Коли можна обідати з канібалами: Колонка Максима Буткевича
Протестна акція “Ніч на Банковій” визрівала повільно, але послідовно: повідомлення про кожен наступний напад на тих чи інших громадських діячів у різних містах України, помножений на безкарність попередніх нападів, додавався до фрустрації та робив напругу відчутнішою. Таке вже було у порівняно нещодавній історії. І навіть якщо теперішній протест через роки мало хто згадає – він став однією з перших репетицій того, що станеться, якщо напади й скалічення громадських активістів й активісток і далі лишаться безкарними, поширюючи атмосферу страху.
Водночас, організатори і учасники акції виявилися дивним конгломератом спільнот, для об’єднання яких ще вчора важко було уявити причини: антикорупційні утворення, правозахисні організації сусідують із ультраправими, ксенофобами і расистами. Така коаліція нагадує химер еллінської міфології – і відлякують не згірше за них, шкодячи і правозахисним об’єднанням, і вимогам протесту. І ось, чому.
Не місяці, а роки в Україні тривають насильницькі акції, спрямовані або проти громадських активістів, або проти представників окремих громад: розгроми виставок і напади на культурні установи, зрив заходів, пов’язаних із ЛГБТ-тематикою і мирних зібрань «неправильної» (з точки зору нападників) спрямованості; побиття і напади із холодною зброєю на окремих громадян «недостатньо патріотичних» переконань – і погроми ромських поселень за етнічною ознакою. Попри різноманітність обраних мішеней, наслідки для нападників були майже завжди тими самими: жодних. І ця безкарність народила атмосферу страху. Галереї почали відмовляти у розміщенні робіт через побоювання нападів, а ідучи на майже будь-яку акцію (крім «ультрапатріотичних», звісно), тепер треба брати до уваги імовірність насильства.
Нападники, здебільшого, не приховують ані назв своїх об’єднань, ні ідейних орієнтацій. Саме ті ультраправі організації, які є поміж підписантами заяви про «Ніч на Банковій», не просто не поділяють вміщену в її тексті думку, що права і свободи – важливі. Вони напряму причетні до порушення цих прав, зриваючи мирні заходи, нападаючи на ідейних опонентів чи просто тих, хто не подобається.
Атмосферу насильства, безкарності й страху толерувати не можна. І до створення такої атмосфери прислужилися, ще до останньої серії нападів на антикорупційних громадських активістів, прояви системного насильства з боку ультраправих. Це вони зробили ставку на насильство як основний аргумент, страх як важіль, і безкарність як стимул – те саме, проти чого зараз протестує «Ніч на Банковій», дивним чином – включно із ними. Для самих ультраправих це – не така і суперечність: вони й справді проти поєднання насильства і безкарності; але – лише у тих випадках, коли користуються із цього поєднання не вони, а не тому, що таке поєднання неприпустиме.
Химерне поєднання в одній акції тих, хто вважає, що канібалізм – це табу, і тих, хто практикують людожерство самі, виступаючи “проти” лише тоді, коли з’являється загроза бути з’їденими самим, ставить під загрозу і шкодить лише першим. Співпрацю правозахисників із ультраправими, навіть у рамках одного протесту, потім довго доведеться пояснювати і виправдовувати – бо сидіння за одним столом із людожерами дискредитує тих, хто людятину не їсть. Канібалів же обідання із не-людожерами не хвилює ніяк – тим більше, в разі нестачі їжі, запас завжди під рукою.
І не варто порівнювати теперішній протест із Майданом. Бодай тому, що Майдан не починався зі спільних заяв лібералів та нацистів, та й потім таких заяв не пригадую. Але навіть там – мало хто завдав такої шкоди вимогам Майдану щодо справедливості, прав і свободи, як участь ультраправих. І обговорення цього триває й дотепер. Тільки от висновків не зроблено.
Я знаю, що чимало із моїх колег зі мною не погодяться. Це – добре, бо створює можливість і простір для дискусії (тих, хто дискусіями нехтує, я колегами не вважаю). Мені би дуже не хотілося, щоби вимоги протесту «Ніч на Банковій» були «змазані» чи перекриті обговоренням тактики коаліцій і технічними особливостями організації протестів. Однак також мені не видається припустимими спроби обмежити перелік нападів, які треба розслідувати – виключивши із нього атаки, скоєні однодумцями причетних до протесту ультраправих організацій. І я би покривив душею, якби «не помітив», що правозахисна, в цілому, акція допомагає угрупуванням з антиправозахисним порядком денним виглядати прийнятнішими, потрібнішими, і вказувати, що на «деякі особливості» їх світогляду й діяльності можна, у разі потреби, заплющувати очі.
Не можна. Вважаю, що хоча би тепер варто подумати, що дозволило стати дуже видимою частиною протесту людям і організаціям, які цінності цього протесту не поділяють. Це відбувається не вперше за останні 5 років, звісно. Але хотілося би, щоб грі у граблі колись настав кінець. Так само, як і хвилі насильства, безкарності й страху в Україні.
