Річниця авіаудару по драмтеатру: що відомо про життя вцілілих у театрі?

16 березня 2022 року о 10:05 російський літак скинув бомбу на Маріупольський драмтеатр. Внаслідок авіаудару загинули десятки, а може, й сотні місцевих мешканців, адже в будівлі було одне з небагатьох великих бомбосховищ у центрі міста. До річниці трагічних подій Центр просторових технологій (CST) спільно з берлінською асоціацією Forensis представив частину великого дослідження про авіаудар по Маріупольському театру. Заборона розповідає, що вдалося дізнатися дослідникам за цей рік.

Розслідування авіаудару

Центр просторових технологій (CST) працював над дослідженням рік та, крім фото- й відеоматеріалів, збирав свідчення маріупольців, які перебували в укритті драмтеатру. 

За підсумками команда дослідників створила короткометражний фільм «Російський авіаудар по Маріупольському драмтеатру. Частина 1: Місто в театрі» та сайт з раніше неопублікованими матеріалами з Маріуполя. У відкритому доступі наразі є унікальні світлини, відео, цифрові «артефакти», ескізи будівлі, свідчення та 3D-моделі театру до авіаудару і після. Сайт і надалі обіцяють доповнювати новими матеріалами та інтерв’ю зі свідками.

Головна мета цього проєкту — вплинути та допомогти у розслідуванні злочину російських військових. Адже наприкінці 2022 року росіяни огородили руїни театру та знесли розбомблену частину будівлі, щоби приховати свої злочини.

Передпоказ першої частини фільму «Російський авіаудар по Маріупольському драмтеатру. Частина 1: Місто в театрі» відбувся у Києві 11 березня. 

У документальній стрічці йдеться про те, як будівля, спроєктована для театральних вистав, перетворилася на величезний прихисток, де переховувалося до двох тисяч людей. Свідки, які вижили після потужного авіаудару, розповідають, де саме і в яких умовах вони жили в театрі. Всередині будівлі була самоорганізована спільнота людей, які розподіляли побутові завдання, піклувалися одне про одного та приймали колективні рішення. Театр став не тільки прихистком для містян, а й місцем збору для евакуації. Мешканці чекали на «зелені коридори», адже через постійні обстріли покидати місто самостійно було дуже небезпечно. Російські військові постійно блокували евакуаційні шляхи, тож маріупольці були вимушені залишитися у театрі й чекати порятунку. 

Містяни спочатку селилися у підвальному приміщенні будівлі, яке слугувало бомбосховищем. Однак з кожним днем людей ставало все більше, тому скоро весь простір, включно з глядацькою залою, був вщент заповнений. Мешканцям доводилося спати на підлозі або стільцях, готувати їжу на вуличних польових кухнях та під постійними обстрілами шукати їжу й воду в місті. 

3D-модель Маріупольського драмтеатру за свідченнями очевидців 

За час роботи над проєктом команді вдалося зібрати та проаналізувати тисячі фотографій, відео та публікацій у соціальних мережах, а також записати понад 100 годин розмов зі свідками.

Саме тісна співпраця з очевидцями допомогла відтворити 3D-модель драмтеатру, використовуючи техніку просторових свідчень. Усі ці дані були зібрані завдяки 26 свідкам, які пережили атаку. Серед них — студентка Єлизавета Фатєєва, актор Дмитро Муранцев, волонтер Ігор Навка та інші. Взаємодіючи з віртуальною моделлю театру, свідки наповнювали її невідомими раніше деталями, що дозволило створити модель колективної памʼяті.

Неурядова некомерційна асоціація Forensis допомагала у створенні 3D-моделі за допомогою методик просторового та архітектурного аналізу, досліджень з відкритим кодом, цифрового моделювання, документального дослідження та академічної співпраці, а компанія Skeiron займалася створенням 3D-моделей за описами свідків, які вціліли у театрі.

Офіційне розслідування російського злочину наразі проводить Донецька обласна прокуратура. Однак точну кількість загиблих та постраждалих наразі встановити важко через контроль російської армії над окупованим містом.

Команда дослідників повідомила, що наступна частина розслідування про драмтеатр вийде до кінця цього року і буде присвячена аналізу вибуху та його наслідків.

Більше про трагедію в Маріупольському драмтеатрі: