Після Київщини рванув на гелікоптері в оточений Маріуполь: історія бійця Вишні

• Дмитро Усіченко з 24 лютого 2022 року обороняв Київську область, а після її звільнення вирушив добровольцем на підмогу оборонцям Азовсталі.
• Військовий тричі отримував поранення, пройшов полон і повернувся в Україну через обмін полоненими.
• Каже, що деякі морпіхи не захотіли здаватися росіянам та пішли в інший світ на своїх умовах.

Азовець «Вишня» був одним з тих військових, яких під час спецоперації гелікоптером доставили на «Азовсталь» для допомоги оборонцям Маріуполя. Одразу після прибуття він отримав перше завдання — знешкодити ворожий танк.

Заборона розповідає історію Дмитра Усіченка.

Як обороняли Маріуполь

Після повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну боєць полку «Азов» Дмитро Усіченко з позивним «Вишня» воював на Київщині. Після звільнення регіону від окупантів вирішив поїхати у вже оточений Маріуполь, щоб допомогти побратимам. Повітряним коридором гелікоптером його з іншими добровольцями доставили на «Азовсталь». Новоприбулим одразу ж дали завдання, бо людей не вистачало. 

«Ми їхали на провулок Грецький по набережній. І там був такий момент, який я завжди тепер порівнюю з фільмом Сайлент-Хілл. Перше, що я побачив — труп на лавці, який сидів і який ніхто не забирав. Мама гуляла з коляскою поруч з цим трупом, діти грали у м’ячик. Там лежала ще пара трупів, а вони гралися і сміялися, нібито не помічаючи. Ще зустріли п’ятьох дітей. Ми під’їхали до них… знаєте, як контужені виглядають? Великі очі, скляний погляд — всі ці діти були контужені. От такий Маріуполь я побачив», — згадує Дмитро.

Військові повинні були слідкувати за ворожим танком, бо за технікою переміщувалися російські солдати. За планом, один з його групи мав знищити танк зі зброї, яку якраз і привезли із собою добровольці.

«Так вийшло, що ми не були готові. Дуже великі дистанції були між кожним солдатом, а не було радійки. Все, що я знав з тактики ведення бою, там не працювало. Ми полізли в будинок. Це я ухвалив рішення, воно було неправильне, бо танчик за нами палив. Хлопці сиділи у будинку, щоб сховатися — “понизити силует”, як у нас, б**ть, по тактиці було заведено говорити. Так от, ми стояли втрьох біля вікна і танчик відпрацював прямо по нас», — розповів «Вишня».

Йому з побратимами пощастило, бо снаряд і уламки пролетіли просто між ними. Так Дмитро отримав перше поранення у Маріуполі — через півтори години після висадки. 

Хлопців відвезли до госпіталю і після недовгого лікування вони повернулися у стрій. За словами азовця, у перші дні не було розуміння дистанції, тому коли падали снаряди чи розривалися міни. Військові, що прибули на «Азовсталь» для підмоги, спочатку не могли зорієнтуватися і лягали на землю за кожній такій ситуації. Через це вже бувалі бійці трохи піджартовували над ними.  

«Мене потім [після госпіталю] назад забрали до себе, і ми вже були на іншій позиції — парк “Сад”. Там я отримав друге поранення. У зап’ястя осколок від міни прилетів 82-ї, але тоді вже режим безсмертя увімкнувся і я не боявся. Третє поранення вже Азовсталь — снайпер», — каже військовий.

У медиків не вистачало ліків та сил, щоб надавати допомогу, тому більшість тих, хто отримував черевні поранення — помирали. Трупи намагалися виносити нагору, бо складати всередині заводу їх було ніде. 

«По нам прилетіла ФАБ [фугасна авіабомба]. Це вже коли ми здавалися в полон, то я вже тоді аж дізнався, що та ФАБ просто не розірвалася. Вона біля нашої кімнати просто впала. Бомбосховище було надійне, але вона розламала стіну і там були ліжка: ті, хто були “300” — стали “200”. Ми їх не могли дістати, тому тижнів зо два нюхали трупний запах. Ми витягли кількох хлопців, а на кому дуже великі частини стіни лежали, то вони там і залишилися», — поділився «Вишня». 

Евакуація захисників «Азовсталі», полон, самогубства

За словами бійця, полон воїни не підтримували та спочатку навіть не вірили у те, що Редіс [командир маріупольського «Азову» Денис Прокопенко] віддав такий наказ. Багато хто з бійців боявся полону, тому були й ті, хто покінчив життя самогубством.

«Коли здавалися в полон, я знав по історіях, що вони роблять з азовцями… Один морпіх вистрелив собі в голову з калаша, а один з ПМ [пістолет макарова] вистрілив, не попав у голову, залишився в живих. В результаті він теж пізніше помер. Але Редіс великий командир, він би нас на х**** не підписав — так і вийшло», — каже військовий.

Перший допит був у Новоазовську. За словами «Вишні», особливо окупантів цікавили бійці полку. Під час допитів українських захисників намагалися залякати та погрожували побиттям.

«Я думав, що мене розстріляють. Мене не хотіли відпускати: тричі були списки, тричі мене у цих списках не було — ні мене, ні моїх побратимів з “Азову”. Вони нам казали “Україна вже майже вся наша, куди ви підете”. Вони боялися “Азову”. Були медики, які просили не дивитися їм в очі. Казали, щоб куди завгодно дивився, але не в очі», — згадує боєць.

«Вишня» був поранений, коли оборонці «Азовсталі» покидали оточений завод, тому потрапив до лікарні. Він розповів, що там вимагали на все просити дозволу, навіть, щоб сходити у туалет, але умови були доволі прийнятними. Кілька медсестер принесли йому книги, тому увесь час там він читав. Про те, що йде на обмін, боєць не знав до останнього. Вони з побратимами спочатку подумали, що їх перевозять у СІЗО в Оленівці: «Нас розбудили й кажуть: “збирайтеся, ви їдете”. А куди — ми не зрозуміли. Чекали довго. Ми думали, що буде відбій, бо раніше хлопців збирали, але зробили картинку і відправили назад. Але ні, дочекалися і поїхали [додому]».

Раніше Заборона розповідала історію загиблого командира білоруського батальйону «Волат» Івана Марчука, який з 2014 року захищав Україну від окупантів.