Впродовж двох тижнів починаючи з 23 січня в Росії проходили одні з найчисельніших мітингів за останні кілька років. Рекордними ці мітинги стали й за затриманнями: усього до відділень потрапило до 10 тисяч осіб. Російські силовики поводяться з протестувальниками жорстко — їх б’ють; затримують навіть звичайних перехожих. Ще одна істотна відмінність цих акцій протесту — ставлення до журналістів. Їх затримують на мітингах навіть попри посвідчення преси й розпізнавальні знаки. Сергія Смирнова, головного редактора правозахисного сайту «Медіазона», який системно розповідає про правове свавілля в країні, заарештували на 25 діб за ретвіт жартівливого твіта про себе самого. Заступниця головної редакторки Заборони Юліана Скібіцька поговорила з незалежними російськими журналістами та правозахисниками з «Медіазони», «Холоду», «Меморіалу» й «ОВД-інфо» — вони розповідають, як працюють у новій реальності й чого чекати далі (нічого хорошого).
Єгор Сковорода, журналіст видання «Медіазона»
Російське медіа, що пише про порушення прав людини в Росії. Його заснували учасники Pussy Riot Марія Альохіна, Надія Толоконнікова й Петро Верзілов. Петра Верзілова намагалися отруїти у вересні 2018 року, він проходив реабілітацію в Берліні. Головреда «Медіазони» Сергія Смирнова 3 лютого суд заарештував на 25 діб за «заклики до участі в несанкціонованому мітингу». Смирнов ретвітнув жартівливий твіт, де висміювалася його схожість із лідером групи «Таракани». На зображенні був час мітингу — суд сприйняв це як заклик до виходу на незаконну акцію протесту.
«Спочатку всі трошки офігіли від такого терміну й були скоріше злі, ніж розгублені. Зараз більш-менш працюємо. Трохи зашиваємось, але загалом настрій нормальний. Не впадаємо у відчай, не хоронимось у ямку поки що.
Якогось особливого плану в нас немає. У журналіста головний план — це не мовчати і якомога більше розповідати і про ситуацію зі Смирновим, і про все, що відбувається навколо. Він не єдина людина, яку несправедливо заарештували. Хоча його відрізняє те, що він журналіст, а не активіст або учасник якихось протестних акцій, тому його випадок ще безумніший. Ми відчуваємо велику підтримку від колег, які репостять тексти «Медіазони». Це надихає.
Ви напевно бачите, що відбувається з журналістами в Білорусі починаючи із серпневих протестів. У нас, судячи з усього, влада діє за дуже схожою схемою. Явно є якийсь карт-бланш, а десь навіть установка затримувати журналістів на акціях протесту йде зверху. Такого ніколи не було, щоби так відверто ґвинтили журналістів, прекрасно знаючи, що це журналісти.
Наприклад, нашого фотографа Давіда Френкеля відвезли під Петербург і випустили лише під вечір, навіть не пред’явивши жодних звинувачень. Просто тому, що він журналіст «Медіазони» — просто щоби він не зміг нічого зняти. І я боюся, звичайно, що далі може бути гірше, [з’являться] якісь кримінальні справи. Усе поки виглядає так, що влада збирається посилити репресії в тому числі й стосовно журналістів».
Михайло Зеленський, заступник головного редактора видання «Холод»
Незалежне видання неновинного формату, засноване журналісткою Таїсією Бекбулатовою. Михайла Зеленського затримали на акції 31 січня. Його оштрафували на 10 тисяч рублів, хоча він не чинив жодних протиправних дій.
«Я пішов 31-го в центр [Москви], але сам по собі, без прескарти, без жилетки [з написом «Преса»]. У якийсь момент до мене підійшла група ОМОНу Росгвардіі, яка мене попросила пройти в автобус. Усе було дуже коректно: автобус, у який мене посадили, швидко заповнився [затриманими] — буквально за кілька хвилин. Після мене [в автобус] закинули ще людей п’ять, включно з оператором «Сота віжн» — це відеоблогер, який висвітлює всі протестні акції. Він був без жилетки, але по ньому було видно, що він оператор: у нього висіла прескарта, у руці був штатив із камерою.
Поки оформляли адміністративні справи, оперуповноважений розшуку викликав усіх до себе на допит як свідків у так званій «санітарній справі». Ставилися питання: «Чи відомо вам, що в нас ковідні обмеження? Що потрібно тримати дистанцію? Носити рукавички/маски? Що ви взагалі там робили? Хто вас закликав на цей мітинг?» Більшість із тих, хто був зі мною в одному автобусі, відмовилися відповідати, пославшись на 51 статтю Конституції, і з цим проблем не виникало.
Потім нас почали вивозити групами в суд. Усім без винятку дали однакове покарання: штраф 10 тисяч рублів, хоча стаття передбачає в тому числі адміністративний арешт до 15 діб. [Оштрафували й мене], попри те, що я сказав судді, що я журналіст, хоч і був там не як журналіст. У протоколі написано, що я кричав «Путін — злодій, свободу Навальному!», але це не має ніякого відношення до реальності.
Загалом, мені здається, у всіх є таке відчуття, що абсолютно незрозуміло, що робити. Я зустрічався зі своїми одногрупниками, які ніяк не пов’язані з журналістикою. Вони запитують: «Міша, а яка стратегія? Що далі? Люди виходять мирно, їх б’ють, оформлюють арешти, — а нічого не відбувається, нічого не змінюється». І мені нічого відповісти. Я цілком вітаю те, що в нас протест ненасильницький, але, на жаль, у нас перед очима приклад Білорусі, де ситуація залишається досить сумною, навіть попри масовість протесту.
