За двома зайцями: що зможе схилити країни Близького Сходу до позиції справедливого завершення війни

Попри допомогу у звільненні бранців Кремля та умовний нейтралітет, країни Перської затоки та Туреччина продовжують торгувати з РФ та навіть допомагають їй обходити західні санкції.

Разом з експертами редакторка Ірина Олійник дослідила, яка роль країн Близького Сходу у війні та чи здатні вони тиснути на РФ, зокрема через українську формулу миру.

Звільнення військовополонених

У вересні 2022 року при посередництві Туреччини та Саудівської Аравії вдалося провести один з найбільших обмінів та звільнити з російського полону 215 українських захисників, з них — 108 бійців полку «Азов». У січні 2024 року Обʼєднані Арабські Емірати сприяли поверненню 230 військових та цивільних українців. Катар, своєю чергою, є посередником у процесі повернення викрадених Росією дітей. За словами голови Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимира Фесенка, налагоджувати відносини з країнами Близького Сходу допомагали представники кримськотатарської громади, зокрема чинний міністр оборони України Рустем Умєров.

«Країнам, які воюють між собою, вкрай складно і проблематично вести переговори щодо обмінів військовополоненими. Має бути країна або міжнародні організації, які надають майданчик для переговорів у вигляді нейтральної території, — зауважує експерт. — Цю державу або організацію мають сприймати як посередника з високим рівнем довіри. Держави-посередниці допомагають налагодити зв’язки між сторонами для узгодження деталей та передачі інформації у разі, якщо немає прямих контактів».

Політолог Ігор Рейтерович впевнений, що гарантії від третьої сторони дозволяють змусити РФ чітко виконувати умови обмінів та навіть сприяють поверненню полонених за запитом України, як це було у випадку зі звільненням захисників «Азовсталі» 2022 року.

«Третя сторона є майданчиком, де взагалі відбуваються перемовини в силу об’єктивної недовіри, яка є в Україні до керівництва РФ. Під гарантії наслідного принца Саудівської Аравії Мухаммеда ібн Салмана російська сторона передавала полонених Україні, цей обмін був під його чітким наглядом. Тобто третя країна у цьому випадку виступає гарантом, що угоди буде дотримано, що жодна зі сторін не буде намагатися схитрувати та обдурити іншу. В окремих випадках посередники беруть участь та узгоджують списки на обмін; кожна зі сторін, що ворогують, може звертатися до посередника, щоб той сприяв поверненню з полону конкретних людей», — наголошує Рейтерович.

Гуманітарні місії: політичні амбіції Туреччини та країн Перської затоки

Аналітик «Українського інституту майбутнього», експерт з питань міжнародної політики та Близького Сходу Ілія Куса вважає, що Саудівська Аравія, Туреччина, Катар та Обʼєднані Арабські Емірати готові сприяти звільненню полонених. У такий спосіб вони хочуть проявити себе як ключові гравці на міжнародному дипломатичному рівні та поширити свій політичний вплив за межами регіону. Країни Перської затоки не підтримують ту чи іншу сторону у війні, і завдяки цьому можуть грати роль посередників, наголошує Куса.

«Для них це питання престижу, і вони конкурують між собою за роль посередника. Посередництво завжди було способом здобути іміджеві бали державі, яка здатна грати конструктивну роль між сторонами конфлікту, особливо в умовах, коли більшість країн ЄС та НАТО не можуть бути посередниками, — зазначає експерт. — Наприклад, для Саудівської Аравії, ОАЕ та Катару важливо підтримувати зв’язки з Росією як важливим партнером в галузі енергетики, торгівлі, економіки і регіональної безпеки на Близькому Сході. І водночас важливо зберігати зв’язки з Україною і таким чином підтримувати партнерські відносини з країнами ЄС, НАТО та США». 

Ігор Рейтерович звертає увагу на те, що в країнах, де панує абсолютна монархія, є проблеми з дотриманням демократичних свобод. Як наслідок, країни Перської затоки та Туреччина підпадають під західні санкції.

«Тож завдяки подібним гуманітарним місіям та посередництву при обмінах між Україною та РФ держави Близького Сходу отримують на свою адресу менше звинувачень у недотриманні прав та свобод людей. І це загалом дозволяє таким країнам-посередницям покращувати відносини з ЄС і США», — запевняє політолог.

