«Мистецтво — це про видимість». Художниця Анна Звягінцева про досвід материнства, карантин та працю художниці - Заборона
Читаєте зараз
«Мистецтво — це про видимість». Художниця Анна Звягінцева про досвід материнства, карантин та працю художниці

«Мистецтво — це про видимість». Художниця Анна Звягінцева про досвід материнства, карантин та працю художниці

Анна Звягінцева — одна із найпомітніших українських художниць періоду незалежності. Вона входить до кураторського об’єднання «Худрада», відомого гостросоціальними художніми проєктами. У 2015 році вона була учасницею українського павільйону на Венеційський бієнале, а 2018 — отримала премію Pinchuk Art Centre для молодих художників. Заборона продовжує серію розмов з українськими художницями про їхні практики, особисте, фемінізм та дискримінацію. Звягінцева в розмові з Оксаною Семенік ділиться історіями про рутину художниці, досвід материнства та видимість у мистецтві.


Рутина й буденність

Анна Звягінцева часто працює з буденним: помічає, як миття посуду стає ледь не перформансом, миття підлоги — малюванням, а випадкові доторки в транспорті перетворюються на скульптуру.

«Бачу своїм завданням як художниці помічати світ навколо, — каже вона. — Мені здається, що люди теж усе бачать, відчувають. Я не наділена певним даром. Просто в них [не художників] рефлексія відбувається в інших формах, без завдання перетворити її на щось фізичне. А я така дивна особа, яка все вихоплює й зупиняє через мистецтво».

2020 10 15 0005 edited - <b>«Мистецтво — це про видимість».</b> Художниця Анна Звягінцева про досвід материнства, карантин та працю художниці - Заборона
Фото: Андрій Бойко / Заборона

Роботи Звягінцевої, пов’язані з простором та взаємодією з ним, стали ще актуальнішими з початком карантину та досвіду тривалої самоізоляції, яку більшість із нас відчули на собі.

Роботи художниці, де переважає увага до ліній та повсякденних предметів і справ, мінімалістичні, вони взяті з буденності. Наприклад, спостерігання за миттям посуду розтягнулося на декілька художніх проєктів. «Синхронізація» — це відеоінсталяція, де на одному боці екрану ми спостерігаємо, як жінки миють посуд у їдальнях, чоловіки щось копають на вулиці, ремонтують тощо. На іншому боці художниця малює цих людей і процес їхньої роботи у формі швидких начерків. Ці замальовки часто вважаються в мистецтві пробами, вправами, підготовчим матеріалом для серйозніших робіт. Це можна проінтерпретувати як те, що до професії художника рідко ставляться серйозно: найчастіше це сприймають як хобі або розвагу. Серед інших тем, цьому була присвячена «Трудова виставка», курована «Худрадою» у 2011 році. Виставка актуалізувала проблему того, що сучасне мистецтво не сприймається в Україні як робота, а художникам можна не платити.

«Зараз мені вдається жити на гроші, отримані від мистецтва. Але це дуже хиткий та нестабільний стан, — каже Анна. — Хоча я звикла до цього з дитинства: мої батьки теж митці і я прекрасно пам’ятаю, що бувало «або густо або пусто». Звичайно, це додає тривоги. Але мені здається, що зараз ця тривога є й у людей, які мають постійну заробітну плату».

52 screen shot 2019 04 29 at 22 37 26 - <b>«Мистецтво — це про видимість».</b> Художниця Анна Звягінцева про досвід материнства, карантин та працю художниці - Заборона
Декларація про намір і сумнів (2019) – 3 канальне відео, 7’15”. Фото: annazvyagintseva.com

Звичайна праця

Згодом начерки перетворилися на великі скульптури із металевих смуг. Звягінцева звертає увагу на те, що відбувається навколо нас — особливо на випадкові об’єкти та лінії, які могли б стати мистецьким твором. Розміщуючи їх у галереї сучасного мистецтва, художниця доводить, що це можливо. «Знайдені малюнки» — це серія фотографій з абстрактними лініями з поверхонь стін, вікон та дверей. «Я фотографувала те, що на мою думку можна назвати малюнком — таке колективне несвідоме малювання, як гасіння бичка раз у раз в одному й тому ж місці, створило певний малюнок. Я його назвала малюнком, розмістивши в галереї», — розповідає Аня.

26 71 dsc3118web - <b>«Мистецтво — це про видимість».</b> Художниця Анна Звягінцева про досвід материнства, карантин та працю художниці - Заборона
Знайдені малюнки (2018). Фото: annazvyagintseva.com

А з випадкових доторків Звягінцева зробила скульптури, які зображували тіла не повністю, а лише місця їхніх доторків: коліна, що раптово зійшлися разом, руки й лікті, стегна, плечі.

