У травні 2018 року в Німеччині розгорівся дипломатичний скандал. З’ясувалось, що співробітник Генконсульства України в Гамбурзі Василь Марущинець розміщує на своїх сторінках у фейсбуці антисемітські публікації. Це спричинило хвилю обурення в політичних колах Німеччини, Угорщини, Польщі та Ізраїлю, а Марущинець став антигероєм публікацій провідних західних ЗМІ. Консула звільнили, він повернувся через суд, щоправда, одразу ж пішов на пенсію. Автор Заборони Самуїл Проскуряков відвідав рідне село Василя Марущинця на Закарпатті й зустрівся з дипломатом у Києві в його останній робочий день. Він розповідає, як сформувалися погляди ексконсула й чому він не вважає себе нацистом.
Понад два десятиліття Василь Марущинець працював у Міністерстві закордонних справ України. Спочатку секретарем в українському посольстві в Берліні, а згодом консулом у Франкфурті та Гамбурзі. У вільний від справ час співав у церковному хорі діаспори в берлінському районі Нойкельн та доглядав за могилою «президента й уповноваженого диктатора» Західноукраїнської Народної Республіки Євгена Петрушевича на цвинтарі святої Ядвіги в Берліні, пізніше перевіз урну з його прахом у Львів. А потім раптом на закриті сторінки Марущинця у фейсбуці звернув увагу відеоблогер Анатолій Шарій.
З 2010 року дипломат, наприклад, репостив публікації, у яких заперечується Голокост та масове вбивство нацистами євреїв у Бабиному Яру. Марущинець додавав власні репліки й коментарі: звинувачував євреїв у організації червоного терору та оголошенні війни нацистській Німеччині у 1934-му. «Проходя мимо сіонаніста – дай йому в морду з розмаху штиком і прикладом!» – писав він. Він висловлював територіальні претензії до Польщі та Угорщини, бажав смерті антифашистам, закликав «одним махом вирішити питання» начебто панування євреїв і росіян в українському уряді та парламенті. На його сторінці можна було зустріти фотографії того, як він зігує, та знімок торта, зробленого у формі книги Гітлера «Майн Кампф».
Роками Василь Марущинець розповідав своїм друзям у мережі, що не так із євреями, поляками, ромами. Радив називати угорців тільки «мадярами», а євреїв, відповідно, «жидами». Україна, на переконання дипломата, має «звільнити» прикордонні землі, що нині входять до складу Польщі, Румунії, і особливо Угорщини, яка чи не вся «паразитує» на споконвічній території «Оріяни». Оріяна – це вигадана держава, яку Марущинець вважає основою сьогоднішньої України та її майбутнім. Він навіть пропонує зробити прапор цієї держави у вигляді стилізованої свастики. Західний кордон «Оріяни» проходить по Рейну, а східний – по річці Іртиш, що протікає Росією, Казахстаном і Китаєм. Північна межа – Скандинавський півострів, а південна сягає африканського берега Середземного моря. Це територія розселення «сонячної раси», де сучасна Україна – центр слов’янсько-орійської цивілізації, яка подарувала людству хліб і польоти в космос.
Друзі дипломата у фейсбуці, здається, не помічали його дописів. Або не звертали на це уваги. Звернула тільки одна людина. Як з’ясувала редакція Заборони, чоловік на ім’я Гліб (він просив не називати своє прізвище) збирав скріншоти постів Марущинця і врешті передав цю інформацію Шарію. Він стверджує, що з перших днів роботи дипломата в Гамбурзі розпочав проти нього війну: «Під час спілкування з ним у мене склалося враження, що ця людина не усвідомлює, з ким спілкується, ліниво і зневажливо ставиться до власних зобов’язань і загалом погано робить свою роботу».
13 травня 2018 року Марущинець у гарному настрої збирався до церкви, а перед тим вирішив заскочити до Генконсульства. Коли він сів за комп’ютер у своєму кабінеті, йому зателефонувала керівниця, генеральна консулка України в Гамбурзі, Оксана Тарасюк. Вона спитала, чи бачив консул останній ролик Шарія. Марущинець відповів, що «не слідкує за українофобами». Того ж дня він написав пояснювальну записку, а в понеділок, 14 травня, його відкликали на час дисциплінарного провадження. Марущинцю дали два дні на те, щоби він передав усі свої справи іншим людям, закрив рахунок у німецькому банку та припинив договори на страхування, інтернет і телефон.