Більшість редакцій убезпечили себе давним-давно, тому що вони розуміють, у якій країні працюють. Ми здебільшого турбуємося про інформаційну безпеку — щоби ніде нічого не зламали. Але ж ми ж не застраховані від того, що [до тебе] просто прийдуть додому [силовики]. Я не схильний вважати, що зараз навмисно на мітингах намагаються бити журналістів. Зазвичай це якісь спірні випадки. Я поки схильний списувати їх на ексцес виконавця».
Костянтин Фомін, медіакоординатор «ОВД-інфо»
Російський недержавний правозахисний медіапроєкт, спрямований на боротьбу з політичними переслідуваннями. Фіксує затримання на мітингах, допомагає політичним в’язням.
«Зараз ми випустили окрему заяву саме на підтримку журналістів. Якщо буде придушена свобода слова, то буде дуже важко займатися правозахистом. Є відчуття, що події саме стосовно журналістів розвиваються в бік білоруського сценарію.
Такого масштабу затримань у Росії ще не було. 23 січня точно було затримано понад 4 тисячі осіб, а 31-го ми нарахували 5700, але очевидно, що ця цифра більша — можливо, навіть на кілька тисяч. Схоже, що російська влада, подивившись на білоруський досвід, дійшла висновку, що жорстокі розгони — це хороший варіант, адже Лукашенку вдалося зберегти владу. Але крім того, що б’ють протестувальників, стали затримувати й бити також і журналістів.
За підрахунками, які вели ми й незалежна профспілка журналістів, 23-го затримали приблизно 60 журналістів, приблизно 120 затримали 31-го і приблизно 20 — 2-го лютого [день суду над Навальним]. Зазвичай їх звинувачують або в закликах до участі в акції, або в участі в акціях, хоча абсолютна більшість із них виконувала редакційне завдання.
Російська Держдума прийняла в першому читанні законопроєкт, який зобов’яже журналістів носити розпізнавальні знаки — спеціальні жовті жилети. Закон ще не набрав чинності, але журналісти вже надягають такі жилети, бо підозрюють: силовики затримуватимуть всіх, хто не в них. Але це не допомагає. Людей у жовтих жилетах усе одно затримують і багатьох навіть б’ють попри те, що переплутати їх із протестувальниками тепер неможливо. Зрозуміло, що й до протестувальників застосовувати силу неприпустимо.
Найбільше тривожить порушення прав на доступ до захисту. Практично в усі відділки поліції в Москві й у багато в Петербурзі перестали пускати захисників. Стали відбирати в доставлених до відділків людей телефони. Вони не можуть повідомити правозахисникам і своїм рідним, де перебувають, що з ними відбувається. У багатьох відділках починається якесь свавілля. З деяких відділків повідомляють про катування, у деяких б’ють, в інших змушують підписувати якісь папери, які можуть потім людям нашкодити, призвести до кримінальних справ. Ми хочемо привернути громадську думку до цієї проблеми. Тому що якщо так триватиме і далі, то будь-який законний захист прав стане просто неможливим».
Ян Рачинський, голова правління міжнародного товариства «Меморіал»
Неурядова правозахисна організація. У 2013 році російська влада визнала її «іноземним агентом». У 2016 році історика «Меморіалу» Юрія Дмитрієва звинуватили в розповсюдженні дитячої порнографії. Правозахисники вважають цю справу сфабрикованою — помстою Дмитрієву за висвітлення сталінських репресій.
«Таких масових затримань ще не було. Це, здається, сумний рекорд, принаймні в масштабах Європи. У цьому контексті і виросла пропорція затриманих журналістів. Журналісти не біжать від поліції, тому їх і стали частіше затримувати.
Тенденція [до жорстких затримань на мітингах] спостерігається багато років. Говорити про якусь зміну вектора не доводиться. Швидше за все, найближчим часом проясниться, чи ця паніка стала стійким станом російської влади або вона пов’язана з конкретною дійовою особою чи організацією. Тенденцію до затиску всього видно не лише по діях поліції: це проглядається й у божевільному законодавстві останніх місяців. Навіть останнього року, включно з поправками до Конституції [які обнуляють термін Володимира Путіна, даючи йому змогу балотуватися у 2024 році].
Що робити? З одного боку, у нас завжди є наша постійна робота — і в історичній частині, і в правозахисній. В історичній частині роботи не стає менше, а в правозахисній її тільки більшає. Ми завжди прагнемо максимально широко розповсюдити інформацію про порушення прав людини, у тому числі і звертаючись до західних організацій. Але розраховувати на Захід досить наївно, адже ми бачили у 2019 році, як організації російської ПАРЄ повністю повернули всі повноваження. Думаю, що й зараз навряд чи щось серйозно зміниться.
Тому насамперед треба звертатися до співвітчизників і намагатися все-таки якомога ширшому колу пояснити, наскільки нинішня влада не відповідає мінімальним вимогам правової держави.
Передбачати [подальші події] досить важко. Ми бачимо, що зараз зростає насильство в центрі [Росії]. Раніше все-таки основний тягар роботи припадав на Північний Кавказ. Там не стає краще, але погіршення в центрі відбуваються швидше. Я так думаю, що додасться роботи зі спостереження на масових заходах, додасться роботи із захисту засуджених за політичними мотивами, роботи з Європейським судом, складання списків політв’язнів».
