Педофілія — це хвороба? Навіщо Україні потрібен «реєстр педофілів»? Відповідаємо на найпоширеніші запитання

В Україні у тестовому режимі запрацював так званий «реєстр педофілів». До електронної бази даних внесли інформацію про осіб, яких покарали за злочини проти статевої недоторканості дітей. За словами заступниці міністра юстиції Олени Висоцької, наразі до реєстру увійшли дані про 171 особу, вони зберігатимуться в базі і після того, як людина відбуде покарання. Проте створення реєстру ще два роки тому критикували українські правозахисники. Заборона розповідає, як працюватиме реєстр, у чому проблематичність цієї ініціативи та чому питання педофілії потребує глибшого опрацювання, ніж є сьогодні.

Про який реєстр мова?

Так званий «реєстр педофілів» — це електронна база даних, яка є складовою Єдиного реєстру засуджених та осіб, узятих під варту. Згідно з Кримінальним кодексом України, до цього реєстру входять дані про людей, яких засудили за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості дітей. Йдеться, зокрема, про осіб, з яких зняли судимість або які вже відбули присуджене покарання.

«Природою цього реєстру є те, щоб убезпечити, наприклад, навчальні заклади, або лікувальні заклади, або інших людей, які працюють з групами дитячих колективів, від того, щоб взяти таку людину на роботу», — пояснює заступниця міністра юстиції Олена Висоцька.

Офіційно реєстр запустили наприкінці жовтня 2021 року — він працює у тестовому режимі, повноцінно користуватися ним можна буде тільки з часом. Наразі туди увійшли дані про 171 особу. Однак наповнювати його почали ще минулого року — в грудні 2020-го в реєстрі містилася інформація про 125 засуджених.

Ввести подібний реєстр намагалися ще навесні 2017 року. Тоді до Верховної Ради України подали законопроєкт № 6449, який регламентував не тільки створення бази даних засуджених, але і їх примусову хімічну кастрацію. В липні 2019 року закон ухвалили, однак президент Володимир Зеленський ветував його та повернув до парламенту з пропозиціями змін.

Ветувати закон вимагали і українські правозахисники, вони називали його «наругою над принципами права і просто над здоровим глуздом». Критика закону насамперед стосувалася положення про примусову хімічну кастрацію, яку вписували до Кримінального кодексу як покарання за статеві злочини проти неповнолітніх. Правозахисники висловлювали нерозуміння, як застосувати це покарання до всіх злочинців, що скоїли статеві злочини проти неповнолітніх, якщо тільки частина з них має психічний розлад «педофілія». Наявність педофільного розладу та можливість застосування хімічної кастрації має встановлювати комплексна судово-психіатрична експертиза, якої в Україні фактично не проводять.

Водночас створення публічного реєстру педофілів правозахисники порівнювали із середньовічним полюванням на відьом.
Оновлений законопроєкт, який має захищати дітей від сексуалізованого насильства, ухвалили в грудні 2019 року. Він посилює покарання за статеві злочини проти малолітніх (у випадку повторення — аж до довічного позбавлення волі), але не містить норми про хімічну кастрацію. Проте положення щодо реєстру в документі залишилося.

Як має працювати реєстр?

До реєстру увійдуть такі дані: ім’я та дата народження засудженого, його адреса проживання, інформація про скоєний злочин і присуджене покарання, відбуття цього покарання, а також про порушення правил адміністративного нагляду.

Держателем реєстру є український Мін’юст. Міністерство зможе наповнювати реєстр новою інформацією разом з органами прокуратури та суду. Вільно користуватися ним зможуть керівники прокуратур і органів досудового розслідування, а також прокурори, слідчі та інші уповноважені особи Нацполіції та Державного бюро розслідувань.

Право отримати інформацію з реєстру, згідно з законом, мають:

Якщо людина хоче отримати інформацію з реєстру не про себе, вона повинна мати завірену в нотаріуса згоду тієї особи, наявність якої в реєстрі вона хоче перевірити.

В який спосіб можна буде отримати інформацію з реєстру, в законі не вказано. З цього приводу Заборона надіслала інформаційний запит до Міністерства юстиції України, проте наразі відповіді не було.

Вилучити інформацію з реєстру можна буде, тільки якщо суд ухвалить відповідне рішення або скасує обвинувачувальний вирок. Що треба зробити, аби суд ухвалив рішення вилучити дані певної особи з реєстру, наразі невідомо.

Виглядає слушно. У чому тоді проблема?

Одними з підписантів звернення про ветування закону, що регламентує створення «реєстру педофілів», були представники Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ). На думку виконавчого директора УГСПЛ Олександра Павліченка, та кількість осіб, що потрапили до реєстру, — це тільки 10–15% від реального масштабу ситуації.

