1944 р. – Ліберальний міністр юстиції пропонує законопроект про декриміналізацію гомосексуалізму.

1979 р. – Національна рада зі здоров'я та благополуччя Швеції вилучає гомосексуалізм зі списку психічних захворювань. Головою влади в той час була Барбро Вестерхольм, пізніше депутат Ліберальної партії Швеції.

1994 р. – Парламент видає законопроект, згідно з яким одностатеві пари можуть бути зареєстрованими партнерами.

1998 р. – проведення першого Маршу рівності в Стокгольмі.

2002 р. – Парламент видає законопроект про рівне усиновлення для всіх пар (у дії 2003 року).

2003 р. – Парламент видає законопроект про легалізацію запліднення всіх жіночих пар.

Текст та фото: Катерина Радченко

З першого погляду здається, що Швеція – країна свободи та рівності. Та приблизно 40 років тому все було зовсім інакше: до 1979 року вважалося, що схильність до одностатевих стосунків – це хвороба, до того ж заразна хвороба, люди боялися перебувати в одному просторі з гомосексуалами чи лесбійками, аби ненароком не заразитись.

Першою, хто розпочала боротьбу за права гомосексуальних людей стала лікарка Барбо Вестерхольм. Її боротьба триває вже 39 років, і сьогодні вона очолює Stockholm Pride, який проводиться тут щорічно.

Підтримка параду для шведів – це престиж та певна промоція відкритості. До нього долучаються майже всі політичні партії (окрім соціал-демократів), пожежники, поліція, швидка допомога, аеропорт та інші. Участь у ньому платна, що дає змогу організувати саму подію та навколишні освітні програми. Окрім державних установ у прайді беруть участь громадські організації, активісти та представники різних сексуальних та соціальних груп.

Парад триває майже п'ять годин та встигає пройти головними вулицями міста. Цього року на ньому були присутні 45 000 учасників та 450 000 глядачів. Під час параду було затримано групу неонацистів у кількості 10 людей, які планували антимарш. Більше жодних проблем не було помічено.