Ізраїль звинувачують у злочинах проти людяності та апартеїді. Що сталося та чому країни поки не підтримують ці обвинувачення

Американська неурядова правозахисна організація Human Rights Watch випустила звіт, у якому звинуватила владу Ізраїлю у переслідуваннях палестинців та злочинах апартеїду — жорстокій дискримінації та сегрегації за національними, расовими та релігійними ознаками. За три місяці до цього Ізраїльський інформаційний центр з прав людини на окупованих територіях опублікував звіт із такими самими висновками. Натомість влада країни відкидає звинувачення та стверджує, що правозахисники пропагують бойкот Ізраїлю. Заборона розібралася, що відбувається, чому міжнародна спільнота не поспішає реагувати на порушення та чому Ізраїль і Палестина не можуть помиритися.

Трохи передісторії

Після Першої світової війни євреї почали масово переселятися на палестинські землі, які на той момент були під владою Британії. Вони вважали, що історично ці території належать їм, оскільки ще за біблейських часів там мешкали їхні пращури — юдейські племена. Палестинців такий розклад речей не влаштовував — вони вважали себе корінними жителями. У 1920-х роках між народами почалася гостра фаза конфлікту, яка доходила до збройних сутичок. Тоді у справу втрутилися британські війська, яким вдавалося якийсь час гасити воєнні дії в регіоні.

Коли до влади в Німеччині прийшли нацисти, міграція євреїв з Європи до Палестини посилилася. Оскільки заселення територій євреями підтримувала ще й британська влада, палестинці неабияк розізлилися і 1936 року повстали проти цього. Повстання тривало три роки — за цей час від бойових дій загинуло приблизно 5 тисяч палестинців, понад 15 тисяч дістали поранення. 

Після Другої світової війни та Голокосту міграція євреїв посилилася, а з нею загострився й конфлікт за палестинські землі. У 1947 році міжнародна спільнота взялася врегулювати протистояння — в ООН створили план з розділу Палестини. Тоді пропонували створити на цих територіях дві незалежні держави — єврейську та арабську. Обидва народи відмовилися від цієї ідеї, оскільки вважали несправедливим запропонований поділ земель.

У 1947 році розпочалася повноцінна арабо-ізраїльська війна, яка тривала понад два роки. У підсумку Британія повністю вийшла з Палестини, євреї проголосили Державу Ізраїль, палестинці масово переселялися з територій, які забрали собі ізраїльтяни, до конфлікту долучилися сусідні арабські країни.

У 1967 році після Шестиденної війни Ізраїль окупував Західний берег, Південний Єрусалим та сектор Гази. У 2005 році — в результаті плану з розмежування Ізраїлю від Палестини — Ізраїль вивів із сектору Гази війська та ліквідував свої поселення. Відтоді влада країни вважає конфлікт вичерпаним, проте досі контролює більшу частину кордонів, вод і повітряного простору Гази, переслідує та дискримінує палестинців, які проживають на території Ізраїлю й на окупованих землях. 

25 січня 2006 року на території Гази відбулися перші демократичні вибори, на яких переміг палестинський ісламістський рух ХАМАС. Вони поставили собі за мету знищити Ізраїль і неодноразово влаштовували теракти на території Ізраїлю та Палестини. Через це багато країн, зокрема США, Канада та держави ЄС, визнали рух терористичним. Водночас більша частина міжнародної спільноти вважає всі три території палестинськими, а дії Ізраїлю на цих територіях — окупацією. З огляду на міжнародне право, будувати поселення там не можна. Ізраїль не погоджується з цим, посилаючись на біблейські претензії на землю.

Згодом територію, яку контролював ХАМАС, Ізраїль визнав «ворожим утворенням» і ввів практично повну блокаду сектору Гази. Відтоді Ізраїль і ХАМАС активно воюють, унаслідок чого гинуть як солдати, так і мирні палестинці.

У чому звинувачують Ізраїль?

Здебільшого у воєнних злочинах — обстрілах, організації терактів тощо. Крім цього, правозахисники звинуватили владу Ізраїлю у переслідуванні палестинців та апартеїді. Міжнародна конвенція 1973 року про припинення злочинів апартеїду і покарання за нього та Римський статут Міжнародного кримінального суду 1998 року визначають апартеїд як злочин проти людяності, який має на меті зберегти панування однієї расової групи над іншою.

У своєму 213-сторінковому звіті Human Rights Watch зазначає, що раніше термін «апартеїд» в контексті Ізраїлю використовували радше як опис того, до чого може призвести дискримінаційна політика країни щодо палестинців. Однак, за словами правозахисників, після десятиліть попереджень «поріг» злочинів проти людяності вже подолано. 

