Підпал табору ромів: Кому вигідна ненависть?
У Києві активісти ультраправої організації С14 розігнали і «безпечно спалили» ромський табір. Фото з активістом на тлі шалаша, який палає, швидко розійшлося соцмережами. Під постами і новинами – переважно схвальні коментарі. Це називається «зловити хайп на ненависті».
Але спочатку давайте зрозуміємо, що сталося?
Про події п’ятниці вечора ми дізналися з поста активіста Сергія Мазура.
«Учора вони не виконали вимогу…», – пише Мазур. Який орган влади чи закон дав право ставити вимогу? Місцева адміністрація? Є документ чи існує «усна домовленість»? «…лише частина покинула табір у парку», – продовжує Мазур.
Табір – це десь 15 зроблених з підручних засобів шалашів.
«…після переконливих законних аргументів інші теж вирішили піти з забороненої території», – пише Мазур.
За кілька днів до підпалу у табір приходили представники районної адміністрації (так представились) і перевіряли квитки на потяг додому. Батько однієї з ромських родин розповів по телефону, що у день підпалу роми поїхали на вокзал, тоді ж йому подзвонив чоловік з адміністрації і сказав, що вони можуть повертатися і продовжувати жити на Лисій горі. Коли повернулись, їх зустріли націоналісти з ножами, камінням, газовими балонами та пістолетом. Маються на увазі ці «переконливі, законні аргументи»?
Від кого ж «очистили» місто?
«У моєї 4-річної доньки Аманди був шок», – говорить мені по телефону ії батько Віталій. Його сім’я та інші приїздять із закарпатських сіл у Київ на заробітки. Хтось приїхав ще взимку, хтось перед Великоднем.
Ми з друзями-активістами з організації «Молодь за мир» кілька років поспіль відвідували табір. Проводили свята для дітей, вчили писати і читати, грали в футбол. Ходили разом в парк, в кіно, музей. Проводили літній табір, під час якого ромські і неромські діти жили, гралися, їли разом. Намагалися показати, що життя може бути різним, що воно є і поза межами табору. Багато разів бували в гостях у ромському селі біля Ужгорода. На Різдво оголошуємо збір подарунків і привозимо їх дітям на Закарпаття.
Приїзд цих людей до Києва – не давня романтична ромська традиція, а фінансова вимушеність. Чоловіки вдень зазвичай копали метал і здавали його, жінки і діти мусили просити милостиню. У Києві в них є можливість заробити більше грошей, ніж у рідних селах.
Підпал ромського табору – метод для Києва знайомий
Перед «Євро-2012» спалили табір на Березняках. Тоді роми підозрювали міліцію, а вона все заперечувала. В минулому році невідомі в балаклавах перед Євробаченням спалили табір на Лівобережній. Згодом відповідальність за виселення ромів взяла організація «Єдина сила».
Цього разу все більш «прозоро». Деякі з націоналістів (неонацистів?), які прийшли в табір, не приховували облич, а на ФБ-сторінці С14 викладено фотозвіт. Поліція події не коментує, говорить, що не було заяв. Дивно, адже жителі табору розповідають, що в поліцію телефонували і розказують, що правоохоронці навіть приїздили, однак від них почули лише слова: «Радійте, що ви вижили».
Жодної реакції немає і від міської влади. Схоже на мовчазний консенсус, коли така ненависть, яка вилилася у підпал табору, комусь вигідна. Владі – бо місто залишили «небажані елементи» (а скоро Київ приймає фінал Ліги чемпіонів УЄФА). Націоналістичній організації – бо вона отримала підтримку соцмереж.
Тільки от проблем цей підпал не вирішує. Він не інтегрує ромів у суспільство, не вирішує питань з роботою дорослих і освітою їхніх дітей.
