«Онікс» — недосяжні для наявної ППО ракети, якими атакують Одесу. Тоді як їх збивати? Відповідає військовий експерт

Починаючи з 19 липня Росія завдає серійних ракетних ударів по Одесі. Їхньою характерною ознакою стало застосування ракет типу «Онікс», які не можуть перехопити українські ППО та авіація. Разом з військовим експертом Заборона розповідає, що це за ракета, чому вона недосяжна для наявних комплексів ППО та чим її тоді можна збити.

Що це за зброя?

П-800 «Онікс» — протикорабельна ракета радянської розробки та подальшої російської модернізації. «Онікс» використовується на різнотипних носіях, зокрема на підводних човнах, надводних кораблях, катерах, літаках і берегових пускових установках. Довжина ракети складає від 6 до 8 метрів залежно від способу її запуску, розмах крил — майже 2 метри, а вага — понад 3 тисячі кілограмів. 

На відміну від західних протикорабельних ракет типу Harpoon, які є на озброєнні в України, «Онікс» має вдвічі більшу швидкість у 2.0 Маха (швидкість ракет Harpoon — лише 0.8 Маха). Ракета обладнана системами управління, що дозволяють їй летіти по складній траєкторії: після пуску вона виходить на висоту 15 кілометрів, а на підльоті до цілі опускається до 5 метрів над поверхнею. При такій траєкторії ракета здатна пролетіти близько трьохсот кілометрів. У разі низьковисотного польоту дальність зменшується до 120 кілометрів. За заявами росіян, модернізована версія «Онікс-М» має максимальну дальність польоту 800 кілометрів, однак наразі підтверджень цьому немає.

Основними засобами запуску ракети стали берегові ракетні комплекси «Бастіон-П» — це колісна установка, що може мати дві пускові шахти для запуску. Також є стаціонарна версія комплексу «Бастіон-С» — пускова установка шахтного типу, що розміщується у глибині ґрунту. 

Чому ППО не вдається збити «Онікс»?

Ракети «Онікс» мають одразу декілька важливих характеристик, які роблять їх важкими цілями для ППО, ПРО та засобів радіоелектронної боротьби.

Ось що про це каже постійний військовий експерт Заборони Роман Світан: «Перехопити “Онікс” дуже складно, особливо коли ракета на висоті 10 метрів підходить до цілі. Ця ракета заточена на те, щоб знищувати кораблі, тому іде дуже низько. У неї хороший висотомір, який тримає її на цій гранично малій висоті. Велика швидкість та абсолютно мала висота — це і робить її важкою у перехваті».

Раніше українським військовим вдавалося збивати «Онікс». У червні 2022 року Оперативне командування «Південь» повідомляло про успішне збиття декількох таких ракет. Ймовірно, за рік російський оборонпром вдосконалив траєкторії польоту ракети, адже вже у березні 2023 року у Повітряних силах ЗСУ повідомили, що П-800 «Онікс» є недосяжною ціллю як для ППО і ПРО, так і для української авіації. 

Чим тоді збити ракету?

Світан вважає, що наразі ці ракети можна збити лише за допомогою західних систем: «“Онікс” можна перехопити ракетою Aster-30 з комплексу SAMP-T або ракетою з комплексу Patriot — системи виявлення та управління ракетами дозволяють комплексам перехоплювати подібні цілі».

Наразі в Україні є дві батареї системи Patriot та одна система SAMP-T, і обмежена кількість цих комплексів — це ще одна ймовірна причина влучання «Оніксів» у цілі в Одесі. Франко-італійські ракети вертикального запуску Aster-30 класу «поверхня — повітря» дійсно здатні знищувати подібні цілі, але відкритим залишається питання можливості залучення новітніх систем ПРО на півдні країни (вони дислоковані на півночі), а також наявності в України ракет Aster-30.

Виходить, «Онікс» стане проблемою для України?

Одиниця «Онікса» вартує близько $1,5 мільйона, однак складність її серійного виробництва полягає навіть не в ціні, а в елементній базі, закритій для російського оборонпрому через санкції (хоча, ймовірно, компоненти доставляються через так званий паралельний імпорт).
Крім того, ще одна причина, з якої не варто очікувати постійного масового застосування цих ракет — їхні специфічні можливості. За словами Світана, «Онікси» розроблялись для знищення надводних цілей, тому оснащені головкою самонаведення. Їхнє подальше масоване використання по цивільній інфраструктурі та статичних об’єктах буде лише розтратою високотехнологічної зброї, спроєктованої для ураження складніших цілей.