Близький Схід та РФ: економічні зв’язки

Країни Перської затоки, які багаті на поклади нафти та газу, підтримали цілісність України після російського вторгнення, але не приєдналися до санкцій проти РФ і не надають зброю жодній зі сторін. Однак, займаючи позицію нейтрального посередника, ОАЕ, Саудівська Аравія та Туреччина активно допомагають РФ обходити західні санкції. Насамперед через нафту, стверджує у розмові з Забороною кандидат економічних наук та головний консультант зовнішньополітичних досліджень Національного інституту стратегічних досліджень Іван Ус.

«Росія продає як сиру нафту, так і нафтопродукти за зниженими цінами для ОАЕ та Саудівської Аравії. Туди морем активно курсують танкери з російською нафтою. Потім ці країни змішують російську сировину з власним видобутком і продають в інші країни, зокрема в США та ЄС. Це дає Росії можливість обходити санкції та заробляти гроші на енергоресурсах. Колективний Захід уже дав зрозуміти, що вони бачать ці операції і це викликає у них сильне невдоволення», — каже експерт.

За словами Івана Уса, РФ також зацікавлена в економічній співпраці з Туреччиною насамперед через паралельний імпорт підсанкційних західних товарів та комплектувальних, які потрібні, щоб продовжувати війну. 

«Росія шукала третю країну, яка змогла б у цьому допомогти, налагодити ці поставки. В цьому плані значну роль відігравала насамперед Туреччина, через яку був налагоджений так званий паралельний імпорт, — стверджує кандидат економічних наук. — Свою роль в цьому процесі зіграли країни Середньої Азії, Саудівська Аравія та ОАЕ. А зараз, коли запроваджуються нові обмеження, Туреччина вже починає казати, що не може ризикувати і бути майданчиком для паралельного імпорту. Турки розуміють, що треба вибирати: або максимально торгувати з Росією, але втратити співпрацю із Заходом, або зберігати якийсь баланс. Туреччина, звичайно, обирає баланс».

Допомога з обходом санкцій загрожує потраплянням до списку і тим, хто її надає, додає Іван Ус. І це в країнах розуміють.

«Уряди вже починають мінімізувати економічні контакти з російською стороною. Ми бачимо, як банки в Туреччині та Об’єднаних Арабських Еміратах кажуть, що будуть контролювати російські рахунки, будуть заморожувати їх, — зауважує експерт. — Відповідно, це створить для Росії суттєві проблеми. Адже не так вже багато буде інших країн, які дозволять використовувати себе як реекспортний майданчик».

Формула миру, зброя, перемовини

Україна хоче залучити максимальну кількість країн до формули миру на Глобальному саміті миру у Швейцарії. Експерти, з якими спілкувалася Заборона, сходяться на думці, що Туреччина та країни Перської затоки надалі сприятимуть обміну полоненими, виступаючи лише у ролі посередниць. «Країни Близького Сходу підтримують формулу миру лише частково, — підкреслює Володимир Фесенко. — Вони готові підписатися під низкою пунктів формули миру, зокрема щодо продовольчої та енергетичної безпеки».

Ілія Куса стверджує, що не варто очікувати різких кроків від Саудівської Аравії проти Росії найближчим часом, а тим більше поставок озброєнь для України. На його думку, країни Близького Сходу будуть активно виступати за припинення воєнних дій та проведення переговорів між Москвою та Києвом, і готові надавати для цього свої країни як майданчики.

«Позиція всіх цих країн полягає в тому, що вони за переговори, щоби припинити війну якомога швидше. Наскільки стає зрозуміло із цих заяв, їм не так важливо, щоб війна закінчилась перемогою України та на основі формули миру президента Зеленського. Головне для них — щоб війна не вийшла за межі регіону, за межі України, не втягнула більше країн, і щоб не було ядерної загрози. Їхня політична позиція така: війна зайшла в глухий кут і треба сідати за стіл переговорів. Пан Ердоган дуже часто говорить про необхідність перезапуску переговорного процесу у Стамбулі. Це для них питання не тільки престижу, але й регіональної безпеки в Чорному морі», — резюмує експерт з питань міжнародної політики та Близького Сходу Ілія Куса.