Як і для більшості сучасних художників, для Анни Звягінцевої живопис не був основним медіумом в художній практиці. Проте рік тому її персональна виставка в галереї The Naked Room була присвячена саме живописним роботам. Художниця пояснює це «повернення» до класичного медіума бажанням уповільнитись: «Живопис потребує рутинної присутності в майстерні — принаймні той живопис, який цікавий мені. Я не роблю картину за раз, але навіть якби це був живопис за день, там однаково потрібна регулярність, щоби «рука не забувала». І так — це розкіш, бо час займає ще багато інших справ. Я вчусь балансувати. У багатьох інших моїх роботах фізична реалізація частково делегована іншим людям, а в живописі все залежить від мене».

2020 10 15 0035 - <b>«Мистецтво — це про видимість».</b> Художниця Анна Звягінцева про досвід материнства, карантин та працю художниці - Заборона
Фото: Андрій Бойко / Заборона

Запитую, чи вдалося нарешті сповільнитись на карантині, коли світ випадково виконав її бажання і сповільнився разом із нею. «Перший місяць-півтора я намагалася змиритися з тим, що в мене був план, а все повністю змінилося. Ще й без можливості їздити, ходити музеями мені важко було перший час. А вже потім вдалося вповільнитись, змиритись і працювати», — говорить Аня й додає, що материнство стимулює завжди витрачати час за його призначенням.

Досвід материнства

«Взагалі є такий стереотип, що материнство — це обов’язково забути про все. А інший стереотип, яким мислять наші викладачі в художніх академіях, — що мистецтво — це надзвичайно важко. Став митцем — будеш страждати. А жінкам, казали вони, буде вдвічі важче, — розповідає Звягінцева. — Не знаю, як зараз, але підозрюю, що там і досі так, бо в академії не міняються викладачі. Мене ці фрази про материнство й жінок дуже обурювали. Материнство навпаки дало мені багато енергії та стимул працювати далі».

На художників, каже Звягінцева, впливає й загальний стереотип, що існує в українському суспільстві: працювати треба так, щоби вмерти.

«Не просто ж так вигадали 8-годинний робочий день. Його взагалі краще зменшити до 5 годин. Бо людина не може більше нормально працювати. Хотілося б, щоби ніхто не страждав від думок про те, що треба працювати постійно, аби чогось досягнути», — додає вона.

І зараз, і раніше художницю можна зустріти із дочкою Зоєю — на відкриттях виставок, на вулиці, на резиденціях. Вони майже постійно разом.

«Я завжди попереджаю організаторів резиденцій, виставок або бієнале, що я з дитиною, — каже вона. — Коли Зоя була немовлям, вона завжди була зі мною. Я не можу поскаржитись на те, що до мене упереджено ставилися через дитину. У деяких резиденціях є вимога, що з дітьми не можна, але вони мають на це право. У них там квартира, яку ділять поміж собою резиденти, і присутність малої дитини може не всім підходити».

2020 10 15 0033 edited - <b>«Мистецтво — це про видимість».</b> Художниця Анна Звягінцева про досвід материнства, карантин та працю художниці - Заборона
Фото: Андрій Бойко / Заборона

Вона додає, що в присутності дитини в робочому просторі є навіть свій плюс. Організатори знають, що матері дуже класно вміють організовувати свій час, бо розуміють, що не можуть працювати весь день. З іншого боку, одного дня можуть закритися дитячі садочки й часу на роботу стане менше — як це відбулося під час впровадження жорсткого карантину.

«Зоя дуже мало та рідко малює. Але її цікавить те, що я роблю, — каже Звягінцева. — Наприклад, нещодавно працювала з темою української хорової школи та історією «Щедрика». Коли я пояснюю їй, чому я не можу з нею погуляти або пізніше заберу її із садочка — а я чесно проговорюю подібні речі — вона питає, що за робота, а я розповідаю. Тема зі «Щедриком» її так зацікавила, що вона просилася піти туди, де співають. Або ми проходимо повз галерею The Naked Room і вона запитує, чи не сумно мені, що більше там немає моєї виставки», — розповідає художниця. Вона додає, що завдяки Зої зрозуміла, що мистецтво в музеях чи галереях часто не доступне дітям. Воно банально не висить на рівні їхніх очей.

«Тепер я помічаю, що під час створення нової роботи замислююсь про те, що буде зручно дитині, а що — ні».

