У пострадянських країнах раз за разом спалахують збройні конфлікти та протести. Розповідаємо, що це означає
Грузія, Киргизстан, Білорусь, Азербайджан і Вірменія — на території цих країн в останні роки спалахують бойові дії та протести. Останні нещодавно прокотилися в Киргизстані, де громадяни вийшли на вулиці заявити, що не згодні з результатами виборів, а силовики застосували проти них водомети й сльозогінний газ. Заборона розповідає, якою є ситуація у цих країнах сьогодні, чому виникли конфлікти й скільки вони можуть тривати.
Протести в Киргизстані
5 жовтня протести розгорілися у столиці Киргизстану — Бішкеці. Їх спровокували результати парламентських виборів, які відбулися напередодні. За попередніми підрахунками, до парламенту пройшли чотири партії — «Бірімдік», «Мекенім Киргизстан», «Киргизстан» та «Бутун Киргизстан» — з яких лише остання опозиційна. Решта непровладних партій не змогли подолати семивідсотковий бар’єр.
Через це зранку на вулиці Бішкека вийшли понад 4 тис. активістів і прихильників п’яти партій, які не пройшли до парламенту: «Соціал-демократи», «Чон Казат», «Мекен Интимаги», «Бір Бол» і «Реформа». Вони заявили, що результати виборів сфальсифіковані й вимагали провести голосування повторно.
Ввечері того самого дня влада вирішила розігнати протестувальників. До будівлі, де розміщені адміністрація президента й парламент, прийшли силовики. Вони застосовували світлошумові гранати, сльозогінний газ, водомети, а демонстранти кидали каміння й підпалювали сміттєві баки. Сутички тривали близько семи годин.
Вночі мітингувальники захопили урядову будівлю. Пізніше — звільнили з Держкомітету національної безпеки експрезидента Алмазбека Атамбаєва. Він перебував у СІЗО за звинуваченням у корупції. Також із колонії вивезли Садира Жапарова — колишнього депутата, якого засудили до позбавлення волі на 11 років за захоплення заручника під час акції протесту у 2013 році щодо націоналізації золоторудного родовища. Крім того, протестувальники звільнили колишнього прем’єр-міністра Сапара Ісакова, засудженого до 18 років в’язниці за корупцію.
Мітингувальники взяли під контроль і громадський канал КТРК. Через нього у прямому ефірі вони закликали не влаштовувати мародерства й безладу.
За офіційними даними Міністерства охорони здоров’я Киргизстану, під час протестів постраждали близько 700 людей. Семеро потрапили в реанімацію, один загинув.
6 жовтня президент Киргизстану Сооронбай Жеенбеков доручив ЦВК вивчити всі факти порушень на виборах і, якщо вони підтвердяться, анулювати результати. Того ж дня виборча комісія так і зробила.
Наразі президент і уряд у відставку не подавали. Однак у країні створили Координаційну раду (КР), до якої увійшли сім опозиційних партій. Частина політсил, які брали участь у виборах, не визнають її легітимності. Втім, КР розглядає два варіанти розвитку подій: або запропонувати президенту добровільно скласти повноваження, або оголосити імпічмент. Зараз жодного рішення не прийнято.
6 жовтня прем’єр-міністр Киргизстану і спікер парламенту подали у відставку. У країні також почали силоміць зміщати мерів міст (Бішкек, Оша), а замість них посади обійняли самопроголошені виконувачі обов’язків.
Бойові дії у Нагірному Карабаху
27 вересня в районі Нагірного Карабаху розпочалися масштабні бойові дії між Азербайджаном та Вірменією. Цей складний етнічний конфлікт триває вже давно, адже обидві країни претендують на територію, хоча юридично Нагірний Карабах належить Азербайджану. Бойові дії в цьому районі спалахують періодично (детально про причини й початок конфлікту Заборона вже розповідала раніше).
