівлі закинутих підприємств.
Андрій Тужиков, 26 років
Хочете побачити більше? Дивіться наш документальний репортаж та підписуйтесь на наш канал YouTube
Хочете побачити більше? Дивіться наш документальний репортаж та підписуйтесь на наш канал YouTube
У цьому районі виріс Андрій Тужиков, культурний менеджер і куратор простору «Лабораторія культури». Також він є автором підліткової повісті «Ще одна цегла в стіні», книги «Коротка історія технологій: як зрозуміти свій ґаджет» та поетичної збірки «Тривожні маки».
За кілька кроків від площі ми опиняємось майже посеред сільської місцевості з приватними будинками, пагорбами і кар'єром. Він утворився від видобутку цегли, однак, за місцевою легендою, це кратер, і містяни звуть його Авророю. Ще трохи далі, за залізничною колією – промислова зона. У дитинстві Андрій любив гуляти цими місцями, а в підлітковому віці захопився індустріальною культурою та разом із друзями сквотував будівлі закинутих підприємств.
За кілька кроків від площі ми опиняємось майже посеред сільської місцевості з приватними будинками, пагорбами і кар'єром. Він утворився від видобутку цегли, однак, за місцевою легендою, це кратер, і містяни звуть його Авророю. Ще трохи далі, за залізничною колією – промислова зона. У дитинстві Андрій любив гуляти цими місцями, а в підлітковому віці захопився індустріальною культурою та разом із друзями сквотував будівлі закинутих підприємств.
Після школи Андрій вступив до коледжу вчитися на програміста. Згодом здобув вищу освіту з програмної інженерії і теоретичної фізики та почав працювати в IT-сфері. Тоді ж хлопець долучився до мистецької та активістської спільноти Чернівців.
«Я згуртувався з людьми, яких турбували ті самі проблеми, що й мене, – демократії, влади та ролі людини в державі», – каже Андрій.
«Я згуртувався з людьми, яких турбували ті самі проблеми, що й мене, – демократії, влади та ролі людини в державі», – каже Андрій.
Після прогулянки промисловою зоною рушаємо до Українського народного дому, давнього культурного осередку на Буковині. Саме в цій будівлі ще в 2011 році Андрій організував один зі своїх перших культурних заходів, а згодом разом із колегами відкрив тут «Лабораторію культури» – простір для митців та культурних активістів. Відтоді там відбулося безліч заходів: концертів, кінопоказів, літературних читань та лекцій.
А влітку минулого року активісти «Лабораторії культури» покликали волонтерів та разом облаштували двір Народного дому – зробили вуличні меблі та сцену. Цей двір також став майданчиком для культурних заходів. Найбільше людей зібрала зустріч чернівецьких митців, активістів, підприємців та представників влади у межах всеукраїнської ініціативи «Networking: Change Makers».
Роком пізніше членкині «Лабораторії культури» вирішили привернути увагу до іншого занедбаного двору на вулиці Фрідріха Кайндля, де за часів Австрійської імперії стояв пам'ятник Фрідріху Шиллеру. Активістки зробили інсталяцію з павутиння, а на стіні намалювали Шиллера, що вказує на дзеркало із написом «Людина відображається у своїх вчинках». Пізніше представники Цивільного корпусу «Азов» замалювали дзеркало, а на руці Шиллера домалювали стрічку зі своєю символікою, яку зрештою хтось закреслив.
Роком пізніше членкині «Лабораторії культури» вирішили привернути увагу до іншого занедбаного двору на вулиці Фрідріха Кайндля, де за часів Австрійської імперії стояв пам'ятник Фрідріху Шиллеру. Активістки зробили інсталяцію з павутиння, а на стіні намалювали Шиллера, що вказує на дзеркало із написом «Людина відображається у своїх вчинках». Пізніше представники Цивільного корпусу «Азов» замалювали дзеркало, а на руці Шиллера домалювали стрічку зі своєю символікою, яку зрештою хтось закреслив.
Натисни, аби перейти у групу
Нещодавно Андрій повернувся із стажування по програмі обмінів «Еразмус». Десять місяців у литовській Клайпеді він займався розробкою чат-бота, який знаходить потрібну книгу у бібліотеках міста.
