«А ви знаєте, що в “ДНР” не скасовували смертну кару?»: історія нареченої полоненого азовця про боротьбу за його звільнення

Вже два роки сотні бійців «Азову», які боронили Маріуполь, перебувають у російському полоні. Українських захисників тримають у нелюдських умовах та катують. Доля багатьох досі невідома, адже Кремль не визнає ані міжнародного права, ані базового гуманізму.

2023 року Росія розпочала показові суди над бійцями «Азову». Серед виснажених та схудлих хлопців і дівчат був і Олексій Смиков. Чоловік потрапив у полон ще на початку березня, коли разом з побратимами виконував завдання.

Вдома на нього чекають батьки та наречена Катерина. Дівчина розповіла про боротьбу за коханого та життя редакторці Заборони Світлані Гудковій.

Ідеальна пара

Катерина та Олексій познайомилися наприкінці 2019 року, коли хлопець вже служив в «Азові». Звела їх найкраща подруга Каті, яка була переконана, що вони будуть ідеальною парою. І не помилилась.

«Вона просто показала мені його сторінку. А я собі подумала: раз подруга каже, що ми ідеальна пара, то треба брати все у свої руки. Я на нього підписалась, а він не відповів, хоча на той момент вже зрозумів, що це його прорекламували. Тоді я вирішила зробити хід конем, аби зрозуміти, чи нам по дорозі з цією людиною. Я собі у сторіз запостила мем про Франца Кафку, він на нього відреагував та підписався. Я зрозуміла, що конект знайдено», — згадує дівчина.

Перші пів року Катя та Олексій пізнавали одне одного в листуваннях та відеодзвінках. Особисто зустрілися лише у червні — відтоді офіційно і рахують початок своїх стосунків. «20 червня у нас річниця, яку ми третій рік не зможемо відсвяткувати разом», — з сумом говорить Катерина.

Мати стосунки з військовослужбовцем означає, що ви проводите разом не так багато часу, як цивільні пари. Олексій служив у Маріуполі, а Катя жила у Києві, але вони їздили одне до одного за будь-якої можливості. Хлопець завжди дбав про кохану й робив для неї багато приємних речей.

«З ним було неможливо посваритися, бо якщо він починав злитися, то завжди зупинявся і брав собі час заспокоїтись. А коли злилась я, то він мене всіляко відволікав, смішив. Або міг сховатися під ліжком та схопити мене за ногу, щоб налякати. Часто залишав мені милі подаруночки. Одного разу я його проводжала у Києві на вокзал, і на мені був рюкзак, який після того я вдягла лише за два тижні на роботу. Тільки тоді побачила на ньому стікер, який він приліпив на вокзалі. От два тижні чоловіка вдома не було, а подарунок є. Ось такі дрібні штуки він постійно робив, дуже емоційно вкладався в ці стосунки, щоб я сміялася, щоб мені було комфортно», — ділиться дівчина.

Льоша знав, що буде війна

Пожити разом парі вдалося, коли Олексія відправили на навчання в Одесу; туди ж відправилась і Катя. Це була осінь 2021 року — остання перед повномасштабною війною. Звісно, тоді ще не було відчуття, що зовсім скоро Росія піде у наступ, але, судячи з поведінки хлопця, він здогадувався вже тоді.

«Коли ми жили в Одесі, Льоша постійно включав мені навчальні відео з такмеду; пояснював, як ховатися від обстрілів і тому подібне. Я не розуміла, для чого це, адже була впевнена, що на Київ вони не підуть. А він казав: “Ні, вивчай”. Аптечку, яку зібрала за його порадами тоді, я досі ношу з собою. Думаю, він знав, що все буде. Він і на Новий рік приїхав, щоб побути зі мною, зі своєю сім’єю. Довго вибирав подарунки: ми три години стояли в черзі, щоб ці подарунки гарно запакували. Мене це так вразило! Він хотів, щоб усе було особливим, бо, певно, розумів, що такого більше не буде, що він не зможе порадувати ні мене, ні сім’ю. Розуміння, чому це для нього було так важливо, дійшло до мене вже потім. Я думаю, він і саме не дуже хотів приймати думку, що таке може бути, але морально до цього готував і мене», — розповідає наречена військового.

Після Нового року Олексій повернувся у Маріуполь. Там він, знову ж готуючись до ймовірного вторгнення, скуповував необхідні речі, а за декілька днів до повномасштабки відправив коханій свої документи та попросив їх зберегти. Вже 24 лютого 2022 року о п’ятій ранку Катю розбудила мама: «Я без слів зрозуміла, що все почалося. Від Льоші вже було голосове повідомлення в телеграмі. Там мені були настанови, що я молодець, що маю пам’ятати все, що він мені тоді в Одесі розповідав і показував». 

