СТОРІЗ

Іван Чернічкін

"Упевнений, що ми можемо це показувати?"

Традиції ню фотографії України та Литви в одній сторіз

3 жовтня 2020

Увага! У цьому матеріалі використовуються зображення оголеної натури. Якщо для вас це неприйнятно, подивіться інші наші сторіз. Наприклад, про ініціативу "Chernigiv Monumentalism"

CHERNIGIV MONUMENTALISM
CHERNIGIV MONUMENTALISM
Фото: Антанас Суткус

Литовською школою фотографії заведено називати напрям гуманістичної фотографії, який розвивався в Литві з кінця 1960-х до початку 1980-х років.

Фото: Евгеній Павлов, з колекції MOKSOP

Приблизно тоді у Харкові утворилася група "Время" ("Час"), яка сформувала основи і принципи Харківської школи фотографії.

Заборона дізналася у куратора "Місяця Литовської фотографії в Києві" Даріуса Вайчекаускаса і мистецтвознавці Галини Гліби про заборонені теми в українській та литовської фотографії. А також про можливість подивитися на табуйовані суспільством теми збоку.

Фото: Віргіліюс Шонта

Зображення на фотографіях оголеного жіночого тіла, а чоловічого й поготів, було під забороною в СРСР аж до 1987 року.

Фото: Рімантас Діхавічюс

Саме в 1987-му виходить перший в Радянському Союзі фотоальбом Рімантаса Діхавічюса — "Квіти серед квітів", який відверто демонструє красу жіночого тіла.

Фото: Рімантас Діхавічюс

Але навіть після виходу цього альбому тема тілесності залишається забороненою на всій території Союзу, крім Литви.

Фото: Віолета Бубеліте

За 20 років свого існування й активної діяльності Литовський союз фотохудожників вибудував довірчі відносини з центральною московською владою і всією ідеологічною структурою. Саме ці взаємини дозволили їм відкрито демонструвати оголене тіло.

Члени Харківської школи фотографії не прагнули вибудовувати довірчих відносин із владою. Вони діяли абсолютно інакше, і попри заборони та стеження КДБ, дедалі частіше зверталися до більш відвертих і провокаційних тем.

Фото: Іван Чернічкін

На думку Даріуса Вайчекаускаса, ці заборони підштовхували харківських фотографів бути провокаційнішими в своїй творчості.

Фото: Іван Чернічкін

Гліба зазначає, що всі тогочасні литовські автори знімали оголену натуру тією чи іншою мірою. Але виокремлює маловідомого своїми чоловічими ню роботами литовського автора Віргіліюса Шонту.

Фото: Віргіліюс Шонта

Жінка на його фотографіях ніколи не була об'єктом бажання, як у інших фотографів. Вона лишень пластична форма, частина середовища. А ось чоловіки були для Шонти тим самим об'єктом бажання.

Фото: Віргіліюс Шонта

Віргіліюс довго боровся зі своєю гомосексуальністю. Відкидаючи її, він голодував, лягав в лікарню, лікувався медикаментами. Фотографія стала для Шонти методом прийняття себе.

Віргіліюса вбили в 1992 році під час пограбування його студії в Вільнюсі.

Йому було 40 років.

Сім'я і близькі друзі знали про гомосексуальність Шонти. Але його фотографій, в яких він розкриває цю частину своєї особистості, практично ніхто не бачив. На виставці в Києві більшість із них демонструється вперше.

"Він спочатку знімає дуже ніяково, неначе підглядає. А потім ці герої починають більш відверто, більш буквально поставати в кадрі, вони дивляться на фотографа, працюючи разом із ним. Це відверте позування", — описує шлях творчих шукань Віргіліюса Галина Гліба.

Фото: Віргіліюс Шонта

І якщо український глядач спокійно сприймає Шонту та інших литовських фотографів, то до сучасних українських авторів, які працюють із гострими темами, він ставиться зовсім інакше.

Даріус і Галина кажуть, що сьогодні неможливо собі уявити, щоб в Україні показали виставку актуальної української фотографії "Love, Lust and Fury", яка відбулася в Клайпеді в кінці 2019 року.

Фото: Андрій Бойко

Ось, наприклад, чому.

Фото: Андрій Ломакін

"Українське тіло приховує страх і сумніви незліченних поколінь, колективна травма перетворюється на стигму на тілі суспільства, а відмова від голизни стає частиною національної ідеї", — йдеться в описі експозиції.

Фото: Андрій Бойко

А сумніви в можливості демонструвати роботи без вікового обмеження та самоцензури під час підготовки експозиції виникали навіть у співкураторки Галини Глеби.

"У Даріуса не було самоцензури, оскільки він вихований фотографічним суспільством з високим рівнем візуальної освіченості та толерантності. Я кілька разів запитувала його: "Ти впевнений, що нам не треба поставити обмеження 18+? Упевнений, що ми можемо це показувати?"

Фото: Андрій Бойко

Українську експозицію дуже добре сприйняли в Литві. Про неї написали провідні культурні видання країни.

Фото: Андрій Бойко

Куратори пов'язують це з тим, що терпимість і толерантність у глядача значно вища до авторів і проєктів із інших країн. Натомість до своїх художників ми ставимося набагато жорсткіше.

"Класик литовської школи фотографії Александрас Мацияускас сказав сакраментальну фразу, яку я, мабуть, не забуду ще дуже довго: "Проблема в тому, що ми самі скручуємо власні яйця, ми самі створюємо умовності і самі живемо в системі цих обмежень", — каже про неприйняття відвертих і гострих тем українським глядачем Галина Гліба.

Ставтеся до мистецтва з розумінням та ставайте патронами Заборони.

СТАТИ ПАТРОНОМ
СТАТИ ПАТРОНОМ