6 Вересня 2023

Режисер, який перетворив диктатора на Дракулу.

Артексплейнер у сторіз

Даниил Леховіцер

АРТЕКСПЛЕЙНЕР

Імовірно, ви знаєте чилійського режисера Пабло Ларраїна як автора байопіків «Джекі» (про Жаклін Кеннеді) та «Спенсер» (про принцесу Діану) — підкреслено холодних, трохи ідеалізованих картин про місце жінок у великій політиці; фільмів, які відносять до, згідно з кінокритиками, не надто вдалого англомовного періоду режисера.

Фото: Elisabetta A. Villa / Getty Images

Інша річ — рідні краї. Ларраїн — людина, чия сила прихована в землі, в потрісканому, теракотовому, змоченому кров’ю репресій ґрунті Чилі. Репресія як об’єкт вивчення, як подія, яка кальцифікує колективну пам’ять усієї країни, — мабуть, головні теми його кінобіографії.

Фото: Frédéric Soltan / Corbis via Getty Images

Ларраїн відомий своєю «піночетівською трилогією» (яку після нещодавнього показу нового фільму режисера на Венеціанському фестивалі можна назвати тетралогією).

Для нього диктатор Августо Піночет — не просто портрет з підручника історії, а людина, яка буквально увійшла в його родинне коло: батько Ларраїна, Ернан, очолював праву пропіночетівську партію «Незалежний демократичний союз». Піночет, можна сказати, сімейна справа, тільки до його фігури батько й син підходять по-різному.

«Тоні Манеро» розповідає про чилійця, одержимого героєм Джона Траволти зі стрічки «Лихоманка суботнього вечора». Завчення танців з фільму й репетиції стають оазисом посеред пустелі піночетівського режиму, а копіювання чужих рухів — єдиною радістю, адже в тебе нема нічого свого.

Обкладинка фільму Tony Manero

«Post Mortem» — хроніка репресій очима патологоанатома, якого змушують писати неправдиві звіти про причини смерті опозиційних до Піночета громадян. Останній фільм трилогії «Ні» — ніби завершальний фільм триптиха — розповідає про референдум, коли чилійці попри страх знайшли в собі сили сказати диктатору «прощавай».

Фото: CRIS BOURONCLE / AFP via Getty Images

Але Піночет повернувся. Минулого тижня на Венеціанському фестивалі Ларраїн презентував «Графа» — політичний фарс про те, як чилійський диктатор перетворився на Дракулу чи Носферату та літає над дахами міста в пошуках крові.

Відео: El Conde | Official Trailer | Netflix

«Граф» навряд чи апелює до без-п’яти-хвилин тоталітарної Росії, але, якщо є бажання, знайти такі конотації неважко. 250-літній Піночет, як і віджилий Володимир Путін, що чіпляється за президентське крісло, існує завдяки створеній ним економіці крові й некрополітиці — щоб влада продовжувалася, потрібні жертви.

Фото: Cindy Karp / Getty Images

Латинська Америка повниться власними військовими хунтами й автократіями, але між реконструйованою Ларраїном епохою і тою, яка нині розгортається перед нашими очима в Росії та Білорусі, більше спільного, ніж здається. Диктатура, як вампір, відмовляється помирати й виходить на полювання на крилах ночі.

Забивайте осикові кілки в серця диктаторів і підтримуйте Заборону 🧛