Плати, бо ти гей. Нападників на геїв в Україні жодного разу не засудили за гомофобію – великий репортаж Заборони | Заборона
Читаєте зараз
Плати, бо ти гей. Нападників на геїв в Україні жодного разу не засудили за гомофобію – великий репортаж Заборони

Плати, бо ти гей. Нападників на геїв в Україні жодного разу не засудили за гомофобію – великий репортаж Заборони

насильство проти геїв

У 2019 році в Україні зафіксували близько сотні випадків, коли на геїв чи транс-людей нападали та шантажували, через те, що вони шукали партнера чи друзів на сайтах знайомств. Лише одиниці із сотні постраждалих подали заяву в поліцію – інші були змушені платити, інакше про їхню орієнтацію стане відомо всьому місту. А ті кілька людей, які ризикнули та повідомили про напад, лишилися ні з чим. За всю історію незалежної України жодного нападника не засудили за злочин ненависті на ґрунті гомофобії. Журналістка Заборони Альона Вишницька поговорила з людьми, які постраждали від вимагачів, та розібралася, чому гомофобії не існує в законодавстві, а притягнути до відповідальності за нетерпимість до орієнтації – неможливо.


Плата за повітря

Ігор [з метою безпеки ми не вказуємо прізвища наших героїв] збирався на побачення. На сайті гей-знайомств він познайомився з однолітком, чоловіком років сорока. Ніби сподобались один одному, домовились зустрітися в місті, випити пива та нормально побалакати наживо. Усе йшло за планом, але при зустрічі новий знайомий підкинув ідею: мовляв, у мене вдома є і пиво, і до пива, там можна буде поговорити нормально, не озираючись на людей навколо.

misha buksha broken 2018 - <b>Плати, бо ти гей.</b> Нападників на геїв в Україні жодного разу не засудили за гомофобію – великий репортаж Заборони - Заборона
Ілюстрація: Міша Букша

«Ну ми й поїхали. Я зайшов на кухню, не встиг сісти на стілець – як за моєю спиною з’явився ще один чоловік. Я спершу подумав, що це якийсь жарт, але чоловіки відрекомендувалися поліцейськими. Сказали, що в цій квартирі кілька днів тому зґвалтували неповнолітнього хлопця, і я підходжу під опис», – згадує Ігор. 

Ігор одразу зрозумів, що це підстава, і ні про яке зґвалтування не йдеться, та й чоловіки не дуже скидалися на справжніх поліцейських. Він спробував піти геть, але двері вже були зачиненими. «Вони забрали в мене сумку, витрусили картки і п’ять тисяч гривень. Потім залізли в телефон і почали насміхатися з еротичних фотографій, які в мене були», – згадує Ігор. «Поліцейські» висунули умову: якщо Ігор хоче, щоби справу вирішили мирно, то має заплатити їм чотириста доларів. Якщо ні, то прийдуть на роботу й додому, де всім розкажуть про його сексуальну орієнтацію.

Працював Ігор у правозахисній ЛГБТ-організації, тож на роботі про його орієнтацію всі знали. А от удома – не всі. Він жив із мамою та племінницею. «Сестра знає й нічого не має проти, а от мамі я не розказував. Їй 74 роки і вона хворіє – навіщо тривожити літню людину. Я боявся, що вони прийдуть додому – і незрозуміло що там натворять. Мала дитина, стара мама – цього не можна було допустити», – розповідає Ігор.

Тому чоловік вирішив грати за їхніми правилами: «Вони були масивніші, ніж я зі своїми 60 кілограмами. І я думав тільки про те, щоби вони мене зараз тут не побили та не виламали щелепу». Врешті домовились, що Ігор привезе ввечері двісті доларів, а наступного дня – ще двісті. Якщо ж ні, то вони «прийдуть у гості». 

Щойно Ігор вийшов із квартири, він подзвонив адвокату та колегам у правозахисну організацію, написав заяву та пішов у поліцію. За логікою, усе мало б закінчитись – справу би почали розслідувати, винних би покарали, але спершу в поліції просто не хотіли приймати заяву. Говорили, що це нічого не дасть, і взагалі краще піти в інший відділок у сусідньому районі. Після довгих наполягань заяву все ж прийняли та відкрили справу – за статтями про шантаж, грабіж та дискримінацію.

«Ми з адвокатом надали всі можливі докази, навіть номери телефонів. З банкоматів можна було зняти відео впродовж двох тижнів. Але цим ніхто не займався. Був навіть суд – але на нього не прийшов слідчий. Справу закрили через «брак доказів та свідків», – розповідає Ігор. Єдина теоретична можливість, що справа «воскресне», існує лише за умови, що дані з цієї справи виринуть у якійсь із наступних. 

misha buksha dance 2018 - <b>Плати, бо ти гей.</b> Нападників на геїв в Україні жодного разу не засудили за гомофобію – великий репортаж Заборони - Заборона
Ілюстрація: Міша Букша

Мода змінюється

Ця історія стала не першою та не останньою, коли Ігоря шантажували через його сексуальну орієнтацію. Уперше це сталося на початку двохтисячних. Ігор був одружений з жінкою, яка знала про його гомосексуальність, жив із нею та періодично ходив відпочивати на нудистський пляж. Там його перестрів «міліціонер», показав «посвідчення», вимагав гроші, а коли не отримав бажаного, приїхав додому: «Тоді не витримала дружина. Вона вийшла і сказала йому в обличчя: Так, він гей. А я лесбійка. То що, нам платити за те, що ми дихаємо повітрям?».

Щороку правозахисна ЛГБТ-організація «Наш світ» готує звіт про злочини на ґрунті гомофобії та трансфобії. У 2019 році активісти задокументували 123 кейси, і майже половина з них – так званого змішаного типу. Це означає, що жертву обирають за ознакою її сексуальної орієнтації на спеціалізованих інтернет-ресурсах для гей-знайомств.

Більшість із цих справ схожі на історію Ігоря. Наприклад, 21-річний гей познайомився з хлопцем через мобільний додаток для знайомств, поїхав до нього в гості – а там його зустріли троє чоловіків, які відрекомендувалися працівниками поліції. Вони почали обшукувати хлопця, змушували зняти одяг, погрожували та принижували, а потім запропонували «зам’яти справу» за тисячу доларів. Згодом у нього забрали телефон, зняли гроші з банківських карток – і відпустили за умови, що він заплатить їм ще 500 доларів. Якщо ж ні – вони опублікують дані про нього в місцевих групах. 

Такі справи зазвичай однотипні: гею – бо лесбійки переважно не стають жертвами нападів через сайти знайомств – погрожують фізичним насильством та тим, що оприлюднять його орієнтацію. В Україні немає статті за гомосексуальність або за так звану «гей-пропаганду», як у Росії. Але геї часто неохоче розкривають свою сексуальну орієнтацію. Гомосексуальність усе ще стигматизована в українському суспільстві, люди бояться, що від них відвернуться або вони зазнають фізичного насилля. Щоби залишити свою сексуальну орієнтацію в таємниці, люди платитимуть за це гроші, пояснює Забороні очільниця ЛГБТ-організації «Інсайт» Олена Шевченко. Відповідно, оскільки людина не хоче розкривати свою ідентичність, вона й не звертатиметься в поліцію. 

Тому до суду, та й навіть до відділку поліції, ці історії доходять рідко. Якщо вимагачам не платять – вони виконують свою погрозу. Зазвичай – викладають фотографії, відео чи персональні дані, включно з місцем роботи, проживання, паспортом у місцеві групи в соцмережах. «Такі випадки почастішали з поширенням соцмереж та інтернету, – каже Забороні експерт правозахисного ЛГБТ-центру Андрій Кравчук. – Так звані сафарі стали дуже швидким способом заробітку для злочинців. Якщо раніше йшлося тільки про знущання з геїв, то зараз додався шантаж та вимагання».

Років шість тому, пригадує експерт, в Україні поширювалися російські течії на кшталт «Білі леви» («Белые львы»), «Окупай педофіляй» («Оккупай педофиляй»), «Спадщина» («Наследие»), «Модний вирок» («Модный приговор») та інші. Вони позиціювали себе як рухи, що борються з педофілією, але насправді «боролися» з гомосексуалами. Створювали фейкові акаунти хлопців у соцмережах, знайомилися з геями і домовлялися про зустріч. Коли ті приходили, то натрапляли на групу спортсменів, які фізично «пояснювали», чому гомосексуальність – зло.

misha buksha make love to me - <b>Плати, бо ти гей.</b> Нападників на геїв в Україні жодного разу не засудили за гомофобію – великий репортаж Заборони - Заборона
Ілюстрація: Міша Букша

«Тоді ціллю не було пограбувати. Головна мета – принизити. Це були класичні злочини ненависті проти геїв, які часто маскувалися під боротьбу з педофілією. «Білі леви», пам’ятаю, навіть якийсь час «допомагали» поліції вишукувати педофілів – хоча найчастіше ловили на живця», – каже Андрій Кравчук. Головний ідеолог одного з таких рухів, росіянин Максим Марцинкевич, про свою діяльність казав так: «Я не намагаюсь посадити людину, я намагаюсь повністю зламати їй життя».

Рухи на кшталт «Оккупай педофиляй» множились упродовж кількох років – виникали нові, але з ідентичною ідеологією та схемою дій. «Але такі рухи довго не існують. Це мода – вона виникає, досягає апогею та відходить. Я не можу сказати, що в Україні діють зараз якісь схожі організовані угруповання», – каже Кравчук. Точніше, подібні гомофобні рухи трансформувалися – фізичну розправу замінили пограбуванням та вимаганням грошей. Мотив лишився той самий – жертв шукають саме серед геїв. 

«Раніше гомофобію виявляли агресією. А зараз – крім того, що ти виплескуєш агресію, ти ще й можеш отримати кешбек», – пояснює волонтер одеської асоціації ЛГБТ «Ліга» Віталій Царюк.

Подвійна небезпека

Написана заява в поліції – не гарантія того, що справу розслідують та доведуть до кінця. Українського законодавства вистачає, щоб покарати злочинця за вбивство чи пограбування, проте цього недостатньо, щоб притягнути людину до кримінальної відповідальності саме за гомофобію.

«Між звичайними злочинами та злочинами на ґрунті ненависті є суттєва різниця. Останні скоюють через нетерпимість до якоїсь ознаки людини. Вони більш соціально небезпечні, ніж інші злочини. Якщо темношкіра людина живе в расистському суспільстві, то не почуватиметься у безпеці. Так само геї – який би спосіб життя вони не вели, однаково почуватимуться незахищено», – пояснює Андрій Кравчук.

misha buksha prey 2018 - <b>Плати, бо ти гей.</b> Нападників на геїв в Україні жодного разу не засудили за гомофобію – великий репортаж Заборони - Заборона
Ілюстрація: Міша Букша

Фактично постраждати від шантажу, побиття чи крадіжки може будь-хто. Проте якщо людина належить до гей-спільноти, то її шанси потрапити під гарячу руку злочинців подвоюються. «Мають розслідуватися мотиви нетерпимості при скоєнні цих злочинів. Вони караються суворіше, ніж звичайні злочини», – додає Андрій Кравчук.

У Кримінальному кодексі дійсно передбачене посилене покарання за злочини, скоєні з мотивів нетерпимості, але лише за трьома ознаками: раса, релігія та національність. Сексуальної орієнтації чи гендерної ідентичності в цьому переліку немає. Це означає, що засудити людину за, скажімо, пограбування чи побиття з обтяжливою обставиною – нетерпимістю до орієнтації – неможливо.

«Проте, за нашими підрахунками, злочинів на ґрунті сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності в Україні скоюють удвічі та навіть утричі більше, ніж через релігію. Але релігійна нетерпимість карається, на відміну від ненависті до орієнтації людини», – пояснює Андрій Кравчук.

Єдина стаття у Кримінальному кодексі, яку теоретично можна застосувати в справах, які виходять за рамки тих трьох ознак, – це 161 стаття: «Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та іншими ознаками». Останній пункт – про інші ознаки – відкритий. Відтак тут може йтися і про гомофобію.

Але є одне але. Ще жодного разу гомофобів, які нападають чи шантажують геїв, не засудили за цією статтею. Цей закон юридично неможливо застосувати до справ на кшталт Ігоревої. Дискримінація та злочини ненависті – поняття з зовсім різних юридичних категорій. «Злочин ненависті – це злочин на кшталт грабежу, вбивства, пограбування і так далі. Ці злочини існують і без мотивів нетерпимості», – пояснює Кравчук. 

Засудити людину за побиття з мотивів нетерпимості, застосувавши статтю про дискримінацію, неможливо. Дискримінація – окремий злочин, який не пов’язаний з пограбуваннями та побиттями, тому до пред’явлення звинувачень справа не доходить (докладно про те, як захиститися від дискримінації, Заборона писала тут). Не існує жодного випадку, коли прокуратура пред’явила звинувачення за 161 статтею з таких мотивів – бо це легко спростувати в суді. «Це гомофобія і трансфобія з боку правоохоронних органів. Крім того, вони не хочуть ускладнювати собі життя, бо це ускладнює розслідування – додається контроль прокурора. Тобто слідчий не просто самостійно розслідує цю справу, як зазвичай, а вже під прокурорським контролем», – додає Олена Шевченко.