Консул став антигероєм публікацій провідних західних та ізраїльських ЗМІ й покинув Німеччину. В українському МЗС дописи Марущинця назвали ганебними й повідомили, що Василь підтвердив своє авторство.
Минулого року ексконсул двічі оскаржив рішення Дисциплінарної комісії МЗС про звільнення. Його поновили на посаді, але в Гамбурзі вже працював новий консул, а проти Марущинця німецьке Міністерство закордонних справ відправило негативну ноту. У грудні 2019 року він став першим секретарем відділу безпеки Департаменту протидії загрозам з боку РФ у центральному офісі українського МЗС у Києві.
Марущинців багато, а дипломат один
Село Великий Раковець на Закарпатті достатньо велике – тут проживає приблизно 5 тисяч людей. Про консула знають майже всі, але говорити з людьми непросто – вони спілкуються переважно русинською мовою. Коли Закарпаття входило до складу Австро-Угорщини, українці, які там проживали, називали себе русинами. Частина мешканців цього регіону досі так себе називають. У них є своя мова – це суміш російського, українського та церковнослов’янського діалектів (дехто, однак, вважає, що це не мова – читайте репортаж Заборони про русинів). Та мовний бар’єр зникає тільки-но місцеві здогадуються, що ти «пришляк» – тобто не місцевий.
На Закарпатті проживає багато різних національностей, тому що регіон межує з кількома державами. Тут є українці, угорці, словаки, євреї. Але у Великому Раковці ситуація трохи інша. «Угорців немає, євреї поїхали ще після розвалу Союзу, – розповідає головна секретарка сільської ради Мальвіна Роман. – У нас ніколи не було конфліктів із ними. Не дай Бог, то все ж люди – вони в нас тут і жили, і їхній цвинтар є».
Про консула в селі розповідають із повагою. Він ніколи не забував про свою маленьку батьківщину – приїздив декілька разів на рік, хоча вже майже двадцять років живе в Києві.
«Ерудована людина, самоучка, – каже про Марущинця заступниця директора школи у Великому Раковці. Вона попросила не згадувати її ім’я. – Коли консулом працював, то молодіжну сільську футбольну команду повіз грати до Німеччини. Усього добився своїми зусиллями. Це викликає повагу. У спілкуванні простий, дуже простий. Не забуває нашу, русинську мову. Якщо говорити про визначних людей села – він у цьому списку».
Деякі говорять, що Марущинець завжди був трохи епатажним. Наприклад, він всюди ходив або у вишиванці, або у діловому костюмі. Полюбляв виступати на різних патріотичних заходах, куди його завжди запрошували. Але ніхто з Великого Раковця не може назвати Марущинця антисемітом чи ксенофобом.
«Не чула від нього щось образливе про угорців чи євреїв, – каже вчителька гри на фортепіано в дитячій школі мистецтв. Теж анонімно. – Він патріот, але ж це не злочин».
Дитинство у формі Вермахту
Коли Василю Марущинцю було 5 років, батько подарував йому губну гармошку «Тула», а з першого до восьмого класу хлопчик співав у шкільному хорі. Маючи хист до малювання, у своєму альбомі Василь зображав зазвичай родичів, природу та вояків, особливо Вермахту. Вчився Василь на відмінно, а найкращі оцінки мав із німецької. У дитячій грі «німці – наші» йому завжди випадала роль нациста. Василь знав багато німецьких слів і висловів воєнного та цивільного вжитку, мав потужний голос, а тому ідеально підходив на роль офіцера Вермахту.
У 14-річному віці Василь переробив радянську військову форму старшого брата Івана в німецьку, включно з картонними ґудзиками, орлами, хрестами, погонами та написом «Gott mit uns» [З нами бог] на блясі ременя. «Фронтові кореспонденти», його однолітки, робили світлини, які швидко розійшлися селом та околицями і привернули увагу міліції. Правоохоронці заспокоїлися, коли побачили дерев’яні іграшки, але дільничний запам’ятає німецьку форму. Пізніше Марущинця єдиного з-поміж усіх ровесників не приймуть до комсомолу.