«Ізраїльський уряд продемонстрував намір зберегти панування ізраїльських євреїв над палестинцями в Ізраїлі і на окупованій палестинській території. Цей намір поєднується з систематичним утиском палестинців і нелюдяними діями, які здійснюють проти них. Коли ці три елементи зустрічаються разом, вони рівносильні злочину апартеїду», — йдеться у звіті.

В чому конкретно утиски та дискримінація? 

На громадян Ізраїлю, які живуть у поселеннях на окупованих територіях, поширюються закони Ізраїлю, і вони мають усі громадянські права. Водночас корінні палестинці окупованих територій підкоряються йорданському кодексу законів та управлінню військової адміністрації. Тобто на одній території проживають дві групи людей, що володіють різними правами, при цьому в однієї групи людей (поселенців) прав набагато більше, ніж в іншої (палестинців). Палестинці позбавлені права голосу. Шлюб між громадянами Ізраїлю і палестинцями дозволено, однак палестинський чоловік або дружина не отримують автоматично права проживати на території Ізраїлю, так само як і діти від такого шлюбу віком від 12 років.

На Західному березі конфіскували майже третину земель під поселення, а умови проживання в деяких частинах цієї території настільки суворі, що тисячі палестинців вимушено переселилися зі своїх будинків. Ізраїль будує єврейські поселення, дороги, інфраструктуру, якими можуть користуватися євреї та туристи — але не палестинці. На окупованих територіях є широкі обмеження на пересування. Окуповані поселення палестинців часто обносять забором з одним блокпостом на місто. Це створює серйозні перепони в пересуванні, право на яке також є одним із найважливіших прав людини та громадянина.

Дискримінаційні дії відбуваються не тільки на території окупованих земель — вони закріплюються і в державній політиці Ізраїлю. Наприклад, у Єрусалимі урядовий план муніципалітету, який об’єднує як західну, так і окуповану східну частини міста, ставить за мету «зберегти тверду єврейську більшість в місті» і навіть визначає демографічні співвідношення, які він сподівається зберегти. 

Інституційна дискримінація, з якою стикаються палестинські громадяни Ізраїлю, містить закони, які дозволяють сотням маленьких єврейських містечок ефективно «виганяти» палестинців: наприклад, бюджети на ізраїльські школи в десятки разів більші від тих, що виділяють на школи, де навчаються палестинці. 

Спроби помиритися та «геніальний» план Трампа

Спроби помирити два народи відбувалися від 1993 року. Тоді президент Ізраїлю Шимон Перес та президент Палестини Махмуд Аббас підписали в Осло мирні угоди, згідно з якими палестинці отримали контроль над частиною Західного берега річки Йордан і сектору Гази. Підтримка мирних угод ізраїльським суспільством і палестинцями пішла на спад після продовження терактів і нападів на ізраїльські мирні і військові об’єкти з боку палестинських угруповань. Ізраїльська влада відповідала на теракти, обстрілюючи палестинські поселення, внаслідок чого гинули мирні люди. Наприкінці 1990-х років прем’єр-міністр Беньямін Нетаньяху підписав Вай-Ріверський меморандум, який давав палестинцям більше прав самоврядування. Проте остаточного врегулювання, передбаченого угодами в Осло, в заплановані терміни не було досягнуто.

У липні 2000 року прем’єр-міністр Ізраїлю Ехуд Барак проводив переговори з головою Палестинської національної адміністрації Ясіром Арафатом на саміті в Кемп-Девіді за посередництва президента США Білла Клінтона. Тоді Ехуд Барак запропонував план створення палестинської держави на 97% території Західного берега річки Йордан і сектору Гази. Разом з цим він пропонував негайно передати палестинській державі весь сектор Гази і 73% території Західного берега, а також протягом 10—25 років перевести під палестинський контроль ще 20% його території. У разі реалізації такої пропозиції на перших порах палестинська держава складалася б з чотирьох незв’язаних частин, між якими були б території, підконтрольні Ізраїлю, і не мала б зовнішніх кордонів з жодною державою, крім Ізраїлю. Арафат відкинув ці пропозиції.