Нещодавно Андрій повернувся із стажування по програмі обмінів «Еразмус». Десять місяців у литовській Клайпеді він займався розробкою чат-бота, який знаходить потрібну книгу у бібліотеках міста.
«Коли я їхав у Литву, деякі знайомі казали: «Ти там зачепись». А коли я повернувся – «Ми в шокє, зачєм?!» – згадує Андрій. – А я не можу відповісти, чому я досі звідси не поїхав. Щось мене тут тримає. Цей зв'язок якийсь підсвідомий, бо якщо включити голову, то очевидно, що є кращі умови для життя. І я маю на увазі не лише побут чи міський простір, але й особисту безпеку. Адже в нас можна отримати по голові, якщо твоя думка йде всупереч думці більшості».
«Відверто кажучи, це місто є непридатним для життя, – продовжує Андрій. – Багато міст України вже зробили крок вперед, а Чернівці досі відстають. Люди, які мають вирішувати основні проблеми міста, не переймаються ними, вони зайняті своїми бізнес-інтересами. Проте потрохи мешканці починають усвідомлювати свою відповідальність і розуміти те, що влада – це менеджери, яких ми наймаємо, і можемо замінити їх так само, як перукаря, що погано стриже, чи невигідний мобільний тариф».
«Відверто кажучи, це місто є непридатним для життя, – продовжує Андрій. – Багато міст України вже зробили крок вперед, а Чернівці досі відстають. Люди, які мають вирішувати основні проблеми міста, не переймаються ними, вони зайняті своїми бізнес-інтересами. Проте потрохи мешканці починають усвідомлювати свою відповідальність і розуміти те, що влада – це менеджери, яких ми наймаємо, і можемо замінити їх так само, як перукаря, що погано стриже, чи невигідний мобільний тариф».
Вільний простір
Квартира в старому будинку на провулку Пушкіна схожа на типову комуналку. Тут понад 150 квадратних метрів, п'ять кімнат, два санвузли, три балкони і тераса. Високі стелі, ліпнина, товсті стіни, обклеєні радянськими шпалерами. У цій квартирі живуть четверо людей.
Вільний простір
Квартира в старому будинку на провулку Пушкіна схожа на типову комуналку. Тут понад 150 квадратних метрів, п'ять кімнат, два санвузли, три балкони і тераса. Високі стелі, ліпнина, товсті стіни, обклеєні радянськими шпалерами. У цій квартирі живуть четверо людей.
Квартира в старому будинку на провулку Пушкіна схожа на типову комуналку. Тут понад 150 квадратних метрів, п'ять кімнат, два санвузли, три балкони і тераса. Високі стелі, ліпнина, товсті стіни, обклеєні радянськими шпалерами. У цій квартирі живуть четверо людей.
Орест Порайко, 20 років
Хочете побачити більше? Дивіться наш документальний репортаж та підписуйтесь на наш канал YouTube
Хочете побачити більше? Дивіться наш документальний репортаж та підписуйтесь на наш канал YouTube
«Це вільний простір, альтернатива гуртожитку, де разом живе і розвивається молодь», – пояснює Орест Порайко. Після закінчення школи він вступив до Української академії лідерства у Львові, а вже після неї – до Чернівецького національного університету.
«Я завжди хотів займатися громадською діяльністю, але не знав, як це робити. Українська академія лідерства дала мені для цього інструменти, – каже Орест. – Після академії я мав можливість вступити до Українського католицького університету чи Києво-Могилянської академії. Але вирішив повернутися та вступити до Чернівецького університету, аби змінювати щось тут».
Орест намагався залучити однокурсників до активізму – зробити студентське радіо, облаштувати коридори університету. Однак за півтора року зрозумів, що це нікого, крім нього, не цікавить, і покинув навчання.
«Я завжди хотів займатися громадською діяльністю, але не знав, як це робити. Українська академія лідерства дала мені для цього інструменти, – каже Орест. – Після академії я мав можливість вступити до Українського католицького університету чи Києво-Могилянської академії. Але вирішив повернутися та вступити до Чернівецького університету, аби змінювати щось тут».
Орест намагався залучити однокурсників до активізму – зробити студентське радіо, облаштувати коридори університету. Однак за півтора року зрозумів, що це нікого, крім нього, не цікавить, і покинув навчання.