Коли розпочалася Друга світова війна, Великий Раковець, як і все Закарпаття, входив до складу Угорщини. Серед примусово мобілізованих до другої угорської армії рекрутів був Іван Марущинець, батько Василя.
«На фронті він часто спілкувався з німецькими солдатами і з офіцерами-інструкторами, які своїх підлеглих, на відміну від мадярських зверхників, поважали й жаліли, – згадує Василь Марущинець. – Німці навчали своїх підопічних поводитися з озброєнням і амуніцією, ділилися з ними всім, що в них було – хлібом, сигаретами, навіть ерзац-кавою. Це сформувало напрям його подальшої поведінки в ставленні до німецької нації загалом. Це, природно, передалося й мені».
Людей, які добровільно чи примусово воювали на боці Німеччини або її союзників у Другій світовій, в оточенні малого Василя було безліч. Коли починався збір врожаю, його та інших школярів вели до урочища, де сторожем працював колишній вояк Вермахту. Він слідкував за кордонами виноградного колгоспу через артилерійський бінокль. Василь ходив за чоловіком доти, поки той не продав йому бінокль.
«Довкола нашої хати чоловіки служили якщо не в німецькій, то в мадярській, якщо не в мадярській, то в добровольцях, якщо не в добровольцях, то десь іще там… Або в чеській армаді», – розповідає Марущинець.
Родичів-ветеранів, як і батька Василя, не вітали на 9 травня в сільському будинку культури. Івана Марущинця вважали колаборантом, а Василь вважав це несправедливим. Коли він виросте й очолить сільську раду рідного села, на 9 травня запросить і привітає всіх ветеранів Другої світової без винятку.
Антисіоніст, не антисеміт
У 1968 році СРСР розірвав дипломатичні відносини з Ізраїлем. Москва посилила «антисіоністську» пропаганду, що відбилося на сатиричних журналах «Крокодил» та «Перець», які кожен місяць отримувала родина Марущинців. В одному з цих журналів Василь побачив зображення зірки Давида зі свастикою в центрі та зробив собі таку ж з олова. На той час євреїв у Великому Раковці майже не залишилося. Коли у 1941-му прийшли німці, їх усіх вивезли в концентраційні табори. Та нелюбов до євреїв збереглася в Марущинця на все життя. Зараз він називає себе «антисіоністом», а не антисемітом, проте що саме розуміє під сіонізмом, пояснити не може.
Радянську владу Василь теж не любив. Наприкінці 80-х вступив у Народний Рух України В’ячеслава Чорновола й навіть очолив місцевий осередок на Закарпатті. Влаштовував мітинги проти війни в Афганістані, встановив у селі хрест воїнам УПА, проводив різні патріотичні акції, часто безглузді – наприклад, реєстрував усіх охочих громадянами Української Народної Республіки. У 1988 році, коли він став директором школи в сусідньому селі Малий Раковець, Марущинець запхав бюстик Леніна в шкільну кахельну піч. А ще розпустив комсомольську, піонерську й жовтенятську організації. Восени 1989 року Марущинець чи не найперший в Україні підняв над державною установою – школою, де він працював – український прапор.
У 2004 році Марущинець став активним учасником Помаранчевої революції, писав листи до українських дипломатів та діаспори в Німеччині із проханням підтримати протести в Києві. Марущинець вважав себе причетним до перемоги Віктора Ющенка, розраховував на його вдячність і підвищення. Президент запросив Марущинця до себе в кабінет лише один раз, щоби обрати собі подарунок від німецьких бізнесменів у каталозі. Ющенко розглядав картинки, а Марущинець перекладав, що там написано.
Хто вкрав свастику
Василь Марущинець зв’язався з Забороною сам. Він написав у фейсбуці нашому автору, що знає, що про нього готується матеріал, та залюбки б зустрівся, аби все розповісти. Марущинець досі ображений на те, що його «оббрехав Шарій». А журналістам він не давав інтерв’ю, бо вони до нього просто не зверталися, стверджує ексконсул.
