Немає води та газу, є лише обстріли: як і хто в важких умовах вивозить людей з Покровська

До початку війни у 2014 році тут проїжджав швидкий поїзд, який сполучав Донецьк із Києвом. Після російської окупації частини Донеччини кінцевою станцією маршруту став Покровськ. Останнім часом сюди стали з’їжджатися люди із сусідніх Селидового, Новогродівки, Гірника, Красногорівки, Українська та Курахового.

Небезпечно і в самому Покровську, і виїжджати звідси стає все складніше: російські війська завдають ударів по мостах і дорогах. Як і хто в цих умовах допомагає місцевим, читайте в репортажі «Новин Донбасу».

Процес евакуації

З початку вересня поїздами людей не вивозять. Через постійні обстріли волонтерам доводиться підлаштовуватися під обставини. Основну дорогу з Покровська до Дніпра вже закрито.

«Місто ділиться на південну та північну частину. Є певні шляхи, вони були й раніше. Люди вивозяться цими шляхами, а не через міст. Так, це трохи довше, але евакуація відбувається альтернативними шляхами [з метою безпеки]», — зазначив у розмові з «Новинами Донбасу» голова Покровської міської військової адміністрації Сергій Добряк.

В поліції уточнюють: інформація про деякі шляхи виїзду з міркувань безпеки не розкривається, але в будь-якому випадку процес евакуації продовжуватиметься доти, доки це можливо.

«Некоректно розповідати, як це все відбувається, якими дорогами рухається [евакуаційний транспорт]. Дронами вже неодноразово ворог завдавав ударів по евакуаційних групах. І просто треба бути пильними, розуміти, яким чином заїхати і де проводитиметься евакуація», — пояснює начальник відділу комунікацій Головного управління Національної поліції у Донецькій області Павло Дяченко.

«У нашій громаді два міста та 39 сіл та селищ. Обов’язкова евакуація дітей та сімей з дітьми проходить у 14 населених пунктах із 41. Тому бачу за результатами, що вона йде активно, — зазначає Сергій Добряк. — Люди прислухалися, за що їм дякую. Вона йде планово. Майже 75 чи 77% мають свій автотранспорт. Тому левова частка від цієї кількості людей поїхала самостійно».

Багаторазові біженці

Сюди переміщалися переселенці з районів Донецької області, куди війна дійшла раніше. Дехто й зараз приїжджає до Покровська з наміром залишитися, проте думка про безпеку — ілюзорна. Є обстріли, але практично немає води, газу та, найімовірніше, не буде опалення.

«Чим відрізняється життя під тими самими артилерійськими обстрілами у Мирнограді чи Покровську? Нічим. Ситуація із безпекою погіршується. Тому ми закликаємо всіх людей евакуюватись. Тут лише транзитом можна залишитись на добу, не більше. Наприклад, дочекатися автобуса. Немає сенсу тут винаймати житло і залишатися навіть на місяць», — пояснює Добряк.

Серед тих, хто приїхав до Покровська з метою залишитися, але швидко змінив своє рішення — Надія та Олександр. Самі вони із Селидового, де точаться бої. Два тижні пенсіонери винаймали квартиру в Покровську.

«Ми вже звикли. У нас з початку війни гахало, але потихеньку, а потім почали ближче. Вже майже місто все розбили. Ринок горів, машин скільки згоріло, людей загиблих було багато», — згадує Олександр.

До Покровська пенсіонери приїхали своєю машиною, але в результаті залишили її родичам. Евакуюються автобусом. З собою взяли найважливіше — собаку та кота. Тварини усе розуміють. Їм дають ліки, роблять уколи, чипували їх.

«Як ми їх можемо залишити? Це наші діти. Це Чарличек, а це котик Мирончик наш. Куди б ми не їхали, скрізь вони з нами», — розповіла про домашніх улюбленців Надія.

Щодня евакуаційними автобусами із міста виїжджають до ста людей. Їх відвозять до Павлограда у сусідній Дніпропетровській області, де реєструють та розподіляють в інші регіони.

«Ще два тижні тому на нашій локації в Покровську протягом двох років був обласний евакуаційний пункт. Шелтер, який росіяни розвалили двома ракетами С-300. Від нас ходив евакуаційний поїзд. Наразі евакуаційний пункт обласний та шелтер переміщено до Павлограда», — пояснив голова Покровської МВА Сергій Добряк.

Вивозять людей українські та міжнародні організації — це «Схід СОС», «Ангели порятунку», «Волонтерський штаб», гуманітарна місія «Проліска» та евакуаційні загони поліції.

Віталій, водій одного з таких евакуаційних автобусів, з квітня 2022 року він вивозить людей із прифронтових міст Донбасу. Серед них Лисичанськ, Сєвєродонецьк, Бахмут, а тепер і Покровськ. «Працюю щодня, вже 35-й день без вихідних працюю. З 6 ранку виїжджаю зі Слов’янська, приїжджаю додому о 9-10 вечора. Іноді о першій ночі приїжджав. У мене навіть буває, що я по дві ходки роблю на Павлоград: по 45 з лишком людей одна ходка. За період евакуації Покровська та Покровського району особисто я вивіз близько 2000 людей», — розповідає співробітник благодійного фонду «Ангели порятунку» Віталій.