Минулого літа Орест поїхав до Львова, там він жив у вільному просторі – великій квартирі, де приблизно десять молодих людей разом живуть та влаштовують культурні заходи, а також надають свій простір іншим активістам та митцям. Ця ідея належить львівському активістові Павлу Дідулі. Наразі вільні простори є у Львові та Києві, а з вересня минулого року – також у Чернівцях.
Минулого літа Орест поїхав до Львова, там він жив у вільному просторі – великій квартирі, де приблизно десять молодих людей разом живуть та влаштовують культурні заходи, а також надають свій простір іншим активістам та митцям. Ця ідея належить львівському активістові Павлу Дідулі. Наразі вільні простори є у Львові та Києві, а з вересня минулого року – також у Чернівцях.
«Після літа у львівському вільному просторі я повернувся в Чернівці і спитав себе, чому в нас такого немає. Порадився з Павлом Дідулою і разом із другом почав шукати квартиру. Вона мала бути великою і в старому будинку. За 15 хвилин знайшли оголошення, ще за три години – подивились квартиру та орендували її», – розповідає Орест.
Чернівецький вільний простір отримав назву «Apartamentul 24», мешканці заселилися на початку вересня. Згодом тут відбувся перший захід – квартирник харківського поета і музиканта Івана Сеніна. А в жовтні активісти влаштували офіційне відкриття вільного простору. Відтоді тут відбулося чимало заходів, зокрема літературний вечір із поетом Юрієм Іздриком.
«Головне правило – брати на себе відповідальність, – каже Орест. – Разом тут можуть жити до десяти людей. Аби долучитися, треба заповнити гугл-форму та пройти співбесіду».
«Для чого потрібен вільний простір? – веде далі хлопець. – Він може об'єднати класних людей. Адже насправді в Чернівцях їх багато. Треба, аби було місце, де вони зберуться і будуть творити та щось змінювати».
Чернівецький вільний простір отримав назву «Apartamentul 24», мешканці заселилися на початку вересня. Згодом тут відбувся перший захід – квартирник харківського поета і музиканта Івана Сеніна. А в жовтні активісти влаштували офіційне відкриття вільного простору. Відтоді тут відбулося чимало заходів, зокрема літературний вечір із поетом Юрієм Іздриком.
«Головне правило – брати на себе відповідальність, – каже Орест. – Разом тут можуть жити до десяти людей. Аби долучитися, треба заповнити гугл-форму та пройти співбесіду».
«Для чого потрібен вільний простір? – веде далі хлопець. – Він може об'єднати класних людей. Адже насправді в Чернівцях їх багато. Треба, аби було місце, де вони зберуться і будуть творити та щось змінювати».
Натисни, аби перейти у групу
Музика виживання
Гуляючи парком в одному зі спальних районів Чернівців, натрапляємо на цілу галявину випаленої трави і очерету, оточену зчорнілими стовбурами дерев. Нещодавно хтось влаштував тут пожежу, і вогонь ледь не перекинувся на спорткомплекс та житлові будинки.
Музика виживання
Гуляючи парком в одному зі спальних районів Чернівців, натрапляємо на цілу галявину випаленої трави і очерету, оточену зчорнілими стовбурами дерев. Нещодавно хтось влаштував тут пожежу, і вогонь ледь не перекинувся на спорткомплекс та житлові будинки.
Гуляючи парком в одному зі спальних районів Чернівців, натрапляємо на цілу галявину випаленої трави і очерету, оточену зчорнілими стовбурами дерев. Нещодавно хтось влаштував тут пожежу, і вогонь ледь не перекинувся на спорткомплекс та житлові будинки.
Саша Буль, 30 років
Хочете побачити більше? Дивіться наш документальний репортаж та підписуйтесь на наш канал YouTube
Хочете побачити більше? Дивіться наш документальний репортаж та підписуйтесь на наш канал YouTube
У цьому районі, недалеко від випаленої землі, живе Олександр Буліч, відомий як Саша Буль – музикант і автор пісень у стилях інді-фолк та кантрі. Він народився в Житомирі, жив у Монголії і Таджикистані – часті переїзди були зумовлені тим, що його батько був військовим. Поки Саша був дитиною, сім'я жила у Львові та Києві, Івано-Франківську та Ужгороді. Зрештою зупинилися в Чернівцях. Тут Саша пішов до університету вивчати журналістику.
