Мобілізація та гарантії безпеки у 2025 році: якими є головні воєнні виклики для України

Україна входить у 2025 рік із низкою критичних викликів у війні проти Росії. Фінансова підтримка міжнародних партнерів, постачання зброї, реформи мобілізаційних процесів та пошук дипломатичних рішень — ось лише частина питань, які потребують негайної уваги.

Експерти оцінюють ці виклики та пропонують варіанти мінімізації ризиків.

Підтримка України союзниками

Без міжнародної фінансової підтримки Україна не змогла б ефективно протистояти російській агресії та захищати свої території. Найвагомішу роль у цьому відіграє американська допомога. Однак із приходом нової адміністрації в Білому домі питання затвердження чергового пакету допомоги було відкладено.

2024 року Україна майже шість місяців залишалася без фінансової підтримки США. Це значно послабило забезпечення армії технікою та боєприпасами. Зрештою це призвело до втрати Авдіївки та створення російськими військами плацдарму для наступу на Покровському напрямку. 2025 року ситуація знову стає критичною.

Військовий експерт Павло Лакійчук акцентує на відмінностях обставин.

«Наприкінці своєї каденції Байден постарався передати Києву всю допомогу, яка була проголосована у 2024 році. І дійсно, отримали чимало пакетів допомоги останнім часом. Разом із коштами, яку на 2025 рік дають європейські партнери, цього вистачить щонайменше на пів року», — вважає він.

«Після інавгурації Трампа до весни будуть тривати дискусії щодо можливих перемовин із Росією. Тому питання фінансової підтримки залишатиметься на паузі, — каже військовий експерт. — Ближче до березня стане зрозуміло, як розвиватимуться відносини між Україною та новою адміністрацією США. На той момент Трамп або відмовить у подальшій підтримці, або її продовжить. Але голосування відбудеться не раніше квітня».

Водночас, за словами Лакійчука, наразі Україна не відчуває гострого дефіциту ресурсів. Уряд продовжує активно залучати допомогу з інших джерел для формування резервів, в першу чергу з ЄС. Але повна відсутність американської підтримки може поставити країну в складне становище.

«Навіть якщо ЄС та інші партнери продовжать допомагати, це покриє лише половину потреб. Якби Україна ще два роки тому почала переводити власну промисловість на військові рейки, а не покладалися переважно на зовнішню допомогу, сьогодні таких проблем не виникло б. Але зараз ми маємо те, що маємо», — підсумував Лакійчук.

НАТО чи гарантії безпеки?

Військовий експерт Дмитро Жмайло наголошує, що дипломатичні виклики, з якими стикається Україна, мають вирішальне значення для майбутнього країни.

«Наші головні дипломатичні зусилля сьогодні зосереджені на питанні членства в НАТО. Це перший пункт плану перемоги, який представив президент Володимир Зеленський. Ми вже досягли певного прогресу, узгодивши позицію з партнерами про незворотність нашого шляху, однак потрібен конкретний політичний сигнал», — зазначає експерт.

За його словами, навіть без конкретних дат чи деталей отримання запрошення до НАТО стане важливим маркером для міжнародної спільноти.

«Україна має стати зоною впливу євроатлантичного світу. Ми досі стикаємося з риторикою про поділ сфер впливу, де Україну вважають частиною російської зони. Це потрібно змінювати, і членство в НАТО є критично важливим для євроатлантичного майбутнього. За наш євроатлантичний вибір ми боремося ще із часів Революції Гідності. Я не знаю, яка ще країна заплатила таку високу ціну за своє право бути частиною західного світу», — підкреслює Жмайло.

Водночас негативна риторика деяких західних лідерів, зокрема експрезидента США Дональда Трампа, щодо перспектив України в НАТО створює додаткові виклики.

«Якщо Україну змушуватимуть поступитися перспективами членства в Альянсі, це має бути компенсовано офіційними гарантіями безпеки. І гарантія тут лише одна — кошти та зброя, — переконаний військовий експерт. — Якщо нинішня політична система в Росії зберігається, війна стає неминучою. Але ми готові до гнучкості. Якщо не НАТО, то це мають бути зброя або статус основного союзника поза НАТО — подібний до того, який мають Сполучені Штати у відносинах із Японією, Тайванем, Південною Кореєю».

Данська модель та поставки зброї

Тема озброєння є пріоритетною на зустрічах із західними партнерами. Останній «Рамштайн» завершився домовленостями, зокрема й  у підсиленні оборони українського неба системами ППО. Також пообіцяли поставити дрони, техніку та боєприпаси, а комплектуючі та ракети для винищувачів F-16.

Та водночас є необхідність в активному нарощуванні власних оборонних потужностей — як на внутрішньому, так і на міжнародному рівнях.