«Ми нікуди не поїдемо»

З евакуацією допомагають й інші волонтерські організації, транспортуючи людей похилого віку: «Ми їздимо по адресним заявкам чи масовими переселеннями. Зараз їдемо за бабусею. Будемо її вивозити до евакуаційної точки, звідки вона, напевно, поїде потягом через плече або два плеча, або автобусом до Дніпра», — каже дорогою Богдан, волонтер організації «Європейські традиції благодійності».

З одного боку, чим більше організацій, тим більше людей зможуть вивезти, але є в цьому й мінуси. Ті, хто хоче евакуюватися, дзвонять на гарячі лінії різних місій та скрізь залишають заявки. У результаті волонтери приїжджають до вже порожніх будинків.

«Приїжджаємо, а там уже або немає людей, або люди живуть, але кажуть: “Ні, то родичі залишили заявку, ми нікуди не поїдемо”. І ми там під обстрілами ховаємося, приїжджаємо, а там: “Ми нікуди не поїдемо — рано, не хочемо, завтра поїдемо”», — згадує Кирило, волонтер організації «Європейські традиції благодійності».

І таких заявок-пустушок, за його словами, приблизно половина. Люди до останнього тримаються за свої будинки: часто такі рішення варті їм здоров’я чи навіть життя.

«У нас було таке, що ми приїхали на евакуацію, забираємо людей, частина з яких кажуть: “Ми не поїдемо, ми залишимося тут”. Добре. Ми пакуємося, їдемо за наступною адресою, ще людей беремо, їдемо до Харкова. І дорогою нам по рації передають, що веземо поранених, “трьохсотих” після прильоту, просять забрати на блокпості. Ми чекаємо. Привозять нам поранених, перекидаємо до машини, дивимося — а це ті люди, що відмовилися їхати», — пояснює Кирило.

Робота лікарів в Покровську

Медиків залишилося мало, але досі приїжджає команда «Лікарів без кордонів»

У самому Покровську поранених лікувати вже практично нема кому. Усі лікарні закриті. Але пацієнтів поки що перевозить міжнародна гуманітарна організація «Лікарі без кордонів». У серпні вони виконали 320 евакуацій із Покровська.

Раніше команда постійно перебувала у місті, але через регулярні обстріли переїхала до Слов’янська та населених пунктів Дніпропетровщини. Щойно надходить виклик — їдуть до Покровська.

«Ми займаємось перевезеннями хворих з одного лікувального закладу до іншого. Це пацієнти із соматичними захворюваннями, з пораненнями, на жаль. Це можуть бути люди з легким ступенем тяжкості захворювання, а можуть бути навіть хворі у критичному стані на апараті штучної вентиляції легень», — ділиться медикиня із невідкладних станів «Лікарів без кордонів» Марина Баєва.

Скільки «Лікарі без кордонів» ще працюватимуть у Покровську, невідомо. Все залежить від ситуації із безпекою: «Уся ця атмосфера розгублених людей, які залишають свої будинки… Дуже серце розривається, що так багато людей це все зачепило… Намагаєшся кожному з них допомогти. Ми залишатимемося настільки довго, наскільки ми зможемо. Наскільки потрібно», — наголошує Баєва.

Евакуація рятує життя

З прифронтових містечок треба виїжджати якнайшвидше. Щоб умовити їх залишити небезпечні райони, поліцейським, наприклад, доводиться брати на себе роль психологів.

«Сім’ї, де є діти, прислухаються. Є розуміння ситуації з безпекою. Коли вже приїжджають поліцейські чи співробітники ДСНС, то батьки послухають і приймають рішення про евакуацію. При спілкуванні це виходить, коли ми розповідаємо з прикладами. На жаль, дуже важкими та дуже жахливими», — каже «Новинам Донбасу» начальник відділу комунікацій Головного управління Національної поліції в Донецькій області Павло Дяченко.

Найголовніший стимул до евакуації — обстріл поруч з будинком. Що ближче прильоти, то швидше людина приймає рішення виїжджати.

«У кого дуже поряд прилітає, ті люди вже для себе вирішили повністю виїжджати. Дуже сильно обстрілюють. Електрики немає. Давали час від часу зарядити, а потім, можливо, її всю зиму не буде. Чекати, коли прилетить знову… Немає сенсу залишатися, бо все місто виїхало», — констатує місцевий Юрій.

До того, як Росія вирішила перетворити Покровськ на полігон для відпрацювання своїх ударів, Юрій ніколи не залишав місто. У Покровську він працював на заводі, але підприємство закрилося. «Війна розпочалася — і все. Усі ж підприємства закрилися. Мало того, що вони зачинилися, їх же порозбивали прильотами. Там один щебінь залишився», — наголошує чоловік.

Юрій, Надія, Олександр, кіт Мирон та пес Чарличек прямують до Павлограда. Куди всі вони потраплять потім, ніхто з них поки не знає, але головне, що вони зберегли свої життя.

Матеріал створений за підтримки Media Lifeline Ukraine