«Мені хотілося цікавої роботи, щоб вона була пов'язана з людьми і подорожами, – каже Саша. – Тоді я був наївний і думав, що зможу боротися за справедливість, доносити до людей правду».
«Мені хотілося цікавої роботи, щоб вона була пов'язана з людьми і подорожами, – каже Саша. – Тоді я був наївний і думав, що зможу боротися за справедливість, доносити до людей правду».
«Десь півроку нам не виплачували стипендію, – згадує Саша. – Ми планували страйкувати, я був в оргкомітеті. Адміністрація університету прийшла до гуртожитку, залякала студентів, і на протести ніхто не вийшов. А мене зробили крайнім, відвели до зама з виховної роботи і почали пресувати. Хоч я був до того готовий, розумів, що мені нічого не зроблять, та активістський запал трохи спав».
Під час навчання Саша дописував у місцеву газету. Згодом почав працювати арт-директором, привозив музикантів у Чернівці. Тоді подумав: може й собі спробувати? Купив гітару, почав вчитися грі і писати перші тексти.
Під час навчання Саша дописував у місцеву газету. Згодом почав працювати арт-директором, привозив музикантів у Чернівці. Тоді подумав: може й собі спробувати? Купив гітару, почав вчитися грі і писати перші тексти.
«Слухав здебільшого американську народну музику. Це storytelling пісні, не про ілюзорну любов, через яку ти мучишся, а про конкретні події і конкретних людей. Бо колись це було мас-медіа, так люди поширювали новини. Десь застрелили Брудного Гаррі – а з часом через пісні це доходило в інші штати», – каже Саша. Про своє захоплення він розказав друзям-музикантам, через яких його запросили виступити на першому фестивалі.
«Я сиджу в перукарні, мене стрижуть. Дзвонить телефон, я піднімаю слухавку. Чувак відрекомендувався директором фестивалю і каже, що я у них буду грати. Питає, як мене на афіші записати, – згадує музикант. – Я кажу: «Стоп, який фестиваль?» – «Ну, вас порекомендував Паша Нечитайло з гурту Zapaska...». Я кажу: «Добре, тоді запишіть мене Саша Буль». І в мене був лише місяць, аби підготуватися до цього фестивалю, написати ще кілька пісень».
«Я сиджу в перукарні, мене стрижуть. Дзвонить телефон, я піднімаю слухавку. Чувак відрекомендувався директором фестивалю і каже, що я у них буду грати. Питає, як мене на афіші записати, – згадує музикант. – Я кажу: «Стоп, який фестиваль?» – «Ну, вас порекомендував Паша Нечитайло з гурту Zapaska...». Я кажу: «Добре, тоді запишіть мене Саша Буль». І в мене був лише місяць, аби підготуватися до цього фестивалю, написати ще кілька пісень».
«Слухав здебільшого американську народну музику. Це storytelling пісні, не про ілюзорну любов, через яку ти мучишся, а про конкретні події і конкретних людей. Бо колись це було мас-медіа, так люди поширювали новини. Десь застрелили Брудного Гаррі – а з часом через пісні це доходило в інші штати», – каже Саша. Про своє захоплення він розказав друзям-музикантам, через яких його запросили виступити на першому фестивалі.
«Я сиджу в перукарні, мене стрижуть. Дзвонить телефон, я піднімаю слухавку. Чувак відрекомендувався директором фестивалю і каже, що я у них буду грати. Питає, як мене на афіші записати, – згадує музикант. – Я кажу: «Стоп, який фестиваль?» – «Ну, вас порекомендував Паша Нечитайло з гурту Zapaska...». Я кажу: «Добре, тоді запишіть мене Саша Буль». І в мене був лише місяць, аби підготуватися до цього фестивалю, написати ще кілька пісень».
