Читаєте зараз
«Для відновлення після окупації нам потрібно 3–5 років»: історія відбудови підприємства «Напорівське», що на Чернігівщині

«Для відновлення після окупації нам потрібно 3–5 років»: історія відбудови підприємства «Напорівське», що на Чернігівщині

Daria Yanushkevich

Село Лукашівка розташоване за 15 кілометрів від Чернігова. На в’їзді в село ліворуч від дороги — агропідприємство, яке має 1500 гектарів землі. «Напорівське» спеціалізується на вирощуванні соняшника, пшениці й картоплі, а також має власну молочну ферму. До повномасштабного вторгнення тут було 316 голів великої рогатої худоби, з них 175 корів. За день підприємство збирало 3 тонни молока.

В перші дні повномасштабного вторгнення саме звідси везли молоко до Чернігова, бо знали: за ним вже ніхто не приїде. Так було до 9 березня, коли в село зайшли росіяни. Як підприємство «Напорівське» пережило окупацію і як продовжує відновлюватися через 1,5 року після обстрілів, дізнавалася Дар’я Янушкевич.


«Вони харчувалися нашими тваринами й нашим м’ясом»

«В перший день 24 лютого 2022 року нам сказали, що по молоко ніхто не приїде: почалася війна. Було прийнято рішення виходити з ситуації самостійно, і ми прийшли до того, що будемо доїти корів і роздавати молоко безплатно», — згадує перший день повномасштабного вторгнення керівник підприємства «Напорівське» Григорій Ткаченко.

Про безплатну роздачу молока сповістили працівників і жителів Лукашівки. Всі йшли на узбіччя села, щоб забрати молоко для своєї родини. Так в день роздавали до 500 літрів молока, ще 2500 літрів відправляли на Чернігів. Одною з тих, хто приходив за молоком, була 71-річна Марія Пастушенко. Жінка каже: було страшно, але вибору не було.

Читати більше новин в Telegram

«Ми тоді набралися страху, але намагалися триматися. Я вирішила з молока в хаті варити сир. Додавала різні спеції, готувала і носила українським військовослужбовцям, які боронили наше село. Варила вдома супи та все носила нашим хлопцям. Пам’ятаю, як зварила сир зі спеціями, віднесла їм, а вони подумали, що ті цятки — щось зайве, і почали їх діставати, аж поки я не розказала, що спеціально для них робила його смачнішим», — розповідає з посмішкою на обличчі Марія Пастушенко.

У Лукашівку росіяни зайшли 9 березня 2022 року. Вони ставили техніку на подвір’ях людей, на вулицях та городах, а самі жили в хатах місцевих. Понад 30 будинків були зруйновані вщент; сьогодні їх відновлюють силами волонтерів. Всі 16 приміщень підприємства були зруйновані або пошкоджені. Але приміщення — не головне, говорить Григорій Ткаченко. Найгірше, що за час окупації було втрачено 70% тварин.

«Коли ми зайшли на ферму, це була страшна картина, не для слабких людей. Корови лежали на землі, над ними літали ворони, а ми навіть не могли підійти, — згадує керівник “Напорівського”. — Ми довгий час не наважувалися зробити це, бо хвилювалися: тварини могли бути замінованими, оскільки були заміновані приміщення. Росіяни харчувалися нашими тваринами і нашим м’ясом. З’їли 158 голів великої рогатої худоби, з них 105 корів. Багато тварин було поранено, вони перенесли дуже великий стрес».

Тварини, які пережили окупацію, за 1,5 року не оговталися

Під час окупації було вбито 50% тварин, що були на фермі, ще 20% вмерли через отримані травми. Через те, що територія підприємства «Напорівське» була замінована, корів вперше вдалося подоїти через 40 днів після звільнення села.

«Були вбиті найкращі тварини нашого виробництва. Залишився один молодняк, в рази менший за продуктивністю, ніж та худоба, що була в нас раніше. Раніше ми збирали по 3000 тонн молока на день, зараз — лише 500 літрів, — констатує Ткаченко. — Ми працюємо над тим, щоб покращити ситуацію. Саме цей молодняк, який в нас лишився, за 2–3 роки повернеться до тієї продуктивності, яка була у тварин, що загинули в окупації. Тобто аби повернутися до об’ємів виробництва, які в нас були до 24 лютого 2022 року, нам необхідно від 3 до 5 років».

В приміщення доїльного залу у березні 2022 року влучила ракета, від обстрілу також постраждав охолоджувальний цех. Їх встигли відновити протягом трьох місяців після визволення.

Корівки з Шотландії

Через 1,5 року після деокупації села на «Напорівському» почали розвивати скотарство. Влітку в Лукашівку на підприємство завезли 20 корів абердино-ангуської породи. Ця скороспіла худоба дає мармурове м’ясо і в майбутньому має стати одним з напрямів спеціалізації підприємства.

«М’ясо абердинів має високий попит. Його часто закуповують в різних країнах світу, зокрема європейських. Саме тому, на мою думку, проблем із реалізацією не має бути. Це одна з причин, чому ми вирішили ризикнути й почати займатися цією галуззю. Щоб закупити абердино-ангусів, ми взяли кредит на 1,3 мільйона гривень», — розповідає Григорій Ткаченко.

Від літа на фермі вже з’явилося двоє телят шотландської породи. У планах — розвиток і розбудова напряму на підприємстві, який з часом, оптимістично прогнозує Ткаченко, має стати одним з провідних.

«У тваринництва в Україні сьогодні складний період. Молочна галузь і скотарство загалом перебувають у занепаді, але їх треба розвивати. Якщо все буде так, як є сьогодні, то корів, свиней і кіз наші онуки й правнуки бачитимуть лише в зоопарку. Але ми намагаємося тримати той рівень, який є наразі, і навіть розпочинати щось нове і розвиватися — від утримання до реалізації. Тваринництво — наша щоденна, улюблена робота», — резюмує керівник підприємства «Напорівське» в Лукашівці.

Ця публікація створена в рамках проєкту, який фінансує Міністерство закордонних справ Німеччини для підтримки української незалежної журналістики.

Читати більше новин в Telegram

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій