СТОРІЗ
«Наступного ранку почали співати пташки і я зрозумів, що настала тиша».

Історія художника, який пережив окупацію Бучі
Іван Чернічкін
Картина Ігоря Прокоф‘єва
15 Вересня 2022
Ігор Прокоф’єв родом з Чернівців, але у шістнадцять років він переїхав до Києва працювати та навчатись живопису у відомих київських художників Василя Забашти і Віктора Зарецького.
Фото: Оля Коваль
В радянські часи Ігор встиг попрацювати на оборонному заводі, займався промисловим дизайном в армії, де служив, був начальником клубу бібліотеки. Багато виставлявся у Москві, брав участь у конкурсах. Після розвалу Союзу залишився у Києві, бо розумів, що тут батьківщина, тут його родина і друзі.
Фото: Оля Коваль
Батьки дружини Прокоф’єва мали будинок у Бучі на вулиці Луговій. Там вони проводили кожне літо, в цьому будинку виросли діти Ігоря. До пандемії коронавірусу будинок використовувався як дача. А з початком епідемії Ігор з дружиною переїхали туди на постійне проживання. В цьому будинку Ігор зустрів початок війни та окупацію.
Фото: Оля Коваль
Заборона відвідала Ігоря Прокоф’єва вдома і пройшлася з ним Бучею. А також поспілкувалася з художником про те, як творчість допомагала йому пережити страшні моменти окупації.
«У мене 2 березня мала відкриватися виставка в Софії Київській. 24-го зранку я зібрався їхати в Київ за банером. Мені дзвонять і кажуть: «Війна! Війна!» Тоді мені здавалося, що росіян зупинять десь там, на кордонах, як, скажімо, і раніше було. У Київ я поїхав, але так і не дістався цієї поліграфічної фірми. Вже пішки повертався від «Більшовика» (станція метро «Шулявська») до «Святошина». Встиг на останню електричку», — згадує перший день війни художник.
Фото: Іван Чернічкін
У перші дні він найбільше хвилювався за своїх собак, намагався знайти їм їжу. Потім ходив через російський блокпост до зоомагазинів за кормом. Але одну з них, англійського сетера, так і не вдалося вберегти: вона померла під час окупації.
Фото: Оля Коваль
Як згадує Прокоф’єв, перший масштабний бій у Бучі відбувся десь 27 чи 28 березня. Російські бронетанкова колона та десантні підрозділи прорвалися у центр міста. Українські війська, використовуючи ракетні та авіаудари, зупинили їх і не дали просунутись до Ірпеня.
Відео: Оля Коваль
«Один із шалених боїв був тут поруч, на вулиці Вокзальній. Коли почув ці вибухи, я відкрив двері. Це було з того боку. Але вибухова хвиля вдарила по дверях, двері вдарили по мені. Мене відкинуло аж через увесь будинок. Потім я виліз на горище подивитися, але там було все в полум’ї та диму».
Під час окупації на вулиці Луговій разом з Ігорем залишалося ще чотири людини. Всі інші виїхали з Бучі, хоча, як згадує Прокоф’єв, на початку вторгнення на його вулиці лишалося багато мешканців.
Картина Ігоря Прокоф‘єва
Зранку вони всі збирались в Ігоря на відкритій кухні разом готувати на вогнищі сніданок. Після розходились по своїх справах, а ввечері знову збирались на вечерю. Слухали радіо, щоб дізнатися хоч якусь інформацію про події в країні. Дні були подібними, і Ігорю іноді здавалося, що він займається зимовим туризмом, тільки навколо вбивають.
Фото: Оля Коваль
Декілька разів, коли художник ходив шукати їжу для своїх собак, він спілкувався з російськими військовими. Згадує, що у більшості випадків говорити хотілося саме військовим, а не йому.
Фото: Оля Коваль
Говорити з росіянами не було про що, а їхні інтелектуальні здібності викликали в Ігоря сумніви. Запам’яталась лише одна розмова з воякою з Алтайського краю, який сказав художнику, що йому буде соромно розповідати дітям про те, що він воює з Україною за 3000 рублів.
Під час зачистки на вулиці Луговій у двір до Прокоф’єва прийшла група з 15 військових. Вони були інакші, ніж ті, що стояли на блокпостах. Були гарно екіпіровані, мали сучасну зброю. Але виглядали вони зовсім дітьми, хоч і були бородаті.
Фото: Оля Коваль
Військові були налаштовані агресивно, шукали зброю. Але, зайшовши до будинку художника і побачивши скрізь картини, якими були завішані вікна, стали менш агресивними. Почали розпитувати, де Прокоф’єв виставлявся і скільки коштують його картини.
Фото: Оля Коваль
«Взагалі під час окупації було важко в собі знайти художника. Я зрозумів, що став людиною, якій треба виживати. Коли я ходив вулицями, мені часто потрапляло на очі щось сильно вражаюче, страшне. І ці образи закарбувались в моїй пам'яті. Потім, коли все вже закінчилось, я почав малювати ось ці вражаючі моменти. Їх досить багато, їх просто треба із себе якось вилучити. Тому що вони не додають мені спокою», — розповідає художник.
Таких спогадів в Прокоф'єва багато: перший побачений вбитий цивільний на вулицях Бучі, спогади про ексгумацію бучанців на цвинтарі біля церкви Андрія Первозванного вже після деокупації.
Фото: Оля Коваль
«Ця велика кількість поліетиленових пакетів, і ти знаєш, що в них. Це чиїсь батьки, дружини».
Картина Ігоря Прокоф‘єва
Окремим символом окупованої Бучі для Ігоря стали «кравчучки» — візочки для вантажів. Незамінний атрибут бучанців. Походи у пошуках їжі, потім черги за гуманітарною допомогою, і скрізь ці «тєлєжкі-тєлєжкі».
Фото: Оля Коваль
«Що цікаво: під час окупації все одно якесь відчуття свободи, бо не хвилюєшся за імідж: і зовнішній, і свій власний, тому що тут усі рівні. Машини не їздять. Велосипед — це розкіш. Між іншим, я познайомився із сусідами, яких навіть ніколи не бачив», – з веселим сумом розповідає Прокоф’єв.
Більшість робіт митець почав малювати під час та після окупації. Серія, присвячена Бучі, налічує приблизно 20 робіт. Але велика кількість ще стоять незавершеними.
Фото: Оля Коваль
«Тому що починаєш малювати і це як вислів. Шматок душі ти виплескав, а далі потрібно просто технічно щось робити. А технічно вже важко, тому що треба ще щось виплеснути».
Фото: Оля Коваль
Прокоф’єв фіксує те, що бачив навколо під час окупації. Без фантазій та рефлексій. Так, як воно є. Художник іноді сварить сам себе за естетику на полотні. Його основна мета — скласти документ.
Фото: Оля Коваль
«Ми тут дуже багато страшного бачили — картинок, які лежать у свідомості. Це коли ми побачили тут першого вбитого, коли йшли на базар, потім побачили другого-третього, потім перестали їх уже рахувати. Це дуже важко, хочеться їх зі свідомості витерти. Тому я вирішив щось малювати, бо це не дасть мені спокою надалі».
Продовжуйте займатися творчістю за будь-яких обставин та ставайте патронами Заборони ❤️