Павліченко говорить, що норма про створення реєстру має корелюватися з іншими законами, що захищають права людини на особисте життя, зокрема зі статтею 32 Конституції України.

Він також вважає, що людина, відомості про яку є в реєстрі, може потерпати від цього під час працевлаштування — навіть якщо вона не збирається працювати з дітьми. У такому випадку в УГСПЛ готові надавати юридичну підтримку тим, хто через наявність запису в реєстрі стикається з неправомірними обмеженнями у власних правах.

Водночас заступниця міністра оборони України Ганна Маляр раніше писала, що коли людина не збирається працювати з дітьми, ніхто не буде робити щодо неї запитів у цей реєстр.

«Більше того, Комітет з правоохоронної діяльності цього вже скликання ВР розширив список осіб, які можуть робити запит до реєстру, мотивуючи це тим, що з дітьми працюють не лише в дитячих закладах, а й у сім’ях. Тож робити запит у реєстр можуть батьки, які хочуть винайняти няню, чи, скажімо, жінка, яка має діток і хоче почати спільне життя з чоловіком, який не є батьком дітей (бо саме вітчими найчастіше вчиняють статеве насильство щодо дітей), — зазначила Маляр. — Тобто особа може сама щодо себе зробити такий запит і принести майбутнім роботодавцям чи партнеру, або цей запит робитиметься з її нотаріально завіреного дозволу».

Іншу думку має член правління Центру політико-правових реформ Микола Хавронюк. Він вважає, що потрібно дуже суворо слідкувати, щоб інформація з реєстру не поширювалася, і передбачити відповідальність за розкриття даних, що містяться у цьому реєстрі.

Лікувати педофілів? Хіба це хвороба?

Так. Педофілію зараховують до парафільних розладів, або сексуальних девіацій. У Міжнародній класифікації хвороб (МКХ) — як у її чинній версії, так і у наступній, перехід на яку має початися 2022 року, — цей розлад стоїть поряд з ексгібіціонізмом, вуаєризмом, садомазохізмом та іншими розладами сексуалізованої поведінки.

Ось що пише про педофілію в останній версії МКХ-11: «Педофільний розлад характеризується стійким, зосередженим та інтенсивним патерном сексуального збудження, що проявляється постійними сексуальними думками, фантазіями, потягами чи поведінкою за участю дітей препубертатного віку. Щоб діагностувати педофільний розлад, людина має діяти відповідно до цих думок, фантазій чи спонукань або бути помітно засмученою ними».

Водночас у визначенні захворювання вказано, що діагноз «педофілія» не стосується сексуальної поведінки дітей пре- чи постпубертатного віку з однолітками близького віку.

Доктор медицини Джордж Р. Браун говорить, що педофілія поширеніша серед чоловіків, ніж серед жінок. Особи з педофілією часто походять з неблагополучних сімей і з великою імовірністю пережили сексуалізоване насильство в дитинстві.

За словами Брауна, складно сказати, хто частіше стає жертвами педофілів — хлопчики чи дівчатка. Проте останні взагалі частіше потерпають від статевих злочинів.

Американський клініко-криміналістичний психолог Майкл Сето пояснює, що педофілія та сексуалізовані злочини проти дітей не є синонімами: є особи з педофілією, які не ображали дітей, натомість чимало правопорушників, які скоїли злочини проти дітей, не є педофілами. За підсумками проведених ним досліджень Сето може сказати, що більшість людей, які вчиняють статеві злочини проти дітей, не повторюють їх навіть без лікування. Хоча, звісно, є й ті, які кривдитимуть малолітніх знову і знову. Знизити ризик повторного скоєння злочинів може основане на доказовій медицині лікування.

Лікувати педофілію можна за допомогою тривалої індивідуальної чи групової психотерапії, а також препаратів, що впливають на статевий потяг і знижують рівень тестостерону. Втім, результати лікування в кожному випадку можуть відрізнятися. Джордж Р. Браун зауважує, що ефект найкращий, коли людина лікується добровільно — вона навчається соціальних навичок і усуває супутні проблеми, якими нерідко стають зловживання наркотиками чи депресія.

Основним препаратом для лікування педофілії є медроксипрогестерону ацетат, який перешкоджає виробленню тестостерону в організмі і таким чином знижує в чоловіків статевий потяг. Однак незрозуміло, наскільки ці препарати корисні для жінок, в яких діагностували педофілію. Також можуть бути корисними селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну — група антидепресантів, які також знижують статевий потяг і можуть спричиняти еректильну дисфункцію.

Браун також звертає увагу, що медикаментозне лікування буде більш ефективним, якщо поєднувати його з психотерапією та навчанням соціальних навичок.