Наразі бої між Азербайджаном та Вірменією не припинилися. Назвати того, хто першим почав обстріли, а також визначити кількість втрат як Вірменії, так і Азербайджану, неможливо. Нині відома цифра у 244 загиблих з обох боків, з яких 60 — цивільні. Країни дають суперечливу інформацію й регулярно заявляють про обстріли з боку одна одної. Наприклад, 4 жовтня Азербайджан заявив, що взяв під контроль місто Джабраїл і дев’ять сіл. Однак Вірменія це заперечила.
5 жовтня прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян закликав демобілізованих призовників знову записуватися до лав армії — як добровольців.
Президент Азербайджану Ільхам Алієв заявив, що Мінська група ОБСЄ, яка займається врегулюванням конфлікту, має надати гарантії щодо виводу військ Вірменії з окупованої території. Він також додав, що до врегулювання ситуації має долучитися Туреччина. На його думку, Вірменія хоче втягнути у конфлікт Росію.
У РФ наразі не висловили підтримки жодній зі сторін збройного конфлікту.
На думку експерта з міжнародної політики аналітичного центру «Український інститут майбутнього» Ілії Куси, бої між Вірменією та Азербайджаном можуть тривати до кількох місяців. Зараз вони не завершуються, бо жодна зі сторін цього не хоче. Але країнам забракне фінансових ресурсів, щоб довго підтримувати бойові дії з такою інтенсивністю, як сьогодні.
«Можуть підключитися Туреччина і Росія. Але це відбудеться, лише якщо ситуація буде критичною для їхніх союзників. Поки що, думаю, вони зберігатимуть свою другорядну роль, адже обом державам вигідно затягнути конфлікт, а потім виступити як миротворцям у двосторонньому форматі врегулювання цього епізоду війни», — каже Куса.
На думку експерта, конфлікт у Нагірному Карабаху в кращому випадку заморозять, як робили це раніше.
Насильницькі протести в Білорусі
Протести в Білорусі тривають з 9 серпня. Люди вийшли на вулицю, оскільки були не згодні з результатами президентських виборів. Офіційні структури заявили, що чинний на той момент президент Олександр Лукашенко переміг із 80 % голосів. Відтоді по всій країні почалися масштабні протести: люди виходили на вулиці, страйкували на підприємствах тощо. Влада ж вирішила розв’язати проблему силою: правоохоронці застосовували світлошумові гранати, водомети, сльозогінний газ, кулі проти протестувальників і просто били їх (докладніше про початок протестів у Білорусі Заборона писала тут і тут).
Сьогодні правозахисники кажуть про щонайменше 12 тис. затриманих людей, шістьох загиблих і сотні важко травмованих.
Лукашенко ж провів таємну інавгурацію — про неї не оголошували заздалегідь, не транслювали по телебаченню, запросили кілька сотень високопосадовців і державних діячів. Цього дня в Мінську глушили інтернет.
Самопроголошений президент Білорусі заручився підтримкою Росії. Остання визнала його єдиним законним президентом. Україна, США, Німеччина, Велика Британія, Канада, Литва, Латвія, Польща та ще низка країн не вважають його легітимним. 2 жовтня Євросоюз ввів санкції проти чиновників Білорусі. Їхні активи заморозили, а також заборонили в’їзд до країн ЄС.
Грузинські демонстрації
У 2018 році у Грузії відбулися президентські вибори, на яких перемогла Саломе Зурабішвілі. Після цього на вулиці Тбілісі вийшли близько 10 тис. людей. Вони заявляли про фальсифікацію на виборах, не були згодні з результатами, а також побоювалися, що Грузія візьме курс на зближення з Росією. Тоді Грузія затримала шістьох громадян України, які нібито збиралися брати участь у демонстраціях.