Ми зустрілися з Марущинцем в офісі його громадської організації «Всеукраїнська народна рада протидії корупції та громадської експертизи влади». Він запросив нас до великого холу. Звідти він попросив своїх п’ятьох співробітників вийти у невелику кухню, щоби не заважали розмові.
Марущинець невисокого зросту, у діловому костюмі – він вилазить на стілець і викидає руку вперед, як у нацистському привітанні, перед фотографом. Адольф Гітлер, говорить він, вкрав свастику, зігування та саму концепцію арійців.
«Нас, орійців-слов’ян, сонцепоклонників, солов’янів, бо солово, солонце, сонце, вони [нацисти] оголосили унтерменшами, а самі себе вважали уберменшами!» – пояснює Марущинець.
За літочисленням Василя Марущинця, надворі 7528 рік. Відлік починається відколи «велика раса» – слов’яно-орії, як їх ще називає ексконсул, – перемогла «великого дракона» (китайців, або «аріма») й уклала мир. Цю перемогу, за версією Марущинця, наші предки зобразили у вигляді популярного в християнстві образу – воїн на коні, що вражає списом дракона.
«Андрій Первозваний на Михайлівській площі стоїть із простягнутою рукою, і нічого! – каже Марущинець, поправляючи краватку. – І свастик повно в Києві, але до чого тут нацизм і Гітлер?»
5 березня 2020 року в дипломата був останній робочий день. Він вирішив піти на пенсію. Каже, що його вижили колеги та керівництво, а себе вважає невислуханим і обмовленим. «Вони [дисциплінарна комісія МЗС] не проводили безпосереднього аналізу моєї сторінки у фейсбуці, а просто взяли відеоролик Шарія, де було повно склейок і відвертої брехні».
Мої весни – моя боротьба
За два роки до скандалу Марущинець видав автобіографію «Мої весни». Він каже, що спочатку хотів назвати її «Моя боротьба», та йому «порадили змінити назву».
«Розумієте, у Гітлера своя боротьба, у мене – своя. Але це ніяк не пов’язано з нацизмом», – запевняє Марущинець.
Наприкінці книжки є те саме фото з тортом у вигляді книги нацистського лідера. Марущинець пише: «За плечами – 60 весен «Моєї боротьби». Журналісту Заборони він каже, що «Гітлер приніс українському народу горя не менше за Сталіна». Марущинець стверджує, що не може поважати фюрера, бо той «вбивав і катував» українських націоналістів.
Марущинець не вважає себе ані нацистом, ані антисемітом. «У мене був знайомий єврей, так ми один одному анекдоти розказували про євреїв, українців чи мадярів, і нічого! Я радий, що євреї створили свою державу на Близькому Сході», – запевняє Марущинець.
«Я з ним говорила про той скандал, – розповідає сільська голова Малого Раковця Емілія Лях. – Він тоді приїхав радісний, бо виграв суд. Питала, чи дійсно він ненавидить угорців та євреїв. А він мені пояснив: я – українець, ти – мадяр, ти – жид. У нас так кажуть на євреїв – «жиди», то не образа, а назва національності. Каже, що його просто не зрозуміли».
«Казав я йому, мовляв, Васю, не треба фігню писати. Працюєш і працюй, хочеш захистити батьківщину – є фронт, є робота в МЗС, а не фейсбук, – говорить колишній соратник Марущинця з Народного Руху Юрій Бісмак і додає: – Але його ставлення до євреїв ніяк не заважало йому працювати в МЗС, де їх повно».
Марущинець називає себе україноцентристом і каже, що мріє про нову Україну, «Оріяну». Це і є ідея його «боротьби».
«Не беруся тут повчати, яким має бути український дипломат, – пише в автобіографії Марущинець. – Головне, чим він має володіти, передусім інформацією про те, ким він сам є. Він має глибоко знати історичне коріння свого народу, комплекс інтересів якого представляє за кордонами своєї держави. Дипломат ніколи не повинен забувати, що в країні перебування враження про його державу й народ складають саме з його знать, умінь, ментальності й талантів».
У свій останній робочий день у МЗС Василь Марущинець говорить, поправляючи краватку: «Своє завдання я виконав». Але журиться, що його «не зрозуміли».