«Я сиджу в перукарні, мене стрижуть. Дзвонить телефон, я піднімаю слухавку. Чувак відрекомендувався директором фестивалю і каже, що я у них буду грати. Питає, як мене на афіші записати, – згадує музикант. – Я кажу: «Стоп, який фестиваль?» – «Ну, вас порекомендував Паша Нечитайло з гурту Zapaska...». Я кажу: «Добре, тоді запишіть мене Саша Буль». І в мене був лише місяць, аби підготуватися до цього фестивалю, написати ще кілька пісень».
Свій перший альбом Саша Буль записав 2013 року, а вже за рік почав регулярно їздити в закордонні тури. У Чернівцях виступає нечасто, останній концерт був в 2015 році під час дня міста.
«Я не думаю, що про мене тут добре знають, – каже музикант. – Тут інша шкала цінностей. Тут головний сєлєбріті – це весільний тамада. Та й в Україні про мене почали говорити лише тоді, коли я почав їздити «за бугор».
«Я не думаю, що про мене тут добре знають, – каже музикант. – Тут інша шкала цінностей. Тут головний сєлєбріті – це весільний тамада. Та й в Україні про мене почали говорити лише тоді, коли я почав їздити «за бугор».
Свій перший альбом Саша Буль записав 2013 року, а вже за рік почав регулярно їздити в закордонні тури. У Чернівцях виступає нечасто, останній концерт був в 2015 році під час дня міста.
«Я не думаю, що про мене тут добре знають, – каже музикант. – Тут інша шкала цінностей. Тут головний сєлєбріті – це весільний тамада. Та й в Україні про мене почали говорити лише тоді, коли я почав їздити «за бугор».
«Я не думаю, що про мене тут добре знають, – каже музикант. – Тут інша шкала цінностей. Тут головний сєлєбріті – це весільний тамада. Та й в Україні про мене почали говорити лише тоді, коли я почав їздити «за бугор».
Саша називає Чернівці незручним і навіть занедбаним містом. Ці проблеми він почав помічати після турів містами Європи.
«У Чернівцях є група ентузіастів, які намагаються зробити місто кращим, але загалом народ пасивний. Коли всюди вже бурлить, тут тільки починає закипати, – переконаний музикант. – Я не знаю, чому так, може, тому, що тут постійно змінювалася влада. Хто тут тільки не був – і Австро-Угорщина, і Румунія, і «совки», потім Україна. Люди навчилися жити, абстрагувавшись від глобальних процесів. Ситуація навколо змінюється – а ти дбаєш лише про себе і свою родину».
Втім, ситуація потрохи змінюється. Саша Буль згадує, як 2013 року виступав під час акцій проти закриття книгарні «Букініст». Протести тривали приблизно три місяці і зібрали чимало небайдужих містян. Тож книгарня, що вже стала культурним центром, досі працює.
«У Чернівцях є група ентузіастів, які намагаються зробити місто кращим, але загалом народ пасивний. Коли всюди вже бурлить, тут тільки починає закипати, – переконаний музикант. – Я не знаю, чому так, може, тому, що тут постійно змінювалася влада. Хто тут тільки не був – і Австро-Угорщина, і Румунія, і «совки», потім Україна. Люди навчилися жити, абстрагувавшись від глобальних процесів. Ситуація навколо змінюється – а ти дбаєш лише про себе і свою родину».
Втім, ситуація потрохи змінюється. Саша Буль згадує, як 2013 року виступав під час акцій проти закриття книгарні «Букініст». Протести тривали приблизно три місяці і зібрали чимало небайдужих містян. Тож книгарня, що вже стала культурним центром, досі працює.
