Після бунту ПВК «Вагнер» залишаються два питання: чи можливий «Марш справедливості» 2.0, та чи нападе ПВК з Білорусі? Заборона змоделювала чотири сценарії
Бунт голови ПВК «Вагнер» завдав одного з найбільших іміджевих ударів по Адміністрації президента, Генштабу та спецслужбам РФ. А заразом і підняв цілу низку запитань. Одні з найбільш обговорюваних — чи можливо, що непокора ПВК «Вагнер» інспірує ще один бунт, та чи справді найманців компанії передислокують в Білорусь для нападу на північ України. Заборона змоделювала чотири можливі сценарії.
Чому «Марш справедливості» 2.0 можливий
На думку численних політологів і військових експертів, бунт голови ПВК «Вагнер» Євгена Пригожина зчитувався за кілька місяців до проведення — однак здебільшого прогнози вказували на більш пізній період проведення маршу, коли контрнаступ ЗСУ принесе перші великі успіхи та частковий обвал російського фронту.
«Марш справедливості» продемонстрував параліч і відсутність координації внутрішніх служб РФ та її армії, які майже не чинили опору та допустили захоплення декількох військових об’єктів і міста-мільйонника Ростова-на-Дону. Це безпрецедентна для путінської Росії подія, яка вдарила по іміджу Адміністрації президента, Генштабу та спецслужбам — а отже, показала, що військовий бунт латиноамериканського штибу можливий.
Якщо автономність ПВК «Вагнер» та політичний капітал Пригожина збережуться (що дуже важко передбачити), то сама наявність позасистемної, невпорядкованої в структуру ЗС РФ армії буде і далі загрожувати путінському уряду.
Чому «Марш справедливості» 2.0 неможливий
Впродовж участі ПВК «Вагнер» у великій війні проти України Євген Пригожин дотримувався антиелітарної риторики, направленої проти генералітету і таргетованої на нижні та середні ланки ЗС РФ. Пригожин — найбільш медійна персона після Путіна — засуджував корупцію у Міноборони та неефективність плану російського Генштабу.
За самим Пригожиним, мета «Маршу справедливості» — зміна корумпованої військової еліти. Однак стрімке припинення бунту пов’язують з імовірним виторговуванням Пригожиним політичних преференцій та збереження життя. Це підриває його політичний капітал серед вагнерівців та нижніх ланок солдат ЗС РФ, адже фігура, що виступає проти корупції, сама стає частиною корупції. Про часткову втрату Пригожиним політичного капіталу серед комбатантів «Вагнера» та ув’язнених мобілізованих говорить низка заяв, в яких голову ПВК називають «шерстю» — образа з тюремного жаргону, що означає арештанта, який заради власних інтересів співпрацює з адміністрацією в’язниці (у випадку Пригожина — з владою). Підрив рівня довіри до нього, ймовірно, завадить організації другого бунту.
Крім того, Пригожин — позасистемна фігура, яка не має апаратної ваги та підтримки серед путінських еліт. Ймовірно, ще один фактор припинення бунту — відсутність консолідації політиків навколо нього. Скоріше за все, це завадить проведенню другого бунту.
Чому ПВК «Вагнер» може напасти на Україну з Білорусі
Після того, як колони ПВК «Вагнер» розвернулися від Москви та повернулися в Луганську область, було оголошено, що Пригожин та частина ПВК передислокуються до Білорусі. 27 червня Володимир Путін підтвердив це та уточнив, що у солдатів ПВК є вибір: підписати контракт з Міноборони РФ, повернутись до своїх сімей, або поїхати у Білорусь. За даними російського видання «Верстка», в місті Осиповичі Могильовської області вже почали зводити табір для восьми тисяч комбатантів ПВК «Вагнер» («Беларускі Гаюн» спростовує цю інформацію).
Майбутню передислокацію найманців до Білорусі пов’язують з можливим планом повторного наступу на Київ, який міг бути організований ПВК. З військового погляду це продуктивно тільки з однієї причини: наступ навіть невеликими силами вагнерівців змусить Генштаб України перекинути на північну ділянку фронту сили, залучені в контрнаступальних операціях на Сході та Півдні країни, що призведе до зниження темпів просування ЗСУ. І хоча окупація північних областей ПВК не видається можливою, буксування контрнаступу дозволить росіянам зберегти окуповані території та заморозити конфлікт. Тоді, імовірно, скромні успіхи ЗСУ вплинуть і на готовність партнерів України надавати їй військову підтримку.
Чому ПВК «Вагнер» не може напасти на Україну з Білорусі
«Марш справедливості» продемонстрував автономність і некерованість ПВК «Вагнер». Хоча точна кількість вагнерівців невідома, контингент компанії явно перевищує боєздатну армію Білорусі (офіційна кількість — 56 тисяч військовослужбовців, однак військові експерти вважають, що боєздатні лише 12 тисяч). Ці два фактори контрпродуктивні для збереження режиму самопроголошеного президента РБ Олександра Лукашенка: якщо ПВК «Вагнер» здійснила кидок на Москву, чому б їм не обрати наступною ціллю Мінськ? Тому передислокація найманців на територію Білорусі — не найімовірніший сценарій. Якщо передислокація вагнерівців у Білорусь можлива, то, скоріш за все, це станеться після того, як ПВК «Вагнер» інтегрують в структури ЗС РФ, що дозволить нівелювати фактор загрози.
Крім того, ЗСУ має резерви на Півночі, а сам кордон обладнаний інженерними укріпленнями та ешелонованою обороною. Водночас уже відомо, що «Вагнер» здає ЗС РФ бронетехніку і не матимете ефективного наступального потенціалу, спираючись лише на піхоту.
Не можна виключати й сценарію, за яким Білорусь виступить лише транзитною зоною для передислокації найманців в Африку, де РФ продовжує політику дестабілізації регіону.