«Укроборонпром має виробничі лінії як в Україні, так і за кордоном. Зараз створюються спільні підприємства, критично важливо залучати сюди західний капітал. Адже якщо в Україні будуть працювати західні інвестиції, це стане додатковим стимулом для партнерів лобіювати підтримку — захищаючи свої гроші та виробництва», — пояснює Жмайло.

Експерт зазначає, що восени 2024 року Україна досягла важливих успіхів у сфері фінансування свого військово-промислового комплексу.

«Підписано низку угод. Особливо важливим є впровадження данської моделі, коли країна, яка не може підтримати зброєю, інвестує у виробництво. Рух у цьому напрямі залишається потребою виживання, незалежно від того, чи припиняться бойові дії. ВПК України має бути готовим до будь-якого сценарію», — підкреслює експерт.

Кейс Курщини

Також є велика потреба в мінах. Україна має власні розробки та відроджує радянські технології, на кшталт мін МОН-50 та МОН-100. ЗСУ також навчилися мінувати території з великих октокоптерів. І в листопаді США зняли заборону на постачання Україні протипіхотних мін та надають системи дистанційного мінування.

«Навіщо це нам? Це не секрет, що найбільше люди бояться служити в піхоті. Ми маємо знижувати тиск окупантів на наших піхотинців. Як це працює на практиці, наприклад, на Курщині: третина ворожих сил підривається на мінах, ще третина знищується вогнем артилерії, роботою FPV-дронів і нашими системами РЕБ. Лише остання третина доходить до піхотних позицій, де її знешкоджують вже бійці. Це суттєво знижує навантаження на піхоту», — пояснює Жмайло.

Він наголошує, що така система має діяти по всій лінії фронту: системне мінування та злагоджена робота артилерії, дронів і РЕБ мають стати основою оборони України.

Мобілізація в Україні 2025 року

Мобілізація залишається одним із найгостріших викликів для України. Негативний інформаційний фон — від скандалів навколо «бусифікації» до корупції в ТЦК та проблем із забезпеченням на фронті — створює в суспільстві враження масштабної кризи. І нею користується російська пропаганда.

Проте, за словами Дмитра Жмайло, відповіддю може стати розвиток добровільної мобілізації через рекрутингові центри.

«Неможливо повністю обійтися без мобілізації, але головне завдання — щоб відсоток добровольців збільшувався, а примусова мобілізація зменшувалася. Для цього потрібно почути страхи військовозобов’язаних і працювати з ними», — каже він.

Військовий експерт зазначає, що багато хто боїться не самої служби, а побоюється непрозорості процесів мобілізації.

«Ключове для людей — це потрапити до фахових командирів, які дбатимуть про їхнє життя і здоров’я. Вони хочуть служити на посадах за спеціальністю, а не там, куди їх автоматично направить розподільчий центр», — пояснює він.

Рекрутингові центри: як вони працюють

Сьогодні в Україні працюють близько 50 рекрутингових центрів, які пропонують зовсім інший підхід до набору: «Кожен може прийти в рекрутинговий центр, дізнатися про командирів, завдання, умови служби, і що головне — обрати конкретну посаду в бригаді. Бригади, своєю чергою, прагнуть створювати замкнений цикл: від набору й навчання до служби безпосередньо на базі бригади. Це дає людям впевненість, що вони опиняться в нормальному колективі, а не у випадкових умовах», — зазначає Жмайло.

Експерт також підкреслює, що навіть ті, хто отримав повістку, можуть звернутися до рекрутингового центру, підписати контракт або мобілізуватися в обрану бригаду.

«Страх від невідомості — це головне, що потрібно подолати. А вже після цього має розвиватися система справедливих виплат, належного забезпечення та реабілітації для військових. Наприклад, Міноборони працює над Пакунком пораненого, щоб евакуйована людина мала все необхідне: одяг, медикаменти, засоби гігієни. Щоправда, є питання до реабілітації військових, бо є інформація, що на протезування було опановано лише 10% бюджету, бо був не відпрацьований механізм. З такими ситуаціями треба однозначно боротися. Але важливо, щоб усі ці ініціативи стали частиною єдиного комплексного підходу», — наголошує військовий експерт.

У таких центрах кожен може отримати необхідну інформацію, консультацію та ознайомитися з доступними вакансіями. Зв’язатися з рекрутинговими центрами можна через офіційні ресурси, такі як Центр рекрутингу української армії або Центр рекрутингу сил ТрО.

Окремі бригади, зокрема 72-га окрема механізована бригада чи Третя окрема штурмова бригада, також мають власні платформи, де можна дізнатися більше про доступні можливості.