У 2019 році протести знову охопили Грузію. Мітингувальники вийшли на вулиці 20 червня. Протести почалися після того, як депутат Держдуми РФ, комуніст Сергій Гаврилов, який, за деякими даними, брав участь у російсько-грузинській війні, вів засідання Міжпарламентської асамблеї православ’я російською мовою. Він сидів у кріслі спікера грузинського парламенту, що й обурило людей. На вулиці вийшли близько 10 тис. демонстрантів, а силовики застосували проти них сльозогінний газ і гумові кулі. У першу ніч постраждали понад 200 людей.
Протестувальники вимагали відставки міністра внутрішніх справ Грузії, звільнення затриманих демонстрантів і покарання поліцейських, які застосували до них силу, а також зміни виборчої системи зі змішаної на пропорційну.
Уряд таки пообіцяв змінити виборчу систему, однак у листопаді провалив голосування за це. Тож 17 листопада у Тбілісі протести поновилися з новою силою — кілька тисяч людей вийшли на акцію опозиції з вимогою провести позачергові парламентські вибори. Наступного дня поліція застосувала водомети та сльозогінний газ для розгону мітингувальників.
Напередодні парламентських виборів, які мають відбутися 31 жовтня 2020-го, у Грузії напали на п’ятьох журналістів. Вони висвітлювали сутички між представниками правлячої партії «Грузинська мрія» та опозиційної політсили «Єдиний національний рух», які сталися 29 вересня у невеликому місті Марнеулі. Поліція, за словами журналістів, не намагалася завадити нападникам. Журналістів побили, а їхнє обладнання зламали. Представники медіа подали заяву до поліції, однак правоохоронці досі нікого не затримали.
Чому виникають конфлікти й коли вони завершаться
Конфлікти виникають, якщо змінюється баланс сил або ж на міжнародній арені з’являються нові гравці, каже аналітик-міжнародник Ілія Куса. Сьогодні, зазначає він, пострадянський простір перестає бути ексклюзивною ареною російського впливу. А коли починається перерозподіл сил, розморожуються давно забуті конфлікти.
«Їх заморожують, бо, коли законсервовували, не було змоги розв’язати ситуацію. Не було готовності країн чи ресурсів. А коли змінюється порядок сил, з’являється можливість, ризик чи шанс — для кого як — що ці конфлікти або врегулюють, або все стане ще гірше», — пояснює Куса.
Експерт додає: зараз на пострадянському просторі Росія програє Китаю, Туреччині, Ірану, Японії, Польщі, Південній Кореї — тим державам, у яких є ресурси конкурувати з нею. Крім того, відбувається «ерозія російського політичного впливу на її периферії». Зі слів Куси, все почалося зі сходу Центральної Азії, який поступово відходить Китаю. Президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв пішов із посади, а далі — почалися проблеми на Кавказі. Після російсько-грузинської війни Грузія в торгово-економічному плані стала залежною від Туреччини, адже російський ринок для неї був закритий. Азербайджан, пояснює Куса, позбувся значної залежності в енергетиці від Росії і також відійшов більше у сферу впливу Туреччини. А Вірменія нині розташована на геополітичному перехресті. Вона залежна від Росії у військово-політичному плані саме через проблему Нагірного Карабаху, але не в питаннях економіки.
«Україну Росія втратила у 2014 році і поки що відновити свій вплив не може, хоча намагається — через питання Донбасу і Криму. А Білорусь стала реакцією Росії на все це — спробою втримати контроль. Москва показує, що не відпустить Лукашенка з-під впливу», — додає Ілія Куса.
Наразі є два варіанти розвитку подій: або РФ остаточно втратить вплив через свою імперську політику, й тоді на міжнародній арені посилиться роль інших країн із пострадянського кола, або ж фундаментально змінить підходи до колишніх радянських республік — переведе відносини в напрямок рівноправних.
«Якщо для умовно нових країн на кшталт України це можливості, то для Росії — це виклик. Від того, як вона на нього реагуватиме, залежить її роль у майбутньому порядку денному», — підсумовує експерт.