Війна. Полон. Заручини

Востаннє пара говорила 28 лютого. 2 березня Олексій пішов на спецоперацію і попередив, що якийсь час зв’язку не буде. Але ніхто не знав, що це затягнеться так надовго. 4 березня прийшла приголомшлива звістка: Олексій помер.

«Так, мені повідомили, що він загинув. Називали чомусь різні дати, чула різні версії, де та як це сталося. Я нічого не розуміла, але в мене були чіткі інструкції від Льоші, що робити у такому випадку і де поховати його тіло, якщо вдасться дістати. І от декілька днів в мене в голові була одна думка: як з міста, яке оточують росіяни, де йдуть бої, можна забрати тіло?» — згадує Катя.

Та 6 березня дівчина побачила відео з Олексієм, якого росіяни взяли в полон. Він був живий! «Але я не могла його впізнати. Востаннє його фото я бачила 28 лютого, а за тиждень людина абсолютно змінилась. Він дуже схуд, у них не було води та їжі, в нього були обморожені кінцівки. Я його впізнала по голосу і по губі, яка у нього трішки піднята. Тоді я вперше побачила в Льоші розгублений погляд. Він завжди був впевнений, знав, що і як робити, а тут розгублений погляд — через це я його не впізнала, бо не звикла його таким бачити», — описує стан військового наречена.

Олексія захопила «МГБ “ДНР”» з травмою ноги та обмороженими кінцівками. Згодом повідомили, що військовому нібито лікували ще й перелом ребер, відбиті внутрішні органи та зламані пальці на ногах. Все це він отримав вже в полоні, зазначає дівчина. Ба більше, ніякого лікування не було — про це вона дізналася від побратима Олексія, якого обміняли у травні 2023 року. Той розповів, що у чоловіка криво зрослися пальці на ногах, але заспокоїв, що ходить він більш-менш нормально.

Після взяття в полон Олексію дозволили зв’язатися з матір’ю. Наступного разу його змогли почути лише на задньому фоні при розмові з прокурором. Чоловік лише встиг сказати, що з ним усе добре. Згодом дівчина отримала від коханого ще одне повідомлення — з освідченням, на яке вона відповіла «так».

«Не буду казати, як йому вдалося передати мені повідомлення, але він сказав, що знає, що я його чекаю, і що після повернення ми одружимось», — розповіла Катя.

Суд у Ростові та надія на повернення

Перше судове засідання над бійцями «Азову» відбулося 14 червня 2023 року у Південному окружному військовому суді російського міста Ростов-на-Дону. Азовців звинувачують у «причетності до терористичної організації та участі в акціях з повалення російської влади в Донецькій області».

«Вироку досі немає, а вже майже рік минув. Якщо раніше засідання відбувалися щотижня, то зараз — раз у півтора місяця. Там 22 наші людини, можливо, через це воно так довго тягнеться. І це не перший процес. Його справу почали ще в ДНР, тоді з нами зв’язувалися адвокати, які начебто мали захищати, але захистом це не назвеш. Вони лише знущалися, повідомляючи, який термін загрожує Льоші. А одного разу сказали: «А ви знаєте, що в “ДНР” не скасовували смертну кару?» — розповідає Катя.

Разом з близькими та рідними інших полонених азовців дівчина виходить на мирні акції, організовані за підтримки Асоціації родин захисників «Азовсталі». Вони намагаються нагадати не лише українцям, а й усьому світу, що їхні сини та дочки, чоловіки та дружини вже два роки перебувають у полоні. «Ми розуміємо, що чим більше буде зацікавлених у цій темі, тим більшим буде суспільний запит, який буде важче ігнорувати як в Україні, так і за її межами. До домовленостей про обмін часто залучають треті країни. Таким чином ми від себе привертаємо їхню увагу, а вже держава домовляється з ними на своєму рівні», — пояснює дівчина.

Попри всю складність ситуації, Катя намагається зберегти позитив, працює та займається спортом. І над усе чекає повернення коханого.

«Я дуже боюся, що коли він повернеться, я буду іншою, сумною. А він же хоче повернутися, щоб у нього тут було щось хороше, бо там точно нічого хорошого в нього немає. Я намагаюся зберігати позитив, щоб не розклеїтися. Щоб він повернувся і побачив мене нормальною. А коли я його реабілітую, будемо моїми істериками займатися», — сміється дівчина.