Читайте також:
Авторка ідеї проекту
Виконавчий продюсер відео-відділу
Режисер
Режисерка-постановниця
Продюсерка епізодів
Сценаристка
Оператор-постановник
Оператори
Режисер монтажу
Дизайн графіки
Анімація
Мультимедіа
Фото
Верстка
Тексти
Редактор текстів
Менеджер проекту
Виконавчий продюсер відео-відділу
Режисер
Режисерка-постановниця
Продюсерка епізодів
Сценаристка
Оператор-постановник
Оператори
Режисер монтажу
Дизайн графіки
Анімація
Мультимедіа
Фото
Верстка
Тексти
Редактор текстів
Менеджер проекту
КАТЕРИНА СЕРГАЦКОВА
РОМАН СТЕПАНОВИЧ
РОМАН СТЕПАНОВИЧ
АНАСТАСІЯ КАНАРЬОВА
АНАСТАСІЯ КАНАРЬОВА
АНАСТАСІЯ КАНАРЬОВА
БОГДАН КІНАЩУК
МИКОЛА ДОНДЮК, РОМАН СТЕПАНОВИЧ
МИКИТА ДАНЕЧКІН
ДМИТРО СИЛЬЧЕНКО
ТАНЯ ФРАНЦ
РОМАН СТЕПАНОВИЧ,
БОГДАН КІНАЩУК, МИКОЛА ДОНДЮК
АНДРІЙ БОЙКО
НАТАЛІЯ САМСОНОВА
КАТЕРИНА СЕРГАЦКОВА
ДМИТРО ФІОНИК
АНТОН СКИБА
РОМАН СТЕПАНОВИЧ
РОМАН СТЕПАНОВИЧ
АНАСТАСІЯ КАНАРЬОВА
АНАСТАСІЯ КАНАРЬОВА
АНАСТАСІЯ КАНАРЬОВА
БОГДАН КІНАЩУК
МИКОЛА ДОНДЮК, РОМАН СТЕПАНОВИЧ
МИКИТА ДАНЕЧКІН
ДМИТРО СИЛЬЧЕНКО
ТАНЯ ФРАНЦ
РОМАН СТЕПАНОВИЧ,
БОГДАН КІНАЩУК, МИКОЛА ДОНДЮК
АНДРІЙ БОЙКО
НАТАЛІЯ САМСОНОВА
КАТЕРИНА СЕРГАЦКОВА
ДМИТРО ФІОНИК
АНТОН СКИБА
Хочете побачити більше? Дивіться наш документальний репортаж та підписуйтесь на наш канал YouTube
КАТЕРИНА СЕРГАЦКОВА
РОМАН СТЕПАНОВИЧ
РОМАН СТЕПАНОВИЧ
АНАСТАСІЯ КАНАРЬОВА
АНАСТАСІЯ КАНАРЬОВА
АНАСТАСІЯ КАНАРЬОВА
БОГДАН КІНАЩУК
МИКОЛА ДОНДЮК,
РОМАН СТЕПАНОВИЧ
МИКИТА ДАНЕЧКІН
ДМИТРО СИЛЬЧЕНКО
ТАНЯ ФРАНЦ
РОМАН СТЕПАНОВИЧ,
БОГДАН КІНАЩУК,
МИКОЛА ДОНДЮК
АНДРІЙ БОЙКО
НАТАЛІЯ САМСОНОВА
КАТЕРИНА СЕРГАЦКОВА
ДМИТРО ФІОНИК
АНТОН СКИБА
РОМАН СТЕПАНОВИЧ
РОМАН СТЕПАНОВИЧ
АНАСТАСІЯ КАНАРЬОВА
АНАСТАСІЯ КАНАРЬОВА
АНАСТАСІЯ КАНАРЬОВА
БОГДАН КІНАЩУК
МИКОЛА ДОНДЮК,
РОМАН СТЕПАНОВИЧ
МИКИТА ДАНЕЧКІН
ДМИТРО СИЛЬЧЕНКО
ТАНЯ ФРАНЦ
РОМАН СТЕПАНОВИЧ,
БОГДАН КІНАЩУК,
МИКОЛА ДОНДЮК
АНДРІЙ БОЙКО
НАТАЛІЯ САМСОНОВА
КАТЕРИНА СЕРГАЦКОВА
ДМИТРО ФІОНИК
АНТОН СКИБА
Авторка ідеї проекту
Виконавчий продюсер
відео-відділу
Режисер
Режисерка-постановниця
Продюсерка епізодів
Сценаристка
Оператор-постановник
Оператори
Режисер монтажу
Дизайн графіки
Анімація
Мультимедіа
Фото
Верстка
Тексти
Редактор текстів
Менеджер проекту
Виконавчий продюсер
відео-відділу
Режисер
Режисерка-постановниця
Продюсерка епізодів
Сценаристка
Оператор-постановник
Оператори
Режисер монтажу
Дизайн графіки
Анімація
Мультимедіа
Фото
Верстка
Тексти
Редактор текстів
Менеджер проекту