Наступні спроби вирішити конфлікт сталися у 2007 році. Кожна провалилася. На початку 2020 року тодішній президент США Дональд Трамп презентував новий план примирення Ізраїлю та Палестини. За ним Єрусалим і більша частина окупованих територій мали відійти Ізраїлю, Йорданську долину Ізраїль також анексував би, палестинська держава займала б 17% від початкової території, палестинські біженці (яких, за різними даними, від 3 до 5 мільйонів осіб) не змогли б повернутися додому, палестинці мають припинити виплачувати соцдопомогу сім’ям людей, яких Ізраїль засудив за тероризм. Також за планом Трампа нова держава не могла мати власних збройних сил та проводити зовнішню політику. Натомість у разі виконання плану було передбачено 50 млрд доларів інвестицій від інших країн щороку протягом 10 років. 

Цікаво, що над розробленням плану працювали здебільшого адміністрація Дональда Трампа та влада Ізраїлю — палестинців туди не залучали. Адміністрація Трампа збиралася впроваджувати план минулого літа, але цього не сталося.

«По-перше, був сильний опір з боку США, оскільки позиція Трампа була проізраїльською, але не всі погоджувалися з анексією, яка мала б відбутися в межах плану. Був сильний тиск з боку демократів. Це призвело до того, що Штати довго не могли визначитися, вони «за» чи «проти». Це не давало впевненості ізраїльським елітам, і в самому Ізраїлі почали поступово відмовлятися від цієї еліти. По-друге, були проблеми всередині керівної коаліції в Ізраїлі. Вона складається з партій «Лікуд» прем’єр-міністра Нетаньяху та «Кахоль-Лаван» міністра оборони Банні Ганца. Партія Ганца підтримує максимальне урізання можливостей для палестинців створити свою державу, але вважає, що анексія — це занадто», — розповів Забороні експерт з питань міжнародної політики Близького Сходу Ілія Куса.

Зараз у США змінилася адміністрація, яка не погоджується з цим планом, тому навряд хтось буде реалізовувати цей план — він заморожений, як і конфлікт між народами. 

Відсутність серйозної реакції з боку міжнародної спільноти

Минулого року в Євросоюзі заговорили про можливі санкції для Ізраїлю, якщо він здійснить анексію. Однак поки що це залишається на словах. Щороку в Генасамблеї ООН ухвалюють резолюції, які засуджують довгострокову окупацію Ізраїлем частини палестинських територій, будівництво поселень на цих територій. Але крім засуджень жодних конкретних дій поки що не було.

«Зараз у Європі розвивається дискусія, чи варто імпортувати ізраїльські товари, вироблені в незаконних єврейських поселеннях на окупованих територіях. Пропалестинські активісти поки що цю дискусію програють», — каже Куса.

На його думку, відсутність якоїсь фізичної реакції на дії Ізраїлю від міжнародної спільноти надиктована впливовістю держави на міжнародній арені, наявністю потужної сітки політичних лобістів. У палестинців ні того, ні іншого немає. 

Розслідування Міжнародного кримінального суду

На початку березня цього року в Міжнародному кримінальному суді взялися розслідувати воєнні злочини Ізраїлю на палестинських територіях. Якщо в процесі виявлять підозрюваних, які ймовірно винні в скоєнні злочинів, прокуратура може попросити суддів видати міжнародні ордери на арешт.

У розслідуванні суд звертатиме увагу на дві ключові політики Ізраїлю останніх років: його неодноразові військові операції проти палестинських бойовиків у секторі Гази, які перетекли у руйнівну війну у 2014 році, і розширення єврейських поселень у Східному Єрусалимі й на окупованому Західному березі.

Рішення суду викликало бурхливу реакцію з боку влади Ізраїлю: прем’єр-міністр Беньямін Нетаньяху звинуватив суд у лицемірстві й антисемітизмі і пообіцяв «боротися за правду». Він вважає, що Міжнародний кримінальний суд навмисно «нападає» на Ізраїль, оскільки це — «держава єврейського народу».

У минулому ізраїльські офіційні особи заявляли, що суд не має юрисдикції, стверджуючи, що палестинці не є незалежною суверенною державою. Вони кажуть, що військові дії в Газі були актами самооборони.

Ізраїль також наголошував, що його система військової юстиції незалежна і здатна проводити розслідування, а Міжнародний кримінальний суд створювали для розслідування злочинів у країнах, де влада не може або не бажає порушувати серйозні судові переслідування.

Водночас Палестинська адміністрація очікувано привітала цей крок. Палестинці долучилися до суду у 2015 році й давно наполягають на проведенні розслідування щодо Ізраїлю, який не є членом суду. Палестинці та правозахисні групи заявляють, що ізраїльська система військової юстиції упереджена і регулярно виправдовує зловживання з боку солдатів.