misha buksha punishment 2018 - <b>Плати, бо ти гей.</b> Нападників на геїв в Україні жодного разу не засудили за гомофобію – великий репортаж Заборони - Заборона
Ілюстрація: Міша Букша

Існує альтернатива – Гельсінська спілка з прав людини розробила нові методики для розслідування злочинів на ґрунті ненависті, зокрема через гомофобію. У посібнику йдеться про конкретні обов’язки слідчого, прописана інструкція для патрульних, слідчо-оперативних груп та інших правоохоронців. Зокрема в рекомендаціях правозахисників – змінити нормативно-правові акти, забезпечити прозорість дій поліції та детально пояснити план дій безпосередньо працівникам.

«Ці методики існують, але їх має схвалити Міністерство внутрішніх справ. А міністерство досі цього не зробило», – додає Кравчук.

Сигнал для всіх 

Зараз у Верховній раді зареєстровані кілька нових законопроектів – їх розробили спільно з ЛГБТ-активістами та правозахисниками. Вони додають до мотивів нетерпимості ознаки сексуальної орієнтації та гендерної нетерпимості. Якщо за документ проголосують, тоді з’явиться кримінальна відповідальність за гомофобні злочини. Щоправда, далі за стіл у Верховній раді ці законопроекти та статті не йдуть. Їх неодноразово критикували релігійні діячі. Наприклад, закидають те, що ухвалення цих законів «загрожує» свободі релігійних переконань. Церква має вагомий вплив у суспільстві – їй довіряють 56% українців. Тому депутати не ризикують йти проти її думки. 

За всі роки правозахисні та ЛГБТ-організації не зафіксували жодного випадку, коли людину засудили за злочин ненависті на ґрунті гомофобії. Відповідно, якщо немає вироків – то немає і проблеми. Це головна причина, чому притягати до відповідальності за побиття чи шантаж через сексуальну орієнтацію важливо не лише для гей-спільноти.

«Якщо людину судять за статтею про хуліганство, то і нам потім кажуть, що це лише хуліганство, а гомофобії в суспільстві немає, – додає Олена Шевченко. – Відповідно, це більше про суспільну думку, яка формується на основі цих справ».

«Якщо злочини на ґрунті ненависті не визнаються законом як такі, то гомосексуальні люди почуваються беззахисними. А суспільству потрібен чіткий сигнал – люди в цій категорії захищені законом, закон їх визнає, а скоювати злочини проти людини тільки через те, що вона має якісь певні ознаки, неприпустимо», – пояснює Кравчук.

prosperity1 misha buksha 2018 - <b>Плати, бо ти гей.</b> Нападників на геїв в Україні жодного разу не засудили за гомофобію – великий репортаж Заборони - Заборона
Ілюстрація: Міша Букша

Сам винен

Попри те, що ризик натрапити на вимагачів через сайти чи додатки для знайомств досить високий, вони все ще лишаються популярними серед геїв. Павел сидить на таких сайтах вже кілька років. Каже, бо почувається самотньо, а чи не єдина альтернатива знайти собі партнера чи людину, з якою можна приємно провести час, – це гей-клуби, а він не прихильник.

«Вперше я завантажив собі Тіндер два роки тому. У мене закінчились стосунки, а йти знайомитися з кимось у бар – не думаю, що там дійсно можна когось знайти», – пригадує хлопець. Він сходив на кілька зустрічей, потім видаляв додаток, згодом встановлював знову. Потестував кілька інших сайтів – наприклад, популярні Хорнет чи Ґріндер. 

Він знав історії про людей, яких побили чи на яких напали під час зустрічей – і, каже, це його зупиняло від якихось відчайдушних кроків на кшталт зустрічі з людиною без реальної фотографії абощо.

«Фактично ти завжди їдеш на зустріч на свій страх і ризик. Я залишаю координати друзям – все, що знаю. Адресу, номер телефона. Кажу, якщо я не виходжу на зв’язок упродовж якогось часу, то хай мене шукають», – розповідає Павел.

Йому пощастило – до цього не доходило. Зараз Павел зустрічається з хлопцем, якого знайшов через один із додатків для гей-знайомств: «Нам завжди трохи складніше знайти стосунки, і варіантів, де це можна зробити, не так і багато». 

А робити вибір між стосунками та безпекою – щонайменше дивно. Хіба справедливо, додає Павел, звинувачувати людину за те, що вона хоче бути щасливою в суспільстві, яке їй не дуже раде.

Нагору