2020 10 15 0003 - <b>«Мистецтво — це про видимість».</b> Художниця Анна Звягінцева про досвід материнства, карантин та працю художниці - Заборона
Фото: Андрій Бойко / Заборона

Фемінізм і голос художниць

Звягінцева не називає себе феміністичною художницею, але вважає себе феміністкою. Водночас вона погоджується, що деякі її роботи можна сміливо назвати феміністичними. Наприклад, «Декларація про намір та сумнів».

«Декларація про намір та сумнів» створена для Future Art Prize 2019. Це триканальна інсталяція. Три екрани демонструють світло від прожектора, перформерку в ньому та сцену загальним планом. Промінь (фігура, яка спрямовує прожектор) рухається в просторі і вказує, куди рухатися. Перформерка слідує за променем, але в якийсь момент починає вислизати з-під його контролю і проявляє власну волю. Тоді вони міняються ролями. Згодом промінь гасне. Однак дію не закінчено: перформерка чекає. Промінь вмикається і вони синхронно проводять рівну лінію. Це «миття» нагадує малювання. Як і в «Синхронізації», буденний процес урівнюється з творчим. Слід від ганчірки — це намальована лінія, але самого малюнка-результату ми не побачимо.

«Я не задумувала цю роботу як феміністичну, але класно, коли куратори чи критики бачать те, чого я не бачу, — розповідає Звягінцева. — Деякі куратори, навпаки, категоризують художників: мислять списками. Мовляв, ось цей працює з насиллям, а ця — з жіночими темами. Хоча в художників ідеї можуть виникати неочікувано. Наприклад, мене запросили взяти участь у конкурсі зі створення пам’ятного знаку для справи Бейліса. Перша думка була про те, чому я туди потрапила. Я переглянула свої практики і, виявляється, я вже працювала з темою маленької людини в центрі політичних і світоглядних світів», — розповідає Анна.

2020 10 15 0012 - <b>«Мистецтво — це про видимість».</b> Художниця Анна Звягінцева про досвід материнства, карантин та працю художниці - Заборона
Фото: Андрій Бойко / Заборона

Заборона писала про справу Бейліса та пам’ятний знак, який розробила Звягінцева. Тоді вона вибрала для «справи Бейліса» форму автобусної зупинки й запропонувала встановити її навпроти будівлі Печерського суду на вул. Володимирській у Києві. Зупинка, каже художниця, має бути зроблена з елементами судової клітки, куди садять підозрюваних під час слухань, чим порушують презумпцію невинності. Ідея в тому, що людина, яка чекає на транспорт, сідає на кубик за ґратами і стає центральним об’єктом, на який дивляться інші люди на зупинці. Так вона стає підозрюваною, осуджуваною.

У 2010 році вона створила сплетену клітку, яка нагадує ті, що досі вмонтовані в залах українських судів для утримання в них підсудних під час судових засідань. Цей об’єкт став реакцією художниці на політичні зловживання юридичної системи та переслідування трьох членів «Худради» (кураторського об’єднання, до якого належить і Звягінцева) за активну громадську діяльність. Ця робота серед інших представляла Україну на Венеційський бієнале у 2015 році в рамках виставкового проєкту «Надія».

37  ill7843 web - <b>«Мистецтво — це про видимість».</b> Художниця Анна Звягінцева про досвід материнства, карантин та працю художниці - Заборона
Український павільон на 56-ій Міжнародній виставці мистецтв, 2010 – Венеціанська бієнале, Італія. Фото: annazvyagintseva.com

Чи є теми, з якими художниця не готова працювати через внутрішню цензуру?

«Я більше сумніваюсь у власних силах, ніж займаюсь самоцензурою», — відповідає Анна. Подібне говорила й Анна Щербина в інтерв’ю Забороні. Вона пов’язувала це також із тим, що чоловіки, навіть у мистецьких групах, часто беруть на себе більші функції, а тому є більш видимими. Звягінцева навпаки каже, що не відчуває владну позицію колег-художників. Але погоджується, що чоловіки частіше говорять і артикулюють свою позицію впевненіше, поки жінки мовчать.

«Я помічаю це навіть у буденному житті, — каже Звягінцева. — У парі «чоловік-жінка» будуть звертатися до чоловіка. Мені також здається, що чоловіки-митці більш присутні й більше говорять у медіа та публічному просторі. Звісно, жінка може просто не хотіти говорити чи бути в центрі уваги. Але вона не має через це бути поза увагою чи невидимою. Мистецтво — це про видимість».

Нагору