Рогатки для журналістів

«Я журналіст за освітою і за професією», – розповідає Олег Зайченко. В минулому він працював редактором в газеті «Херсонський вісник», а зараз працює помічником депутата Верховної Ради від БПП Івана Вінника – боржника, який ухиляється від сплати боргу за будівництво бетонного заводу в Новій Каховці, та секретаря комітету ВР з питань національної безпеки і оборони.

Зайченко – один із тих власників зброї в опублікованому списку, які працювали за фахом.

«Отримав зброю, точніше купив – можливо хтось і отримував, а я купував за власні кошти – в 2002 році, – говорить він. – Це абсолютно безглузда річ, яка надає власнику більше проблем, ніж користі. Знаю випадок з нашим журналістом, не буду згадувати ім’я, царство йому небесне. Він намагався вчинити самогубство за допомогою такого травматичного пістолета. Вистрелив собі у скроню, і це призвело тільки до госпіталізації – не зміг себе застрелити. Він наклав на себе руки в подальшому, але на той час, тією зброєю, йому це не вдалося».

Помічник депутата розповідає про зброю з помітним захопленням. Коли він починає пояснювати, як крізь тіло проходять кулі від поліцейської та армійської зброї, на нас звертають увагу люди, які п’ють каву за сусідніми столиками.

Зайченко називає травматичний пістолет «рєзінкою» і наголошує на непередбачуваності подібної зброї.

«Як засіб самозахисту травматичний пістолет має більш психологічний ефект, – вважає чиновник. – Але цей психологічний ефект непередбачуваний – людину можна травмувати, а можна тільки розізлити. В мене ця зброя спокійнесенько лежить у сейфі, майже в ідеальному стані. Я нею ніколи не користувався, хіба декілька разів давав салют на Новий рік і декілька разів стріляв по мішені. Дійдуть до неї руки, і я її продам. Куплю собі перероблений АК-47 під карабін або взагалі гладкоствольну рушницю, та й по всьому».

Помічник депутата не бачить жодної проблеми зі списком «липових» журналістів і називає це не інакше, як «понти» та «іграшки»: «отримати, погратися і покласти в сейф».

«Після Гонгадзе статус журналіста в суспільстві сильно піднявся, – говорить він. – Настільки піднявся, що статусом журналіста почали користуватися, скажімо так, не зовсім чисті на руку люди. Навіть з’явився термін «мускулисті журналісти», які штурмують виборчі дільниці, займаються рейдерськими захопленнями. Вадим Тітушко, теж, до речі, журналіст. Журналіст сам себе не захистить, якщо на нього буде скоєно організований напад. Щоб могти себе захистити, треба робити як Аміна Акуєва – вона майже кожного дня ходила в тир. І коли на неї був замах, то вона встигла поранити кіллера першою. Звичайна людина так не зробить, не встигне. Особливо жінки, які носять пістолети в сумочках – поки вона звідти його витягне, все закінчиться дуже швидко. Це таке марення, що непідготовлена людина може себе захистити від організованого збройного нападу. Краще купити собі бронежилет прихованого носіння. Чим ця травматична зброя страшніша за рогатку? Вбивча сила від рогатки може бути більшою. Це абсолютно дурна штука – я колись вистрілив у дошку, дошка виявилася дуже міцною, куля відскочила і бахнула мені в плече».

Помічник депутата не бачить жодної проблеми зі списком «липових» журналістів і називає це не інакше, як «понти» та «іграшки»: «отримати, погратися і покласти в сейф»

Поліція запитів

Сергій Томіленко, голова Національної спілки журналістів України, про ситуацію з херсонськими журналістами чув. Запевняє, що з усього списку членом спілки є тільки одна людина, але жодних клопотань на видачу зброї НСЖУ не видавала.

«Зрештою, це все може призвести до того, що в журналістів просто заберуть цю можливість отримувати зброю для самозахисту, – говорить він. – Треба проводити розмови з головними редакторами, які видають ці клопотання, запитувати, чому саме ці люди завдяки їм отримали зброю. Так, щоб через громадський контроль їм було некомфортно. Бо питання «чому умовний керівник лісгоспу Петренко має журналістське посвідчення і клопотання про зброю» не може бути комфортним».

Сергій кілька разів повторює «ми це засуджуємо, таку практику» і теж акцентує увагу на правоохоронцях, які повинні нести відповідальність за те, що так роздають зброю.

«Самі ж правоохоронці можуть своїм знайомим розповідати про такий механізм, мовляв, принесіть якусь довідку із редакції, і ми зможемо допомогти з бажанням отримати зброю, – говорить Томіленко. – Вони можуть скеровувати сторонніх людей до редакторів, а ті вже можуть давати усі потрібні довідки. По Херсону, по цій ситуації, я з’ясовував, але там пряма відповідальність редакторів і правоохоронних органів».

Поспілкуватися з правоохоронними органами в Херсоні не так просто. Кілька днів на дзвінки за номером прес-секретаріату поліції ніхто не відповідає. Мимоволі закрадається підозра, що цей телефон зіпсутий або він дзвенить в порожньому кабінеті в робочі години. Втім перевірити, чи є хтось в тому кабінеті, теж неможливо – далі вахти незнайомців не пускають. Разом з вахтером ми по черзі телефонуємо до того кабінету, а потім він телефонує в сусідні, не витримує і починає матюкатися собі попід ніс.

Під час підготовки матеріалу редакція Заборони багато разів намагалася отримати відповідь від Головного управління Національної поліції в Херсонській області та Національної поліції України щодо видачі зброї за журналістськими посвідченнями. Сподіваємось, колись ми отримаємо цю відповідь.

На головну