Самуїл Проскуряков
Людина прийшла з вулиці і збила статки практично з нуля. Їй ніхто не допомагав, везіння або талан абсолютно ні до чого. Формула успіху — важка робота, амбітність, творчість і самопожертва. Виключно свої сили. Таку людину називають self-made.
Історія про паровозик, який зміг, надихає і додає сил. Старанно працюй, і в тебе все вийде. Якщо успіх обходить боком — отже, ти ледачий, недостатньо амбітний, а ще у твоїй голові засіла бідність.
Чи дійсно людина здатна стати ким захоче, спираючись виключно на свої сили? Заборона вже писала про людей, які в гонитві за успіхом перепрацьовують і, схоже, заробляють тільки проблеми зі здоров’ям. Спробуємо ж тепер відшукати відповідь у культовому серіалі «Краще телефонуйте Солу».
Джиммі Макгілл — невдачливий і чесний адвокат, який намагається вести власну практику і зробити собі ім’я. Він відчайдушно трудиться: заривається з головою в папірці, вибиває для своїх клієнтів у судах максимально щадні рішення, працює з літніми людьми, які не завжди можуть заплатити або виразно пояснити, що їм потрібно від адвоката.
Проте Джиммі на дні харчового ланцюга: у нього не складається зовсім нічого. Маленькі перемоги потрібні лише для того, щоб адвокат остаточно не потонув у потоці невдач. Палиці в колеса Джиммі вставляє старший брат і суперуспішний юрист Чарльз. Той зневажає Джиммі та вважає, що брата не можна підпускати до серйознішої роботи.
Історія Джиммі перетворює казку про американську мрію на документальний фільм про американське розчарування. Незважаючи на те, що персонаж вигаданий, багато глядачів у ньому виявляють себе: чесна праця далеко не завжди винагороджується, і навіть хитрість у парі з талантом не рятують від краху.
Сучасними іконами self-made є технологічні підприємці: співзасновник корпорації Microsoft Білл Гейтс, розробник і засновник Facebook Марк Цукерберг, глава кампаній Amazon і Blue Origin Джефф Безос, ідейний натхненник Tesla і генеральний директор SpaceX Ілон Маск.
Успіх цих self-made мільярдерів пояснюють геніальністю й амбітністю. Втім, за кожним з них стоять ще й забезпечені родичі або гроші платників податків. На початках Amazon батьки Безоса влили в бізнес сина 245 тисяч доларів [6,5 мільйонів гривень за нинішнім курсом].
Мама Білла Гейтса Мері, президентка найбільшої у світі некомерційної організації United Way, переконала технологічного гіганта IBM співпрацювати з Microsoft під час створення операційної системи.
Забезпечені батьки Марка Цукерберга відправили сина в Академію Філліпса в Ексетері, де плата за навчання становила 57 тисяч доларів на рік [1,5 мільйона гривень], а також вмовили розробника програмного забезпечення Девіда Ньюмана давати Марку приватні уроки з інформатики.
Три компанії, засновані Ілоном Маском, — Tesla, SolarCity і SpaceX — отримали від США майже 4,9 мільярда доларів у межах тих чи інших державних програм. Тобто американські платники податків також причетні до успіху Маска.
Інтернет, супутники, польоти людини в космос, атомна енергетика — все це стало можливим не тільки завдяки одному геніальному винахіднику, але цілій команді вчених, інженерів і мільйонам простих трудяг.
Й ось тут ми підходимо до головного. Self-made — це небезпечний міф. Він перешкоджає співпраці та взаєморозумінню, звужує можливості для політичного діалогу між людьми.
Міф формує наші погляди на нерівність, податки, роль уряду, трудові права: багаті досягли успіху завдяки індивідуальній доброчесності, а бідні просто дурні або ліниві. Self-made зберігає статус-кво, де нерівність пояснюється як суто індивідуальна проблема, а не системна.
Носій міфу відчуває труднощі з визнанням внеску інших людей. Як пояснює філософ Антон Тарасюк, «якщо вся відповідальність на мені, то питання про «ми», яке могло б поборотися за свої права, відпадає саме собою». Та й сама ідея звучить суперечливо, якщо брати до уваги цілком наукову тезу про те, що людина — соціальна тварина.
Філософ пояснює, що одним з головних завдань історій, які люди розповідають одне одному, є приборкання випадковості. Чому сталося цунамі? Чому батьки розлучилися? Чому той розбагатів, а інший розорився? На ці запитання часто немає адекватних відповідей.
Однак людині потрібно приручати випадковості життя. Інакше вона буквально божеволіє. Так народжуються когнітивні упередження. Self-made експлуатує ось такі: віра в справедливий світ, коли хороші люди нагороджуються, а погані — караються, і «помилку вижилого»: враховування відомого і нехтування невідомим, а проте важливим.
«Намагаючись реалізувати потребу в приборканні випадковості, людина перезбирує розповідь про своє становлення в детерміністському [взаємозв’язок і взаємозалежність усіх явищ і процесів] ключі: я досяг цього, тому що робив X, Y, Z. Ці дії з жорсткою необхідністю дали саме такий результат. Робіть так само. І звичайно, це ілюзія. Приємна», — пояснює Тарасюк.
Так що ж, запитаєте ви, усе вирішує випадок, талан і багаті батьки? Ні! Ось хороше пояснення від дослідниці Ганни Гриценко: «все залежить тільки від мене» так само нереалістично, як і «від мене нічого не залежить». Люди люблять просту картину світу, а така, яка вміщає і індивідуальні зусилля, і структуру соціальних обставин, занадто складна».
Буває, що за життя людина не отримує належного визнання і ледве зводить кінці з кінцями. Наприклад, композитор Йоганн Себастьян Бах, або письменник Оскар Уайльд. Проте, вони робили свою справу. Рекомендуємо робити так само і подякувати близьким людям за підтримку!