У пубертатний період знайти розуміння — чи не найважче в житті. Спеціально для Заборони літкритикиня Марія Бліндюк щомісяця розкриває чутливі теми через книжки. У травні згадуємо романи, які показують світ очима підлітків. Говорячи про їхні лють, розчарування та максималізм, автори намагаються зрозуміти, як почувається молодь, коли робить вирішальні кроки.
Шаґґі Бейн. Дуґлас Стюарт
Shuggie Bain, 2020
Скільки читати: 430 сторінок
Шаґґі живе зі своєю мамою, старшими братом і сестрою в шотландському Ґлазґо 80-х. На вулицях гнітюча бідність і повсюдні наслідки кризи тетчеризму, люди п’ють і ні в що не вірять, називаючи себе католиками та протестантами. Шаґґі попри все підтримує та любить свою маму, навіть коли вона стрімко топить своє життя в алкоголі.
Дуґлас Стюарт отримав Букерівську премію у 2020 році, зобразивши життя квір-підлітка в консервативному суспільстві втомлених людей. Однолітки висміюють танці та «жіночні» манери малого, але Шаґґі знову і знову знаходить силу у своїй безумовній любові.
Вернон Господь Літтл. ДіБіСі П’єр
Vernon God Little, 2003
Переклад Наталії Гончар
Вавилонська бібліотека, 2020
Скільки читати: 296 сторінок
Мало того, що друг підлітка Верна помер у теракті, його мама ніяк не дасть хлопцю спокій, а поліція вирішила його звинуватити в тому самому теракті. Лауреат Букерівської премії взяв ідею для свого дебютного роману з телевізійного сюжету про малолітнього злочинця, обміркувавши цю історію глибше. Як проявиться юнацький максималізм, коли герой опиниться між жовтою пресою, педофілами та зневіреними домогосподарками?
Текст насичений фізіологічними деталями, жиром фастфуду та матами. Роман ДіБіСі П’єра — це жорстка сатира на американське суспільство, яку міг написати тільки іноземець, поживши достатньо довго в Штатах, — з перспективи підлітка. Читач буквально чує, як у нього ламається голос, коли він кричить на систему з її подвійними стандартами та дірявою безпекою.
Югославія, моя батьківщина. Ґоран Войнович
Jugoslavija, moja dežela, 2013
Переклад Катерини Калитко
Видавництво Старого Лева, 2020
Скільки читати: 304 сторінки
Батько героя роману за часів Югославської війни воював на боці Сербії, а пізніше Міжнародний трибунал оголосив його воєнним злочинцем. Коли Владан був маленьким, тато пішов «працювати», а згодом мама сказала, що той загинув. Закінчивши навчання, герой намагається розшукати таки живого батька, щоб отримати відповіді. Ґоран Войнович намагається зрозуміти, якими були діти комуністів і як вони дорослішали серед політичних дискусій про релігію та національність.
Автор не «вибілює» злочинців, проте показує, наскільки комплексною, а не чорно-білою є війна. Владан неймовірно любить свого батька та сумує за ним, проте не може далі дивиться крізь пальці на жорстоку реальність. Читач долає з ним непростий шлях прийняття свого походження та усвідомлення багатоликості людини. Зрештою, замість відповіді, хлопець приходить до питання: «Чи це нормально, коли ти не хочеш допомогти воєнному злочинцю спокійно померти? Навіть якщо цей воєнний злочинець — твій батько?»
Нормальні люди. Саллі Руні
Normal People, 2018
Переклад Анастасії Коник
Видавництво Старого Лева, 2020
Скільки читати: 312 сторінок
Другий роман однієї з найпопулярніших сучасних авторок починається як типовий ромком: тиха дівчинка та найпопулярніший хлопець починають зустрічатися в старшій школі. Утім, якщо в ромкомі всі протиріччя стають підґрунтям для міцних взаємин, у Саллі Руні цей зв’язок приречений. Маріанна та Коннелл аналізують себе та розуміють, що залишають одне одному тільки травми, проте однаково тримаються за свою романтично-токсичну історію.
Герой і героїня не припиняють сперечатися про літературу, кіно та проблеми, що порушує культура усвідомленості: булінг, класовість, насильство. Усі ці розмови лише підкреслюють, наскільки ці двоє далекі від «нормальних» людей. Тому роман Саллі Руні зрештою виявляється романтичною та впізнаваною драмою, а не комедією.
Пацики. Анатолій Дністровий
2005
Видавництво Жупанського, 2020
Скільки читати: 312 сторінок
Роман починається зі сцени зґвалтування, а далі поступово нагнітає атмосферу безперспективних 90-х у Тернополі. Учні місцевого ПТУ б’ються районом на район, вживають наркотики й не хочуть думати про завтрашній день — усе, як у пісні «Братів Гадюкіних». Текст пашіє ультранасиллям, думки про яке не залишають героя, — це цілком схоже на майбутнє, яке віщував Ентоні Берджес у «Механічному апельсині».
Проте Толік, Риня та інші не зможуть вічно тинятися вулицями, прогулюючи пари. Хтось одружиться, інших уб’ють або запросять за кордон — із 90-ми почнуться великі зміни в країні, а підліткам доведеться швидко дорослішати. Анатолій Дністровий показав і спробував пояснити юність покоління Х, якому майже неможливо емпатувати в сучасному світі.
